Закон моделювання аудиториї

Після того, як розроблено концепцію, наступає подальший етап діяльності — закон моделювання аудиторії. Він формується на ос­нові ознак трьох груп: соціально-демографічних, соціально-психо­логічних, індивідуально-особистісних.

Соціально-демографічні ознаки становлять собою перший ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття «зовнішньої оболонки» людини. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік, національність, освіту, професію, склад сім'ї то­що.

Дані особового листка, автобіографії, трудової книжки дають загальне уявлення про людину і є далеко недостатніми для того, щоб можна було зробити висновок про дійсний інтелектуально-психологічний потенціал людини [1].

Соціально-психологічні та індивідуально-особистісні ознаки — це другий ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття внутрішнього світу людини.

До цих ознак можна віднести:

мотиви поведінки;

потреба;

ставлення до предмета мовлення та суб'єкта, який його ви­кладає;

рівень розуміння предмета.

Мотив поведінки розглядаємо як фактор, який зумовлює дії суб'єктів (відповідає на питання: Що збудило суб'єкта до дії?).

Потреба — це категорія, яка визначає вибір суб'єкта (відповідає на питання: Що це мені дає? Навіщо це мені? Що я від цього отримаю?).

Виділяють два види потреб: усвідомлену та неусвідомлену.

Усвідомлена потреба буває:

— особистісна (суб'єкт отримує інформацію тільки для себе);

професійна (суб'єкт сприймає інформацію з урахуванням професійних інтересів);

громадська (суб'єкт піднімається до рівня усвідомлення не­обхідності вкладу в суспільство).

Ставлення до предмета мовлення й суб'єкта, який його викла­дає, у нашій інтерпретації є реакцією суб'єкта, який сприймає інформацію, яку можна класифікувати за такими типами:

— байдужа (реакція, що характеризується невключенням суб'єкта в предмет обговорення);

згоджувальна (реакція, яка характеризується тим, що суб'єкт легко, без сумнівів, стає на точку зору іншого);

конфліктна (реакція, яка характеризується спалахом нега­тивних емоцій суб'єкта);

конструктивна (реакція, яка характеризується створенням у суб'єкта установки на розуміння іншого).

Рівень розуміння предмета мовлення зумовлений підготов­леністю суб'єкта (закладеного базою): загальна культура, світо­гляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка тощо.

Індивідуально-особистісні ознаки становлять собою наступний крок у вивченні внутрішнього світу людини, який направлений на розкриття особливостей кожного суб'єкта зокрема, тобто на дослідження будови внутрішнього світу суб'єкта: типу нервової системи, типу і способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту, ступеня розвитку основних функцій (інтелектуаль­ної, емоційної, рухливої, інстинктивної тощо).

Значимість закону моделювання аудиторії полягає не лише в тому, що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет аудиторії, але і в тому, що цей закон відкриває можливість подальшої роботи з цим портретом.

Стратегічний закон

Стратегію не можна вибирати, не маючи концепції, стратегія залежить від змісту і завдань концепції, наукової гіпотези.

Стратегічний закон передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія дій становить собою таку послідовність кроків:

визначення цільової установки;

вичленовування в концепції основного кола питань, розрахо­ваних на певну аудиторію, та їх аналіз;

— формування тез, тобто стислого вираження думок про виділені питання.

Стратегії бувають кількох видів: представницька, повідомлювальна, наративна, об'єктно-аналітична, раціонально-евристич­на та ін.

Стратегія потрібна для того, щоб усю діяльність підпорядкову­вати концепції, уникнути відхилень і успішно досягти мети, але стратегія ще не є детальною і конкретною. Це входить до сфери дії наступного етапу (закону) — тактичного.

4. Тактичний закон

Тактичний закон полягає в конкретизації дій для подальшої реалізації стратегії. До складових цього закону належить аргу­ментація та активізація пізнавально-мисленнєвої та емоційно-вольової діяльності аудиторії. У процесі роботи ритор нагрома­джує достатню кількість аргументів. Існують критерії добору аргументів:

міцний зв'язок із тезою (аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі);

істинність, вірогідність доказу;

орієнтація на обрану аудиторію;

паралельного використання аргументів «за» і «проти»;

образність, яскравість як психологічна умова результативно­го засвоєння матеріалу;

Ритор має зважати на умови аргументації, що ведуть до успіху:

глибокі знання і всебічна компетенція з теми, проблем, питань;

обізнаність у теорії аргументації (знання логічних законів, філософії та морально-етичних правил пізнання істини);

ораторська підготовка та практичний досвід керування влас­ними міркуваннями, почуттями і волевиявленнями для того, щоб зусилля не розпорошувалися, а спрямовувалися на результат;

— аудиторія має «привласнювати» докази ритора, робити їх своїми.

Друга частина тактичного закону — це етап активізації пізна-вально-мисленнєвої та емоційно-вольової діяльності аудиторії.

Прийомів зацікавлення аудиторії є багато: оригінальний, не­звичний початок, несподіваний ефект, емоційний заряд, переклю­чення уваги, риторичне запитання, каверзне запитання, дотепний жарт, рекламний трюк тощо.

Серед способів активізації аудиторії розрізняють логічні та пси­хологічні. До логічних належать: спіральний, ступеневий, пунктир­ний, контрастний, асоціативний способи розгортання тези.

Найчастіше всі способи логічної активізації аудиторії викори­стовуються в комплексі. Проте кожний із них має свої переваги в певній аудиторії.

Після зацікавлення аудиторії предметом (перший крок ак­тивізації), породження у слухачів інтелектуально-пізнавального мотиву до роздумів, проникнення у зміст (другий крок активізації), логічно наближаємося до вирішального етапу діяння — глибинного розуміння предмета мовлення (третій крок активізації). На цьому етапі в процесі обговорення змісту з аудиторією або в діалогічній подачі ритора йде пошук різних, альтернативних думок, виявляють­ся протилежності й суперечності, спростовуються вони шляхом до­казів на користь тієї чи іншої точки зору.

Отже, активізація мисленнєвої та емоційно-вольової діяльності аудиторії — це система дій, завдяки якій ритор забезпечує ауди­торії найглибший рівень пізнання того чи іншого питання, тобто піднімає аудиторію на декілька порядків вище у пізнанні певної проблеми, завдяки тому, що в результаті активізації створюється повноцінний, двосторонній процес спілкування, де задіяні обидві сторони (ритор і аудиторія).

Успішно пройшовши всі етапи винайдення та організації дум­ки, ритор наближається до наступного етапу текстотворення, де вступає в дію мовленнєвий закон.

Мовленнєвий закон

Дотримання мовленнєвого закону означає ретельну роботу над створенням дієвої словесної форми промови. Такої форми власно­го мовлення можна досягти, знаючи комунікативні функції мови та працюючи над культурою мовлення. Основними ознаками ко­мунікативно якісного мовлення є його правильність, виразність, якість, точність, стислість, доцільність.

Зупинимося на характеристиці комунікативних якостей мов­лення.

Правильність — це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними). Про значення правильності Цицерон писав так: «... вміти правиль­но говорити ... ще не заслуга, а не вміти — вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство хорошого оратора, скільки властивість кожного громадянина» [6].

Основними шляхами, які сприяють розвитку правильності мовлення, є тренінги (власні вправи), робота з різними словника­ми та спеціальною лінгвістичною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що писали класики риторичного мистецтва, зокрема Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Лазар Баранович та ін.

Специфіка правильного мовлення полягає в тому, що такого ро­ду мовлення покликане перш за все впливати на свідомість люди­ни, активізуючи тим самим роботу лівої півкулі головного мозку. Однак для того, щоб мовлення стало дієвим, воно повинно бути виразним.

Виразність — це така комунікативна якість, завдяки якій здійснюється вплив на емоції та почуття аудиторії, тобто за допо­могою якої включається в роботу права півкуля головного мозку.

До засобів виразності можна віднести засоби художньої образ­ності (порівняння, епітети, метафори і под.), фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція), приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова та вирази, а також нелітературні форми функціонування національної мови (тери­торіальні, соціальні діалекти, просторіччя), якщо, звичайно, вони вживаються ритором усвідомлено та соціально, оживлюючи, а не спотворюючи мовлення; синтаксичні фігури (звертання, риторич­не запитання, інверсія, градація, повтор, період).

Виразність розвивається на основі тренінгів, власних творів, спостережень над мовленням різних соціальних груп, аналітично­го читання художньої літератури тощо.

Дієва словесна форма виявляється і в такій мовленнєвій якості, як ясність.

Ясність — така комунікативна якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співроз­мовника особливих зусиль при сприйнятті.

Умови, які зумовлюють неясність мовлення:

порушення ритором норм літературної мови;

перенасиченість мовлення термінами, іноземними словами;

індивідуальне слововживання тощо.

Основний шлях розвитку ясності мовлення — сам процес спілкування. Практика виявила, що чим частіше ритор вступає у процес комунікації, причому з різними типами аудиторій, тим більше уваги він починає приділяти роботі над своїм мовленням, зокрема над ясністю, оскільки від цього багато в чому залежить до­сягнення ним поставленої мети та задоволення від спілкування. Зауважимо, що ясність мовлення багато в чому зумовлена точністю мовлення.

Точність— це комунікативна якість мовлення, яка виявляється у використанні слів у повній відповідності з їх лексичними значення­ми. Вказана якість виробляє звичку називати речі своїми іменами.

Точність мовлення зумовлена цілою низкою причин як екст­ралінгвістичного, так і лінгвістичного характеру (знання ритором предмета мовлення, його політичними установками — вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами, багатство чи бідність словникового запасу).

Підкреслимо, що від точності слів багато у чому залежить точність дій людей: «Правильно визначайте слова, і Ви звільните світ від половини непорозумінь» (Декарт).

Точність мовлення розвивається в роботі зі словниками, на­вчальною, науковою літературою, шляхом аналізу власного та чу­жого мовлення тощо.

Точність найтісніше пов'язана з комунікативним аспектом — стислістю.

Стислість — це така комунікативна якість мовлення, яка вияв­ляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, тобто стислість формує вміння говорити суттєво. На це вміння давні греки звертали особливу увагу: «Все, що Ви сказали спочатку, нами забуте, бо це було давно. А кінець Вашого мовлен­ня нам не зрозумілий, бо забутий початок». Інакше кажучи, багатослів'я деформує процес комунікації, перетворює його у де­магогію, в результаті чого дискредитується саме слово як найваж­ливіший засіб спілкування.

Досить ефективним шляхом розвитку стислості мовлення є аналіз власної й чужої промов, мовлення.

Нарешті, дієвість словесної форми визначається її доцільністю.

Доцільність — це особлива організація мовних засобів, яка зу­мовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування. Ос­новний спосіб розвитку доцільності мовлення — виступ з однією й тією самою темою в різних типах аудиторій. Ця якість, як ніяка інша, відточує, шліфує мовне чуття ритора, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (знімати роздратування, викли­кати почуття симпатії, створювати стан розкутості тощо).

Отже, кожна із наявних комунікативних якостей мовлення становить собою обов'язковий компонент системи ДСФ (дієва словесна форма), тобто виражає ту чи іншу сторону мисленнєвого процесу: створення концепції передбачає орієнтацію на пра­вильність, точність, стислість мовлення; моделювання аудиторії — на ясність та доцільність мовлення; побудова програми реалізації концепції — на правильність, точність, стислість, доцільність мовлення; тактичне обґрунтування стратегії — на правильність, ви­разність, ясність, доцільність, точність, стислість мовлення.

Отже, специфіка мовленнєвого закону риторики полягає в то­му, що цей закон фокусує в собі цінний досвід різних лінгвістич­них дисциплін (стилістика, прагматика, основа культури мовлен­ня, лінгвістика тексту та ін.) зі створення повноцінної комунікації і завдяки цьому стає тією базою, яка дозволяє риторові оволодіти грамотно процесом говоріння (як уникнути комунікативних провалів, помилок) і навіть піднятися до рівня мистецтва живого слова (отримання естетичного задоволення від свого та чужого мовлення).

Мовленнєвий закон завершує стадію організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності (підготовчий етап) і відкриває наступний етап — управління мисленнєво-мовленнєвим процесом [3].