Риторика стародавнього єгипту

Єгипетська цивілізація проіснувала 4,5 тисячі років майже не змінюючись, а усталеність тамтешнього буття багато в чому грунтувалася на усталеності мовно-літературних витоків. Як і в Месопотамії, тут важливою фігурою був писець-чиновник; продукували силу всіляких документів на папірусі, записували фольклор, релігійні твори та закони, була започаткована цікава й багата художня література. Існували право, певна політична ініціатива, педагогіка та школа.

* * *

Очевидно, в Стародавньому Єгипті можна було завдяки ораторському таланту досягти успіху у сфері судового красномовства. Відома "Повість про красномовного поселянина" (записана, до речі, кілька разів) про те, як селянин не просто переконав володаря в тому, що його скривдив грабіжник, а й отримав все майно кривдника. Цікаво, що володар, прийнявши справедливе рішення одразу, примушував селянина дев'ять разів розповідати історію лише для того, аби насолодитися його красномовством і, записавши його оповідь на папірус, потішити фараона. "Не випадково ораторське мистецтво визнається потрібним не тільки знаті, а й простим людям": твір написано в епоху смут і повстань, коли заговорили не лише пануючі верстви.

Юридичні та політичні норми були осмислені єгиптянами як Маат — божественний порядок та істина, що не дають суспільству зірватися в хаос. Наприклад, в "Текстах пірамід" висловлено заклик до фараона "утвердити Маат на місці безладдя".

Задля утвердження в суспільстві соціальної гармонії широко використовувалася політична риторика.

"Золоте ім'я" фараона по-різному інтерпретувалося в багатих етикетних формулах: "Владика Обох Земель", "Великий Бог" та ін. Написи фараонів дуже нагадують месопотамські, але включають повне титулування й навіть біографічні дані.

Придворному етикету властива була деяка манірність: сановники фараона, наприклад, іменувалися "єдиними друзями", а зрадники —• "тими, хто покинув води високо-народженого" і не погодився "лягти перед ним на живіт"; гнівливий ставав "верхньоєгипетським леопардом, коли він сердиться"; вельможі не їли, а "цілували" їжу тощо.

Культ фараона та двірський етикет породжували специфічні урочисті формули, нині не завжди зрозумілі, побудовані часом на грі слів. Так, побажання вічного життя фараону включало незвичну для нас метонімію: "Хай всі боги дадуть тобі життя, щастя твоєму носу, хай осиплють тебе подарунками, хай дадуть тобі безмежне вічне життя, вічність, якій немає кінця!".

У свою чергу, фараон звертався до людей просто й "по-діловому", щедро обіцяючи всілякі блага, як і всякий популіст будь-якої епохи. Ось звернення фараона Рамзе-са III до своїх каменярів:

"Для вас наповню я комори всім, що потрібно: їжею, м'ясом, солодким тістом, сандаліями, одежею, аби захищати ваші тіла, великою кількістю мастил, аби ви мастили свої голови кожні десять днів, дам я вам одежу на цілий рік, аби ноги ваші твердо стояли на землі щодня і щоб ніхто з вас не зітхав уві сні через нужду. Я призначив багато людей слідкувати за тим, аби ви ні в чому не мали нужди: рибарів, аби привозили рибу, садівників, аби вирощували рослини. На гончарних колах виготовлений для вас посуд, зроблені глечики, аби охолоджувати для вас воду в літній час. Для вас рухаються веслові човни з Верхнього Єгипту до Нижнього, з Нижнього Єгипту до Верхнього з ячменем, зерном, пшеницею, сіллю, бобами в необмеженій кількості. І роблять вони це для того, аби зі слухняним серцем працювали ви для мене".

Та коли цар звертався до подібних собі, то лексикон його втрачав простоту та діловитість і набував пишноти й урочистості.

Саме цим, наприклад, відзначається клятва двох царів — єгипетського Рамзеса II та хеттського Хаттусіліса про збереження миру:

"Що ж до цих слів [договору] правителя хеттів з Рам-зесом-Меріамоном, великим володарем [Єгипту], накреслених на цій табличці зі срібла. Що ж до цих слів — тисяча богів з богів і богинь країни хеттів разом з тисячею богів з богів і богинь Єгипту — вони...свідки [цих слів]"1.

Та інколи, особливо в часи соціальних катаклізмів, віра у володарювання Маат хиталася. У висловах сучасника кризи пізнього Єгипту Іпусера можна знайти картини руйнації, повстання бідаків проти сильних: люди стали подібні до "чорних ібісів"; новонароджених дітей вельмож кидають головою об стіни, залишають у пустелі тощо. Відповідно і пишномовна урочиста традиція розмивалася, по-ступаючися гірким і правдивим словам.

Загіпнотизованість потойбічним сильно відчувалася у країні, де правила каста жерців. Свідченням цього є не тільки гробниці-піраміди, масове бальзамування померлих і розгалужені заупокойні ритуали, а й своєрідне релігійне красномовство. Величезна за своїм обсягом Книга Мертвих мала магічно-заклинальний (теургічний) характер: мета була цілком утилітарна — провести душу небіжчика крізь тортури та жахи потойбічного світу до суду Озіріса і вічного заспокоєння (психагогія). Книзі Мертвих властива дещо макабристична поезія (опис моторошних потвор, що чигають на душу померлого). Але основу тексту складає чиста риторика, що має на меті переконати володаря потойбічного світу в правоті промовця.

"Я приходжу до тебе, пане Озірісе, з чистими руками. Я була справедлива у всіх моїх справах, не грішила проти фараона і не зробила нічого, в чому люди могли б звинуватити мене! Дивися, я непорочна, о, прийми мене! Зверни до мене своє милостиве обличчя, пане Озірісе!" (з погребального папірусу цариці Макара).

Навіть у релігійних гімнах єгиптян втілений не стільки поетичний образ, не стільки ліричний порух душі, скільки натхненне поіменування, перелік речей реального світу, що, безумовно, робить ці тексти належними до риторики:

"Ти встановив плин часу, аби знову й знову народжувалося створене тобою, — встановив зиму, щоб охолодити паші свої [...] Ти створив далеке небо, аби сходити на ньому, аби бачити все, що тобою створене. Ти єдиний, ти сходиш в образі своєму, Атоне живий, сяючий та блискучий, далекий та близький! З тебе, єдиного, твориш ти мільйони образів своїх. Міста і селища, поля і дороги, і Річка [тобто Ніл — С. А., М. Ч. ] споглядають тебе, кожне око спрямоване до тебе..." (з гімну Сонцеві-Атону, написаного фараоном-еретиком Ехнатоном, який спробував утвердити в такий спосіб єдинобожжя).

До речі, тут гімн трактовано як "шедевр релігійної лірики", але поруч з безперечно ліричними інтонаціями тут все ж таки домінує суто риторична стихія.

У релігійному красномовстві єгиптян виступають часом архаїчні табу, зумовлені страхом перед необхідністю називати небезпечні речі. Наприклад, тих, кого ховали у некрополі неподалік від Мемфісу, називали "притомленими". Водночас вражає приземленість ціннісних орієнтацій у тогочасному суспільстві. Так, вельможа Хуфхор вмістив на своєму надгробку відомості про те, як він виконав доручення фараона: "За сім місяців подолав я цей шлях і привіз звідти рідкісної краси подарунки. Отримав я за це багато похвал.

Єгиптяни високо цінували вдало сказане побутове слово, свідченням чого є "Повчання" вельможі Птаххотепа своєму синові: "Шукаєш слова, дорогоцінного, мов той зелений камінь [смарагд], а знаходиш його в рабині, що меле зерно".