Засновник ісламу пророк мухаммад
Мухаммад бен Абд Аллах, з роду хашім племені курайш, народився в одній із шляхетних родин великого торгівельного та релігійного центру Аравії — Мекки, близько 570 року. Він рано став сиротою. Відомо, що він займався караванною торгівлею, але дуже часто вдавався до благочестивих роздумів наодинці. Близько 610 року йому почали з'являтись видіння, а згодом — голос, який він сприймав як Боже слово. Саме ці висловлювання, пізніше записані за його словами, склали святу книгу мусульман — Коран.
Невдовзі Мухаммад, маючи впевненість, що він є Божий обранець, почав проповідувати серед мешканців Мекки. Він проголошував велич одноосібного та єдиного бога Аллаха, відкидав багатобожжя, що було тоді розповсюджене, попереджав про майбутнє воскресіння з мертвих, про День Суду та кару у пеклі всіх тих, хто не увірує в Аллаха. Ця проповідь була зустрінута у рідному місті пророка спочатку сміхом, а згодом переслідуваннями. Зрештою Мухаммад та купка його прихильників змушена була покинути Мекку та зробити хіджру (тобто переселення) до Ясріба (Медіни — міста пророка). Рік хіджри — 622 — вважається початком нової ери за мусульманським календарем.
Саме в Медині він стає не лише проповідником, а духовним та політичним лідером общини (умма), яка також органічно поєднувала риси релігійної та політичної спільноти. Саме тут будується перша мечеть, встановлюються засади релігійного вчення та мусульманського ритуалу, правила життя общини. Саме звідси починається розповсюдження ісламу на арабські племена півострова (як, до речі, й гоніння на тих, хто не приймав іслам, зокрема іудеїв), саме тут формується перше мусульманське військо, яке близько 630 р. здобуває Мекку.
Халіфат.
Після смерті Мухаммада (632 р.) територія впливу мусульманської общини, що перетворилась у державу — халіфат — дуже швидко розширюється. У боротьбі з Персією та Візантією арабам допомагало багато чинників — мобільність військових загонів, використання верблюдів, хитка оборона та роздробленість персидської держави, внутрішні релігійні чвари у Візантії. Але головною рушійною силою була ідея боротьби за віру — джихад. Кожен мусульманин фактично був солдатом, який ішов на битву проти невірних в ім'я Аллаха, і кожен був готовий прийняти смерть за віру, тобто стати шахідом, якому було гарантовано місце в раю. Ідея джихаду (або газавату), як війни проти невірних, збереглась в ісламі до наших днів, хоча практично її намагаються здійснювати лише деякі крайні групи.
Так чи інакше, але вже за 30 років існування халіфат охопив територію сучасного Ірану, Іраку, Сирії, Єгипту та Лівії. З 661 по 750 рік правила династія Омейядів, яка поширила володіння халіфату на Схід до Аму-Дар'ї та Інду, і на Захід — до Атлантичного океану та Піренеїв. Ця експансія була зупинена франками у битві при Пуатьє (732 р.), тим часом на Кавказі арабів зупинили хозари. Протягом 750—1258 рр. правила династія Аббасидів, яка намагалась розширити експансію, але фактично халіфат вже не був єдиною державою — окремо існував Єгипет, де правила династія Фатимідів, в Іспанії — Кордовський халіфат Омейядів, а також багато менш значних правителів. Вже з X ст. халіфат занепадає, а у XIII ст. він був знищений монголами. Але політичну естафету мусульманства перейняли турки. З XV ст. провідною мусульманською державою стає Османська імперія, де до початку XX ст. іслам був державною релігією.
Мусульманське віровчення та звичаї
Коран і Суна
Святим письмом мусульман є Коран ("ал-Куран" — "читання вголос, напам'ять"), за їх уявленням це слова Аллаха, що безпосередньо або через ангелів були звернені до Мухаммада та були виголошені останнім як "пророчі одкровення" головним чином в Мецці і Медині між 610 і 632 рр. За життя Мухаммада текст Корану головним чином переказувався напам'ять. Після смерті пророка за дорученням перших халіфів його секретар Зайд бен Сабіт склав писемний текст, який близько 650 р. був проголошений канонічним. Він має 114 сур (тобто глав), які поділяються на айати (вірші). Після першої короткої сури — Фатіхі, яка використовується в ісламі як головна молитва, йдуть найдовші сури і простежується тенденція до зменшення розміру сур від початку Корану до його кінця. Як святе письмо мусульман Коран відіграє важливу роль у житті сучасних мусульманських держав. Його викладають в різних учбових закладах, його образи та ідеї знаходять відображення в художній літературі, широко використовуються в суспільному житті.
Якщо Коран — це святе письмо мусульман, то святим переказом ісламу є Суна — збірка переказів (хадисів). Вона містить приклади з життя Мухаммада як зразок та керування для усього мусульманського загалу та кожного мусульманина зокрема, як виток відомостей про те, яка поведінка чи думка до вподоби Аллаху. У звичайному лексиконі суна може означати просто правильні, відповідаючі Суні вчинки ("суна" — звичай, приклад). Чотири канонічних збірки суни були укладені ще в IX ст.