Основи віровчення та культу. Шаріат

Основні положення віровчення ісламу викладено в головній священній книзі мусульман – Корані (в перекладі з арабської «читання вголос, повчання»), який складається з 114 сур. Зібрання історій з життя Мухаммеда та його близьких утворило Суну, яка подібна до священного переказу християн.

В основі віровчення ісламу сім основних положень: віра в єдиного Бога – Аллаха, що створив усе суще і визначив його долю, вищого, всемо­гутнього, мудрого і милостивого суддю; віра в янголів і демонів; віра у святість Корану, який вважається вічним, несотворенним; віра в пророків, печаттю яких є посланник Аллаха – Мухаммед; віра в рай і пекло; віра в божественне провидіння; віра у безсмертя душі, яка залишає тіло в день смерті, та її воскресіння в день Страшного суду.

Важливим поняттям у віровченні ісламу є джихад („зусилля”) – боротьба за віру. Це багатозначне поняття: джихад серця – боротьба з власними недоліками мусульманина; джихад мови – схвалювання того, що відповідає Корану і засудження того, що засуджує Коран; джихад руки – покарання за злочини перед вірою; джихад меча – пряма озброєна боротьба з невірними.

Мусульманський культ базується на таких основних п’яти обов’яз­ках мусульманина, так званих «стовпах ісламу»:

1) Іман – повторення формули віри (шахади): «Немає бога, крім Ал­лаха, а Мухаммед – посланець Аллаха», розуміння її смислу і щира переконаність у її істинності;

2) Сала(я)т (араб. „ас-салат”, перс. „намаз”) – щоденна п’ятиразова молитва та колективна молитва (джумма) в мечеті у п’ятницю;

3) Саум (перс. „рузе”, турецьке – „ураза”) – дотримання посту протя­гом дев’ятого місяця за місячним календарем;

4) Зак’ят – обов’язкова регулярна милостиня-податок на користь бідних, яка становить 1/40 частину річного доходу;

5) Хадж (ар. паломництво)– паломництво до Мекки у дванадцятий місяць мусульманського календаря, приурочений до свята жертвоприношення (курбан-байрам).

Невіддільною частиною ісламського культу є релігійні свята, такі як: Ід аль-фітр (Ураза-байрам) – свято закінчення посту, розговіння; Ід аль-адха (Курбан-байрам) – свято жертвопринесення; Мірадж – свято вознесіння; Маулюд – день народження пророка (дванадцятого числа третього місяця місячного календаря); Лейлят аль-Кадр – ніч напередвизначення(цієї ночі почалось послання Корана Мухаммеду).

Молитовне приміщення мусульман іменується „мечеть” (араб. „масджид” – місце, де здійснюються земні поклони). У мусульман мечеть не є храмом. Це молитовний дім, як синагога у іудеїв або кірха у протестантів. Якщо у християн про початок церковної служби сповіщає дзвін, то у мусульман перед обов’язковою молитвою лунає спів муедзина (того, хто закликає), який речитативом читає азан (молитовний заклик) з галереї мінарету, звернувшись у бік Мекки.

У мусульман нема духовенства у християнському сенсі слова. Мулла є людиною, що проводить спільну молитву і пояснює Коран. Пророк також сказав, що в ісламі немає чернецтва. Вільний від роботи день в ісламі – п’ятниця – на честь дня, коли народився Пророк.

Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона активно втручається в усі аспекти життя людей. Іслам не просто релігія, це – спосіб життя. Сукупність мусульманських правових норм, норм моралі, культурних приписів, які регулюють життя мусульманина, називається шаріат (араб. аш-шарія – належний шлях, закон, припис).

Шаріат базується на ідеї обов’язку людини перед Аллахом, точніше – її неоплатного боргу Творцеві. Людина, згідно з мусульманськими уявленнями, істота недосконала. Аллах допускає зло, аби випробувати людину. Отже, слід прагнути добра. Мусульманське право поділяє сі вчинки людини на п’ять категорій: суворо обов’язкові, бажані, дозволені (добровільні), небажані, суворо заборонені. Доброчинності людини, за шаріатом: правдивість, терпіння, вміння прощати, милосердя, відсутність заздрості, покірність владі. Мета людини – наблизитися до Аллаха.

Зараз має місце процес іс­ламського відродження - посилення ролі ісламу в економічному, політичному, ду­ховному житті народів, які входять в орбіту традиційного поши­рення цієї релігії.