Риторика в епоху середньовіччя 3 страница

а) ясність мовлення;

б) точність мовлення;

в) чистота мовлення.

125. Відсутність у мові чужих їй елементів – це:

а) чистота мовлення;

б) виразність мовлення;

в) ясність мовлення.

126. Ознака культури мови всіх мовців, що виявляється в їх умінні використовувати сві стилі мовлення, – це:

а) різноманітність і багатство мовлення;

б) виразність мовлення;

в) чистота мовлення.

127. Комунікативна якість, за допомогою якої здійснюється вплив на емоції та почуття слухачів, – це:

а) різноманітність і багатство мовлення;

б) чистота мовлення;

в) виразність мовлення.

128. Комунікативна якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті змісту, – це:

а) ясність мовлення;

б) виразність мовлення;

в) чистота мовлення.

129. Порушення норм літературної мови, індивідуальне слововживання, перенасиченість мовлення термінами, словами іншомовного походження, – це причини, що зумовлюють:

а) чистоту мовлення;

б) виразність мовлення;

в) ясність мовлення.

130. Ясність мовлення визначається як зрозумілість і забезпечується:

а) чистотою мовлення;

б) різноманітністю та багатством мовлення;

в) точністю та логічністю мовлення.

131. Комунікативна якість мовлення, що виявляється у використанні слів у повній відповідності до їх значення, – це:

а) точність мовлення;

б) виразність мовлення;

в) ясність мовлення.

132. Комунікативна якість мовлення, що виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, – це:

а) точність мовлення;

б) стислість мовлення;

в) ясність мовлення.

133. «Все, що ви сказали на початку, ми забули, бо це було давно. А кінець вашого мовлення нам не зрозумілий, бо забутий початок». Говорячи ці слова, давні греки мали на увазі:

а) стислість мовлення;

б) точність мовлення;

в) доцільність мовлення.

134. Організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування:

а) стислість мовлення;

б) точність мовлення;

в) доцільність мовлення.

135. Закон риторики, який об’єднує в собі досвід різних мовознавчих дисциплін зі створення повноцінної комунікації і стає базою, яка дає змогу людині оволодіти грамотним процесом говоріння:

а) закон ефективної комунікації;

б) мовленнєвий закон;

в) стратегічний закон.

136. Наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць – це:

а) різноманітність мовлення;

б) багатство мовлення;

а) різноманітність і багатство мовлення.

137. Наявність у мові низки одноманітностей – це:

а) різноманітність мовлення;

б) багатство мовлення;

а) різноманітність і багатство мовлення.

138. Мовлення, що втомлює увагу слухачів, – це:

а) одноманітне;

б) різноманітне;

а) різноманітність і багатство мови.

139. Мовлення, що активізує увагу слухачів, – це:

а) одноманітне мовлення;

б) різноманітне мовлення.

140. Логічність мислення, знання мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання й саму думку, – це:

а) логічність мовлення;

б) точність мовлення;

в) ясність мовлення.

141. Закон, що передбачає дії, які мають забезпечити ефективну реалізацію мовної комунікації, – це:

а) концептуальний;

б) ефективної комунікації;

в) моделювання аудиторії.

142. Корегування продукту підготовчого етапу, управління поведінкою аудиторії та власною – цю систему дій передбачає закон:

а) концептуальний;

б) ефективної комунікації;

в) моделювання аудиторії.

143. Система дій, пов’язана із корегуванням продукту підготовчого етапу під час спілкування, залежить від:

а) складу аудиторії та її поведінки під час спілкування;

б) уміння промовця зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії;

в) уміння промовця узгоджувати рухи свого тіла із задумом.

144. Система дій, пов’язана із управлянням поведінкою аудиторії, залежить від:

а) складу аудиторії та її поведінки під час спілкування;

б) уміння промовця зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії;

в) уміння промовця узгоджувати рухи свого тіла із задумом.

145. Система дій, пов’язана із управлінням власною поведінкою, залежить від:

а) складу аудиторії та її поведінки під час спілкування;

б) уміння промовця зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії;

в) уміння промовця узгоджувати рухи свого тіла із задумом.

146. Закон, який передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності, – це:

а) концептуальний;

б) ефективної комунікації;

в) системно-аналітичний.

147. Самоаналіз та аналіз виступу інших – складові частини закону:

а) системно-аналітичного;

б) ефективної комунікації;

в) концептуального.

148. Звертання та локативи, орієнтація за зоровим та слуховим сприйманням, мовний етикет, посмішка та реакція на неї, цікаві приклади й доречні цитати, тренінг і ділові ігри, колективний аналіз і висновки – це система засобів для:

а) встановлення контакту з аудиторією;

б) підтримка інтересу в слухачів.

149. На Вас чекає відповідальний виступ. Коли потрібно починати готуватися?

а) напередодні виступу ввечері;

б) зразу ж після того, як стало відомо про необхідність виступити;

в) за тиждень до виступу.

150. Посилання на власний досвід оратора в питанні, що висвітлюється:

а) відштовхне слухачів як прояв нескромності оратора;

б) підвищить зацікавлення слухачів.

151. У невеликому за обсягом виступі більш доцільно:

а) висвітлювати різнобічні аспекти;

б) обмежитися мінімальною кількість аспектів із теми, яку обговорюють.

152. Під час підготовки промови необхідно передусім звернутися до такого джерела, як:

а) читання літератури з теми, яку висвітлюють;

б) консультації з авторитетними особами;

в) роздум, спогади, уява;

г) набуття досвіду у відповідній галузі.

153. У виступі повинен бути:

а) лише новий матеріал;

б) і новий , і вже відомий слухачам матеріал.

154. Каталог, у якому літературу згруповано за різними науковими галузями:

а) систематичний;

б) предметний.

155. Періодику з профілю виступу, що цікавить оратора, слід проглядати:

а) у першу чергу, до ознайомлення з науковою літературою;

б) після ознайомлення з науковою літературою.

156. Готуючись до виступу, слід:

а) різні джерела читати з різною швидкістю;

б) усі джерела намагатися читати однаково уважно.

157. Конспектування прочитаного матеріалу:

а) підвищує продуктивність розумової праці;

б) знижує продуктивність розумової праці;

158. Про наявність у книжці великої кількості ідей свідчить:

а) велика кількість невеликих абзаців;

б) невелика кількість великих абзаців.

159. Чи можна погодитися з висловлюванням: «Чим повільніше людина читає, тим краще вона засвоює матеріал»?

а) так;

б) ні.

160. Вести по рядках ручкою чи олівцем під час читання:

а) раціонально;

б) нераціонально.

161. При читанні найбільш ефективним є рух очей:

а) вертикально посередині сторінки;

б) із зупинкою на кожному рядку;

в) зигзагоподібний від рядка до рядка.

162. При опрацюванні якого тексту найкраще обмежитися лише ознайомлювальним читанням?

а) наукового;

б) науково-популярного;

в) навчального;

г) художнього;

д) публіцистичного.

163. Пошук підтексту (невисловленого або невідповідності висловленого тому, що має на увазі автор) може бути необхідним при читанні тексту:

а) наукового;

б) науково-популярного;

в) навчального;

г) художнього;

д) публіцистичного.

164. Якщо при вивченні літератури трапляються нез’ясовані або неоднозначно вирішені проблеми, у виступі необхідно:

а) пропустити такі питання;

б) загострити на них увагу.

165. Підзаголовки книги певною мірою допомагають створити:

а) план;

б) тези;

в) конспект.

166. Між окремими структурними частинами тез повинен бути:

а) логічний зв'язок;

б) мовний зв'язок.

167. Конспект джерела необхідно створювати:

а) зразу ж, при первинному сприйнятті тексту;

б) при повторному читанні.

168. Головна інформація тексту міститься у:

а) вступі;

б) основній частині;

в) висновках.

169. Головна інформація речення у слов’янських мовах, як правило, міститься:

а) на початку фрази;

б) в кінці фрази.

170. У конспекті, як правило, фіксуються:

а) визначення;

б) авторські відступи;

в) формулювання закономірностей;

г) правила;

д) повтори основних положень.

171. Чи повинні містити конспект приклади з джерела?

а) так;

б) ні.

172. При вивченні джерела більш раціонально:

а) план тексту виокремлювати із його конспекту;

б) конспект складати на основі плану.

173. Більш розгорнуті вступ і висновки має конспект:

а) прочитаного джерела;

б) майбутньої промови.

174. Краще запам’ятовуються положення:

а) точно виписані із джерела;

б) переформульовані.

175. Розташуйте системи запису під час підготовки до промови за ступенем збільшення раціональності:

а) на картках;

б) в зошиті;

в) на окремих аркушах паперу.

176. Матеріал, який вивчає оратор при підготовці до виступу, повинен:

а) переважати об’єм виступу, щоб забезпечити ґрунтовність підготовки;

б) повинен відповідати обсягу виступу;

в) повинен бути трохи меншим, щоб оратор мав час для творчості й живого спілкування з глядачами.

Література:

1. Колотілова Н.А Риторика. – К., 2007. – С. – 21-56.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003. – С.90-109.

3. Сагач Галина. Риторика. – К., 2000. – С. 79-116.

ДИСПОЗИЦІЯ

1. Розділ риторики, який висвітлює головні питання мистецтва організації промови, структури тексту, його композиції, – це:

а) інвенція;

б) диспозиція;

в) елокуція.

2. Етап підготовки промови, на якому мовець повинен відібрати найсуттєвіше й подумати, як його розташувати, щоб досягти успіху, – це:

а) меморія;

б) акція;

в) диспозиція.

3. Виклад теми, аргументація викладу – це частини:

а) меморії;

б) диспозиції;

в) акції.

4. Суб’єктивний погляд на предмет – це:

а) виклад;

б) аргументація.

5. Об’єктивний погляд на предмет – це:

а) виклад;

б) аргументація.

6. Тактика на етапі диспозиції передбачає:

а) ґрунтовно опрацювати матеріал;

б) зібрати всі необхідні дані;

в) структурувати матеріал та забезпечити зв'язок між частини промови.

7. Оптимальною вважається промова, яка складається з частин:

а) трьох;

б) чотирьох;

в) п’яти.

8. Репрезентація попередньо відібраного факту, що становить концепт предмета, – це:

а) виклад;

б) дедукція;

в) індукція.

9. Модель, яка відображає природний порядок елементів, коли попередні події є причиною наступних, а наступні – наслідком попередніх, – це метод:

а) дедуктивний;

б) історичний;

в) індуктивний.

10. Лінійна схема побудови повідомлень властива для методу:

а) індуктивного;

б) аналогійного;

в) історичного.

11. Виступ, у якому сюжет розгортається як ланцюжок подій і фактів, – це метод:

а) історичний;

б) аналогійний;

в) дедуктивний.

12. Для слухачів більш зручним є метод:

а) аналогійний;

б) історичний;

в) дедуктивний.

13. Метод викладу матеріалу, який діє на слухачів заспокійливо, а оратор вже не може розраховувати на співпрацю з аудиторією, – це:

а) аналогійний;

б) дедуктивний;

в) історичний.

14. Групування фактів не за послідовністю їх виникнення, а за суттю – це метод:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) аналогійний;

15. Назвіть метод (методи), який краще використати промовцеві, коли він відчуває, що може «втратити» слухача:

а) історичний;

б) дедуктивний;

в) індуктивний;

г) стадійний;

ґ) аналогійний.

16. Метод, який полягає у послідовному розгортанні повідомлення і руху тексту від загального до часткового, – це:

а) дедуктивний;

б) аналогійний;

в) індуктивний.

17. Метод пошуку, коли спочатку висловленому узагальненню шукають конкретні підтвердження, – це:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) стадійний.

18. Метод, у якому загальне положення визначає напрям пошуку конкретних фактів та ілюстрацій, – це:

а) стадійний;

б) індуктивний;

в) дедуктивний.

19. Метод, який веде слухачів від наслідку до причини, – це:

а) дедуктивний;

б) індуктивний;

в) стадійний.

20. «Іменник – частина мови, що означає назву предмета і відповідає на питання хто?, що?» Це твердження базується на методі:

а) індуктивному;

б) дедуктивному;

в) аналогійному.

21. «Фонетика – розділ мовознавства, у якому вивчається звуковий склад мови». Це твердження базується на методі:

а) індуктивному;

б) аналогійному;

в) дедуктивному.

22. Метод, який полягає в переорієнтації ходу думки від конкретного до абстрактного, – це:

а) дедуктивний;

б) концентричний;

в) індуктивний.

23. Рух мовного матеріалу від стадії до стадії за логікою розвитку думки – це метод:

а) стадійний;

б) концентричний;

в) аналогійний.

24. Метод, який веде слухача від наслідку до причини, провокуючи на пошуки цієї причини, – це:

а) дедуктивний;

б) концентричний;

в) індуктивний.

25. За побудову правильних умовисновків «відповідає» метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

26. Назвіть метод, який в античній риториці називався передбаченням основ:

а) індуктивний;

б) стадійний;

в) дедуктивний.

27. «Слова читати, писати, малювати відповідають на питання що робити?, означають дію предмета, тому називаються дієсловами». Це твердження базується на методі:

а) історичному;

б) індуктивному;

в) дедуктивному.

28. «Слова гарно, добре, по-українськи відповідають на питання як?, виражають ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета, тому називаються прислівниками». Це твердження базується на методі:

а) історичному;

б) дедуктивному;

в) індуктивому.

29. Метод, який починається з конкретно-чуттєвого сприймання, емоційного переживання, а вже потім завершується інтелектуальною діяльністю, умовисновком – це:

а) історичний;

б) дедуктивний;

в) індуктивний.

30. У початковій освітній ланці ширше використовують метод:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) історичний.

31. У старшій і вищій освітніх ланках ширше використовують метод:

а) історичний;

б) дедуктивний;

в) індуктивний.

32. Метод, який одразу вимагає від промовця і слухачів інтелектуальної діяльності, а вже потім емоційного переживання, – це:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

33. При простій для розуміння темі використовують:

а) індуктивний метод;

б) концентричний метод;

в) дедуктивний метод.

34. При складній для розуміння темі використовують метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

35. У дитячій аудиторії рекомендують використовувати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

36. В аудиторії з високим рівнем інтелекту рекомендують в окремих випадках використовувати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

37. Якщо аудиторія не зацікавлена предметом обговорення, рекомендують використати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

38. Відстоюючи відверто полемічну тезу, слід обирати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

39. Аналогія може бути найбільш переконливою з погляду:

а) логіки;

б) риторики.

40. Класичним «гомеровим» порядком розташування аргументів за силою є послідовність:

а) висхідна;

б) спадна;

в) пірамідальна;

д) антипірамідальна.

41. Детальніше необхідно розвивати аргументи:

а) сильніші;

б) слабші.

42. Для підтримки уваги слухачів рекомендують використовувати фрагменти:

а) одного і того ж типу мовлення;

б) різних типів мовлення.

43. З трьох головних типів мовлення для привертанняуваги слухачів найбільше значення має:

а) опис;

б) розповідь;

в) міркування.

44. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) так;

б) і так;

в) таким чином.

45. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) в цілому;

б) по-перше;

б) по-друге.

46. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) зокрема;

б) в цілому;

в) наприклад.

47. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) далі;

б) далі мова буде вестися про…;

в) і ще одне.

48. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) знову хочу наголосити;

б) наведу такий приклад;

в) процитую вже висловлену думку.

49. Вирази, за допомогою яких послаблюють положення,що критикує промовець, – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

50. Вирази, за допомогою яких посилюють положення, що промовець захищає, – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

51. Вирази, які виконують лише роль зв’язку, – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

52. Перехідні положення «але…», «однак…», «на жаль…», «фактично ж…» – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

53. Перехідні конструкції «ніхто не очікував, що…»; « і все ж варто визнати, що…»; « несподівано ми дізналися, що…» – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

54. Серед перехідних конструкцій виберіть ті, які належать до заперечувальних:

1) «до речі…»; 2) «але…»; 3) «однак…»; 4) «цікаво, що…»; 5) « і все ж варто визнати, що…»; 6) «несподівано ми дізналися, що…»; 7) «слід відзначити, що…»; 8) «варто додати також і те, що…»; 9) «ніхто не очікував, що…».

55. Перехідні конструкції «до речі…»; «окрім того…»; « це означає, що…» – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

56. Перехідні конструкції «відомо також, що…», «варто додати також, що…», «на користь цього свідчить й те, що…» – це:

а) підтверджувальні;

б) заперечу вальні;

в) нейтральні.

57. Серед перехідних конструкцій виберіть ті, які належать до підтверджувальних:

1) «окрім того…»; 2) «і все ж варто визначити, що…»; 3) «цікаво, що…»; 4) «це означає, що…»; 5) «а тепер разом подумаємо над тим, що…»; 6) «відомо також, що…»; 7) «а щоб ви робили у випадку…»; 8) «цілком несподівано ми дізналися, що…»; 9) «це можна підтвердити й тим, що…».

58. Перехідні конструкції «цікаво, що…», «виявляється, що…», «слід відзначити, що…» – це:

а) підтверджувальні;

б) заперечу вальні;

в) нейтральні.

59. Перехідні конструкції «слід наголосити на тому, що…», «по-перше, по-друге, по-третє…», «не варто забувати, що…» – це::

а) нейтральні;

б) заперечу вальні;

в) підтверджувальні.

60. Серед перехідних конструкцій знайдіть ті, які належать до нейтральних:

1) «а тепер дозвольте перейти до наступного питання»; 2) «цікаво, що…»; 3) «відомо також, що…»; 4) «до речі…»; 5) «спробуйте уявити собі, що…»; 6) «варто додати також і те, що…»; 7) «не варто забувати, що…»; 8) «слід підкреслити, що…»; 9) «виявляється, що…».

61. Найважливішим в ораторській промові є:

а) вступ;

б) основна частина;

в) закінчення.

62. У ситуації, коли аудиторія готова слухати і треба лише стимулювати її інтерес до того, хто виступає, оратор наголошує на :

а) своєму праві говорити на певну тему;

б) важливості теми для аудиторії;

в) значимості самого предмета промови.

63. У ситуації, коли слухачі не готові до сприйняття промови, оратор наголошує на:

а) своєму праві говорити на певну тему;

б) важливості теми для аудиторії;

в) значимості самого предмета промови.

64. У ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування оратор наголошує на :

а) своєму праві говорити на певну тему;

б) важливості теми для аудиторії;

в) значимості самого предмета промови.

65. Риторичний прийом «початок здалеку» рекомендують використовувати в аудиторії:

а) байдужій;

б) конфліктній;

в) непідготовленій;

66. Звернення оратора безпосередньо до основної проблеми – це:

а) «несподіваний вступ»;

б) «початок здалеку»;

в) привертання уваги аудиторії.

67. У ситуації, коли аудиторія зацікавлена в розгляді теми, а пристрасті слухачів у розпалі, ефективним буде:

а) «несподіваний вступ»;

б) «початок здалеку»;

в) привертання уваги аудиторії.

68. У ситуації, коли ораторові необхідно налаштувати аудиторію на позитивне сприйняття промови, рекомендують використати:

а) «несподіваний вступ»;

б) «початок здалеку»;

в) привертання уваги аудиторії.

69. Установлення контакту з аудиторією – мета:

а) вступу;

б) основної частини;

в) висновків.

70. Обґрунтування тез оратора – мета:

а) вступу;

б) основної частини;

в) висновків.

71. Закріплення положень оратора у свідомості слухачів – мета:

а) вступу;

б) основної частини;

в) висновків.

72. Установіть відповідність між метою промови та її назвою:

1)	закріплення оратором своїх положень у свідомості слухачів	а	основна частина
2)	обґрунтування тез оратора	б	вступ
3)	установлення контакту з аудиторією	в	висновки

73. Серед поданих прийомів назвіть ті, які використовують у вступі промови:

1. Формулювання висновків. 2. Розгляд перспективи. 3. Цитата; 4. Яскравий приклад. 5. Проблемне запитання. 6. Апелювання. 7. Демонстрація певного предмета.

74. Серед поданих прийомів назвіть ті, які використовують при завершенні промови:

1. Формулювання висновків. 2. Розгляд перспективи. 3. Цитата. 4. Яскравий приклад. 5. Проблемне запитання. 6. Апелювання. 7. Демонстрація певного предмета.

75. «Формулювання висновків», «розгляд перспективи», «апелювання» – прийоми, які рекомендують використовувати у:

а) вступі промови;

б) основній частині промови;

в) висновках промови.

76. «Цитата», «яскравий приклад», «демонстрація певного предмета», «проблемне запитання» – прийоми, які рекомендують використовувати у:

а) вступі промови;

б) основній частині промови;

в) висновках промови.

77. «Комплімент», «апеляція до загальновизнаного джерела», «виклад мети й завдань виступу» – прийоми, які рекомендують використовувати у:

а) висновках промови;

б) основній частині промови;

в) вступі промови.