Промова при привітанні гостей 14 страница

Педагогічна риторика, яка зросла на педагогіці, риториці, етиці, у наш час стає інтегратором, синтезатором у процесі фахової підготовки вчителя школи XX ст.— вчителя — одухотвореного інтелігента, справедливого вчи-теля-інтелектуала, педагога-златоуста, вчителя-майстра, який володіє секре­тами переконуючої комунікації засобами живого слова, який має імідж, сутнісну якість не «прохача зарплати», а борця за права дитини й творця духовності суспільства, який зберіг власну душу чистою, любляче серце не-

Див.: Корчинський Станіслав. Моделювання структури образу ідеального і реального вчи­теля на рівні сукупних уявлень у різних суб'єктів педагогічної взаємодії,— К., 1998; Годлевська А. І. Формування мовленнєвого компонента комунікативності майбутнього вчителя у структурі позанавчальної діяльності.— К., 1998; Короткова Р. І. Формування у студентів педвузу техніки мовлення як компонента професійної майстерності.— К., 1998.

А ПА

втомленим, вуста неложними, розум осяяний благодаттю істини, золоте сло­во добра й правди окриленим через власну життєтворчість, індивідуальність мікрокосмосу в макрокосмосі «планети людей».

Духовність вчителя, його моральну довершеність ми розуміємо не обо­в'язково через його релігійну приналежність до певної конфесії, Як Я. А. Ко-менський у праці «Закони добре організованої школи». Швидше це релігійна свідомість, як вважає московський професор Б. С. Братусь, це його висока моральна краса й культура, яка націлює аксіологію особистості від гуманіс­тичних цінностей до вищих — духовних (есхатологічних) цінностей, коли людина, зокрема дитина, починає усвідомлювати себе та інших не як кінце­вих смертних істот, а як істот особливого роду, співвідносних з духовним світом. У цих межах особистість встановлює суб'єктивні стосунки з Богом через пошуки особистої формули зв'язку з Ним. Зокрема, у християнській традиції суб'єкт розглядається як образ і подоба Бога, а інша людина набу­ває в його очах не лише гуманістичної загальнолюдської цінності, але й особливої, сакральної, божественної. Така духовна людина розуміє щастя й добробут не лише через задоволення власних егоїстичних чи групових (гру-поцентричних) інтересів, але поширює їх на все людство, відчуваючи зв'язок з Богом, вважаючи за щастя служити Йому, з'єднатися з Ним.

Такі високі духовно-моральні та інтелектуальні якості формували настав-ники-ритори у своїх вихованців, отже природно, що, в свою чергу, вони во­лоділи цими чеснотами самі, являючи взірець людини мудрої, творчої, висо­коосвіченої, морально довершеної, яку прагнули наслідувати їхні кращі й найздібніші учні, спудеї, студенти, братчики — вихованці братських шкіл України.

Панування російського царизму завдало непоправної шкоди українському інтелекту, почуттєвому світу з його кордоцентризмом, принизило дух нації, особливо в XIX ст., коли кріпацька дійсність породила рабську психологію зросійщених «землячків», за Тарасом Шевченком, «правнуків поганих слав­них предків», які «гірше ляха неньку-У країну розпинають», які стали «мали­ми німими рабами», бо чужою мовою не могли народитися шедеври красно­мовства — воно відроджується лише в добу демократичного устрою, коли свобода думки й слова стають колискою для талановитих майстрів слова.

Але талановитий український народ, всупереч жахливим умовам свого напіврабського існування, подарував світу духовних вчителів нації, які своїм полум'яним словом не давали вмерти надії на духовно-моральний та інтелек­туальний Ренесанс в рамках незалежної, суверенної України. Іван Франко,

Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Софія Русова, Памфіл Юркевич, Григорій Ващенко, Іван Огієнко та інші гуманісти-просвітителі українського народу розвивали революційну справу Тараса Шевченка — «апостола прав­ди і свободи». Вони та «їхні послідовники, учні та сподвижники запалюва­ли «досвітні огні», творили образ народного вчителя, який не заради кар'є­ри, а в ім'я народу України жертвує своїм добробутом, сіє розумне, добре, вічне. Пантелеймон Куліш, Іван Огієнко та Іван Хоменко подарували рідно­му народові переклад Біблії українською мовою, бо виховання морально-ду­ховних та інтелектуальних цінностей неможливе без Святого Письма, Бого-натхненної книги.

Нинішні драматичні часи соціально-економічних та інших негараздів бо- • ляче вдарили й по освіті, культурі, мистецтву українського народу, різко впав престиж педагогічної професії, самого вчителя, який перебуває у при­гніченому стані духу, бідності, соціальній образі.

А відтак його слово стає менш вагомим, бо він зайнятий проблемою ви­живання, а не «богоспівтворчістю»; його інтелект поступово втрачає свою творчу силу, бо змушений інтегруватися у комерційні стосунки псевдорин-кової економіки; його душа страждає від страждань соціально-незахищеної дитини, а тому й слово його поступово може втратити неперевершену міць мудрості, окриленості, сонячної радості на тлі страйкової боротьби за ко­пійчану зарплату, за втрачені привілеї, за істину, добро й красу, з яких яв­но насміхаються «круті» нові українці...

Надходить той переломний момент, коли Вчитель-златоуст, Вчитель від Бога має стати найціннішою особою демократичної держави як її духотво-рець, інтелектуальний скарб, незамінний творець державності через утверд­ження словом правди й любові людської гідності у храмах дитячих душ, у храмах людських душ¹.

Тернистий шлях до надбання авторитету праведності вчителя є нелегким, особливо в часи соціально-економічних та інших негараздів посттоталітар-ного суспільства. Він пролягає через творчість, богоспівтворчість людини-професіонала, яка обрала благородний шлях життєтворчості особистості, самовдосконалення, духовно-інтелектуального самовираження.

Кінцева мета цього шляху — плекання соціально зрілої, духовно багатої дитини, яка є мірою всіх речей для молодої демократичної України². Гума­ніст XX ст. М. К. Реріх у книзі «Непорушне» писав:

¹ Див.: Ващенко Григорій. Виховний ідеал.— Полтава, 1994.

² Імідж сучасної школи,— К., 1997.

«Прекрасна творчість, високе знання, нарешті, чистосердне прагнення до Горнього Світу — всі чудеса, яких так багато у житті земному, легко можуть виводити навіть занепалий дух у сади помилування».

Але соромно країні, де вчитель перебуває у бідності, злиденності, у при­гніченому стані духу, приниженні й образі. Якщо народ забуде свого вчите­ля, він забуде своє майбутнє. Надходить час, коли вчитель має стати найцін­нішою особою держави як її духотворець, як незамінний творець держав­ності через утвердження людської гідності у храмах дитячих душ. Місія вчителя від Бога — долати хаос світлом власного серця, творити гармонію через утвердження істини, добра, краси засобами благодатного слова.

Нині зростає роль творчої інтелігенції, українського вчительства — цвіту демократичної України — щодо виконання своєї педагогічної місії: облаго-родження інтелекту, духу дезорієнтованого, розчарованого, розгубленого народу засобами гуманітарних наук (класичного тривіуму), освіти, мистецт­ва, власними творчими зусиллями педагогів України, духовних лідерів. Іван Огієнко заповідав: «Бережи своє рідне, бережи, щоб не винародовитися, щоб не забути народу, з якого ти вийшов. Бережіть свою віру, звичаї, свою мову, і тим збережете національну істоту свою»¹.

3.2. Формування риторичної культури особистості в школі нового типу

Здговори, щоб я те6е побдчив.

Сокрлт

Слово зробило нас людьми.

/. П. Павлов

Розробка змісту й методів навчання у педагогічних класах шкіл нового типу України (гімназія, ліцей, коледж, школа-гімназія тощо) на принципах гуманізації та демократизації суспільного життя в цілому, гуманізації та гу­манітаризації освіти зокрема, формування культури риторичної особистості майбутнього вчителя зумовила введення курсу риторики як навчального предмета до нових навчальних планів. Завданням викладання цього класич­ного гуманітарного предмета є підвищення як загальної культури, так і куль­тури мислення, мовлення, публічного переконуючого спілкування особис-¹ Іван Огієнко. Мої проповіді.— Вінніпег, 1972,— С. 123.

тості — формування риторичної особистості на базі підвищення її мовлен­нєвої культури (монологічне та діалогічне мовлення)¹.

Ці позитивні зрушення у реформованій освіті України останніми роками особливо активізувалися. Цьому сприяє початок процесу розбудови молодої демократичної держави і вияв дефіциту мовленнєво-мисленнєвої та комуні­кативної культури випускників школи, вузу у різних сферах суспільного життя: політичній, судовій, академічній, діловій тощо. Це особливо помітно на тлі значних успіхів риторичної освіти в гімназіях, ліцеях, семінаріях ми­нулих століть. Втративши це уміння, ми втратили здатність творчо будувати мовлення, ефективно роздумувати над проблемою. Натомість «процвітали» реферати як компіляція чужих думок, «папірцеві» оратори, які ні в чому не переконували, бо вважалися «вбивцями часу». Шкільний курс мови довгі ро­ки був спрямований на навчання елементарній грамотності, в результаті у своїй масі випускники шкіл не вміють будувати розгорнуте висловлювання ні в усній, ні у писемній формах. А класична риторика століттями напрацьо­вувала і удосконалювала систему ораторського мовлення, основаного на си­стематичному розгортанні суб'єкта (предмет судження) і предиката (вислов­лювання про нього) за допомогою низки питань до складного періоду, ряду періодів, пов'язаних між собою за змістом і формою.

Риторика, яка вчила усіх цих важливих речей, зникла понад 75 років то­му; з педагогічних, юридичних інститутів, університетів поступово витісни­лася близько 150 років тому, а в результаті Україна втратила свої високо­кваліфіковані кадри, які володіли риторикою в системі освіти, розробляли риторику як науку на рівні світових вимог.

Проблемами риторики, ораторського мистецтва, лекційної пропаганди, методики партійної пропаганди займалися у деяких регіонах колишнього СРСР: Москві, Пермі, Санкт-Петербурзі, Мінську, Києві, Львові, Харкові починаючи із 70—80 pp., а на Україні — у 80—90 pp. XX ст.² В основному, це були дослідження окремих аспектів риторики: логічного, педагогічного, психологічного, мовленнєвого тощо.

Див.: Козленко О. Л. Розвиток педагогічної техніки молодого вчителя середньої загально­освітньої школи.— К., 1998; Швидка С. О. Формування педагогічної майстерності майбут­нього вчителя засобами театрального мистецтва.'— К., 1996; Переухенко Г. І. Традиції і практика впливу театральної педагогіки на підготовку майбутніх вчителів.— К., 1998.

Див.: Львов М. Р. Риторика. Учебное пособие для учащихся 10—11 классов.— М., 1995; Цикл підручників з риторики Т. О. Ладиженської для учнів молодших, середніх, старших класів (Москва); Е. М. Зарецкая. Риторика. Теория и практика речевой коммуникации.— М., 1998; Культура русской речи: Отв. ред. А. К. Граудина, Е. М. Ширяев.— М., 1998.

Л гіг¹

вати свої погляди, якщо вони спрямовані на конструктивне розв'язання проблеми;

— виступати перед аудиторією із невеликою за обсягом монологічною промовою (різною за жанрами) на доступну тему, коректуючи її зміст, об­сяг залежно від ситуації;

— вільно викладати свої думки у формі листа, статті; висловлювати оцін­ки, переконання, коментарі стосовно певного жанру, виходячи із загально­прийнятих правил;

— проникати у задум чужого письмового чи усного мовлення і розрізня­ти внутрішній зміст, глибинні цілі, тобто ефективно читати й слухати, нада­вати загальнориторичну оцінку прослуханого виступу чи тексту;

— мати розвинене мовне чуття, інтуїцію оратора, який гостроестетично сприймає текст, художнє слово;

— розуміти риси національної специфіки виступів та риторичних текстів із скарбниці українського красномовства.

Крім цих загальних цілей, викладач курсу риторики розв'язує такі пи­тання:

1. Які із перелічених умінь можуть бути покладені в основу риторичної діяльності й сформовані в кінцевому результаті на усіх 4-х етапах навчання?

2. На якому матеріалі (навчальному, літературному, художньому, громад­сько-політичному тощо) можуть формуватися ці уміння на кожному етапі?

3. Які принципи, способи й прийоми будуть використовуватися на всіх етапах для найбільш ефективного засвоєння предмета (враховуючи, що на оволодіння курсом у гімназії, колежі протягом 2-х років в середньому виді­ляється 2 години на тиждень)?

Послідовність побудови курсу риторики і методика формування риторич­них умінь на кожному віковому етапі має свої завдання.

Перший етап (1—3 класи) — перші кроки в оволодінні художнім читан­ням, виразним читанням, основами спілкування (72 год. на рік, 2 год. на тиж­день).

Матеріали навчання: навчальні тексти з усіх предметів: художні твори ви­сокої художньо-естетичної якості (проза, поезія, фольклор); статті з дитя­чих журналів, газет, радіо- та телепередач; факультативні бесіди спеціаліс­тів, музейних працівників, екскурсоводів.

Основні форми й методи роботи:

— навчальне, аналітичне читання з конструюванням питань до нових слів;
виразне читання віршів, текстів різного характеру;

— проникнення у авторський задум і етичну позицію через всебічний аналіз слів-понять відповідно з головною ідеєю тексту;

— пошуки заголовків (назв) текстів, критичне осмислення, обговорення;

— формування лексикографічної культури через роботу із словниками різного типу: тлумачними, орфографічними, орфоепічними, синонімів, анто­німів, омонімів тощо;

— стислий переказ художнього тексту із збереженням основного автор­ського змісту, індивідуального авторського стилю;

— вправи із техніки мовлення, виразного читання художніх текстів, ви­голошення власних промов, висловлювань залежно від різних мовленнєвих ситуацій;

— коротке усне повідомлення про прочитаний у газеті, журналі матеріал із короткою оцінкою-рекомендацією; оціночний виступ про книгу, спек­такль, екскурсію, передачу тощо;

— повідомлення-рекомендація із власного життєвого досвіду відповідно до різних ситуацій побутового чи громадського життя (як допомагати мамі, як доглядати за домашніми тваринами, як посадити дерево тощо);

— стимуляція поетичної творчості дитини, зокрема на рівні творення каз­ки, міні-віршів на задану тему тощо.

Цей вид діяльності, на думку В. О. Сухомлинського, «в душі пробуджує людське почуття прекрасного... Поетична творчість доступна кожному. Вона не є привілеєм особливо обдарованих. Поетична творчість підносить людину»¹.

Пропонуємо такі варіанти творчих завдань для дітей, які виявляють особ­ливу схильність до власної словесної творчості:

1. Прочитати напам'ять улюблену молитву, уявивши себе у храмі.

2. Скласти казку на тему «Пори року» на основі вражень від екскурсії до лісу, на річку, море, у поле тощо.

3. Скласти маленький віршик на вільну тему, виразно прочитати його пе­ред класом.

4. Скласти міні-сденарій свята Великдень або розповісти, як на Україні святкується найбільше християнське свято (можна використати оповідання П. Волиняка «Великдень» з читанки для 2-го класу²).

5. Придумати гру або сценарій на вільну тему, наприклад: «На дні наро­дження у мого друга». Визначити параметри, за якими набираються або втрачаються бали за мовленнєві чи комунікативні помилки.

¹ Сухомлинський В. О. Вибрані твори. Т. 3.— К., 1976.— С. 212.

² «Ластівка».— К., 1992.

6. Розробити сценарій творчого конкурсу для всього класу на тему: «Хто знає найбільше прислів'їв та приказок про слово?».

Подібні завдання можуть виконуватися в усній та писемній формах, вчитель має заохочувати дітей до активного творчого самовираження на рівні задуму, словесного наповнення, композиції та виконання перед ауди­торією.

Доцільно не виставляти оцінки з риторики. У цій ситуації заохоченням для дітей може бути оцінювання їхньої творчості за допомогою, скажімо, карток 2-х кольорів: картка, наприклад, червоного кольору, означає, що ви­ступ «дуже сподобався», зеленого — «сподобався».

Мета першого етапу — до кінця навчання у початковій школі (1—3 кла­си) сформувати уміння:

— уважно читати і розуміти текст (навчальний, художній, публіцистич­ний), осмислюючи кожне слово, кожне поняття;

— виробити навички роботи із лексикографічними джерелами, сформу­вати потребу у формуванні власного лексикографічного словничка;

— визначити основний зміст твору (тексту), виступу, задуму автора;

— уважно слухати промовця, вміти ставити коректні запитання в етичній формі;

— виразно читати текст, уміло передаючи смислові й емоційні відтінки відповідно до задуму автора;

— користуватися орфоепічними нормами української мови, уникаючи не­гативної інтерференції російської та української мов;

— складати план переказу тексту, використовуючи його під час виступу разом з додатковим ілюстративним матеріалом;

— виробити перші уміння виконання певної ролі у власному чи чужому сценарії, грі.

Другий етап (4—7 класи) — школа діалогу і культури спілкування (72 год. на рік, 2 год. на тиждень).

Завдання для навчання загалом залишається те саме, що й на першому етапі, але з акцентом на форму діалогу. Вчитель добирає такі літературні, навчальні, публіцистичні твори, теле- й радіопередачі, які стимулюють фор­мування у учнів умінь та навичок ведення конструктивного діалогу, актив­ного спілкування в процесі діалогу, полілогу.

Основні форми роботи:

— аналітичне, навчальне читання з посиленням творчого начала, само­
стійної лексикографічної роботи із різноманітною довідковою літературою;

12-0-319 1 7Q

— елементи оглядового, орієнтуючого читання (зміст анотації, передмова, висновки, післямова тощо) з метою виявлення образу автора і його задуму;

— складання власних анотацій до текстів навчального, науково-популяр­ного, художнього жанрів;

— художня розповідь за самостійно складеним планом з елементами влас­ної оцінки життя й творчості письменника, ученого, громадського діяча тощо;

— добирання тем для колективного обговорення на засіданнях клубів (цікавих зустрічей, історичного, літературного тощо), ведення цих засідань клубу (секцій, гуртка), ведення необхідної документації;

— підготовка гри, наприклад, брейн-стормінгу, конкурсу на найкраще за­питання (гостре, неординарне, актуальне), зокрема гра «Прес-конференція з актуальних проблем сучасності» (екологія, духовність, культура тощо);

— конкурс на краще інтерв'ю із вітчизняними та зарубіжними співроз­мовниками, аналіз правил спілкування, міжнародного етикету;

— стислі, цікаві повідомлення з матеріалів преси (можливі варіанти — із врахуванням хобі дітей, індивідуальних інтересів);

— короткий бібліографічний огляд новинок літератури з метою пропа­ганди кращих художніх творів, формування стійкого мотиваційного інтере­су до читання;

— різноманітні ситуативні ігри на правила й культуру поведінки у різних сферах комунікації, наприклад, гра «Як людина сприймає й передає інфор­мацію?» («Зіпсований телефон»);

— аналізувати художню цінність тексту, промови письменника;

— написання індивідуальних та колективних листів у газету, на радіо, те­
лебачення з актуальної проблеми суспільного життя, з проблем культури,
освіти тощо;

— конкурс на краще читання власної поезії, оповідання, байки тощо.
При цьому учням можна запропонувати завдання творчого характеру:

1. Підготувати коротке інтерв'ю з цікавою людиною для шкільного радіо.

2. Підготувати питання_для «круглого столу» з актуальної теми. Взяти активну участь у його проведенні, дотримуючись правил культури спілку­вання.

3. Розробити сценарій колективного заходу, наприклад, «Засідання малої академії», «В музеї Т. Г. Шевченка» тощо.

4. Придумати ігри, побудовані на діалозі, з метою закріплення навичок культури спілкування.

5. Провести конкурс на тему: «Діалоги Платона» або «Сократівські бесі­ди» із дотриманням діалогової культури спілкування на рівні Учитель — Учень, Сократ — Друг тощо.

Запланований результат:

У кінці цього етапу навчання передбачається сформувати в учнів уміння:

— вільно користуватися усіма видами читання;

— складати короткі анотації до різножанрових текстів;

— вести розповідь за самостійно складеним планом з елементами влас­ної оцінки (про видатного письменника, ученого, громадського діяча тощо);

— слухати коротку лекцію із наступним складанням її плану та форму­люванням питань з предмета лекції;

— скласти план засідання секції, гуртка, клубу; підготувати сценарій та обговорити його, самостійно проводити засідання із веденням документації (протокол, резолюція тощо);

— підготувати і провести прес-конференцію з гострих питань сучасності, конкурс на краще питання (за змістом і формою);

—• провести інтерв'ю з цікавою людиною (писемна та усна форми) із на­ступним критичним аналізом питань і відповідей, розробкою правил спілку­вання в процесі інтерв'ю;

— повідомити про актуальні, цікаві події за матеріалами преси;

— провести ситуативні ігри, які імітують правила поведінки у різних сфе­рах спілкування людей;

— написати листи у газету, журнал, на радіо, телебачення (індивідуальні, колективні) з актуальних проблем сучасності;

— організовувати різноманітні конкурси творчого характеру, зокрема на краще виконання ролі у ситуативній грі, у любительському спектаклі тощо.

Третій етап (7—8 класи) — основи загальної і часткової риторики в іс­торії та сучасності (72 год., 2 год. на тиждень; або 36 год., 1 год. на тиждень).

Матеріал для навчання: класичні взірці промов, діалогів (промови і по­слання видатних ораторів Давньої Греції, Давнього Риму, «Діалоги» Плато­на, Сократа; яскраві промови письменників-полемістів як «Послання» І. Ви-шенського, листування Г. С. Сковороди з М. Ковалинським; монологи, діа­логи, дискусії відомих громадських діячів, учених, письменників наших днів з актуальних проблем сучасності тощо). Аудіовідеозаписи виступів ораторів (вітчизняних та зарубіжних) на мітингах, урочистих зібраннях тощо.

Основні форми і методи роботи:

— слухання, коротке конспектування 30-хвилинної лекції з риторики;

— риторичний аналіз прослуханої лекції під керівництвом викладача;

— аналітичне читання спеціальної літератури з проблем риторики, укла­дання власної бібліотечки з проблем риторики, ораторського мистецтва;

— розповідь у вільній формі про вивчений риторичний матеріал людям, які не знайомі з цією проблематикою;

— поетапний риторичний аналіз еталонних риторичних промов різних жанрів, видів, монологів, діалогів, бесід тощо під керівництвом викладача, а потім самостійно;

— розробка власної промови — від задуму до виконання перед аудито­рією з наступною рефлексією (індивідуальною та колективною);

— практикум у відборі доцільних художньо-виразових мовностилістичних засобів промови, виступу з метою формування естетичної емоції аудиторії;

— ситуативні ігри різного комунікативного спрямування, які імітують
різні життєві ситуації публічного мовлення (наприклад, подолання природ­
них та штучних труднощів під час виступу тощо).

Завдання творчого характеру:

1. Самостійно прорецензувати прослухані лекції з риторики, рідної мови, літератури тощо.

2. Виступити із 10-хвилинною лекцією з проблем риторики перед ауди­торією однокласників.

3. Розробити цикл лекцій та практичних занять з проблем риторики для шкільного радіо, навчального телебачення.

4. Провести ігрове заняття з культури мовлення, техніки мовлення із мо­лодшими школярами під керівництвом викладача риторики. Взяти участь у колективному обговоренні цього заняття.

5. Розробити сценарій цікавої дискусії для шкільного клубу, гуртка лю­бителів словесності тощо.

6. Придумати ситуативні ігри з риторики, написати сценарій кожної гри.

На цьому етапі передбачається, що до кінця 8-річного навчання учні пе­дагогічних класів повинні на достатньому рівні володіти такими знаннями та вміннями:

— розкрити загальну риторику як науку, виявити її зв'язки з іншими гу­
манітарними науками;

. — засвоїти принцип та правила ведення полеміки, дискусії, знати про жанрово-стилістичні особливості монологічних та діалогічних висловлювань;

— складати короткий конспект лекції на слух, детальні реферати й кон­
спекти із виділенням у них логічної основи, задуму автора;

— розрізняти тему, предмет, проблему обговорення; формулювати голов­ну думку висловлювання, тобто центральну тезу;

— виявляти в усних та письмових текстах основні елементи композиції, на їх основі самостійно будувати виступи;

— вміти рецензувати усні й письмові тексти на базі аргументів риторики;

— володіти самореценузванням виступу, письмового тексту (стаття, лист, ессе тощо);

— вести бесіду, дискусію на основі правил риторики та етики;

— переконливо й аргументовано виступати із короткими промовами на вільну тему (регламентованими у часі);

— володіти основними мовно-стилістичними виразовими засобами у влас­них промовах (художні тропи, вербальні й невербальні виразові прийоми).

. Четвертий етап (9—11 класи) — відродження національної риторичної спадщини України. Часткова риторика. Еристика як мистецтво ведення де­батів, дискусій, полеміки — 72 год. на рік (2 год. на тиждень) або 36 год. на рік (1 год. на тиждень).

Цей етап є завершальним, а тому найбільш відповідальним у формуванні риторичної особистості.

Матеріал для навчання:

— зразки промов кращих ораторів українського риторичного Відроджен­
ня XVII—XVIII ст., аналіз риторичних курсів професорів риторики Києво-
Могилянської академії, братських шкіл, університетів тощо. Тексти політич­
них, судових, академічних, військових, ділових, рекламних та інших видів та
жанрів часткової риторики. Класичні тексти з проблем еристики (судові та
політичні дискусії).

Основні форми й методи навчання:

— слухання й конспектування повної лекції з риторики;

— риторичний аналіз лекції з риторики;

— риторичний аналіз лекції, промови, виступу, дискусії тощо; — аналітичне читання спеціальної риторичної літератури, конспектуван­ня проблемних статей з риторики, еристики;

— творення власної лекції, виступу з актуальної проблеми із наступним саморецензуванням;

— написання рефератів, виступ із ними на конкурсах, наукових конфе­ренціях школи, гімназії, ліцею тощо від районного до державного рівня;

— ділові, рольові, інтелектуальні ігри з проблем риторики, еристики;

— індивідуальне та колективне тестування учнів на предмет діагностики
інтелектуальних, мовленнєвих, комунікативних умінь оратора, дискутанта.

Завдання творчого характеру для учнів педагогічних класів:

1. Придумати ситуативні, ділові, рольові, інтелектуальні ігри з проблем риторики, еристики.

2. Підготувати проблемну лекцію з проблем національного красномовства, еристики, виступити з нею перед аудиторією. Взяти участь у обговоренні.

3. Провести дискусію з актуальної проблеми у класах гуманітарного про­філю (7—8 класи).

4. Виступити па мітингу із промовою, проаналізувати разом із викладачем та однокласниками дієвість, ефективність виступу у нестандартній ситуації.

5. Розробити сценарії дискусії, провести дискусію із однокласниками на цікаву, актуальну тему. Провести саморефлексію.

В результаті такої роботи на четвертому етапі у перспективі планується:

— на базі філософсько-публіцистичних, суспільно-політичних промов, текстів, літературних та політичних дискусій зміцнити й поглибити усі одер­жані знання й уміння, підготуватися до самостійної риторичної діяльності у різних ситуаціях, у тому числі й нестандартних;

— сформувати стійкий позитивний мотиваційний інтерес до творчої ри­торичної діяльності (участь у різних конкурсах, гуртках, клубах тощо);

— сформувати основи риторичної особистості із ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням;

— сформувати основи загальнокультурного рівня сучасної інтелігентної молодої людини, яка володіє достатньою мірою усіма видами усної й писем­ної творчості — основи креативності, творчості на рівні сучасних вимог:

1. Програмовий матеріал з риторики по етапах розділяється на ідеях ЦІЛІСНОСТІ й КОНЦЕНТРИЧНОСТІ, що передбачає нарощування, по­глиблення, розширення знань і умінь у загальній системі розвиваючої освіти.

2. Навчання риториці як гуманітарній, синкретичній науці базується на розвиткові розумової активності учнів, активізації самостійності мислення, індивідуальної творчості учня із активним і продуктивним залученням мето­ду навчання на риторичних взірцях (риторичний аналіз).

Становлення індивідуальної творчості й риторичних потенцій дітей пов'я­зане із розвитком діалектичного, критичного мислення, без сліпого, некри­тичного копіювання.

3. Увесь мисленнєво-мовленнєвий, комунікативний процес ритора прони­
зує тріада класичної риторики: етос, пафос, логос, які спрямовані на кла-

сичні критерії оцінки змісту й форми публічного виступу оратора. Категорії етосу, пафосу, логосу як основоположні поняття відповідального й впливо­вого мовлення повинні поступово й цілеспрямовано засвоюватися учнями класів педагогічного профілю в процесі навчання на всіх етапах формуван­ня риторичної особистості.