Про вживання періодів, членів і ком [синтагм] у промові та різноманітність ix поєднання

Головне тут полягає ось у чому: треба знати, що те все, про що ми дотепер говорили, не скрізь застосовується і не все можна виразити тільки справжніми періодами, але й пневматичним чи вживанням членів або ком періоду. Та як річ, довжиною в лікоть, переходить в п’ядь і навпаки, \266\ так /108/ і те, про що оратор задумав говорити, одне вигідніше виголошувати самими членами періоду, інше — тільки синтагмами, ще інше — періодом-пневмою, а ще інше — надмірним періодом, і ще інше красиво — вживанням справжніх періодів. Справді, смішними є ті, що кажуть, що їм подобається не розтягнутий, а стислий стиль (який неспеціалісти називають лаконічним); вони дуже нерівні речі ставлять у рівних відступах, що свідчить не про знання мистецтва, а про неуцтво.

Стиль повинен служити справі і бути таким, якого вимагає ця справа. Період, хоч би побудувати його за поданими законами і хоч би був дуже гарним сам по собі, якщо не стоїть на своєму місці, буде недоречним і невдалим. Це треба знати й про інші форми мовлення.

Щодо вживання періодів, членів і ком, дуже старанно зберігай такі настанови:

1. У вступах, коли йдеться про великі речі, де справа вимагає турботи, рекомендації, співчуття, вживається справжній період. Прикладом можуть бути майже всі вступи Ціцерона.

2. У загальних місцях, де йдеться про чесноти, вади або інші загальні речі, а далі, якщо треба щось краще похвалити або осудити, то вживаються також справжні періоди, як це зробив Ціцерон, про що сам свідчить («Проти Верреса», промова II), говорячи про похвалу Сіцілії та виступаючи в сенаті з промовою «Про свій консулат». Коли виголошуємо похвальну промову, де буває швидкість і безліч подібних похвал, промова будується часто з самих членів або ком періоду.

3. У розповіді найчастіше вживаються справжні періоди, що видно як майже з усіх творів істориків, так і з розповідей Туллія, а, передусім, з. розповіді про Діану з Сегести («Проти Верреса», промова IV), про елевсінську Цецеру ³⁸ і про становище Сіракуз; до цих прикладів і сам Ціцерон відсилає читача в книгах «Про оратора».

4. Опис якоїсь речі найзручніше робити самими членами періоду з комами, як видно з творів Ціцерона та істориків, /108зв./ на основі яких, — хтось може, застосовуючи періоди, описати річ (якщо він навіть наслідує когось у цьому), котру хоче виставити напоказ.

Ціцерон («Проти Верреса», промова IV), багато розказавши про Сегестську Діану (він законно закінчив розповідь періодами) і приступивши до опису статуї, користується самими членами періоду (IV, 74); «Це була дуже велика і висока статуя; богиня була одягнута в шату; і справді, не зважаючи на таку величину, була в ній виражена юність і \267\ дівоча стрункість; з її плеча звисав сагайдак зі стрілами; в лівій руці вона тримала лук, в правій несла перед собою запалений смолоскип». Дуже часто потрібні приклади трапляються і в інших його творах.

5. Навіть якби не було опису, а треба сказати прямо, ясно, без особливих емоцій, то потрібно вживати члени і коми періоду. Далі, у пориві, де необхідно говорити гостро, наступаючи по-бойовому, що трапляється найчастіше в обгрунтуваннях, в яких велика навальність і натиск, варто вживати дуже короткі члени періоду, і не так члени, як коми, бо промова інколи утворюється з окремих слів. Ціцерон («Проти Верреса», IV, 38, 82) пише: «Я домагаюся від тебе, Верресе, пам’ятника Публія Африканського. Процес сіцілійців, який я розпочав вести, я залишаю; нехай не буде суду в справі здирств; хай поки що злегковажать беззаконням щодо жителів Сегести; хай буде відновлений постамент, поставлений Публієм Сціпіоном; хай на ньому виріжуть ім’я непереможного полководця; нехай буде знову поставлена на своєму давньому місці прекрасна статуя, вивезена з Карфагена».

6. Інколи у розповіді можна вживати також члени періоду, але вони беруться не для прикраси, а тільки для швидкого виголошення, якщо в ньому є потреба, як, наприклад («Проти Верреса», I, 26, 67): «Коли Філодам ³⁹ зрозумів, що тут йдеться і готовиться до того, щоб зґвалтувати його дочку, то він кличе своїх рабів: він наказує їм не звертати на себе ніякої уваги і тільки захищати дочку; один нехай вибіжить, щоб повідомити сина про таке велике нещастя дому. Тим часом у всьому домі знімається страшний крик: бій між рабами Рубрія і хазяїна; сюди й туди тягають у власній хаті /109/ достойного і чесного мужа; кожний окремо накладає руки, аж нарешті сам Рубрій обливає Філодама окропом».

7. Моральна сентенція, або якась коротка думка про звичаї чи повчання про якусь річ дуже вдало поміщаються у двочленному періоді, який через те називається гномічним, бо «γνώμη» по-грецьки означає «думку».

Такою є сентенція в Курція: «Коли люди щасливі, то забувають навіть про свою природу» (III, 2, 19). Такі сентенції красиво виражаються також одночленним періодом, як, наприклад, у Курція: «Жорстокість не суперечить розкоші, ні розкіш жорстокості» або: «Завжди розрадою в нещасті є пізнання своєї долі» (IV, 10, 26).

8. Великі словесні форми, особливо період-пневма, повинні застосовуватися в ампліфікації і тому найбільше панують там, де вона є, бо аж тоді речі будуть здаватися великими, як сам [період] вважатиметься не малим. \268\

9. Далі, як в періодові мова є більш повільною і в’ялою, в членах періоду більш жвавою, а в синтагмах найжвавішою, так для загального правила треба запам’ятати: справу, про яку ми, звичайно, говоримо спокійніше, треба виголошувати періодами, а ту, про яку говоримо з полум’яним почуттям або з якоїсь іншої причини з певним піднесенням, то її будемо виражати членами і комами періоду.

А якщо треба показати щось своєрідне велике або з запалом щось довести слухачам, те викладаємо довшими словесними формами, як того вимагає сама справа. Адже ж це мистецтво виникло не з чиєїсь там волі, а було спостережено в самій природі.

На закінчення викладу про мистецтво будови періодів запам’ятай таке: як немає нічого приємнішого і чарівнішого, ніж різноманітність, так немає нічого гіршого, більш грубого, більш зневажливого, якщо немає в ньому періодів. Тому треба докладати всіх зусиль, щоб промова, як з кожного іншого огляду, так щодо ритміки, розміщення слів /109зв./ і вживання періодів визначалася різноманітністю. Цю останню треба враховувати в окремих словах, в словосполученнях, у поєднанні слів, синтагм і періодів, у їх величній численності форм, у способі висновків і розміщенні частин, Про них дещо окремо [скажемо].

РІЗНОМАНІТНІСТЬ У СТРУКТУРІ ЧЛЕНІВ МОВИ

1. Одне і те саме слово не повторювати, хіба застосовуючи мовну фігуру, але щораз треба виголошувати інакше, синонімічно.

2. Іменники не ставити у тих самих відмінках у першому, другому, третьому періодах, або дієслова [в однакових формах] . Тут передусім йдеться про іменники і дієслова, що в реченнях займають головне місце, тобто про ті, які є підметами і присудками.

Отже, їх треба ставити то в одному відмінку, то в іншому, а також у різних числах. Дієслова можуть змінювати свій стан, і одні можна вживати в активній формі, інші — в пасивній, а ще інші (це часто можна спостерігати в історичних творах) в безособовій формі.

3. Коли в членах періоду поєднуються слова, вжиті в тому самому числі, то вони не займають того самого місця в будь-якому члені, але якщо в одіному і другому раніше буде стояти підмет, а пізніше присудок, то вже в третьому присудок треба поставити на першому місці, а на другому — підмет. \269\

4. Одна і та сама форма висловлення думки не може бути основною в шрамові, а навіть у тій частині промови, яка вимагає періодів, бо інколи доводиться вставляти між ними коми або самі члени періоду, і навпаки, де вживаються тільки члени і коми періоду, там можна вставити один або два періоди. Тому, щоб довга розповідь не стала нудною через безперервне вживання періодів, уважно шукай місце для опису, який треба написати, вживаючи тільки члени періоду, і так /110/ запобіжиш збайдужінню слухачів. Подібне треба думати також про інші місця прамови.

5. Різноманітність періодів настане тоді, коли вони будуть різних форм, тобто один буде одночленним, інший — двочленним, а ще інший — тричленним, а інший знову пневматичним і т. д.

6. Члени або періоди повинні бути одного розміру, або величини, але треба застосувати одні більші, інші менші.

7. Нехай не закінчуються всі тим самим ритмом або звуком, про що ми вже нагадували в попередньому розділі.

8. Нарешті, також частини періоду — протасис і аподосис — з уваги на різноманітність можуть мінятися місцями, бо майже в кожному періоді раніше ставиться протасис, чого, як здається, вимагає сама природа, однак, інколи можна ставити на початку аподосис, а протасис після нього, як, \270\ наприклад, Курцій (кн. І) пише: «Знайдете шлях, якщо справно будете шукати, йдучи вершинами».

9. Також треба знати, що інколи вимагає сама справа, щоб не по-різному, але подібно, або зовсім так само виголошувати декілька членів періоду або періодів, тому що багато подібних речей треба викладати водночас. Прикладом є (IV-a) промова «Проти Верреса» (IV, 41, 88), де Туллій багато обвинувачень виголошує в одному: «Тут і обвинувачення за здирства, тому що Веррес забрав у союзників статую, що коштувала багато грошей, і казнокрадство, бо він не завагався привласнити собі статую — власність римського народу, яку той взяв із захопленої здобичі у ворогів і поставив від імені нашого полководця; тут і образа величності, тому що він відважився зняти і вивезти пам’ятник нашої держави, пам’ятник нашої слави і героїчних подвигів; тут і святотатство, бо він зневажав найвеличніші храми; тут і жорстокість, адже він придумав навий і особливий вид тортур для невинної людини, вашого союзника і друга». Те саме ти повинен інколи робити з власної пильності, щоб не здавалося, що ти гонишся за мистецтвом різноманітності. /110зв./

Розділ восьмий