Висунення тези, аргументації й демонстрації
Логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь положення (судження) за допомогою інших істинних суджень називається доказом.Щоб володіти вмінням логічного доведення, треба знати структуру доказу й вимоги до нього. У кожному доведенні є три складові частини:
– теза – положення, правильність якого треба обґрунтувати;
– основи доведення (аргументи) – судження, за допомогою яких доводиться теза;
– форма доведення (демонстрація) – способи логічного зв’язку між тезою й аргументами.
Щоб забезпечити логічність міркування, слід пам’ятати що центральним пунктом кожного доказу є теза – положення, правильність якого слід довести. Його обґрунтуванню підпорядкований увесь зміст промови.
При висуненні тези слід керуватися такими важливими правилами:
1. Теза має бути чіткою, точно сформульованою.
2. Теза не повинна містити в собі логічної суперечності
3. Теза має залишатися незмінною протягом усього доведення.
Перше правило потребує повної визначеності, ясності та доступності формулювання тези для аудиторії. Нерідко розпливчастість і нечіткість визначення ускладнюють процес доказу, призводять до плутанини.
Чіткістю формулювання тезисів відрізнялися промови В.Д. Спасовича: „Ставлю как тезис, который я должен доказать и который я надеюсь доказать, тезис, в полной истине которого я глубоко убежден и который для меня яснее белого дня, а именно: что Н.Андреевская, купаясь, утонула и что, следовательно, в смерти ее никто не виноват”.
Правило визначеності слід вживати не тільки щодо своєї тези, але й до тези опонента. Щоб не припуститися необґрунтованості й неправильної критики його суджень, корисно дотримуватися правила стародавньоіндійських мудреців: висловлюючи в спорі думку супротивника, вони запитували: “Чи так я вас зрозумів?” – і тільки після позитивної відповіді переходили до критики цієї думки.
Порушення другого правила – найбільш уразливе місце доказу. Впасти в протиріччя з самим собою – значить приректи невдачу виступу. І навпаки, виявленням протиріччя в тезах або аргументах супротивника йому завдається серйозна поразка.
Порушення третього правила призводить до серйозних логічних помилок, які називаються “утрата тези” та “підміна тези”. Суть зводиться до того, що, розпочавши доводити одну тезу, поступово переходять до доказу іншої, порушуючи закон тотожності. Спостерігається два випадки:
1. Підміна, виверт або часткова реінтерпретація чужого тезису.
2. Підміна або часткове переформулювання власного тезису.
Підміна тези нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли, будучи не в силах довести висунуте помилкове (хибне) положення, оратор намагається зробити це за допомогою підміни тези або штучного переведення уваги публіки на інше питання.
Аргументами,або доводами, називають такі висловлювання, з яких з необхідністю випливає істинність тези. Аргументи відіграють роль підвалин, на яких засновується будова доказу.
Розв’язання стратегічного завдання аргументації передбачає дотримання низки логічних правил оперування аргументами. Правила ці такі:
1) аргументи доведення мають бути істинними, такими, що не підлягають сумніву;
2) істинність аргументів доводиться незалежно від тези;
3) необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному;
4) у сукупності аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тієї чи іншої тези.
Існують закони логіки, які не слід порушувати ораторові. Саме слово “логіка” (від грец. – побудований на міркуванні) означає науку про форми та засоби висловлення думки. Цей термін пов’язаний з відомим нам поняттям “логос” – слово, зміст, основа, наука. Антична та середньовічна наука вивела такі закони логіки:
1. Закон тотожності (усяка суть збігається сама із собою). На практиці це означає, що ми дотримуємося певного значення слова, уникаючи варіантів.
Адвокат Г. Падва розповідав, що під час його роботи в Калінінградській області він вів цивільну справу в районному суді. Виступаючи, він раз у раз говорив: „Противна сторона те, противна сторона се…”. Літній суддя зробив йому зауваження: „Ну, що Ви все – „противна сторона, противна сторона”. Для суду, наприклад, обидві сторони однаково противні…
За 11-томним „Словником української мови”, вираз „противна сторона” означає особу, що захищає інтереси, протилежні інтересам другої сторони. Саме в цьому значенні вживав цей вираз адвокат Г. Пвадва. А от суддя, мабуть сприймав його в іншому значенні.
2. Закон протиріччя(ніяке судження не може бути водночас істинним і помилковим). Якщо вислови суперечать один одному, вони не можуть бути істинними.
3. Закон виключеного третього(істинним може бути або вислів, або його заперечення). Із двох висловів, що суперечать один одному в один і той самий час у відношенні до одного і того самого предмета (явища, особи) лише один – істинний. Одна з умов закону виключеного третього – точність протиставлення. Наприклад, в анекдоті у відповідь на вимогу бандита „гаманець або життя” жертва, подумавши, запитала: „Пробачте, чи могли б ви мені на вибір ще щось запропонувати?”. Поняття „гаманець” і „життя” непорівнянні. Тут вони протиставляються ситуативно. Жертва не поставила б зустрічного запитання, якщо б бандит поставив вимогу „життя або смерть”. Тут третього справді не дано.
4. Закон достатньої підстави(усяке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване). Достатньою підставою для оратора можуть бути: фактичний матеріал, цитати, наочність. Усе це дає змогу переконати аудиторію в справедливості своєї думки.
Логічні помилки виникають, коли порушено вищезазначені закони логіки або логічні прийоми використано недобросовісно (софістично).