Риторика як наука і навчальна дисципліна

Л.І. МАЦЬКО, О.М. МАЦЬКО

РИТОРИКА

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ

“Вища школа”

УЛК 808 5(075.8) Гриф надано Міністерством освіти ББК 83.7я73 і науки України (лист від 16 грудня М36 2001р. №14/18.2-135)

Рецензенти: д-р філол. наук, проф. Л. О. Кадомцева (Націо­нальна академія СБУ); канд. філол. наук, доц. Л. В. Кравець (Націо­нальний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова)

Редакція літератури з філології і суспільних наук

Редактор В. В. Варанта

Мацько Л. І., Мацько О. М.

М36 Риторика: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2003. — 311с. I5ВN 966-642-159-3

Розглянуто предмет риторики, основний зміст понять і всіх розділів класичної риторики. Висвітлено надбання цієї науки за всю історію її розвитку, які покладено в основу сучасних наук: неориторики, стилі­стики, поетики, прагматики, теорії комунікації тощо. Посібник містить також дидактичний матеріал та зразки ораторської майстерності.

Для студентів вищих навчальних закладів. Може бути корисним для викладачів, учителів та учнів гімназій, ліцеїв, коледжів, середніх загальноосвітніх шкіл та училищ.

УДК 808.5(075.8) ББК 83.7я73

І5ВК 966-642-159-3 ® -^- ^ Мацько, О. М. Мацько, 2003

ПЕРЕДМОВА

Історія риторики сягає середини 1 тис. до н. е. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко здобула суспільне визнання в єдності з філософією і логосом, виробила свої технології, кате­горії й закони, стала наукою, моральною й патріотичною, перетво­рилася на мистецтво слова і засіб здобуття кар'єри громадського діяча, політика, державця. Захоплюючи елітні прошарки суспільств, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу.

Прикметне, що, сповідуючи постулати істинності й щирості, ри­торика багато набувала, щось втрачала, пишно розквітала в періоди навіть короткого демократизму, національного відродження. Про­світництва і занепадала в періоди тоталітарних режимів, які керува­ли силою влади і зброї, а не засобами переконливого дійового слова.

Здобувши наприкінці XX ст. незалежність, Україна вступила у З тисячоліття демократичною правовою державою; керуючись гу­маністичними ідеями, дбає про людину як найвищу цінність, про її освіту і розвиток. У цих благородних намірах і діях маємо вико­ристати освітньо-виховні надбання риторичної науки від найдавні­ших часів до наших днів.

Інтенсивний розвиток теоретичної риторики (зокрема, різних напрямків та частин її) призвів до того, що риторика як наука ніби зруйнувала саму себе в класичному вигляді і відділила свої части­ни й окремі сфери іншим наукам. Логос риторики, те, що станови­ло єдність думки і виразу, забезпечувало точність і ясність висло­ву, логічні операції (силогізми), відійшло до логіки. На основі розділів риторики — «Інвенції» і «Диспозиції» — розвинулась уже в XX ст. теорія аргументації, яка ввійшла як складова частина до теорії комунікації.

Граматика правильності риторики (ригіїав) ще за середньовіччя перейшла до граматики.

Найпродуктивнішим для наукотворення розділом класичної ри­торики виявилася елокуція. Це в ній зародилося поняття стилю — складу, ладу («рубаного» — у Лісія, «надутого» — в Ісократа, «на­пруженого» — у Демосфена, «ясного», «доброго» або «тяжкого», «холодного» — в Арістотеля). З теорії трьох стилів Арістотеля в елокуції почалася стилістика, хоча вона ще носитиме назву рито­рики до XVIII — початку XX ст., але потім стилістика поглине всю елокуцію. У сферах елокуції виникла семіотика як наука про знаки і знакові системи, лінгвістика тексту.

Риторика звузиться до краси, образності висловлення, її нази­ватимуть короткою, редукованою, частковою, практичною тощо. Це завадить риториці і на певний період вона набуде іронічного іміджу формальних прикрас. У ній іще збережеться елоквенція (вчення про тропи і фігури), але й вони вже стануть предметом стилістики (тропи і стилістичні фігури) та теорії літератури. Дру­га половина XX ст. закликала риторику до соціальне активних наук, що мають забезпечувати ефективну передачу інформації через ка­нал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві. І тут починається новий період розвитку риторики — неориторика.

Нині поширюється інтерес до вивчення риторики і використан­ня її в суспільному житті. Це позитивна ознака, яка свідчить про те, що відходить у минуле тоталітарна епоха, що в суспільстві на­бирають сили процеси демократизації й гуманізації. Проте дуже важливо в цей період відродження інтересу до риторики не схиля­тися в бік прикрашальної риторики (елоквенції), пафосу й образ­ності, а рівномірно й виважено використовувати набутки всіх розділів класичної риторики. Прагматично-інформаційне XXI ст. спонукає нас до раціонально-експресивної нової риторики, в якій правила й закони винайдення ідей, задумів, тем, предметів викла­ду і способів їх таксономічного представлення (інвенція), тезуван­ня і теорії аргументації (диспозиція) органічно втілювалися б у природну і доречну мовну форму (елокуція), прикрашаючи пред­мет мовлення в міру доцільної потреби і здорового глузду (елоквен­ція), гідно й майстерно виголошувалися (акція).

Мета навчального посібника — дати знання основ класичної і сучасної риторики як науки про мисленнєво-мовну діяльність, спря­мовану на переконання, вплив, на досягнення цілей у процесі мов­ної комунікації, а також виробити у студентів уміння й навички аналізувати та продукувати тексти різного типу відповідно до мети, призначення й умов спілкування в процесі їхньої майбутньої ро­боти.

Як наука, що налічує 2,5 тис. років своєї писемної історії, рито­рика має великий обсяг матеріалу. Для цього посібника матеріал відібрано і подано так, щоб збереглася спадкоємність різних етапів розвитку риторики, був використаний історичний досвід класич­ної риторики, стали зрозумілими і доступними закони сучасної риторики і щоб це позитивно трансформувалося у сучасну рито­ричну практику і культуру мовлення.

При вивченні курсу «Риторика» необхідно:

• засвоїти знання, що складають зміст риторики як науки, усві­домити й запам'ятати систему понять, оволодіти риторичною термінологією;

• вивчити історію і джерела риторики та педагогічної майстер­ності, тому що кожний відомий ритор був і майстерним педаго­гом риторики;

• уважно ознайомитися зі зразками промов якомога ширшого кола визначних ораторів минувшини і сучасності з тим, щоб макси­мально використати їхній досвід;

• оволодіти методом риторичного аналізу текстів різних типів промов, навчитися членувати текст, точно визначати тему, тези, докази, операції, мовні засоби (тропи і фігури), доцільність кож­ного слова;

• навчитися самому, використовуючи свої знання і досвід інших промовців, продукувати тексти різних типів промов з потрібної теми і для різних ситуацій;

• виробити в собі уважне і критичне ставлення до свого мовлен­ня і суспільної мовної практики.

Засвоєння теоретичних основ риторики й оволодіння практични­ми вміннями та навичками побудови мовних текстів рекомендуєть­ся здійснювати відповідно до вимог, викладених у цьому посібнику.

Основні наукові праці з риторики, навчальні та методичні по­сібники з курсу «Риторика» наведено у списку рекомендованої літе­ратури.

ВСТУП

Риторика як наука і навчальна дисципліна

З демократизацією суспільного життя і гуманізацією освітньої системи в Україні посилюється інтерес до такої призабутої за то­талітарних часів класичної науки, як риторика.

У багатьох вищих навчальних закладах, старших класах гімназій, ліцеїв, середніх шкіл вводиться курс риторики. Можна сказати, що викладання риторики в Україні не починається, а відновлюється, тому що з давніх часів в українській освітній системі риторика була однією з основних гуманітарних дисциплін, і ми маємо з тих часів риторів світового рівня, зокрема києво-могилянської рито­ричної школи, про що йтиметься пізніше. Відновлюючи перерва­ну традицію викладання риторики не з кращих для неї часів, мимо­вільно схиляємося до риторики епідейктичної, тобто прикрашаль­ної як ближчої, зрозумілішої і легшої. Саме на ній закінчувався попередній етап викладання риторики в дорадянські часи. Ні­скільки не применшуємо ролі епідейктичної риторики у формуван­ні особистості, тому що, як учив Феофан Прокопович, епідейктич-не красномовство, шукаючи, прикрашаючи й звеличуючи добро, чесність, справедливість, гідність, примножує ці чесноти в суспіль­стві, подає для молоді взірці для наслідування. Звернімо увагу лише на кілька, на наш погляд, специфічних і суттєвих ознак риторич­ної науки й ораторської практики.

Насамперед риторика — це наука лінгвістична, тобто мовознав­ча, більше того — живомовна. Такою вона виникла у Давній Греції, і на це розраховані всі її постулати. Сподівання на те, що можна незнання, неволодіння українською мовою прикрити риторикою, є марними. Усі поради і застереження щодо культури спілкування без знання мови залишаться пустими брязкальцями, від яких мовці самі відмовляться. З цього випливає наступне: риторика універ­сальна, вона потрібна в усіх галузях професійного навчання, в усіх сферах суспільного життя, бо суспільство омовлене — немає су­спільства без мови. Актуальність риторики як лінгвістичної науки зумовлюється універсальністю й феноменальністю самої мови, адже мова підносить людину над світом природи, виділяє її як інте­лектуальний феномен, який здатний пізнавати, освоювати і твори­ти світ. Мова дає можливість людині реалізувати себе як духовну особистість, ідентифікуватися з власним «я», з колективом, су­спільством, нацією. Вона моделює вчинки, щоденну прагматику людини. Знецінення мови знецінює її носіїв — мовців, знецінює націю і її духовну культуру.

Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівно­ваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. На ос­нові мови формується національно-культурне поле з протяжністю у часі (через віки) і у просторі, бо мова є каналом духовного й інформативного зв'язку у суспільстві, вона здатна актуалізувати через лексику і фразеологію морально-етичні, звичаєві норми.

Мову можна визначити як стан розуму в певний час, екзистен­цію інтелекту, канал інтелекту, результат мислительної діяльності, фіксатор мислення, лакмус мислення, відновник інформації, мо­дель, картину світу, річ у собі і річ для нас одночасно — і все це буде правильно, бо визначатиме кожного разу якусь з цих ознак.

Риторика — це наука успіху. Однак він може залишитися тільки вербальним, словесним, перетворитися на віртуальний, якщо не смішний, коли в ньому не буде фахових, професійних складників.

Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати, бажано й шляхом критичного, реструктивного і конструктивного аналізів. Основними методами вивчення в давній риториці були повтори, декламації взірців і написання своїх промов за зразками. Проте не треба забувати, що риторика, можливо, як ніяка інша нау­ка, є суто індивідуальною, особистісною. Цим вона цікава й по­трібна, адже виховуємо особистість, але потребує ґрунтовної підго­товки, такту, обережності, смаку, щоб чужа ідея, манера, фраза, прийом, слово стали твоїми, не перетворились на протилежність.

Риторика — це наука текстотворча, в центрі її — закони мис­лення і мовлення, механізми продукування тексту усного й писем­ного. Отже, потрібно ширше осягати предмет і сфери риторикитаглибше проникати у зміст основних понять і категорій риторичної науки.

Виникнувши з народного мовлення істинно демократичної Дав­ньої Греції 2,5 тис. років тому з єдиним призначенням впливати на розум і волю громадян засобами живого слова і тим допомагати їм та захищати, риторика розвинулася у багатоаспектну і багатогалу­зеву науку, зродила зі свого лона ще гроно благородних наук — логіку і філософію, граматику й поетику, етику й естетику. Історія риторики свідчить, як і скількох мудреців і державців, геніїв і вла­столюбців підіймала вона на п'єдестал влади і слави, скільком да­вала натхнення і задоволення, скількох утішала чи окрилювала. Ця ж історія свідчить, наскільки залежить риторика від міри свободи й демократії в суспільстві, від розвитку культури й духов­ності, як у різні періоди влада слова замінюється владою зброї. Проте в духовному поступі людства перемагає все ж таки мудрість, сила, добро і краса Слова. Формування гармонійно розвиненої особистості без інтелектуально-естетичного впливу мови немож­ливе, в якій би сфері суспільно-виробничої діяльності не реалізову­вала себе сучасна людина. Вміння виголосити політичну промову чи ювілейне привітання, побудувати розгорнений монолог з фахової проблематики і приємно його виголосити, аргументовано дискуту­вати, природно вести цікаву бесіду чи конструктивний діалог, не відчуваючи браку слів, знайти своє місце у полілозі, ненав'язливе підтримувати розмову або непомітно чи невимушене вийти з неї, доречно зауважити чи просто шляхетно звернутися і пошанувати співрозмовника або слухачів і при цьому не тільки самому відчувати задоволення, а й дарувати його іншим, бездоганно володіючи мо­вою, маючи гарне чуття і смак до мови, — цьому вчить лінгвістич­на риторика.

Класична риторика мала надзвичайно широкий предмет дослі­дження, опису й вивчення красномовства — від ідеї, задуму, на­міру, теми, предмета мовлення, засобів, звучання до завершення акту спілкування — виголошення промови і рефлексації, тобто все те, чим займався оратор у всіх сферах життя. А участь його була повсюдною. У розділі «Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги» десятикнижної праці «Про риторичне мисте­цтво» Феофан Прокопович писав так: «.. .він [оратор] турбується і проводить найважливіші справи на форумі, в судах, курії, церквах. Він розкриває і переслідує злочини, дискутує про чесноти і до­стоїнства, викриває таємниці природи, нарікає на нестійкість долі, говорить про виникнення і загибель царств і про суєтну мінливість речей, ставить перед очі подвиги героїв і царів, величаво прикра­шає мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвя­того і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази і закони. Одним словом, все, що тільки є у природі речей, може бути предметом [промов] оратора...»'.

Предмет риторики формувався у кількох вимірах. У вертикаль­ному вимірі — це вивчення й опис усіх видів риторичної діяль­ності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Все це є предметом п'яти розділів класичної риторики: інвенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції.

У горизонтальному вимірі — це риторика трьох основних родів промов — судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) — та кількох їх жанрових видів, технологія і методика підготовки та виголошення яких залежить від сфери, в якій реалізується красно­ мовство (політичне, педагогічне, дипломатичне, сценічне та ін.). Накладали свій відбиток й історичні епохи та літературно-мис­тецькі стильові течії в національній культурі.

Риторика як наука про розумне й прекрасне дійшла в такому вигляді майже до XX ст. У XIX ст. М. Ф. Кошанський писав: «Мета загальної риторики полягає в тому, щоб, розкриваючи джерела винайдення думки, розкрити всі здатності розуму, щоб, показую­чи нормальне розташування думок, дати Розумові і Моральному почуттю відповідне спрямування, — щоб навчити виражати тендіт­не, збудити, посилити в душах учнів живу любов до всього благо­родного, великого і прекрасного»'.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її роз­квіту, пізніше з розвитком і диференціацією та переформуванням науки відійшло до предметів інших наук. Тому риторику назива­ють систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинуло­ся в інші науки. В результаті виникали й інші означення риторики крім класичної: повна, скорочена, редукована (що є тим самим). Виникали й галузеві риторики за родами промов: судова ритори­ка, шкільна, педагогічна, сценічна, театральна, політична тощо. Це ще раз засвідчує універсальний характер лінгвістичної риторики, те, що вона потрібна в усіх тих сферах людської діяльності, де мова є основною рушійною силою і засобом творення суспільне корис­них людських цінностей.

Значення терміна «риторика» і його концепт виразніше просту­пає через його опозицію до інших термінів. Риторика — мисте­цтво прозової мови, тоді як поетика — мистецтво поетичної мови, хоча кожний з термінів поширив свій вплив і на «сусіда»: є риторика поетичної мови і поетика прозової мови. Риторика — це гарна або прикрашена мова, тоді як звичайна практична мова спеціальних прикрас не має. Риторика — це наука породження тексту, тоді як герменевтика — наука розуміння тексту. Лінгвістична риторика — це правила побудови мовлення на рівні фраз і понадфраз, це вчен­ня про типи переносних значень, тропи і фігури та соціальне функ­ціонування тексту як цілісних семіотичних (знакових) утворень...

Сучасна риторика як наука переконання засобами мови вихо­дить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке за­стосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так і окремих мовців.

Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Однак у сучасному мовознавстві з'явилося і поняття «дискурсив­на риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування у сучасному українському суспільстві, тому що вона з риторики красномовства транспортує технологічний апарат побудови висловлювань і текстів для мовного спілкування нащо-день у різних сферах життя.

Сприймаючи мову просто як засіб спілкування, ми, на жаль, спрощуємо і мову, і мовну свідомість, і свій мовний образ, тому що забули, що мова — це дар розуму і серця, яким треба користува­тися майстерно, по-мистецькому. Залежно від того,що говоритиі кому, риторика відповідає на питання,як говорити, для чого і де.

Наши рекомендации