Аналіз-інтерпретація літературного твору та його художнього образу

Насамперед треба розуміти, що твір і текст – це не одне й те ж. Твір – продукт художньої творчості та мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Твір, говорив Є. Прохоров, "це тільки мовне вираження замислу його творця, а текст... графічне закріплення цього замислу на папері".

В процесі моделювання виконавської партитури вагоме місце посідає аналіз поетичного вірша, завдяки якому:

– розширюється поняття про зміст і форму;

– виробляється загальна здатність інтерпретувати прочитане й осягати синтез мистецтва слова і музики, засобами якого можна в подальшому впливати на слухача.

Художній твір – явище невичерпне і являє собою складну систему словесно-художніх образів, характеризується спрямованістю на образ, що досягається його спеціальною організацією, естетизацією слова.

Багато важить та обставина, що вірш як витвірмистецтва поліфонічний, містить фактуальну, концептуальну та підтекстову інформації, на яких грунтується інтелектуальний контакт між автором і читачем (слухачем).

Зі всієї множинності аспектів дослідження вірша найбільш універсальним, цілісним, що наближає нас до адекватного прочитання твору словесного мистецтва, є поєднання двох опозицій – аналізу й синтезу, оскільки розчленовані та окремо досліджені у ході аналізу елементи художнього тексту, поєднуються в ціле.

Звернемо увагу на суто дослідницькі елементи змісту і форми, що виступають у вічній опозиції, і цим самим забезпечують життєдайність, „кровоносну систему” художнього полотна, становлять формозмістову знахідку:

художній твір

зміст

художня форма

ідея, тема (тематика), сюжет, композиція,

проблема (проблематика), прийоми створення образів,

тенденція, пафос/тональність, художня мова;

фабула, конфлікт/колізія;

Ефективність будь-яких прийомів аналізу, зануреність в один з ракурсів визначається тією мірою, якою вони сприяють глибшому проникненню в суть твору.

Людина сприймає спочатку форму (ЯК), а потім зміст (ЩО). Якщо спрощено подивитися на елементи форми, то саме їх аналіз виводить нас на шлях інтерпретації.

У творчому процесі автор намагається знайти найвідповідніші форми передачі словом думки, почуття, настрою характерними для поезії засобами. Слухач чи читач, розкриваючи змістовність форми, осмислює суть образів, деталей тощо, осмислює авторське ставлення до зображеного. Такі закономірності допомагають розкрити суть літературних явищ. А технології літературного аналізу існують у формах теоретичних моделей, які передбачають найхарактерніші розумові дії, зумовлені формозмістом твору.

Коли складається уявлення про проблематику твору, систему образів, форму, особливості мистецтва творення, відкриваються широкі можливості образів.

Йдучи за Р.Бартом, „поетичний твір – тендітна і трепетна тканина, неподільна мистецька цілісність”, тому ми пропонуємо звернути увагу на схему аналізу поетичного вірша, який має становити лише каркас і ні в якій мірі не застосовуватись як догма.

Тож аналізуючи генерику, необхідно визначити літературний рід та його різновиди:

– виражальний: автопсихологічний, рольовий, медитативний, сугестивний;

– тематичний: пейзажний, урбаністичний, інтимний, соціальний, міфопоетичний, культурний та ін.;

– емоційно-тональний: мінорний, мажорний, героїчний, комічний, драматичний, ідилічний, експресивний, розважливий та ін .

Наступний кроком стає визначення:

– виду ліричного твору /різновиди с погляду системи віршування та з погляду стилю/;

– жанру /ода, пісня, романс, гімн, мадригал, дифірамб, молитва, пародія, гумореска, сатира, епіграма, ідилія, елегія, пастораль, памфлет, епітафія, етюд, спогад, монолог, портрет/;

– різновидів жанру /загальнолітературними, національними, стильовими, індивідуально-авторськими/.

Предметом філологічного аналізу мають бути:

– метрика /метр, розмір, система віршування/;

– строфіка /проста чи канонізована, вид строфи/;

– фоніка /способи римування, види рим з погляду якості співзвучч/.

Далі аналізується стилістика:

– лексика;

– тропи /епітет, метафора, гіпербола, порівняння, алегорія, іронія та інше/;

– стилістичні фігури;

– іконіка /ключові образи, загальна образна структура/;

– ейдологія /основна тема і мотиви, мистецька ідея/.

Завершується аналізом формозмістової єдності:

– композиція, сюжет, художня мова як змістова форма;

– ідея, проблематика, тональність (пафос), фабула, колізії як формований зміст;

– єдність, взаємозумовленість, взаємопроникнення змістових і формальних характеристик. Твір як цілісність.

Певна річ, такий зразок аналізу формозмісту, що включає інтерпретаційні елементи, не вичерпує усіх можливостей художнього твору. А найважливіший синтез відбувається тоді, коли дослідник, „з мікроскопом” проаналізувавши твір, розклавши його на елементи та зібравши його докупи, просто перечитує його. І то вже буде читання іншого рівня.

Отже, розуміння поетичного вірша як художнього твору – надзвичайно важлива проблема. Глибина його залежить від системи цінностей студента, його матриці знань, розвитку мислення, життєвого досвіду тощо.

Осмислення специфіки і ролі теоретичних категорій у процесі аналізу поетичного вірша – неодмінна умова поглибленого розуміння мистецького явища, без розуміння якого не може йтися про повноцінне вивчення твору.

Диригент може припуститися помилки, непомітно для себе стати виконавцем першоджерела а не музичного твору, якщо виявлятиме його зміст із беспосередньо літературного тексту. Тому, щоб цього не трапилося, він як інтерпретатор музики повинен глибоко проникнути в духовний світ композитора і розглядати літературний зміст під кутом зору автора музики. Тоді в результаті порівняльного аналізу будуть встановлені сходство або розбіжності задумів поета і композитора, будуть віднайдені шляхи подолання таких розбіжностей.

Разом з тим значення поетичного вірша для створення об'єктивної інтерпретації хорового твору стане більш зрозумілим, якщо вдуматися в специфіку виконавського мистецтва. Адже головною особливістю первинного художнього образу, що визначає можливість творчого підходу виконавця до авторського твору, є багатозначність, яка дозволяє знайти декілька варіантів виконавського втілення.

В хоровому жанрі, завдяки взаємодії зі словом, межі варіантної множинності змісту значно звужуються, а сам зміст стає більш визначеним.

Все це говорить про те, що аналіз вірша в єдності з музикою сприяє більш глибокому вивченню архітектоніки і мелосу хорового твору, розумінню задуму композитора, більш емоційному сприйняттю художнього образу.