Академічна риторика і психологія.

Психологія – наука про становлення, розвиток, закономірності психіки людини, дослідження процесів пам’яті, уваги, емоцій, навичок; вона звертається до динаміки свідомого та підсвідомого. Зв’язок риторики з психологією знаходиться на межі лінгвістики та психології. Предметом аналізу психології є процес вербального впливу на свідомість. Академічна риторика спрямована на виявлення й осмислення чуттєво-емоційного змісту мовлення, вербального мислення, покликана впливати на свідомість аудиторії, регулювати сприйняття нею мовця. Ефективність академічної промови залежить від уміння оратора вдало організувати і скоординувати мисленнєво-мовленнєву діяльність.

До того ж риторика, як і психологія, виділяє меморію як окремий етап ораторської діяльності, у процесі якої необхідно запам’ятати зміст підготовленої промови. Пам’ять є предметом вивчення психології, однак і риторику цікавлять процеси закарбування в пам’яті тесту промови. Риторика розглядає три способи запам’ятовування, а саме: механічний, логічний, мнемотехнічний.

Пам’ять тісно пов’язана з увагою, сприйняттям. Оратор повинен знати про періоди уваги аудиторії, її пониження до 15, 30, 45 хвилин («ефект рамки»: найкраще запам’ятовується початок і кінець промови; «магічне число» – число Міллера 7+/-2), обсяг оперативної пам’яті людини).

Вчені вважають, що «чіткість структури, ясність та стислість викладу, образність мовних конструкцій сприяють кращому запам’ятовуванню промови самим оратором на етапі підготовки. А на етапі виголошення ці компоненти сприяють кращому засвоєнню промови аудиторією».[6]

Зв’язок академічної риторики і психології на сучасному етапі розглядається крізь призму екзистенції, онтології; психіка не тільки детермінується об’єктивною реальністю, а й сама визначає поведінку та діяльність особистості, вона є особливим буттям. Оскільки в науці сьогодні активно розвивається тема «психології вчинку», то у наш час набуває ваги проблема відповідальності за мовленнєвий вчинок, оскільки «мова – явище космічне».

Сучасне українське суспільство знаходиться під агресивним впливом чужого інформаційного простору, внаслідок чого руйнується мораль, фольклорна, історична та генетична пам’яті. З бурхливим потоком західної «попсової» культури в нашу мову увірвався чужинський вислів «Це ваші проблеми», натомість в українців справіку вважалося, що «чужої біди не буває», а здатність загинути за други своя було ознакою шляхетності та духовного аристократизму. Щоб протистояти чужій інформаційній агресії, потрібно мати певні навички та знання, які може дати сучасна психологія. За таких умов виникає необхідність озброїти студентів інформацією про наукові доробки О. Клізовського, А. Менегетті, П. Кастанеди, О. Павлова, П. Бехтєрєва.

Так, наприклад, Олександр Іванович Клізовський у праці «Основи світорозуміння нової епохи» пише: «Нова епоха висуває нові вимоги, які необхідно засвоїти, інакше доступ у Новий Світ буде закритим для того, хто думає попасти туди зі старим багажем».[7] Вчений закликає людство до співробітництва з Космосом, Природою, Ієрархією Світла, Творчими Силами Космосу, нової моделі спілкування зі своїми ближніми.[8] Його хвилює, що «вінець природи, людина, всупереч усім законам природи, замість розвитку своєї істинної суті – свого духу, буде продовжувати розвивати своє лушпиння – своє тіло, хоча визначений еволюцією строк для його розвитку давно закінчився».[9] У педагогіці ХХІ століття він пропонує негайно перейти від виховання і розвитку тіла до розвитку і виховання духу, оскільки лише в цьому вбачає спосіб спасіння людства. О.Клізовський радить культивувати кожному психічну енергію любові, наповнювати нею свої слова, думки, вчинки і переконливо доводить, що «роздратування і гнів дуже шкодять людині, розвивають в її організмі згубну отруту, що нищить захисні сили організму, розладнує її нервову систему, затримує її духовний розвиток, створює їй багато ворогів і неприємностей…[10] Фосфор ннервів випалюється, як світильник».[11] Вчений попереджає про згубний вплив роздратування, гніву на інших: «Треба передбачити, скільки злоби видихається, яке розмаїття зла може стати складовою отрути серед великої юрби людей! Воно буде підсилюватися випарами їжі, що розкладається, та різноманітних покидьків, що валяються навіть на вулицях столиць. Настав час попіклуватися про чистоту задвірок. Чистота необхідна і на подвір’ї, і в людському диханні. Імперил, що видихається роздратованими людьми, це все той же бруд, той же покидьок ганебний. Необхідно проштовхнути в людську свідомість, що кожний покидьок може заразити близьких. Покидьок морального розкладу найгірше від усіх вивержень».[12]

Про необхідність самоконтролю, що повинен стати основною ознакою цивілізованої людини ХХІ століття, пише філософ Соммер Даріо Салас. Він вважає, що людству необхідно засвоїти ментальну гігієну, бо «той, хто не контролює себе, є таким же небезпечним, як людина зі зброєю, на яку у неї немає дозволу».[13] Особливо актуально це звучить у зв’язку з проблемами підготовки вчителя-філолога, становлення його, як мовної особистості, опанування ним основ педагогічної майстерності, зокрема академічної риторики, усвідомлення ним своєї місії у контексті запитів сучасної школи та глобальних проблем ХХІ століття.