Загальне поняття про красномовство

Частина І. Історико-теоретичні аспекти риторики

Наша свідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми можемо тільки у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є основним засобом спілкування людей.

Слово виражає наше самовизначення серед собі подібних, формує багато в чому відносини між людьми. Недаремно П. Мовчан говорив: "Мова — універсальна, але користуватися нею слід суворо індивідуально. Це своєрідний енергопровід: від одного до іншого, від одного до багатьох". Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, в першу чергу "практичні" оратори, які досконало володіють секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті.

Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів. Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалізуючи своє власне бачення життя. Можна, щоправда, нажити через гострий язик чимало ворогів, але мудріше знати, що той, хто добре говорить, здатний і своїх ворогів перетворити на друзів. Про силу слова свідчить народна мудрість: "Немає нічого солодшого від язика; немає й нічого більш гіркого, ніж язик". Буває, що цілі угрупування, верстви суспільства або й народи перебувають під впливом обдарованих красномовців, які отримують в такий спосіб владу над свідомістю інших. Головна функція мови — функція спілкування, комунікативна.

Саме тут корениться цікавість до можливостей слова, яка лягла в основу спеціальної науки про красномовство. Але людина, що береться впливати на людей словом, мусить, аби досягти успіху, розрахувати всі свої потенції. З допомогою риторики людина може навчитися грамотно й гарно будувати свій виступ перед людьми, що, своєю чергою, допоможе їй досягти успіху в житті.

Ораторські вміння й навички необхідні в численних випадках життя.

Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє вербально (словесно) довести правоту своєї позиції, опиняється за межами своєї професії. В його руках — доля людини, яка може бути помилково звинувачена; він спроможний захистити суспільство від злочинця. І невправне володіння словом автоматично означає в даній ситуації безвідповідальність і непрофесіоналізм.

Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на невдачу. А відповідальність його значно більша, аніж відповідальність юриста: від політика залежить доля суспільства, принаймні значної групи людей. Ера політиків, що ледь не хизувалися своїм невмінням говорити, на очах відходить у минуле, особливо в епоху ЗМІ — немов на долоні, бачиш, що собою являє та чи інша політична індивідуальність, навіть не заглиблюючись в хащі суспільно-економічних, партійних чи якихось інших інтересів, які цей політик виражає.

Викладач середньої чи вищої школи, якого не в силах слухати аудиторія, як правило, починає шукати іншої роботи. Кожен може пригадати якогось rope-вчителя зі свого дитинства, який навіки погубив в нас цікавість до того предмета, що його нам викладав. Навіть у вищій школі (де малоздібного лектора рятує конспект) студентська аудиторія чітко виокремлює тих, кого "можна слухати". Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета з суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину, яка після середньої школи має про цей предмет ще досить приблизне уявлення. Хто ж з викладачів не відчуває живу потребу вміти говорити з аудиторією?

Релігійний проповідник, що не вміє надихати людей словом, автоматично губить авторитет духовного лідера своєї громади. "Німий" проповідник — це справжній нонсенс, абсурдна ситуація. Усі великі релігії будуються на авторитеті слова, святому письмі, яке відбило в собі філіацію ідей, риси генію засновників цієї релігії, сконденсувало в собі духовні плоди століть. І духовна особа, яка не в силі донести палання цього священнного вогню до свідомості своїх слухачів, явно займає не своє місці.

Бізнесмен, який покладається лише на силу грошей і матеріальні чинники, ризикує розгубити клієнтуру чи партнерів, які знайдуть собі менеджера чи продавця більш приємного і ввічливого. Та й більш пересічні ситуації свідчать про силу слова. Часто-густо на базарі купують у того, хто вміє похвалити свій товар, створює навколо себе атмосферу доброзичливості, щирості та прихильності.

Закоханий, який не в змозі викласти свої почутття, може залишитися непочутим. Кожен знає, як важко знайти потрібні слова для висловлення найтонших рухів душі, як важливо бути почутим саме цією, одною в світі людиною.

Батько, що виховує сина не словом, а ременем, ризикує породити не розуміння, а ненависть. Скільки сімей навколо мучаться, через те що між їхніми членами запановує непорозуміння, напруженість, які часто-густо переростають у неприязнь, сварки а то й огидну відверту ворожнечу. Сім'я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає бути сім'єю і перетворюється на гуртожиток, в якому випадково зібралися різні за духом та інтересами люди. А всякий гуртожиток, як відомо, є річ тимчасова...

Та й загалом, поклавши руку на серце, визнаємо: хіба не приємно просто бути почутим, виразити себе у слові й накласти відбиток власної особистості на навколишнє, вплинути на свідомість людей? Самовираз може бути різним, але, як правило, той, кому не вистачає слів, вдається до аргументів на зразок кулака. Проте насильство ніколи ще не означало міцного зв'язку між людьми — ні в сім'ї, ні в школі, ні в політиці, ні в релігійній громаді. Зате моральний авторитет справжніх лідерів непохитний, хай би яким репресіям їх не піддавали.

Отож і в професіональній діяльності людини, і в її повсякденному житті варто користуватися силою слова.

З одного боку, красномовство — це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артиста. Часом такий дар проявляється сам собою, від природи. "Людина з.черги", яка розважає себе та інших довчіпами, може викликати інколи справжнє захоплення, хоча вона не вивчала спеціальних правил вживання лексики чи побудови синтаксичних конструкцій. Водночас риторика — це ще й наука про способи переконання та ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Риторика (від грец. ртітеорікт^) — наука про ораторське мистецтво, красномовство. Поняття "красномовство" ("мистецтво говорити") позначається латинським словом eloquentia.

Вчена людина завжди має перевагу перед тою, яка опановує щось самотужки. Наука про красномовство виникла як спроба осмислити закономірності мовлення — мовлення буденного, утилітарного мовлення прозою, що в античному суспільстві цінувалося значно менше, ніж "вяткове" — художнє, поетичне слово. Та поруч з поетами, які говорять віршами про речі високі, завжди поставали оратори — зі словом на політичні теми, промовами в судах тощо. Доброму промовцеві здебільшого вдавалося переконати аудиторію, виграти справу* У зв'язку з цим постала потреба у вивченні законів ораторства, яке вже у ранньому античному суспільстві стало справжнім мистецтвом.

Риторичне слово вживається не тільки в офіційних сферах. Без риторики не може обійтися ані проповідник, ані викладач, ані державний діяч, ані юрист, ані бізнесмен. Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому цінується вміння володіти словом. Недаремно у народі здавна живе вислів "золоте слово". Старогрецький філософ Арісто-тель казав, що дар мовлення має характер загальності й виявляється у найрізноманітніших обставинах.

У системі освіти європейського суспільства доля риторики складалася досить нерівне. Інтерес до риторики не був стабільний. Останні два століття, наприклад, були позначені згасанням інтересу до неї. У XIX ст. висловлювалася навіть думка: якби риторику за традицією не продовжували вивчати в навчальних закладах, вона давно б вмерла. Увага філологів була зосереджена переважно на художніх творах і поетиці, а не на риториці. Найвидатніший поет Франції кінця XIX ст. Поль Верлен теж закликав "зламати шию красномовству", прагнучи мови розкутої, незалежної від будь-яких "правил". У поезії це дало чудові наслідки. Але якщо в поезії двозначність І мінливість змісту слова відіграє неабияку роль, то в повсякденному житті людина з "роздвоєним язиком" породжує недовіру. Від ритора чекають, що він назве чорне — чорним, а біле — білим. Водночас поетика й риторика мають між собою чимало спільного (особливо якщо йдеться про використання риторами поетичних прийомів).

Таким чином, слово художнє і слово повсякденне не тотожні. Якщо в поетичному слові важлива полісемія (багатозначність), то в повсякденному житті цінується точність вислову. Тому теорію художньої мови вивчає поетика, а закони елоквенції (красномовства) — риторика. Художнє слово створює образ дійсності, побудований на емоційному переживанні. Слово риторичне, не уникаючи образу, грунтується здебільшого на точному, конкретному значенні.

Риторика — це не замкнуте на собі знання, не тільки академічна дисципліна, предметом вивчення якої є ораторство. Це також прикладна дисципліна, що має на меті виховання вмілого промовця. Тому риторика тісно пов'язана з практикою повсякденного красномовства. Водночас вона взаємодіє з іншими науками. Так, мовознавство озброює її знанням законів формування та розвитку людського мовлення. Літературознавство відкриває закони творення художнього образу словесними засобами. Філософія вводить у світ, інтелектуально-духовного пошуку людства, а окремі філософські дисципліни ознайомлюють з цінностями моралі (етика), принципами розуміння та творення прекрасного (естетика), законами мислення (логіка). Психолінгвістика допомагає зрозуміти, наскільки вибір слова зумовлено емоційно-вольовим станом людини. Психологія дозволяє ораторові контролювати власний душевний стан і настрій аудиторії; зокрема когнітивна психологія (від cognitio — знання, пізнання) відкриває можливості осягнення світу через слово. Фізіологія знайомить з мовним апаратом, його можливостями та механізмом творення голосу. Допомагають ораторові оволодіти голосом і поставою, жестикуляцією й мімікою такі дисципліни, як методика виразного читання, основи режисури й акторської майстерності. Усе сказане свідчить про те, що оратор може розвинути свої природні здібності. Також зрозуміло, що існує сума знань, яку необхідно засвоїти, аби стати добрим промовцем.

До кожного виступу оратор повинен добре готуватися. Адже рідко хто володіє даром імпровізувати, виступати без підготовки. Та й дар цей розвивається і шліфується завдяки ретельній систематичній роботі над собою.

Щоб оволодіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та почуттями. Оратор мусить дисциплінувати думку (логіка), емоцію (не варто "плакати" чи "реготати" на кафедрі), жести (погано, якщо промовець нагадує незграбними рухами працюючий млин або ж, навпаки, подібний до нерухомого стовпа).

Визначимо одразу той комплекс вимог до оратора, що склався за століття розвитку ораторького мистецтва.

1. Оратор має чітко визначити тему свого виступу і не відхилятися від неї. Основна думка виступу має поступово розгортатися в ході промови, що й буде розкриттям теми.

2. Всякий виступ має порушувати проблему, яка хвилює людей в аудиторії, є актуальною або, принаймні, несе в собі нову й потрібну слухачеві інформацію. Разом з тим, вузький знавець лише свого предмета швидко надокучить слухачам. Отож, загальна ерудиція, обізнаність у різних галузях науки та культури ніяк не завадять.

3. Аудиторія очікує від оратора духовного насичення, чіткого визначення моральних оцінок. Дана ситуація вимагає від оратора

такої якості, як асертивність, вміння чітко визначитися щодо своїх уподобань і бажань. Позиція оратора має бути зрозумілою для аудиторії: промовець, який "напускає туману", приховуючи власну точку зору, ризикує не тільки породити підозріння у нещирості, а й просто залишитися незрозумілим.

4. Оратор має зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія (учні, солдати, виборці тощо), а не просто вийти на кафедру для "самовиразу". Він мусить думати, насамперед, не про власний успіх; важливіше те, що відбувається у свідомості слухача-реципієнта.

5. Мета промови — досягти прихильної реакції аудиторії. Тому оратор не повинен відчувати себе "зверхньою Істотою". Він мусить мати слухача "у власній голові", бути співрозмовником, а не сипати високими словами. Тому промова в основному має бути подібною за інтонацією до звичайної бесіди.

6. Ораторові варто прагнути хоча б почасти використовувати метод імпровізації: адже слід викладати матеріал невимушена, вільно і цікаво.

7. Оратор повинен контролювати свою манеру поводження під час виступу — погляд, голос, міміка, жести тощо, — постійно підтримувати духовно-емоційний контакт з аудиторією.

Тому ми пропонуємо будувати даний курс виходячи з максимуму — в навчальних закладах, де риторика є фаховим предметом, вона читається (чи має читатися) принаймні семестр. Звичайно, в інших ситуаціях матеріалу, який пропонується в цій книзі, може буде й забагато. Але нам здається, що структура даної дисципліни обов'язково повинна включати як основні питання історії та теорії риторики, так і досить розгорнутий практикум.

Отож, даний посібник має дві частини: "Історико-тео-ретичні аспекти риторики" та "Практикум риторики". До першої частини ми додали також плани практичних занять, в яких основну увагу скерували на засвоєнні академічних проблем. Друга частина має два розділи: "Практичні аспекти загальної риторики" та "Практичні аспекти судової риторики", й тут увагу зосереджено насамперед на практичній роботі; необхідні теоретичні довідки подано перед власне практичною частиною. Крім того, наприкінці посібника подано "Короткий словник з риторики", який допоможе зорієнтуватися в дефініціях.

Автори сподіваються, що дана книга буде корисною для науковців і викладачів риторики, для майбутніх юристів і політиків, проповідників і філологів, істориків культури та учнів елітарних шкіл, де риторика вивчається досить широко, словом — для всіх, кого цікавлять питання красномовства.

Ключові слова:

риторика, елоквенція, поетика, тема, ерудиція,асертивність, реципієнт, реакція аудиторії, манера.

Практичне заняття 1

Загальне поняття про красномовство

1. Значення мови в житті суспільства та людини. Мова як основний засіб спілкування та вираз особистості.

2. Риторика як наука. Взаємозв'язок її з іншими науками. Розрізнення риторики та поетики.

3. Проблема ораторського таланту й необхідність підготовки промовця. Теорія та практичні вправи в риториці: їхнє співвідношення.

4. Як ви розумієте проблему "Я і моя аудиторія"?

5. Роль красномовства в суспільстві.

6. Значення риторики для обраної вами професії.

7. Назвіть і охарактеризуйте основні критерії професіоналізму оратора.