Роздуми над Великим Постом 2 страница

· ПОСТАНОВА

В основу моєї поведінки покладу любов до Бога та ближнього:

Діти: Любитиму тата й маму, так як Христос любив своїх батьків.

Молодь: Буду роздумувати над любов’ю Бога до людей.

Дорослі: Звернусь добрим словом до того, хто мене ображає.

ВІВТОРОК

(2-ий тиждень Посту)

· Стихира

Стримуючи пристрасті вуздечкою непорочного посту, бездоганною вірою піднесімо наш розум до оглядання Бога, щоб погордили ми земною насолодою, та доступилися небесного життя і божественного сяйва. ( З «Сідалень» Утрені у вівторок 2-го тижня посту).

· ДУМКА

Вірно сказано у стихирі, коли нагадує нам під час посту «піднести наш розум до оглядання Бога». Людина перед таким закликом може відповісти: «Та як же мені людськими очима чи розумом оглядати Бога? Це ж неможливо!» Правда й це, але в нас є й інші очі, крім фізичних очей: у нас - очі душі! І саме з допомогою таких очей ми можемо бачити Бога та подивляти Його. Бог уможливив деяких людей бачити Його в людському тілі. Пастирі та три царі бачили Христа у Вифлеємській яскині. Підлітка Христа-Бога могли бачити всі мешканці Назарету, де Він ріс. Дорослого Ісуса-чоловіка могли бачити всі, хто слухав Його повчання. Зі смертю Христос вже перестав бути присутнім у людськім тілі на землі. Правда, Він надалі реально залишився поміж нами під видами Святого Причастя, тому ми можемо не тільки спілкуватись з Ним та бачити Його, але прийняти Його до себе, щоб Він «був у нас, а ми - у Ньому».

Проте, яким чином можемо, вийшовши з церкви на вулицю, поза церквою, «оглядати» Бога і нашим розумом та людськими очима. Це стане можливим, коли дивитимемось на світ душевними очима душі! Ми повинні оглядати Бога у Його творінні! Ми повинні бачити Його у всьому тому, що Він сотворив, а найбільше вже у нашому ближньому. Ми деколи перед прекрасними явищами охкаємо з радості та подиву. Перед деякими спектаклями природи у нас дух перехоплюється і ми з роззявленим ротом повторяємо: «Яка краса! Яке чудо!» Часто забуваємо, що те, що ми оглядаємо, — це Бог сотворив і зробив можливим. Як християни, ми повинні у всьому тому бачити Божу руку і в тому оглядати самого Бога!

А найбільше вже маємо бачити та оглядати Бога у ближньому. Наш ближній — це Боже сотворіння перед нами, єдине, що сотворене «на образ і подобу Божу»! Перед нами Бог стоїть у виді ближнього! От як через очі душі ми можемо оглядати Бога людськими фізичними очима!

Звідси випливає, чому ми маємо шанувати природу та ближнього. Часто можемо почути наступне: «пошануй природу, а вона пошанує тебе»! Як це сьогодні виявляється правдою! Бог доручив людині берегти природу та піклуватись про неї, шанувати та берегти її, сприяти її розвитку… А сьогодні, здається, що людина підкорює природу в своїх інтересах, не шукає та не бажає природі добра, лише самій собі. Замість захищати природу, нищить її. Замість любити природу, ненавидить її! А природа відповідає землетрусами, виливами-цунамі… Людина забуває, що чинячи таке з природою, вона однаково робить з Богом, бо природа є створена Богом і саме у ній вона також має Його оглядати. Як людина ставиться до природи – так подібно вона ставиться до свого ближнього. Як не добачає Бога в природі, вона не може добачати Його у людині, у своєму ближньому!

Роздумуймо в цей день посту над нашим відношення та ставленням до навколишньої природи. Шануємо її, чи забруднюємо її недокурками, пластмасовими пляшками, пакетами, упаковками? Ламаємо без потреби гілки дерев? Рубаємо без поважної потреби дерева! А як поводимося із звірами у лісах? Ох Боже, скільки б то можна навести прикладів непошани до природи. І це також гріх, мої дорогі, це також гріх!

· ПОСТАНОВА

Сьогодні буду оглядати Бога у природі:

Діти: Буду поводитись чемно із домашніми тваринами.

Молодь: Час до часу буду думати позитивно про природу.

Дорослі: Не засмічуватиму недокурками, пляшками… природу, моє місто, село...

ПОНЕДІЛОК

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Тройце свята й всечесна, нас, що входимо у третій тиждень посту, збережи невразливими й неосудними! Сподоби, щоб і далі піст минав належно і всі заповіді твої були дотримані, щоб, пісню хвали тобі співаючи, неосудно прийшли ми й побачили преславне твоє воскресіння. (З «Сідалень» у понеділок 3-тижня посту).

· ДУМКА

Два тижні посту вже за нами! Треба продовжувати у цьому третьому тижні однаково постити, як у попередніх. Треба «пісню хвали» співати Богові навіть під час посту. Уже в уведенні до Посту я мав можливість наголосити радше на внутрішньому пості, ніж на зовнішньому збереженні покаянних приписів. Писав я, що зовнішній піст ― без жодного значення, якщо немає внутрішньої настанови навернутись до Бога у підготовці до Великодня. Всяке буває в житті. От у перший день посту прибули до мене гості з Франції. Вони винаймали квартиру без кухні. В обід треба з’їсти. Пішли в піцерію і замовили пісну піцу без сиру. Неможна ж їсти молочних продуктів в цей день. Дивимось меню і замовили також капусту з яблуками, щоб не зламати посту. А тут нам приносять капусту з яблуками з «горами Карпат» майонезу! Ми засміялись, бо сподівались, що принесуть нам пісну страву. Як добрі християни, ми відмовились від закуски. Вийшовши на вулицю, мої друзі признались, що вони уперше в житті їли піцу без сиру! Як важко було ухилитись від капусти з яблуками, а вона так «файно» виглядала! Піст дозволяє раз на день «досита» наїстися, але тут також не треба переборщувати. Розповідається, що у містечку Неаполь, Південна Італія, увійшов монах до ресторану, бо добре зголоднів, а до монастиря ще було далеченько. Ну що ж, м’ясо заборонено їсти. Закликав він офіціанта і щось шепнув йому на вухо. Той, звернувшись у бік кухні, заволав на ціле горло: «Десять яєць для монаха, що постить!».

Закінчив я перший вступ на «веселій нотці», щоб звернути увагу всіх постників, що піст має проходити в супроводі похвальних пісень на адресу Бога. Більше того! Весь піст має бути однією великою похвальною піснею за те, що «Христос своєю смертю та воскресінням» спас нас від вічних мук! Ми маємо радіти, що можемо постити. У стихирах вівторка 3-го тижня посту написано «веселімся постом, радуймося піснями», а в середу співається «радісно звершуючи посну трапезу…». Ви запитаєте: «А що таке ви говорите, прошу отця? Піст має бути радісним?» Так! Піст має проходити у радості! Не треба сумувати під час посту. Це не мої слова, а Христові ж! Євангелист Матвій пише в одному місці, що Христос закликає тих, які піддаються постові, «не бути сумними, як лицеміри»! Матвій в іншому місці свого Євангелія передає Христову відповідь учням Йоана Хрестителя, які закидали Ісусовим учням, що ті не постять: «Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними?» Христос, воскреснувши, лишився з нами навіки! Яка радість! Ми настільки маємо бути радісними, щоб не показати іншим, що ми постимо! Також і тут, це Христові слова, не мої: «Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш». Збереження посту має бути «таємним», а тоді «Отець, що бачить таємне, віддасть тобі».

Здавалося б ― справжній парадокс: піст, час покути та каяття, треба зберегти в радості! Кажучи правду, воно так і повинно бути. Ми маємо бути задоволеними, щасливими, що маємо час та можливість застановитися над станом своєї душі, бо тут йдеться про її спасіння та вічне життя в Небі. Ми повинні радіти, що Бог дає нам нагоду визначитись у своїх зусиллях крокувати по Його шляху та покинути диявольську путь, якщо ми по ній вже далеко зайшли. Диявольсько-світська дорога приманлива, широка, приємна й без перешкод, за той час, як Христова дорога вузька, стрімка, труднувата, бо треба оминути всі затії та спокуси диявола, що намагається збити нас з неї. І саме по такій дорозі, перегородженій різними диявольськими бар’єрами, ми повинні простувати у великій радості, в Божій радості, щиро, а нелицемірно, з «намащеною головою та обмитим обличчям», а не з «виснаженим обличчям» фарисеїв. Нумо, радіймо, і дякуймо Богу, що можемо відбути сорокаденний піст у підготовці до Великодня.

· ПОСТАНОВА

Не буду зберігати посту по-фарисейськи:

Діти: Зроблю якусь покуту, щоб ніхто не знав.

Молодь: Буду ходити від рана до вечора по Христовій путі.

Дорослі: Нині лише раз досита наїмся.

ВІВТОРОК

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Постом і молитвою себе очистімо і при подобаймося Богові, піклуючись про злиденних. В цей час навернення зітхаймо й плачмо щирими сльозами, щоб вічного плачу уникнути в полум’ї. І славу віддаваймо Христові, що в шлях покаяння вказав усім людям, які в помислах своїх звертаються до праведності. (З «Сідалень» Утрені у вівторок 3-го тижня посту).

· ДУМКА

Коли ми думаємо про піст, ми самотужки думаємо про те, що треба більше молитися, здержуватись від м’яса, бити поклони у церкві під час Богослужінь, а зрідка думаємо про звершення діл милосердя! Стихира, що нагадує нам «піклуватись про злиденних», підказує нам це робити. Є інші види милосердних діл, які ми можемо сповнити під час посту. Уже Старий Завіт передає нам в Книзі пророка Ісаї, якими вони можуть бути. Пророк закликає під час посту «кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зломити, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись». І хто таке чинить, у нього, продовжує Ісая «спасіння буде йти поперед нього!» Покута заради спасіння! Метою збереження посту є гарантувати собі спасіння.

У сьогоднішньому суспільстві, не лише в Україні, але по всьому світі, існує така категорія людей, яких ми звемо «потребуючими». Це нужденні люди, злиденні, які матеріально та соціально мало забезпечені; ті, які взагалі нічого не мають і живуть де попаде, здебільшого прямо на вулиці під відкритим небом, у під’їздах, під мостами; це ті, які розпачливо залежні від чогось: наркотиків, гральних автоматів, алкоголю… Одним словом, це ті, які потребують чогось, щоб вести своє життя згідно характеристик людської гідності. Правда, можна бути щасливими і без матеріальних розкошів. Скільки нужденних сімей живуть щасливо, адже вони живуть відповідно до Божого слова, що поклали в основу свого життя. Та все ж… зайва копійка не пошкодить.

Під час посту застановімося над тим, скільки ми їжі викидаємо! Наскільки ми примхливо перебираємо харчами! А скільки є голодних на світі! Скільки є голодних по наших містах! Скільки жебраків просять милостині! А скільки є тих в потребі, які встидаються признаватись того, воліючи радше жити у злиднях, ніж просити допомоги у сусідів. Не треба йти далеко в пошуках злиденних, бо вони живуть поруч нас. Вони може є навіть нашими сусідами, а ми того не знаємо! Як їм допомогти? Молоді лідери при церквах організують на св. Миколая подарунки для дітей, але чому обмежити свою діяльність лише до одного свята? Перешукаймо по наших шафах чи повиймаймо з наших чемоданів всяку одежу чи взуття, – щоб були однак в доброму стані, бо давати бідному ті речі, які вже знищені або сходжені, є справжньою образою! — та понесімо те якійсь бідній родині. Або ще краще – занесімо у центри допомоги при церквах («Карітас»)! Не мені вам підказувати, що нести і кому.

Особливо будьмо милосердними до тих, які знаходяться «в стані залежності»! Голодний та нагий знайде собі їжу або одежу і буде задоволений тим, що йому дадуть! Але ця категорія людей є насправді «потребуючою». Тут не йдеться про матеріальні нестатки, але про справжнє рабство, неволю. Психологічний розлад таких людей є надзвичайно складним і потребує багато часу та неабиякої терпеливості, щоб довести його до ладу. Через це така поневолена людина готова скоїти лихо, а то й убивати, щоб добути гроші на наркотики чи щоб могти грати на машинах.

Отже, хто злиденний – допоможімо йому! Хто залежний від чогось – допоможімо йому! Хто в шпиталі – відвідаймо його! Хто потребує лише теплого слова – скажімо його йому! Хто потребує повчального уроку – не відмовмо йому у цьому! Яка дитина потребує «прочухана» (лиш не сильного!) – не ухиляймось від того! Кожен знає, що кому потрібно, тому, у дусі посту – допоможімо йому!

· ПОСТАНОВА

Зроблю добре діло:

Діти: Допоможу хворому або «потребуючому» у моїй родині.

Молодь: Як і де можливо, організую допомогу злиденним.

Дорослі: Добрим словом повчу когось, що потребує такого уроку.

СЕРЕДА

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Радісно звершуючи посну трапезу, кличемо: Збережи всіх нас, Господи, у мирі, вибавляючи від усякого ворожого підступу. Сподоби нас, Предобрий, твій чесний хрест, цілувати, бо його ти, єдиний многомилостивий, подаєш вселенній заради твоєї милості. (З «Сідалень» Утрені у середу 3-го тижня посту).

· ДУМКА

Увімкнемо телевізор, прочитаємо любу газету і неодмінно наші очі затримаються на такому слові, що повністю суперечать поміщеному в стихирі слову «мир». А це слово – війна! Після Другої світової війни всі лідери світу заприсяглися ніколи більше не починати війни. Вони, здається, не зламали присяги, тобто майже не зламали… бо коли підбити підсумки, після Другої світової війни було стільки тих війн у всіх закутках світу: Корея, В’єтнам, Ізраїльсько-Арабські конфлікти, ще й зараз тривають в Афганістані, Іраку, Анголі, Судані… що, коли б підрахувати кількість їх жертв, то вони значно перевищили б число загиблих за Першої та Другої світової війн разом! Бракує миру у світі! Різними є причини сьогоднішніх конфліктів: потреба спорожнити склади «перестарілою» зброєю; великі доходи із торгівлі зброєю; слід за всяку ціну втримати воєнну індустрію… А найважливіший фактор у започаткуванні війни та бажання продовжити її – жадоба людини у досягненні своїх особистих інтересів: гроші, влада… що вказує на брак миру у душі.

Бути в мирі з собою, з Богом та з усім космосом означає зажити щастям вже тут на землі. Неспокій – наслідок гріха, який впровадили в історію людства наші прародичі Адам та Єва. У Раю вони відчували лише щастя та безмежну радість, бо жили мирно з собою, з своїм Творцем та з усім світом! З гріхом все змінилося. Цікаво, що в описі прогнання Адама та Єви маємо перший натяк на якусь зброю. Коли Бог прогнав Адама з Раю, «поставив херувима з полум’яним миготливим мечем»! Перший «конфлікт» людини – її бунт проти Бога. Вона проголосила Богу війну і вщерть програла її. Адам та Єва втратили мир з Богом.

Другий конфлікт – це війна людини із землею, з усім космосом. До падіння Адама вона була незайманою, не розритою, як Бог її створив. Ніяка людська рука не торкнулась її, не розколола її. А після падіння Адама вона також проголосила війну своєму опікунові, що через свій гріх вчинив її «проклятою». Промовила земля Адамові устами самого Бога, що між ними скінчилася ідилія: «Тяжко будеш трудитися, якщо хочеш живитись з мене! Терня і будяки тобі буду родити. І так буде між нами до скінчення днів твоїх!» От війна між землею та чоловіком, що, якщо надалі продовжуватиметься таке надужиття людини над землею, що зараз, людина зазнає повної поразки. Втратила людина мир з світом та космосом.

Третій конфлікт, перша справжня війна між людьми, яка закінчилася смертю однією з них, - смертоносний напад Каїна на Авеля. У Святому Письмі не зазначено чим Каїн убив свого брата: дрючком, каменем… Не важливо чим, але лишається той факт, що людина утратила мир із собою і зі своїми подібними. І все через гріх заздрості: Бог собі вподобав жертвоприношення пастуха Авеля, бо той приніс «первістки свого дрібного скоту, і то з найгладкіших», а не поглянув на жертву рільника Каїна, що напевно приніс Богові в жертву найгірші з овочів. Це була не лише війна, але братовбивчий конфлікт, що сьогоднішніми термінами можна назвати «громадянською війною». Збунтувавшись проти себе-людини, проти Бога та проти землі-космосу, людина втратила мир і впровадила в історію людства поняття конфлікту, і часто, нажаль, смертоносного конфлікту. Війни будуть поруч неї до скінчення віку цього!

Застановімося над різними конфліктами, у кого важкі, у кого дрібні, котрі ми проводимо впродовж дня: в родині, серед друзів, на роботі, по барах, дискотеках, на вулиці… Вони, оті конфлікти, суперечки, непорозуміння, напевно, по-біблійному кажучи, є «незліченні». Кожного разу, коли маємо справжнє бажання, як то в Україні говориться «скандалити», подумаймо про те, як людина через свій бунт проти всього втратила все те щастя, у якому вона жила, а щонайгірше - вона втратила мир з Богом!

· ПОСТАНОВА

Не хочу втратити миру з Богом:

Діти: Не буду сваритися з моїми друзями.

Молодь: Вгамую охоту «гнути на своє», навіть коли я правий.

Дорослі: З колегами по роботі буду жити у Господньому мирі.

ЧЕТВЕР

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Істинні Спасові учні, світила світу! Просвітіть засліплену гріхами мою душу і, через дотримання спасенних заповідей, вчиніть мене учасником божественного дня і визвольте від страшної тьми, щоб я вас завжди прославляв. (З «Сідалень» в четвер 3-го тижня посту).

· ДУМКА

«Тьма», у метеорологічних термінах, — це глибока, суцільна темрява, а в біблійному значенні — це лихі, ворожі сили, що поневолюють, пригнічують когось. У противагу такій тьмі стоїть світло. Тьма означає також відсутність можливості спастися, врятуватися від наступаючої небезпеки. Такою була тьма-темрява, що з наказу Мойсея покрила весь Єгипет, коли фараон не хотів відпустити Ізраїльського народу. Три дні тривала така темрява так, що «один не бачив одного, ніхто не міг ворушитись з місця свого; в оселях же синів Ізраїля було світло». Пророк Єремія, жалкуючи над зіпсуттям Юдеї, пророкує зруйнування Єрусалиму. При наступі ворога, якщо Ізраїль «не воздасть Господу за його величчю, поки ще не стемніло й поки ще ноги ваші не спотикаються по горах у сутінку. Ви чекаєте світла, та він його на тьму оберне, темряву з нього вчинить». Ізраїльтяни не послухались слів пророка, тому справдились його слова. Вавилонський цар Селевкія напав на Юдею, знищив Єрусалим та вивів Ізраїльтян з їхньої землі у неволю!

Тьма мала також поняття «темряви душі», коли відсутніми були будь-які відомості про Спасителя. До приходу Христа всі сиділи у темряві, а з приходом Христа засяяло світло. Пророк Ісая пише, «народ, що у пітьмі ходить, побачив світло велике!» А це світло — це Христос, що самого себе називає світлом: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіть, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. Поки у вас світло — віруйте у світло, щоб синами світла стати». Тьма і світло: незнання про Христа та пізнання Христа.

Не всім по сьогоднішній день відомо, хто такий Христос, ба й не чули про Нього. Час до часу відкриваються в джунглях Південної Америки або Африки племена, які живуть ще життям мало не кам’яної доби. Не сказано, що вони не спасуться. Якщо переконано житимуть згідно своєї совісті, і вони спасуться. Це так звані невидимі члени Церкви. Тяжко повірити, щоб в Європі не знали про Христа, але трапляються випадки, що люди насправді не знають про Нього. Дивно, але правда! Люди можуть дізнатися про Христа та пізнати Його тільки тоді, коли місіонери понесуть до них «Світло-Христа»! Нажаль, у більшості випадків люди не хочуть вийти з тьми, у якій живуть! Не хочуть пропустити в свою душу Христа, Світло всього сотвореного. Тому вони воліють радше ходити у пітьмі, бо їм так легше: немає заповідей, Божих чи церковних, до збереження, можуть наслідувати радше свою мораль, ніж Христову… бо, якщо б вони побували у Світлі, не мали б вже виправдання перед вічним Суддею! Яка це правда, що легше ходити по «вистеленій рожами» дорозі, що веде до пекла, ніж вузьким та стрімким шляхом в напрямку Неба!

Треба нам замислитися, чи ми пропустили в наші серця та душі Боже світло! Слід подумати під час посту над тим, чи ми воліємо дружити з тьмою, чи з Христом; чи ми готові підкоритись вічному Світлу і слухатись Його, чи обняти вічну темряву та «не відати куди йти»?

· ПОСТАНОВА

Ходити у Світлі – це наше спасіння:

Діти: Буду зберігати в особливий спосіб одну з десятьох Божих Заповідей.

Молодь: Задумаюсь над тим чи йшов я досі за Світлом чи в темряві.

Дорослі: Переконатись, що краще ходити по шляху Світла, ніж по дорозі тьми.

П’ЯТНИЦЯ

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Колись давно ми, люди, умертвились плодом із дерева, але твоїм хрестом, Щедрий, оживилися. Боже добрий, скріпи нас його ж силою, і дай нам ласку провести час посту в скрусі серця, виконуючи твою волю, щоб дочекатися до блаженства, яке дає світлоносний день воскресіння. (З «Сідалень» у п’ятницю 3-го тижня посту).

· ДУМКА

Скільки б не говорили чи проповідували про хрест, ми завжди знайдемо слова, щоб описати його «животворну» силу», про що нагадує нам сьогоднішня Сідальня. Розповідається: коли Адам помер, диявол, лютий через те, що Адам не піддався його спокусам та побачить Рай, взяв його череп та жбурнув десь далеко. Ніхто не знав, де опинився череп. Коли викопали щілину в землі, у який мали вставити Христовий хрест, от там і знайшовся Адамів череп. В іконографії Розп’яття східної Церкви, кров з Христового боку-ребра, проколеного списом римського сотника св. Лонгина, спливає на череп Адама. Символіка тут очевидна: якщо через гріх першого Адама смерть увійшла у світ, так через смерть другого Адама, тобто Христа, життя знову повернулось людині та світу. Адам, окроплений кров’ю Христа, повернувся до життя, став живим! Розповідається також, що коли віднайшли на горі Голгофі три хрести, люди були спантеличені, бо не знали, котрий з хрестів був Христовий. Мама св. Костянтина, св. Олена, вірячи, що Христовий хрест має животворну силу, звеліла принести їй одного мерця. Приклала вона до нього хрест лихого розбійника, відтак доброго. Покійник залишився надалі покійником. Коли однак приклала до нього третій хрест, тобто хрест Христа, померлий ожив!

Животворна сила Хреста діє і в сьогоднішній день на всіх континентах. Розповідав один місіонер такий факт. В Африці один слон бентежив спокій одного відлюдного села. Часто забігав до нього, топтав все, що попадало під його могутній хобот та ноги. Бувало, що не одного і потоптав він на смерть. Одного разу він в черговий раз появився в селі, став перед одним чоловіком, який не встиг утекти від нього. Слон уже був готовий потоптати сердегу на смерть, однак затримався. У чоловіка в руках була вервичка, що завершувалася хрестиком. Звір довго обнюхував вервичку, хрестик, а потім, наче б «наївся страху», обернувся і втік в джунглі, щоб більше ніколи не наближатись до села. Вервичка з хрестиком врятувала чоловіка від певної загибелі.

Цікаві епізоди, що відображають справжню силу Хреста, що може не тільки оживити мертвого, але й захистити того, що вірить у нього, від неминучої небезпеки. У мало не кожного християнина на шиї звисає так званий нашийний хрестик, дарований здебільшого батьками своїм дітям. У нашій історії, коли діти покидали своїх батьків та вибиралися на війну чи у далеку дорогу, батьки тричі благословляли їх знаком хреста. Скільки батьків за останніх років це зробили, проводжаючи своїх дітей на пошуки кращої долі поза межами України! І скільки разів це благословення охороняло їх від різноманітних небезпек. Цікаво було б зібрати зізнання людей про такий захист. Ми напевно почули б не одну цікаву історію!

Чи ми віримо у силу Хреста? Бозна скільки разів ми б’ємо поклони та хрестимось під час Великопісних Богослужінь. А як ми хрестимося? З переконанням, чи ми кладемо на собі знак хреста, наче б ми мухи відганяли? Скільки разів ми переходимо біля дерев’яного Хреста на подвір’ї церкви чи в центрі міста або села! Хрестимося? Один отець мені розповів, що коли він ще малим хлопцем жив в Україні, він щодня їздив на возі до школи. З ним завжди їхав єврей. Проїжджаючи мимо хреста, малюк не скинув шапки та не перехрестився. Єврей дав йому урок: «Я не християнин, скидаю шапку перед Розп’яттям, а ти – християнин, не тільки що не скидаєш шапки, та й хреститись не хочеш?»

Гарна наука. Віруймо у животворну силу Хреста!

· ПОСТАНОВА

Христовий Хрест — животворний:

Діти: Добре та з побожністю буду хреститися.

Молодь: Переходячи біля Хреста, переконливо буду хреститися.

Дорослі: З пошани до тих, у яких на грудях хрестик, не буду говорити нецензурних слів.

СУБОТА

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Ти, Господи, допоміг смиренному Давидові перемогти чужиня-приблуду; тож і святій Церкві нашій допоможи і здолай зброєю хреста ворогів наших. Покажи, Добросердий, колишні свої для нас милості, щоб направду зрозуміли ми, що ти – Бог наш. Надіючись на тебе, перемагаємо і сердечно благаємо твою Пречисту Матір, щоб було нам дано велику милість. (З «Слава: І нині» Вечірні у суботу в навечер’я Хрестопоклонної неділі 3 тижня посту) .

· ДУМКА

Суботня вечірня вводить нас у так званий Хрестопоклонний тиждень, коли на тетраподі у церкві буде виставлений хрест з мощами Христового хреста, оповитий в темно-червоний покрівець. Впродовж цілого Великого посту усі ризи на богослужіннях та престольні обруси є такого кольору, бо символізують багряну Христову кров, пролиту за спасіння світу. Після Богослужінь тричі співатимемо «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико. І святеє воскресення твоє славимо!». Тричі супроводжуватимемо спів доземними поклонами. Відтак будемо підходити до тетрапода, щоб з побожністю поцілувати чесний Хрест Господній.

У попередніх розважаннях ми пояснювали животворну силу Хреста, а сьогоднішня стихира нагадує нам побідоносну його силу. Коли у 213 р. один з двох римських імператорів того часу - св. Костянтин Великий - готувався до вирішального бою проти свого противника Максенція, напередодні битви мав дивний сон. Йому снилось, що замінивши римські бойові регалії хрестом, він винесе світлу та остаточну перемогу над своїм суперником. Яке було здивування Максенція, коли той побачив, що легіонери Костянтина виступають під знаменом християнського Бога: на кожному держаку регалій вже не виднілися традиційні регалії римського війська, лише Хрести. У наступаючій битві війська Максеція були вщерть розгромлені, а він сам загинув на полі бою. Костянтин під знаком Хреста вийшов переможцем і став єдиним імператором римської імперії. Подібні епізоди впродовж історії продовжують дивувати самих істориків.

Нажаль, люди, не розуміючи сутності Хреста, що полягає лише у любові, під знаменням Хреста провадили війни, у котрих нищили «в ім’я Христа» безліч людей, міст та сіл. Стільки насилля з боку християн під час хрестоносних походів! Хрест - символ любові та життя - у руках послідовників Христа став знаряддям смерті та ненависті. Скільки ворожості за Середньовіччя між самими християнами, які воювали між собою під однаковим знаменням Хреста. Прапороносці наступаючих сил носили стяги з вигаптованим на них Хрестом, а на вежах обложених замків майоріли прапори з тією ж символікою! Християнин воював проти християнина! Яке це було лукавство, яке згіршення, який скандал! І всі мали відвагу та сміливість говорити про «святу війну». Сьогодні нічого не змінилося. Коли американці та їх європейські союзники проголосили війну Садаму Хусейну та афганським талібанам, мас-медіа та преса говорили та писали про «святу війну» між християнами та мусульманами!

Правда, ми маємо провадити «святу війну» під побідоносним знаменням Хреста, але проти наших пристрастей, проти нашої слабої волі, щоб виправитись, і проти наших злих нахилів, котрі віддалюють нас від Христа. Скільки разів ми каємося, скільки разів ми обіцяємо поправитись, але… але… але ми неодмінно цураємось Христа та Хреста, щоб стати по боці тих, які поборюють нашого Ізбавителя на Хресті. Візьмімо тверду постанову боротись проти ворогів Хреста, свідомі, що з Христом ми можемо всіх і все подолати. Христос зі мною: хто може щось проти мене?

· ПОСТАНОВА

Христовий Хрест — побідоносний:

Діти: Добре та з побожністю цілуватиму хрест на тетраподі.

Молодь: Щиро, уважно та побожно співатиму «Хресту Твоєму поклоняємось…».

Дорослі: Цілий тиждень буду добре та з повагою робити на собі знак хреста.

НЕДІЛЯ

(3-ій тиждень Посту)

· Стихира

Побачивши нині виставлений святий хрест Христовий, поклонімося йому і, цілуючи з вірою та любов’ю, звеселімся, просячи добровільно розп’ятого на ньому Господа, щоб сподобив нас усіх поклонитись преславному хрестові, і всім неосудно діждатися воскресіння. (З «Слава: І нині» після воскреслого Світильного Утрені у Хрестопоклонну неділю 3 тижня посту) .