Спрощення в групах приголосних

Відбувається у вимові та на письмі Відбувається лише у вимові

Групи приголосних стн і стл спрощуються

на сн і сл:

перстень — персня, честь — чесний,

область — обласний, щастя — щасливий.

Винятки становлять слова кістлявий,

пестливий, хвастливий,

зап’ястний та прикметники, утворені

від іменників іншомовного походження:

контрастний, баластний,

Компактний

У словах шістнадцять, шістсот,

шістдесят.

У групах приголосних стц, стч:

невістка — невістці, невістчин;

хустка — хустці.

У групах приголосних стськ,

нтськ, нтств:

турист — туристський;

Студент — студентський —

Студентство

5).Чергування голосних звуків

і (е) або о

У закритому складі і: осінь, сіль

У відкритому о або е: осені, солі

е (о)

Після ж, ч,

ш, щ, дз, й

перед м’яким приголосним

чернець,

перед складами з е та и пшениця

Перед твердим приголосним

пшоно,

перед складами з а, о, у чорний

У дієсловах перед а:

о (а): котити — качати

е (и): беру — забирати

е(і): летіти — літати

Після ж, ч, ш, щ та г, к, х: і →(о, е); кішка — кошеня.

В інших випадках — и: чистий, хист

6).Чергування приголосних звуків

Найголовніші чергування приголосних такі:

1) Задньоязикові фонеми |к|, |х| та глоткова |г| перед голосною

переднього ряду |е| чергуються з |ж|, |ч|, |ш| при творенні форм

слівта нових слів:|г| — |ж|: друг — друже, нога — ніженька;

|к| — |ч|: морок — морочити, рука — рученька;

|х| — |ш|: пастух — пастуше, вухо — вушний.

2) Перед голосною переднього ряду |і| приголосна глоткова |г| змінювалася

на передньоязикову |з|, задньоязикова |к| — на африкату

|ц|, задньоязикова |х| — на передньоязикову |с|. Внаслідок

цього маємо чергування:

|г| — |з′|: перемога — перемозі, друг — друзі;

|к| — |ц′|: річка — річці, бік — на боці;

|х| — |с′|: муха — мусі, свекруха — свекрусі

2) Перед голосною переднього ряду |і| приголосна глоткова |г| змінювалася

на передньоязикову |з|, задньоязикова |к| — на африкату

|ц|, задньоязикова |х| — на передньоязикову |с|. Внаслідок

цього маємо чергування:

|г| — |з′|: перемога — перемозі, друг — друзі;

|к| — |ц′|: річка — річці, бік — на боці;

|х| — |с′|: муха — мусі, свекруха — свекрусі

3) Давні чергування приголосних фонем спостерігаються і при

дієвідмінюванні дієслів та в деяких іменниках.

До таких чергувань належать:

|г| — |ж|: могти — можу;

|к| — |ч|: плакати — плачу, сікти — січу;

|х| — |ш|: колихати — колишу, сухий — суша;

|д| — |sдж|: ходити — ходжу, садити — саджу;

|т| — |ч|: світити — свічу, летіти — лечу;

|з| — |ж|: мазати — мажу, возити — вожу;

|с| — |ш|: косити — кошу, просити — прошу;

|зд| — |жsдж|: їздити — їжджу;

|ст| — |шч| (орф. щ): пустити — пущу.

4) Тверді |д|, |т|, |з|, |с|, | sдз|, |ц|, |л|, |н|, |р| чергуються з відповідними

м’якими при словозміні іменників та дієвідмінюванні

дієслів: коса — косі, пора — порі, імена — імені, база — базі,

крутити — кру5тімо, тратити — трать, манити — маню,

варити — варю, колоти — колю.

5) В іменниках і дієсловах губні чергуються зі сполученням

«губний + л»:

|б| — |бл|: любити — люблю, гребти — гребля;

|в| — |вл|: ловити — ловлю, ловля, мовити — мовлю;

|м| — |мл|: тямити — тямлю, диміти — димлю;

|п| — |пл|: купити — купля, спати — сплю;

|ф| — |фл|: графити — графлю.

Слово.Лексичне значення слова.

Мова складається зі слів. Слово є основною, базовою одиницею

мови. Зі словами пов’язані інші мовні одиниці. Наприклад,

своєрідними частинами слів виступають такі мовні елементи,

як звуки і морфеми; зі слів утворюються словосполучення та

Речення.

Отже, слово — це основна функціонально-структурна й семантична

одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись

самостійністю та відтворюваністю, є будівельним

матеріалом для словосполучення та речення.

Слова виконують у мові номінативну функцію (функцію називання),

тому що являють собою назви предметів і явищ, їх ознак,

дій, станів, кількості тощо. У словах реалізуються наші думки

і почуття. Кожне слово має певне значення. Кожне становить найменшу

відносно самостійну значеннєву одиницю мови.

Однак слова не рівноцінні щодо значення. Одні з них мають

лексичне й одночасно певні граматичні значення. Таких слів абсолютна

більшість — це повнозначні слова. До повнозначних слів

належать іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники,

займенники. Неповнозначні слова мають тільки граматичне

значення і можуть виражати відношення просторовості (на,

під), причинності (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності

(але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай)

тощо. Неповнозначними є сполучники, прийменники, частки.

Окремою групою слів є вигуки й звуконаслідування, бо вони

нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції,

волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, геть, ку-ку).

Лексичним значенням називають співвіднесеність слова

з предметами, явищами, процесами, закономірностями реальної

дійсності та поняттями про них. Слово узагальнює у своєму лексичному

значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує

Поняття про них.

Поняття — це узагальнене відображення у свідомості властивостей

предметів і явищ дійсності. Поняття виражається словом.

Воно є основою лексичного значення слова.

Лексичні норми — це розрізнення значень і семантичних відтінків

слів, закономірності лексичної сполучуваності.

8).Правопис слів іншомовного походження

И пишемо за правилом «дев’ятки» — після д, т, з, с, ц, ч, ш,

ж, р(Де Ти З’їСи Цю ЧаШу ЖиРу?):

Пишемо и

Правила Приклади

в основах слів (загальні

Назви) перед наступним

приголосним (крім й)

динаміка,

у тому числі:

У складних словах

З першою частиною

ди-, що означає «двічі»

дилема, дифтонг, диптих, диграма,

дилогія, диплопія

у префіксі анти-

після ц у словах, що

починаються на деци-

децибел, у географічних назвах та прізвищах:

які закінчуються на

-ида, -ика

Атлантида,

після літер, що позначають

шиплячі приголосні

та після ц

Алжир, Цицерон

у звукосполученні ри

Перед приголосним

Маврикій, Мадрид,

в інших власних

назвах, які підпадають

під правило

«дев’ятки»

Аргентина, Бразилія, Ватикан,

У деяких власних

Назвах

Єгипет, Єрусалим,

У давно запозичених

Словах

єхидна, імбир, кипарис,

У словах церковного

Вжитку

єпископ, митра, митрополит, херувим,

Християнство

Пишемо і

Правила Приклади

напочатку слова історія, інцидент,

після приголосного перед

голосним та й

авіатор, соціолог,

у власних назвах після

приголосних (крім

«дев’ятки»)

Кіпр, Гвінея

у кінці невідмінюваних

Загальних назв

візаві, колібрі,

після б, п, в, м, ф, г, ґ, к,

х, л, н (приголосні, що не

входять до «дев’ятки»)

Перед

Наступним приголосним

У загальних назвах

бізнесмен, пірат, пюпітр

Пишемо ї

Правила Приклади

після голосних (але

в складних словах і після

префіксів пишемо і)

Альтаїр, атеїзм, круїз, прозаїк, сюїта, Троїцьк

Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження

Подвоєння відбувається відбувається в разі збігу однакових

приголосних префікса й кореня, наприклад: ірраціонально, інновація,

імміграція (але еміграція), контрреволюція, контррозвідка,

сюрреальний, сюрреалізм та ін.

У загальних назвах іншомовного походження приголосні не

подвоюються, наприклад: анали, апеляція, бароко, беладона, белетристика,

бравісимо, інкасо, інтелект, інтермецо, колектив

Винятки: алла, алло, авва, бритт, брутто, ванна, донна,

дурра, еллін, канна, мадонна, мокко, мулла, нетто, осанна,

панно, тонна.

Подвоєння відбувається в географічних, особових та інших

власних назвах, наприклад: Апенніни, Ассирія

9).Застарілі слова, їх стилістичні функції

Застарілі слова належать до пасивної лексики. У процесі історичногорозвитку словниковий склад кожної мови зазнає різнихзмін. Деякі слова перестають бути загальновживаними, зрозумілимидля носіїв мови і поступово виходять з ужитку.Перша група застарілих слів — це матеріальні архаїзми, або

історизми: князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат;

лати, пернач; намітка, очіпок тощо. Слова, що належать до

другої групи, називаються стилістичними архаїзмами, або просто

архаїзмами (від грец. «стародавній»). З-поміж них виділяються

лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови):

десниця — права рука, правиця, вия — шия, ланіти — щоки,

ликувати — радіти, зріти — бачити, відати — знати, перст —

палець; словотворчі архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються

суфіксами чи префіксами): письмовець — письменник,

возсіяти — засяяти, творитель — творець, возвеличувати —

звеличувати, словеса — слова; лексико-фонетичні (від сучасних

слів відрізняються звуковим оформленням): злато — золото,