О то в світі та й за правда була 2 страница
ІОАНН ЕКЗАРХ
(IX — початок X ст.)
Опис людського тіла1
...До обличчя належить і лоб, що знаходиться над очима, і якщо він великий, то його хазяїна вважають мудрим; ті, у кого він малий, відрізняються дотепністю й легше схоплюють суть слів і справ; широкий лоб, кажуть, — ознака боягузтва, а круглий — надокучливості, нетерплячки й запальності.
Нижче лоба на обличчі є брови. Якщо вони прямі, то свідчать про доброту, лагідність і милосердя (людини); а якщо — вигнуті й опущені до перенісся, то (говорять) про дражливість, але й про боязкість; а брови, які сильно підняті до скронь, (видають) крикуна, скандаліста й капосника.
...Очі бувають різними — блакитними, пістрявими, чорними, блискучими. І за розміром — одні очі великі, другі — маленькі; у декого вони ні великі, ні маленькі, а нормальні; їх вважають кращими. Одні очі посаджені глибше, ніж слід, інші, напроти, настільки опуклі, начебто хочуть вистрибнути... а інші не схожі ні на ті, ні на інші, а нормальні; кажуть, такі очі — ознака доброго норову їх власника; тих же, у кого очі посаджені дуже глибоко, називають гостроокими; це ж стосується й усякої живої тварини; вважають, що
1 Див.: Родник златострунный.— М., 1990.— С. 48 (Переклад наш.— Г. С).
ті, хто швидко кліпає очима, розумні, але непосидючі, мінливі у настроях і поглядах; ті ж, у кого, здавалося б, очі зовсім не кліпають, кажуть, безсоромні й нахабні; люди, у яких очі нормальні, як ми сказали, звичайно мають добрий характер (норов).
...Ми показуємо, які бувають характери, про що ми чули від вчених людей, і по обличчю взнати, хто є який: добрий чи злий, щоб і інші знали, кого їм остерігатися.
ПРЕСВІТЕР КОЗЬМА
(X ст.)
Слово про користь книг1
(фрагмент)
Ти багатий — є в тебе повний Старий і Новий Завіти, й інші книги, які мають повчальні слова і різні речі, й усі їх ти знаєш. Лише одному ще не навчився — душу положити за братію свою. За яким правом ти ховаєш шлях до спасіння від очей людей, переховуючи Божественні словеса від братії своєї? Адже книги були писані во спасіння людям, а не для того, щоб їх покрила пліснява та погризли черви. З яких книг навчився ти приховувати від братії Божественні словеса? Якщо й є справді такі книги, то заслуговують вони не тільки знищення пліснявою та черв'яками, але й спалення вогнем, бо вчать вони супроти Господа і його святих, бажаючи віддати тебе вогню вічному. Ні, о людино, не ховай слів Божих від бажаючих прочитати чи переписати їх, але радій, що брат твій врятується з їх допомогою. Не для того вони були написані, щоб ховали ми їх у серці або в келії. Не закривай Царства Божого перед бажаючими увійти в нього; не зарий перли Божі у жадібності своїй й пожадливості; не ховай запалену свічку під сподом, бо звелів нам Господь поставити її на свічник, щоб усі бачили світло Боже.
...Бачите, скільки зла коїться від того, що люди не читають і не знають книг? Читайте частіше святі книги, щоб позбутися гріхів ваших. Бо сказано, що й крапля, часто падаючи, камінь довбе... Багатьом корисним справам наставники — святі книги.
Див.: Родник златострунный,— М., 1990.— С. 148—149 (Переклад наш — Г. С).
IV. ЗЛАТОСТРУЙ
Ораторське мистецтво античного світу
Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтві
Платон
Яке мені діло до цих греків та римлян?
Еони вмерли й мертві, а ми живі.
Що вони можуть мені розповісти,
чого б я не знав не гірше за них}..
Потім я поблажливо почав перегортати книгу,
неуважно кидаючи на неї нудьгуючий погляд,
наче вудку у ріку. І так і завмер, друзі мої...
Друзі мої, ну й улов... я витягував таких коропів,
таких щук! Невідомих риб — золотих, срібних,
райдужних... і вони жили, танцювали...
А я вважав їх мертвими!
Р. Роллан
ГОРГІЙ
Похвала Олені1
(фрагменти)
С |
лавою служить місту сміливість, тілу — краса, духу — розумність, мовленню наведеному — правдивість; все протилежне цьому — лише безславність.
Слово — найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові — може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість.
Однакову могутність мають і сила слова для стану душі, і склад ліків для відчуттів тіла. Подібно до того, як із ліків різні по-різному виводять соки з тіла й одні припиняють хвороби, інші ж — життя, — так само й промови: одні засмучують, інші захоплюють, цих лякають, а іншим, хто слухає їх, вони хоробрість навіюють. Буває, недобрим своїм переконанням душу вони зачаровують і заворожують.
АРІСТОТЕЛЬ
Риторика2
(фрагменти)
Риторика — мистецтво, відповідне до діалектики, тому що обидві вони торкаються таких предметів, знайомство з якими може певною мірою вважатися спільним надбанням усіх і кожного і які не відносять до галузі якоїсь певної науки. Внаслідок цього усі люди певним чином причетні до обох мистецтв, бо усім так чи інакше доводиться як розглядати, так і підтримувати якусь думку, як виправдовуватися, так і звинувачувати. У цих випадках
1 Ораторы Греции.— М., 1985,— С. 27—31 (Тут і далі переклад наш. — Г. С).
2 Античные риторики.— М., 1978.— С. 15—164.
одні чинять випадково, інші діють відповідно до своїх здібностей, які розвинуті звичкою. У зв'язку з тим, що можливі обидва шляхи, то, очевидно, можна звести їх у систему, оскільки ми можемо розглядати, внаслідок чого досягають мети як ті люди, які керуються звичкою, так і ті, які діють стихійно, а що подібне дослідження є справою мистецтва, з цим, очевидно, погодиться кожний.
Риторика корисна, тому що істина й справедливість за своєю природою сильніші за свої протилежності...
Якщо хто-небудь скаже, що людина, яка несправедливо користується подібною здатністю слова, може принести багато шкоди, то це зауваження можна (до деякої міри) однаково віднести до усіх благ, виключаючи доброчинності, і переважно до тих, які найбільш корисні, як наприклад, до сили, здоров'я, багатства, воєначальства: людина, користуючись цими благами як належить, може принести багато користі, але несправедливо користуючись ними, може зробити дуже багато шкоди.
Отже, очевидно, що риторика не торкається якогось окремого класу предметів, але, як і діалектика, має відношення до усіх галузей, а також, що вона є корисною і що справою її є — не переконувати, але у кожному даному випадку знаходити способи переконання...
Крім того, очевидно, що до галузі того самого мистецтва належить вивчення як дійсно переконуючого, так і удавано переконуючого...
Отже, визначимо риторику як здатність знаходити можливі способи переконання відносно коленого даного предмета...
Із способів переконання бувають «нетехнічні», інші ж — «технічні». «Нетехнічними» (atechnoi) я називаю ті способи переконання, які не нами винайдені, але існували раніше (поза нами); сюди належать: свідки, показання, дані під катуванням, письмові договори тощо; «технічними» ж (entechnoi) я називаю ті, які можуть бути створені нами за допомогою методу і наших власних засобів, отже, першими з доказів треба лише користуватися, другі ж треба (попередньо) знайти.
Що стосується способів переконання, які надаються мовленням, то їх є три види: одні з них знаходяться у залежності від характеру мовця, другі — від того чи іншого настрою слухачів, треті — від самого мовлення. Ці останні виявляються у дійсному чи уявному переконанні.
Переконання досягається за допомогою морального характеру (мовця) у тому випадку, коли промова проголошується так, що викликає (навіює) довіру до людини, яка її промовляє, тому що ми взагалі й швидше віримо людям хорошим, а у тих випадках, де немає нічого ясного, де наявні вагання, — тим більше...
Переконання знаходиться у залежності від самих слухачів, коли останні збуджуються під впливом промови, тому що ми приймаємо різні рішення під впливом вдоволення і невдоволення, любові чи ненависті.
Нарешті, сама промова переконує нас у тому випадку, коли оратор доводить дійсну чи уявну істину із доказів, які виявляються наявними для кожного даного питання.
Оскільки доведення здійснюється саме такими шляхами, то, очевидно, ними може користуватися лише людина, здатна до умовиводів і до дослідження характерів, доброчинностей та пристрастей, — що таке кожна з пристрастей, якою вона є за своєю природою і внаслідок чого і яким способом з'являється,— тому риторика виявляється начебто галуззю діалектики і тієї науки про натуру, яку справедливо називають політикою.
...Є три види риторики, тому що є стільки ж родів слухачів. Промова складається з трьох елементів: із самого оратора, з предмета, про який він говорить, та з особи, до якої він звертається; вона ж і є кінцевою метою усього (я маю на увазі слухача). Слухач буває обов'язково або простим глядачем, або суддею, при тому суддею або того, що звершилося, або ж того, що може звершитися. Прикладом людини, яка розмірковує над тим, що може бути, може слугувати член народного зібрання, а розміковуючої про те, що вже було, — член судилища; людина, яка звертає увагу (тільки) на обдаровання (оратора), є простий глядач. Таким чином, природно виявляється три роди риторичних промов: дорадчі, судові, епідейктичні. Справою промов дорадчих є прихиляти чи відхиляти, бо як люди, яким доводиться радитися у приватному житті, так і оратори, які проголошують промови публічно, роблять одне з двох (чи схиляють, чи відхиляють).
Що стосується судових промов, то справою їх є звинувачувати чи виправдовувати, тому що позивачі завжди роблять неодмінно що-небудь одне з двох (чи звинувачують, чи виправдовують).
Справою епідейктичної промови є хвалити чи осуджувати. Що стосується часу, який мається на увазі в кожному з указаних родів промови, то людина, радячись, має на меті майбутнє: відхиляючи від чогось чи схиляючи до чого-небудь, вона дає поради щодо майбутнього. Людина-позивач має справу з минулим часом, тому що завжди з приводу подій, які вже відбулися, один звинувачує, а другий захищається. Для епідейктичного оратора найбільш важливим вважається теперішній час, тому що усякий проголошує похвалу чи хулу з приводу чогось існуючого; проте оратори часто зверх того користуються й іншим часом, згадуючи минуле чи роблячи передбачення стосовно майбутнього. У кожної з цих трьох родів промов є відмітна мета: у людини, яка дає поради, мета — користь і шкода: один дає пораду, стимулюючи до кращого, інший відмовляє, відвертаючи від гіршого; інші розуміння, як-от: справедливе й несправедливе, прекрасне й потворне — тут на другому плані.
Для позивачів метою служить справедливе й несправедливе, але й вони приєднують до нього інші міркування.
Люди, які промовляють хвалу чи хулу, керуються прекрасним і потворним, хоч сюди також привносяться й інші міркування.
Те, про що люди радяться і з приводу чого висловлюють свою думку оратори, зводиться, можна сказати, до п'яти головних пунктів. Вони такі: фінанси, війна і мир, захист країни, ввезення й вивезення продуктів і законодавство.
У коленої людини зокрема й усіх разом є, можна сказати, відома мета... ця мета, коротко кажучи, є щастя (eudamonia) з його складовими частинами.
Визначимо щастя як добробут, поєднаний з доброчинністю, або як задоволення своїм життям, або як найприємніший спосіб життя, поєднаний з безпекою, або як надлишок майна і рабів у поєднанні з можливістю охороняти її і користуватися ними. Адже, можна сказати, усі люди згодні визнати щастям одну або декілька з цих речей.
Якщо насправді щастя є щось подібне, то одним з його головних чинників має бути благородність походження, численна кількість друзів, дружба з хорошими людьми, багатство, хороші й чисельні нащадки, щаслива старість, крім того, ще переваги фізичні, якими є здоров'я, краса, сила, ставність, спритність у змаганнях, а також такі достоїнства, як слава, шана, удача, тому що людина найбільш щасливою є тоді, коли вона володіє усіма благами, що знаходяться у ній самій та поза нею; інших же благ поза цими немає. У самої людини є блага духовні й тілесні, а поза нею — благородність походження, друзі, багатство і шана. До цього, на нашу думку, слід приєднати могутність та удачу, тому що у такому випадку можна користуватися у житті найбільшою безпекою.
Мета промови дорадчої — користь, користь — благо.
Визначимо благо як щось таке, що бажане само по собі, заради чого ми бажаємо й іншого, до чого прагне усе або, принаймні, усе здатне відчувати й наділене розумом, або якщо воно було б наділене розумом. Благо є те, що
відповідає указаниям розуму; для коленої окремої людини благо є те, на що їй вказує розум стосовно кожного окремого випадку; благо — щось таке, присутність чого робить людину спокійною й самозадоволеною; воно є щось самодостатнє, щось сприятливе для виникнення й продовження такого стану, яке заважає протилежному стану і відхиляє його.
Таким чином, благом слід визнати щастя, тому що воно бажане само по собі й має властивості самодостатності; крім того, заради нього ми обираємо багато чого. Справедливість, мужність, помірність, великодушність, щедрість і тому подібні якості, тому що це — доброчинності душі. Краса, здоров'я і тому подібне — також блага, тому що все це — доброчинності тіла... Уміння говорити й майстерно діяти, тому що все подібне створює блага. Сюди ж належать пам'ять, розумність, кмітливість й усякі подібні якості, тому що вони створюють блага. Подібним чином сюди належать усі галузі знання і всі мистецтва. Саме життя є благо, тому що якби з ним не було пов'язане ніяке інше благо, воно є бажане саме по собі. Нарешті, справедливість є також благо, тому що вона корисна усім.
Прекрасне — те, що, будучи бажаним саме заради себе, заслуговує ще похвали, або що, будучи благом, приємне тому, що воно є благо.
...У зв'язку з тим, що сама риторика існує для винесення рішення (crisis) — адже й у дорадчих справах приходять до певного рішення, і суд також виносить своє рішення, — необхідно не лише турбуватися про те, щоб промова була переконливою й збуджувала довір'я, але також показати себе людиною певного складу і настроїти певним чином суддю, тому що для переконливості промови досить важливо (особливо у промовах дорадчих, а потім і у судових), щоб оратор здавався людиною певного складу і щоб (слухачі) зрозуміли, що він до них ставиться певним чином, а також, щоб і вони були до нього прихильні відповідним чином.
Є три причини, що викликають довіру до мовця... через які ми віримо без доказів, — це розум, доброчинність і благонастроєність...
Переконуючі промови використовуються заради вирішення (бо для того, що ми знаємо і стосовно чого прийняли відповідне рішення, не треба ніяких промов), а це буває у тому випадку, коли хто-небудь за допомогою промови схиляє чи відхиляє якусь окрему особу, як, наприклад, роблять люди, умовляючи й переконуючи, бо одна людина є все-таки суддя; взагалі кажучи, той суддя, кого треба переконати... Таким же чином слід чинити і в епідейктичних промовах, бо промова передбачає начебто суддю у слухачеві.
Є три пункти, що мають бути обговорені щодо ораторського мовлення: по-перше, звідки виникають способи переконання, по-друге, про стиль (lexis), по-третє, як належить будувати частини мови.
...Недостатньо знати, що слід сказати, але необхідно сказати це так, як треба; це значною мірою сприяє тому, щоб промова справила необхідне враження.
...Достоїнство стилю полягає в ясності (saphe); доказом цього служить те, що, коли промова не є ясною, вона не досягає своєї мети. Стиль не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто високим, але повинен відповідати предметові мовлення...
Слова загальновживані, які належать рідній мові, метафори — ось єдиний матеріал, корисний для стилю прозаїчного мовлення.
Метафора високою мірою має бути ясною, приємною і чарувати новизною і не можна запозичувати її від іншої особи.
Чотири причини, які сприяють холодності стилю: вживання складних слів, незвичних виразів, надмірне користування епітетами, використання невідповідних метафор.
Стиль буде відповідно якісним, якщо він наповнений почуттями (pathe-tice), якщо він відображає характер (ethice) і якщо він відповідає істинному станові речей. Останнє буває тоді, коли про важливі речі не говориться злегка, і про пусте не говориться урочисто, і коли до простого імені (слова) не приєднується прикрашання; у противному випадку стиль здається клоунів-ським...
Стиль мовлення писемного — самий точний, а мовлення полемічного — самий акторський. Існує два види останнього стилю: перший етичний (зачіпає нрави), другий патетичний (збуджує пристрасті).
Промова має дві частини, бо необхідно назвати предмет, про який ідеться, й довести його... перша з цих двох частин є виклад (prothesis), друга — спосіб переконання (pistis), як начебто хтось розділив промову на частини, з яких перше — завдання, друге — розв'язання... Отже, необхідні частини промови — виклад і спосіб доведення; вони становлять її невід'ємну приналежність, але частіше бувають: передмова, виклад, спосіб доведення, висновок...
Що стосується жартів, які, очевидно, мають певне місце у дебатах, то, як каже Горгій, слід серйозність супротивника відбивати засобами жарту, а жарти — засобами серйозності.
При складанні епілогу оратору необхідно: по-перше, постаратися викликати добре ставлення слухачів до себе і погане — до супротивника, по-дру-
ге, застосовувати перебільшення й применшення, по-третє, розпалити пристрасті слухачів, по-четверте, нагадати, для чого проголошено промову.
МАРК ТУЛЛІЙ ЦИЦЕРОН
Три трактати про ораторське мистецтво1
(фрагменти)
Прооратора. Хороших ораторів знайдеться набагато менше, ніж хороших поетів...
Важкість красномовства. Але це пояснюється тим, що красномовство є щось таке, що дається більш важко, ніж це здається, і народжується з багатьох знань і старань... Насправді, адже тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких швидкість у словах є безглуздою й смішною; необхідно надати красу самому мовленню, і не лише відбором, але й розташуванням слів; й усі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно вивчити до тонкощів, тому що уся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб або заспокоювати, або збуджувати душі слухачів. До всього цього мають приєднатися гумор і дотепність, освіта, достойна вільної людини, швидкість і стисліть як у відбитті нападу, так і у нападі, наповненому тонкою вишуканістю й благовихованістю. Крім того, необхідно знати всю історію давнього світу, щоб черпати з неї приклади; не можна також лишати знайомства з законами й цивільним правом... виконання вимагає стеження за рухами тіла, і за жестикуляцією, і за виразом обличчя, і за звуками та відтінками голосу...
Нарешті, що сказати мені про скарбницю усіх знань —■ пам'ять? Адже само собою зрозуміло, що коли наші думки й слова, знайдені й обдумані, не будуть доручені пам'яті на зберігання, то усі достоїнства оратора, хоч би якими вони були блискучими, пропадуть даремно.
Промова повинна розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою й навіть дитячою балаканиною.
...Істинний оратор... своїм впливом і мудрістю не лише собі пошукує почет, а й багатьом громадянам, та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.
1 Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве.— М., 1972.— С. 471.
...Досягти цього красномовством може тільки той, хто глибоко зрозумів людську природу, людську душу й причини, які примушують її спалахувати й заспокоюватися.
...Саме промова солідна, пишна, яка відповідає і почуттям, і думкам слухачів, становить невід'ємне надбання оратора.
...Оратору ніяк не можна відмовити у тій перевазі, що ті самі питання, про які філософи розбалакують безсило й блідо, він уміє поставити й обговорити з усією можливою виразністю й приємністю.
Але все ж таки залишаюсь при думці, що справжній і досконалий оратор абсолютно про всякий предмет зуміє говорити змістовно й різноманітно.
...Оратором... буде той, хто будь-яке... питання, яке вимагає словесної розробки, зуміє викласти доладно, струнко, гарно, пам'ятливо та у достойному виконанні.
Адже між поетом і оратором багато спільного; правда, поет дещо більш скутий у ритмі й більш вільний у вживанні слів, проте багато інших способів прикрашання промови у них є схожими і рівнодоступними їм...
...Неможливо оволодіти мистецтвом слова, не вивчивши попередньо висновків філософії.
Говіркою тут я називаю таку людину, яка може досить розумно і ясно говорити перед пересічними людьми, керуючись загальновживаними поняттями, а красномовним — тільки того, хто будь-який обраний ним предмет може розкрити й прикрасити так, щоб він став разючішим і пишнішим, й усіх, хто засвоїв та запам'ятав усі ті знання, які можуть слугувати джерелами красномовства.
...Першою і неодмінною умовою для оратора є природне обдаровання. Для красномовства необхідна особливого роду жвавість (гнучкість) розуму й чуття, яке сприяє швидкому знаходженню у промові будь-якого предмета і робить прикрашання чисельним, запам'ятовування — вірним і міцним. А наука може у кращому випадку розбудити чи зрушити цю гнучкість розуму: але викласти її, подарувати її наука безсила, бо усе це є дари природи... якості, дані людині від природи... — швидкий язик, звучний голос, сильні легені, міцна статура, склад і вигляд усього обличчя й тіла...
Я стверджую: нехай то є навіть найкращі оратори, навіть ті, хто вміє говорити дуже легко й гарно, але якщо вони розпочинають промову без боязкості і на початку не соромляться, то на мене вони справляють враження прямо-таки безсоромних нахаб. На щастя, це річ нечувана, бо чим оратор
кращий, тим більше лякає його трудність ораторських обов'язків, невпевненість в успіху промови, чекання публіки.
Це так, усі ви хвилюєтесь на початку промови...
По-перше; люди за природою і досвідом знають, що навіть у найкращих ораторів іноді промова виходить не такою, як хочеться... Друга причина... полягає у такому: якщо в інших мистецтвах будь-який досвідчений майстер з хорошим іменем випадково виконає свою справу гірше звичайного, то усі вважають, що він просто не захотів чи через нездоров'я не зміг показати своє уміння у повному блискові... Якщо в оратора підмітять якусь похибку, то її припишуть лише дурості; а для дурості вибачення немає, тому що не буває людина дурною від настрою чи через те, що живіт болить. Тим суворішому судові підлягаємо ми, оратори; і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд.
А оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам'яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв.
Але хто до красномовства нездатний, того, я думаю, краще вже, за порадою Аполлонія, відсторонити від цього заняття й спрямувати на таке, до якого він найбільше здатний.
...(Ораторові необхідні)... ревність і захоплена любов до справи! Без цього у житті не можна дійти взагалі ні до чого великого, а тим більше до того, до чого ти прагнеш.
...Мета оратора — говорити переконливо... для всякого роду промови предметом служить або питання невизначене, без визначення осіб і часу, або ж одиничний випадок з відомими особами і у певний час. В обох випадках предмет спірний неодмінно міститься в одному з питань: чи відбулася дана подія? Якщо відбулася, то яка вона? І нарешті: під яке вона підходить визначення? До цього дехто додає: чи законна вона? Спірні пункти виникають також із тлумаченням письмового документа; тут можливі або двозначність, або протиріччя, або невідповідність між буквою і смислом; для кожного з цих випадків визначено особливий спосіб доказу.
Для кожного роду є певні джерела доказів: для судових промов — такі, де йдеться про справедливість; для дорадчих — такі, в яких головне — користь тих, кому ми подаємо пораду; для похвальних — такі, в яких все зводиться до оцінки даної особи. Усі сили й здібності оратора служать для виконання таких п'яти завдань: по-перше, він повинен підшукати зміст для своєї промови; по-друге, розташувати знайдене за порядком, зваживши і
оцінивши кожен доказ; по-третє, одягти й прикрасити усе це словами; по-четверте, зміцнити промову у пам'яті; по-п'яте, виголосити її достойно і приємно. Далі, я дізнався і зрозумів, що перш ніж розпочинати справу, слід на початку промови схилити слухачів на свою користь, далі пояснити справу, після цього з'ясувати предмет суперечки, потім довести те, на чому ми наполягаємо, потім відкинути заперечення; а у кінці промови все те, що говорить на нашу користь, розгорнути й звеличити, а те, що за супротивника, похитнути й позбавити значення. Далі, вчився я також правил прикрашання стилю: вони повідомляють, що висловлюватися ми повинні, по-перше, чисто й правильною латинню, по-друге, ясно й виразно, по-третє, гарно, по-четверте, доречно, тобто відповідно до достоїнства змісту...
Не красномовство, отже, виникло з науки, а наука — з красномовства.
...Краща у світі мета — стати хорошою людиною...
...Оратор — це просто людина, яка вміє користуватися у справах судових і громадських словами, приємними для слуху, і судженнями, переконливими для розуму.
...Ораторське мистецтво не повинно бути жалюгідним і блідим, а повинно бути приємним і розцвіченим найрізноманітнішими предметами, тому гарному ораторові слід багато про що почути, багато чого побачити, багато чого осмислити і засвоїти, а також багато чого перечитати, але не привласнювати це собі, а тільки користуватися з чужих запасів. Тобто я визнаю, що оратор повинен бути людиною бувалою, не новачком і не невігласом ні в якому предметі, не чужим і не стороннім у своїй галузі.
...Ніхто ніколи не міг ні пишності, ні переваги у красномовстві здобути без науки про промови і, що ще важливіше, без всебічної освіти.
...Красномовство, тобто мистецтво говорити доладно, складно й гарно, не має ніякої певної галузі, межі якої його б сковували.
...Нічого немає прекраснішого за досконалого оратора. Не кажучи вже про те красномовство, якому належить влада у всякій миролюбній та вільній державі, у самій здатності до слова, настільки привабливого, що нічого не може бути приємнішого для людського слуху чи розуму. Справді, які співи солодші, ніж помірна розмова? які вірші доладніші за художнім розташуванням слів? який актор, що наслідує правді, зрівняється з оратором, який захищає її? а що витонченіше, ніж каса гострих думок? що чарівніше, ніж пишність слів, яка освітлює справу? що є багатшим за промову, насичену змістом усякого роду? Немає такого предмета, який був би виражений гарно й достойно і не став би надбанням оратора!
Коли вирішуються найважливіші справи, оратор висловлює свою думку докладно й з достоїнством; в'ялий народ пожвавлює, нестримний ■— приборкує. Оратор здатний і злочинця привести до загибелі, і безвинного — до спасіння. Хто на шлях істини настановить полум'яніше, хто рішучіше відхилить від хиб, хто негідників викриє нещадніше, хто прекрасніше уславить благородних? Хто може з такою силою викривати й нищити пристрасті? Хто ніжніше потішить у скорботі?
А сама історія — свідок часів, світло істини, життя пам'яті, учителька життя, провісниця старовини? Чий голос, крім голосу оратора, здатний її збезсмертити?
Наші співвітчизники займаються красномовством тільки для того, щоб сяяти на форумі і в суді, тоді як у греків найкрасномовніші люди, відійшовши від судових виступів, присвятили себе іншим достойним справам, а особливо творенню історії.
У кожному мистецтві досить навчити найскладнішого — і тоді вчити іншого немає потреби, бо інше буде легшим або, в усякому разі, не складнішим.
...У судових дебатах це (ораторське слово — Г. С.) воістину велика й чи не найвеличніша з усіх людських праць. Там єдиною мірою ораторського достоїнства в очах нетямущих є кінцева перемога; там перед тобою озброєний супротивник, якого слід побивати й відбивати; там частенько той, кому належить вирішувати справу, є неприхильним і гнівним або навіть другом твоєму супротивникові і ворогом тобі; і ось тоді ти повинен своїм словом переконати його, заспокоїти чи схвилювати і взагалі усіма способами настроїти відповідно до обставин, перетворюючи в ньому ненависть у дружбу: ти повинен начебто за допомогою якоїсь механіки то напружити його душу аж до суворості, то розслабити до поблажливості, то збудити у ньому сум, то радість; повинен пускати у справу всю силу думок, всю вагомість слів. До цього має приєднатися виконання, що різноманітністю не припускає утоми, повне природності.
...Всю науку про слово вони (греки — Г. С.) поділяють на дві частини — на справи і на питання. Справою вони називають предмет дебатів і тяганини між сторонами, а питанням — предмет невизначений і абстрактний... красномовство вони розчленовують на п'ять розділів: знайти, що сказати, знайдене розташувати, потім прикрасити словами, потім закріпити у пам'яті і, нарешті, виконати й виголосити.
...У вступі вони вимагають допомогтися прихильності слухача, вдумливості й уважності; виклад слід будувати так, щоб він був правдоподібним, яс-