Про побажання з нагоди дня народження або іменин

1. Основного в цій промові можна добитись, беручи до уваги три особи: нашу особу, особу, якій побажаємо і, найчастіше, особу святого патрона, з іменем якого, звичайно, пов’язане покровительство.

2. Беремо до уваги нашу особу і виражаємо, наприклад, нашу радість: «Особливо святкувати і з найбільшою радістю ми повинні зустрічати цей день, в якому народився той, кого любимо, шануємо, поважаємо». Це треба викласти з наведенням доказів і прикрасити. Тоді додати: «Для мене ніколи нічого не було колись милішим, ніж ти». Це буде висловлено синонімічно або з допомогою викладу доказів чи причин любові. Закінчи так: «Отже, радію, неначе б це був мій власний день народження, і бажаю, щоб він повторювався протягом якнайдовшого часу і щоб наступав завжди щасливіший тощо».

3. Беремо особу того, кого поздоровляємо: «Щасливий і для всіх радісний повинен бути день, який дав світові на благо держави славного, статечного, розумного мужа». Можна буде підсилити порівнянням: «Бо, якщо святкуємо дні, в яких відбулось якесь державне діло, заснування міста тощо.., то тим більше... і т. д.». У схваленні вдайся до похвал особи, захіваляючи її виданні чесноти. Тоді закінчиш похвальним словом на адресу такого щасливого світила, яке принесло з собою людству стільки світла, і викладом громадської і особистої радості /170зв./ і висловленням, як уже сказано, побажань.

4. Може бути і той і другий, та й навіть більш досконалий доказ, щоб ми могли сказати, що і наша любов і його чесноти або добродійства, які він нам виявив, є причинами радості.

5. З особи святого патрона виникає різноманітний матеріал, а саме: або загальний, який відповідає кожному патронові, або спеціальний — Петрові, Іванові, Степанові і т. д. Загальним матеріалом може бути такий: «Щасливий ти, що \390\ маєш за опікуна приятеля бога, чи того, якого прославляє церква, чи що він є творцем чудес; або ж такого, що показує тобі дорогу до спасіння, подає приклади та забезпечує тобі захист» і т. п. Ці положення, взяті окремо або у більшій кількості разом, необхідно підтвердити і закінчити виявом радості або якимсь побажанням.

6. Спеціально можна брати положення із сонму святих, до якого належить патрон. А є такі сонми: по-перше, вчителі, цієї назвою охоплюються пророки, апостоли і проповідники; по-друге, мученики; по-третє, діви, анахорети ⁷, пустельники, а також покаянники. З окремих обдарувань можна брати причини радості і щастя. Обов’язком апостолів є укріпляти церкву, сповіщати добру вістку, тобто проповідувати Євангеліє, судити разом з Христом тощо. Рекомендуються очі розуму пророків, прославляється мужність мучеників, дівичість дів, сльози покаянників та ін. (про це ясніше буде сказано в наступній книзі). Так можна обґрунтовувати, якщо, наприклад, вітаєш того, чий патрон — мученик, то накажеш йому радіти, бо має захисника, якого не змогла зламати ніяка сила тирана, а навіть сама смерть та ін.

7. Ще більш вишуканим буде вітання, коли розглянеш життя патрона і простежиш, що він зробив надзвичайного, більш визначного, або що зазнав, наприклад, був пошматований левами. Далі, скажеш тому, кого вітаєш, що про нього турбується бог, бо дав йому захисника — переможця левів. Про іншого ж скажеш, що був побитий і є муром для свого підопічного.

Тут навіть можна буде пояснити імена святих і з них вивести, правда, менш солідні, але прекрасні докази, особливо, якщо розглядати їх художньо. Не треба говорити, що щастя зовсім залежить від сили імені, але що недаремно деколи також дістаються такі імена, і що бог через надані імена, звичайно, показує чесноту або майбутнє щастя. Однак найбільш відповідним буде не вказувати, що щастя випливає з етимології імені, а бажати щастя в майбутньому. Як вітати з нагоди публічних свят, як пасхи, народження Христа, то це треба шукати в наступній книжці. /171/

Розділ шостий

ПРО ВЕСІЛЬНУ ПРОМОВУ

1. Вступ повинен бути дуже святковим і взятим звідки б то не було, але однак таким, що поступово прокладає шлях до вітання вираженням то особистої, приватної, то публічної \391\ радості. Так, якщо я або держава отримала з такої нагоди таку велику -радість, то яку величаву необхідно було б виголосити промову, і в ній треба було б, щоб промовляла не людина, сповнена радості, а сама радість.

2. Доказів є величезна кількість, і вони можуть бути спільні або особливі. По-перше, бог є засновником подружжя, як свідчить святе письмо (Буття, 2 [24], Матфія, 19 [6], Послання др Тимофія, 2].

По-друге, людина від природи більше подружня, ніж суспільна істота (Арістотель, Етика, кн. 8-ма, розд. 12).

По-третє, з подружжя зароджується родова дружба (Ціцерон, книжка «Про межі добра і зла», розд. 4 і 5). Подружжя — це початок міста і неначе розсадник держави (той же, в кн. першій «Про обов’язки», розд. 1).

По-четверте, хіба тільки з допомогою подружжя може зберегтись і розвиватись рід людський, і задля цього створена богом різниця в статі (Плутарх, книжка «Про любов»).

По-п’яте, звідси в житті взаємна допомога і втіха для людей (Буття, 2 і Арістотель, Етика, кн. 8-ма, розд. 12).

По-шосте, користю для зразкового подружжя є стримувати недозволені і розбещені пристрасті, як свідчить Павло (До коринфян, 7).

По-сьоме, Павло хвалить подружжя, називаючи його гідним честі, і незганьблене ложе («До ефесян», розд. 5 і «До Тимофія», лист перший, розд. 1 та «До євреїв», розд. 13).

По-восьме, пам’ять імені оберігається від забуття і знищення, і людині славній і добре заслуженій дарується неначе якась безсмертність, бо кожен, хто залишає дітей, неначе відроджується в своїх дітях (Платон, «Про закони», кн. IV). Звідси відома настанова Фукідіда: «Не залишайся неодруженим, щоб випадково не загинув невідомим».

По-дев’яте, запалюється більше любов до батьківщини.

По-десяте, більша прикраса і міць дається державі, бо збільшується число визначних людей і зростає виведена з подвійної крові чеснота і слава. І якщо якась згода зміцнює державу, то особливо та, яка об’єднує душі громадян спорідненням.

3. Виклавши загально всі ці положення, необхідно перейти до окремих питань. Так, «завдяки подружжю зростає рід і зберігається слава імені». В цьому випадку прийми до уваги, що особливості крові чоловіка і жінки передаються з роду в рід, та приступи до похвал сімей молодят: «Яке ж, отже, велике щастя не тільки ваше, о молодята, а й усієї держави з вашого подружжя, бо хто ж, захоплюючись славою вашого роду, не бажав би і не прагнув щиро того, щоб вона була безсмертною і вічною». \392\

4. У закінченні треба повторити всі згадані мотиви або ще додати такі: по-перше, виразити публічну чи приватну радість; по-друге, необхідно збудити почуття надії на добро, яке дасть це подружжя як батьківщині, так і сім’ї /171зв./ з уваги на прекрасний рід тощо. Цього, дійсно, можна буде добитись, якщо використати всі дані часу, місця, осіб і усього іншого, що стосується молодят, а також роду обох сімей» Варто, однак, [користуватись] тією обережністю, про яку ми сказали в четвертому розділі «Про промови з нагоди народження». Тут саме потрібно повторити вигоди після наведення доказів, або те, про що йшлось у попередньому розділі, де ми сказали, як необхідно виражати святкову радість і висловлювати побажання; треба побажати від себе або держави усякого добра, плідності крові, взаємної любові, збільшення слави, доброзичливості долі, родючості поля, достатку засобів, щасливого завершення всяких справ тощо. Однак все це можна охопити тільки в довгій промові, а в малій можна висловити дещо зі сказаного або навіть все, тільки стисло і коротко.

Розділ сьомий