Перед іконою матінки божої

Вступ

Вже двадцять років тому серед блискавок і бу­рі понеслась пісня Орисі Галичанки про життя і подвиги св. Йосафата. Вона понеслась, як ка­жуть, крізь сльози, серед лиха та журби. І ста­лась, за Франком кажучи, «наче брат, що гонить з серця горе». Спів її подібний до роси, що в спе­ці підкріпляє напівзів'ялі цвіти. Це немов спів українського народу, що вже неодну руїну пере­був: і татарські лихоліття, і панщини ярмо твер­де, і за віру жорстокі переслідування. Та в сер­ці, хоч і як недолею прибитім, надія на краще майбутнє не завмерла. Вона жива і б'є, немов цілюще джерело: «В кім надія ще лік, кого бій ще манить, людське горе смутить, а добро ве­селить — той цілий чоловік».

Св. Йосафат, Архієпископ Полоцький, муче­ник за віру і єдність християн, великий син Волині й цілого українського народу, народився 1579-го року у Володимирі, в домі Гавриїла й Марини Кунцевич. Був охрищений в місцевій церкві св. Параскевії Іконійської і дістав ім'я Іван. Ще малим хлопцем у часі молитви сподо­бився дивного видіння в церкві і відчув, що горіюча іскра злетіла з Христового ребра та впала йому на серце. Почув внутрішній голос, що має посвятитись на службу Христові.

1 ведуча: Дивною прикметою святих є те, що вони, незважаючи на надмірну працю над спасінням душ своїх ближніх, завжди знаходять час на працю над своїм власним спасінням. Чим більшу ревність виявили щодо інших, тим більш буде користі для посвячення. Таким був Святий Йосафат. Залишившись архієпископом, він не лише змінив свого суворого аскетичного життя, але ще більше загострив його. Монахом жив на світі, монахом був у Чині, монахом залишився на престолі. Щоб не згаяти анітрішечки часу, встав вдосвіта,( ____________________________) відправляв сої звичайні молитви й роздумував. Потім, пам’ятаючи слова Спасителя : “Я між вами як той, що служить” Лк.22,27 сам брав ключі, відчиняв двері до дому й церкви, дзвонив і приготовляв все для Божослужіння.

2-ведуча:Під час усього Богослужіння сам свої милим голосом співав так любо й побожно, що присутніх нахиляв до набожності, а не й раз – і до плачу.

(звучить пісня ______________) Коли у довшій дорозі, на перестарках і попасах, поспішав до близьких церков і там відправляв все Богослужіння, незважаючи на ніякі перепони. І вдома, і в дорозі був завжди з Господом Богом через роздуми. Перебуваючи поза домом, зазвичай шукав собі скритого місця, де міг би спокійно відбувати свої медитації. Вдома часто виходив у сад, і там, віддаючись роздумам над Божими речами, говорив майже безперестанку: “ Господи, подай св. Єдність, наверни схизматиків, єретиків і поган!”До Служби Божої готувався довгою молитвою й умертвленням. Таке приготування тривало не раз усю ніч.

3-ведуча:Будучи в Полицьку, мав звичай іти серед ночі до церковного притвору молитися ( ________________________________) Одного разу два молоді дворяни, яким було цікаво, пішли вночі за Святим Йосафатом, хотіли підглянути, що він вночі робить. Сховавшись за парканом, вони побачили Святого Йосафата, який клячав перед іконою Пречистої Діви Марії,

( _________________________________________________________________) з якої виходили промені і вкривали святого: здавалося, неначе був одягнений у сонце. Ще іншим разом, заглядаючи через щілину в дверях, побачили Святого Йосафата, який себе дуже бичував перед Іконою Розп’ятого Христа., а навколо нього – велика світлість. Перелякані тими чудами, вони вирішили віддатися на службу Господові Богу, вступаючи до Василянського чину. Один з них незабором став василіанином, ‘а другий довго зволікав зі своїм рішенням.Але Господь Бог покарав його за невірність,бо,будучу якось на забаві, під час танцю впав, розбив собі голову і невдовзі помер.

( ____________________________________________________________ )

ПЕРЕД ІКОНОЮ МАТІНКИ БОЖОЇ

Люблю я святі ікони,

Ті без срібла, без корони,

Тихі-смирні, без прикрас,

Що бувають тільки в нас

В рушниках, у барвні квіти,

Щоб, як ясен місяць світить,

Очка Синцьові закрити.

Як солодко тут, Пречиста,

У тій церкві, де з віконця

Смокчуть липи сяйво сонця,

І лямпадка тихо дише,

Легко темряву колише;

Де журливі має Мати

Очі в ласці для дитяти,

Що теплом до мене линуть:

Знов прийшов до мене, сину?

Знов дитячу любу мрію

Ткав про рясу, про скуфію?

Знов юнацькі ідеали

В нічку спати не давали?

Тихо-тихо в Божім храмі,

Я все скажу добрій Мамі.

А з ікони, як з віконця,

Сипле небо іскри з сонця,

Дари-ласки з рук Марії,

Та й любов Її, що гріє

Моє серце зле, невірне,

Мою душу непокірну.

Та життя текло потоком

Рівно, плавно, рік за роком.

В Йосафата ж аж до смерти

Залишався все нестертий

Образ Матері-Цариці

Особливо з Жиравиці.

І я люблю вас, ікони,

Тихі-смирні, без корони,

Де журливі має Мати

Очі в ласці для дитяти,

Що теплом до мене линуть:

Ти дитячу ткань мрійливу,

Не змінив на сіть зрадливу,

Ти юнацькі ідеали

Не розбив об земські скали.

4-ведуча:Особливу набожність мав Святий Йосафат до Пречистої Діви Марії. Найбільше любив молитися перед її образами. Пречистій Діві жертвував всі свої умертвлення, ношення волосяниці, бичування. В свята Пречистої Діви з великою набожністю відправляв на Її честь Службу Божу, прославляв Її в проповідях і всіма засобами заохочував інших до набожності до Пречистої Борогодиці.

( ________________________ ) пісня

5-ведуча:Ставши єпископом, не занедбував умертвлення, але ще збільшив його. Постів дотримувався як найпослідовніше, вистерігався не лише в їжі та питві, але часто відмовляв собі й потрібні для життя справи. Бичування ніколи і ніде не пропустив. Коли був поза домом, то шукав собі укритого місця в садку, в лісі, або на полі й там бичувався аж до крові. Про таке одне бичування оповідає його архидиякон Доротей. Було це у владичім селі Усятині в січні, коли були найбільші морози. Випадково зайшов до лісу, і сумний образ явився його очам: серед дерев клячав розібраний до поясу Святий Йосафат і бичував себе так люто, що заледве міг віддихатися. Потім падав хрестом на сніг і довго молився. Доротей не міг дивитися на таку муку.Наблизився до святого й просив його,щоб він вважав на своє здоровя й життя для Церкви, але Святий Йосафат відповів коротко:”Лише мене в спокої, мій брате, йди додому та не кажи нікому про те що бачив”.Послушний архідиякон із плачем мусив залишити свого владику, котрий далі знущався над собою.

6-ведуча:Цей короткий образ внутрішнього життя Свято Йосафата показує, що хоч і він вийшов із монастирської келії, хоч без відпочинку працював для добра своєї єпархії, то все ж ніколи не занедбував праці над освяченням своєї душі, ніколи не переставав вправлятися чеснотах і вдостоюватися.

7-Ведуча:

СМЕРТЬ ЙОСАФАТА

Неспокійно, в лихоманці

Люд тривожать дзвони вранці.

Бум! Бум! Бум! Гудуть дзвіниці,

Плачуть сумно всі черниці.

Ви чого зняли тривогу,

Чи чума встає з барлогу,

Чи кривавий диму блиск

Заслонив вам сонця диск?

Невже жовті води Двини

Несуть людям смерть-руїну?

Ні! Сьогодні йде розплата.

Це подзвінне — то клич ката:

Вбити, вбити Йосафата.

Ясне сонце України,

Чисте серце без провини,

Йосафата? Вбити, вбити?

Що це ви? Здуріли діти?

Шкода слів, юрба у злобі

Йде на злочин. Горе, пробі!

Люшні, вила, буки, друки

У завзяті бере руки

Хто сокиру, хто і ніж,

Гука грізно: бий і ріж!

Десь з рушниці гримнув стріл.

Вбити! Вбить проводирів!

Галас, гомін, суматоха,

Де світ чув таку тривогу?

Так колись судили Бога

На подвір'ю у Пилата,

Як жадали кров Ягняти.

Крови, крови Йосафата,

Смерть! Кінець на Душохвата!

Ломлять двері у палаті,

Де ж ти дівся, Йосафате?

Хай би, Боже, Твоя сила

Нам Владику захистила!

Ми ж читали в Святих Книгах:

«Бог нам захист у всіх лихах».

Юнаків Він врятував,

(Їх вогонь в печі не брав).

Бог, сказать, крилом орлиним

Піт обтер з них до краплини.

Чейже чули за пророка,

Як грозила смерть жорстока.

Хто попав в левову яму,

Той входив, як в смертну браму,

Все ж Данила страшні леви

Пазурами не роздерли.

Так скажи нам, Боже правий,

Як дивитись на ці справи?

Чи допустиш смерть людини,

Що не скривдила й дитини?

Даси вмерти Йосафату,

Його кров святу пролляти?

Ти не в силі, Всемогучий,

Те нещастя відвернути?

Ви забули, маловіри,

Що любов жада офіри!

Споконвічна її черта:

І з любови треба вмерти.

Жив, любив я вас, як мати,

Смерть моя буде печаттю.

Я за єдність Церкви з Римом

З радістю ось тут загину.

Так міркує Йосафат

І Оливний бачить Сад.

Як Христос іде на стрічу

Тим, що смерть на Нього кличуть.

Так ще тут в обличчі смерти

Йосафат — в добрі упертий —

Понад голови катюг,

Що то б'ють його трьох слуг,

Хрест підняв — знам'я любови —

Хто з вас, каже, хоче крови,

Я ось тут, мене вбивайте

А моїх слуг не чіпайте.

Так ласкаво обізвався,

Дух в убивників зам'явся,

Подаються всі назад,

Може верне спокій-лад?

Може сонце з Божої стріхи,

Кине ясний промінь втіхи?

Але сонце, як той череп

Із ямок метає жереб.

Серце льодом в Тебе стане,

Як подивишся, поглянеш,

Що скоїлось тут погане.

Бо не промінь, а костур

Впав владиці на каптур,

Впав на голову і гурт

Уперед знов поступив,

Ощетинився — завив

І роз'юшений напер,

Наче звір душив би й дер.

Люди! Люди! Ви готові

Заплямити руки в крові?

Схаменіться, вітебщани!

Що це ви, не християни?

Кров невинна Йосафата,

На вас впаде. Браття, браття!

Та юрба уже сліпа,

Пре вперед і — н-на!

Топір в голові змочила,

Розколола у заплату

В вічну пам'ять Йосафату.

Ще й дві кулі, як на злість,

Кість пробили геть наскрізь.

Б'є із ран сумний ручай

За бездольний бідний край,

Ллється з ран червона кров,

За об'єднання Церков.

Зграя ж плеще, славить Христа,

Що позбулися «папіста».

Збаламутив їх цар тьми,

На його ж шнурку ішли,

Він до цього їх довів,

Що в них дух закам'янів.

Тягнуть хмари над діброву

І, як град, холодне слово

Всіх батожить, наче кат —

Де же, Каїне, твій брат?

Ведуча

ГІМН У ЧЕСТЬ СВ.ЙОСАФАТА

Ти достойний, Йосафате,

Славо й честе в небесах,

Ти безсмертний, любий Брате,

На Вкраїні серед нас.

Ти в нас славен, Йосафате,

В Тебе серце лицаря,

Не за срібло, а з посвяти

Ти борцем в Христа-Царя.

Меч, що з неба упав дзвінко,

Мужньо Ти підняв на бій,

Чути слово славно-грімко:

Гей! Вперед!Чола не крий!

Царство Боже, душ спасіння,

Це твій оклик бойовий,

Добувай їх без тремтіння,

Хоч шаліє буревій.

У полон любови Бога

Брав Ти душі, де ж їм край?

Стелиться з зірок дорога,

Кому труди, щастя й рай.

Йосафатові ми діти,

Я католик – ось мій зов:

Бога, ближніх нам любити,

Хоч би треба дати кров.

У Христовій Церкві жити,

В ній і з Богом умирать,

Це бажання, любі діти,

Слід нам гідно заховать.

Многі та щасливі літа

Папі римському співай,

Стяг єднання та привіту

Ген високо піднімай!