Повне заперечення авторитетів

Цей прийом є протилежним попередньому. Повне заперечення авторитетів можна кваліфікувати тільки як недоумство, або софізм, якщо це робиться навмисно заради вигоди в суперечці.

Убивчий аргумент

Убивчим аргументом називається твердження, що завдає рішучого удару по тезі супротивника. Після застосування цього прийому подальше обстоювання тези стає безглуздим. Найчастіше його застосовують для припинення суперечки.

Як приклад, можна навести ситуацію, що склалася в 1957 році, коли М.С. Хрущова намагалися зняти з посади генерального секретаря ЦК КПРС. Маршал Г.К. Жуков, який мав тоді велику владу й шалену популярність серед військових, сказав: «Армія проти цього рішення, і жодний танк не рушить з місця без мого наказу».

Аргумент до освіченості

Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника в питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому зі сперечальників й вони не мають можливості їх перевірити: «Як писав І. Кант у «Критиці чистого розуму»... «, «У діалозі Платона «Горгій» саме йдеться..., «Невже ви не читали А. Камю?» Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності в певному питанні. Головне, ніколи не соромтеся визнати, що ви чогось не знаєте або не розумієте. Згадайте Сократа, який говорив: «Я знаю, що я нічого не знаю!» і зовсім не соромився цього.

Аргумент до жалю

Сутність цього прийому полягає в посиланні на тяжкі обставини, скрутне становище тощо. Його мета – викликати жаль та співчуття в супротивника. Цей аргумент дуже часто застосовують студенти для того, щоб розжалобити викладача на іспиті й отримати бажану оцінку.

Аргумент до сили

Погроза неприємних наслідків (зокрема, застосування насильства) або примушування чи шантаж. Застосовуючи цей аргумент, потрібно пам'ятати, що як тільки небезпека зникне, опонент знову почне вам суперечити або діяти так, як він хоче. Тому цей довід для переконання супротивника є малоефективним.

Якщо аргумент до керівництва, влади передбачає тільки вихід із суперечки, то аргумент до сили використовують для того, щоб переконати людину, домогтися від неї того, щоб вона хоча б на словах погодилася з точкою зору противника. Такі доводи іноді ще називають «паличними доводами».

Для ілюстрації наведемо приклад Сергія Поварніна. За часів інквізиції можливі були такі суперечки: «Вільнодумець стверджує, що «Земля обертається навколо Сонця»; супротивник заперечує: «А ось в псалмах написано: ти поставив землю на тверді основи, не зрушиться вона ніколи. Як ви думаєте, – запитує він, – чи може Святе Писання помилятися чи ні?» Вільнодумець згадує інквізицію і припиняє сперечатися. Він навіть для більшої безпеки, як правило, «переконується». У цьому випадку «паличним доводом» є звернення до інквізиції.

Прийом «надмірна причепливість до аргументів»

Цей прийом полягає у тому, що супротивник надмірно чіпляється до аргументів, які ви наводите, примушує вас доводити те, що є очевидним.

У відповідь на цей прийом можна звернутися до присутніх із запитанням: «Чи усе вам зрозуміло?» Зазвичай, присутні стверджувально відповідають на нього. Після цього доцільним буде назвати прийом, який застосував опонент.

Прийом «помноження аргументів»

Сутність цього прийому полягає в тому, що один і той самий аргумент повторюється декілька разів у різних формах та словах. Створюється ілюзія того, що сперечальник застосовує не один аргумент, а множину доводів. Цей прийом особливо часто використовують у суперечці при слухачах, у довгих промовах тощо. Як зазначає Сергій Поварнін, на аудиторію один аргумент, повторений п'ять разів, справляє враження як п'ять різних аргументів.

Прийом «бездоказова оцінка аргументів супротивника»

У суперечці часто, почувши аргументи супротивника, починають одразу ж давати їм негативну оцінку: «Софізм», «Це не розумно», «Гра слів», «Дурниця», «Нісенітниця» тощо. Причому такі оцінки, зазвичай, потім не обґрунтовуються, а стають аргументами тієї людини, яка їх проголошувала, без будь-яких доказів.

Іноді оцінки даються для того, щоб не відповідати на аргументацію супротивника. Тоді можна почути такі фрази: «Цей аргумент занадто грубий і простий, тому його можна не враховувати», «Не будемо зупинятися на цьому наївному аргументі» тощо. Однак слід пам'ятати, якщо ви вже вступили в суперечку і бажаєте, щоб ваше спілкування залишалося раціональним, то такі оцінки аргументів співрозмовника звичайно будуть вважатися некоректними і можуть призвести до конфлікту.

А тепер розглянемо деякі софістичні прийоми, що застосовуються в процесі суперечки щодо тези і форми аргументації та критики.

Прийом «вимога надмірного уточненню тези»

Цей прийом полягає у вимозі пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета цього прийому – затягування часу.

Прийом «умисне нерозуміння тези»

У цьому випадку опонент змінює значення термінів, що застосовує у своїй тезі пропонент. Мета – зміна смислу тези не на користь пропонента.

Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності»

Суть такого «звинувачення» полягає в тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стає неясним; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.

Прийом «нечітке формулювання тези»

У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вислови.

Прийом «підміна критики тези критикою аргументів»

На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Однак зрозуміло, що спростування аргументів свідчить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування.

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто трапляється в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат доходить висновку, що обвинувачений взагалі не є винним.

Прийом «набір фраз, що не мають смислу»

Цей прийом пов'язаний з помилкою «не підтверджую», яка може виникнути, якщо між аргументами та тезою не існує логічного зв'язку.

Застосовуючи цей прийом, супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.

Такій людині ставлять запитання: «Вам все зрозуміло?» На що вона, як правило, відповідає: «Так!» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.