Про посвячення Богові людей і речей. 57 страница

22. Гнівлива людина започатковує сварку, і запальний багато грішить.

23. Гординя людини принижує її, а впокорений дух набуває честі.

24. Хто ділиться із злодієм, той ненавидить душу свою; чує він прокляття, але не зголошує про те.

25. Страх перед людьми налаштовує сіть; а той, що сподівається на Господа, буде в безпеці.

26. Багато тих, що шукають [прихильного] обличчя у князя, але доля в людини від Господа.

27. Мерзота для праведників – людина неправедна, і мерзота для нечестивого – той, що прямує належним шляхом.

Притчі 30

1. Слова Агура, сина Якеєвого, [котрі] мовив цей чоловік до Ітієла і до Ухала:

2. Справді, я більше недолугий, аніж хто-небудь із людей, і розуму людського немає у мене.

3. І не навчився я мудрости, і пізнання святих не маю.

4. Хто на небо виходив і сходив? Хто зібрав вітер у пригорщі свої? Хто зав'язав воду в одяг? Хто визначив усі рубежі землі? Яке ймення його і яке ймення сина його? Чи відаєш ти?

5. Кожне слово Боже – чисте; він – щит усім, хто сподівається на Нього.

6. Не прилучай до слів Його, щоб Він не звинуватив тебе, і щоб ти не виявився облудником.

7. Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені раніше, аніж я помру.

8. Марноту і облуду віддали од мене; убогости і багатства не дай мені, насичуй мене щоденним хлібом.

9. Щоб я не переситився і не зрікся, і не сказав: Хто – Господь? І, щоб, зубожілий, не почав красти та не безчестив ймення Бога мого намарно.

10. Не обмовляй служника перед володарем його, щоб він не прокляв тебе, і щоб ти не був знайдений з провиною.

11. Є рід, котрий проклинає батька свого і не благословляє матері своєї.

12. Є рід, котрий чистий у власних очах своїх, але не обмитий від бруду свого.

13. Є рід – о, які зарозумілі очі його, і як піднеслися повіки його!

14. Є рід, у котрого зуби – мечі, і щелепи – ножі, щоби пожерти вбогих на землі і жебраків поміж людьми.

15. У невситимості дві доньки: Давай і Давай. Ось троє невситимих і четверо, котрі не скажуть: Досить!

16. Шеол і лоно неплідне, земля, котра не насичується водою, і вогонь, котрий не каже: Досить!

17. Око, що кепкує з батька і нехтує покірністю перед матір'ю, виклюють ворони в долині і поглинуть орлята.

18. Три речі утаємничені для мене, і чотирьох я не розумію.

19. Шляхів орла на небі, стежок гадини на скелі, дороги корабля серед моря і путівця чоловіка до дівчини.

20. Такий шлях також і дружини перелюбної: наїлася, обтерла свого рота та й каже: Я нічогісінько поганого не вчинила.

21. Від трьох здригається земля; чотирьох вона не може носити;

22. Раба, коли він стає царем; глупака, коли він досхочу їсть хліб;

23. Позначену ганьбою жінку, коли вона шлюбиться, і служницю, коли вона займає місце своєї господині.

24. Ось чотири малих на землі; але вони мудріші від мудрих.

25. Мурашки – народ не сильний, але влітку накопичують поживу собі;

26. Гірські миші – народ слабкий, але влаштовують оселі свої на скелі;

27. У сарани немає царя, але вона виступає одностайно;

28. Павук лапками пнеться, і він у помешканнях царських буває!

29. Ось, троє мають вишукану ходу, і четверо ходять добре;

30. Лев, дужий поміж звірами, який не поступиться нікому.

31. Кінь і козел, і цар [серед народу [свого], [і ніхто] не повстане [супроти нього].

32. Якщо ти в зарозумілості своїй вчинив дурницю і замислив лихе, то [поклади] руку на уста;

33. Бо коли збити молоко, виходить масло, поштовхом скривавлюється ніс, а пробудження гніву вчиняє сварку.

Притчі 31

1. Слова Лемуїла царя. Повчання, котре передавала йому матір його.

2. Що, сину мій? Що, сину лона мого? Що, сину обітниць моїх?

3. Не віддавай жінкам сили твоєї, ні шляхів твоїх згубницям царів.

4. Не царям, Лемуїле, не царям вино пити, і не князям – сікеру,

5. Щоб не впилися вони і не забули закону та не змінили на недобре суду пригноблених.

6. Дайте сікеру тому, що гине, і вино пригніченому душею.

7. Нехай він вип'є, і забуде вбогість свою, і не згадає вже убогість свою, і не пригадає вже страждання свого.

8. Розтуляй уста твої за безмовного і на захист усіх сиріт.

9. Розтуляй уста твої для правосуддя і для справи бідного і вбогого.

10. Хто знайде цнотливу жінку? Ціна її вартніша перлів.

11. Вірить їй серце чоловіка її, і він не залишиться без прибутку.

12. Вона відплатить йому добром, а не злом упродовж цілого життя свого.

13. Дбає про вовну та льон, і охоче працює своїми руками.

14. Вона, немов кораблі купців, здалеку хліб здобуває.

15. Вона підводиться ще вночі, і роздає страву в домі своєму і визначає роботу служницям своїм.

16. До поля придивляється, а відтак і купує його; від плодів рук своїх насаджує виноградника.

17. Підперізує стан свій силою і зміцнює м'язи свої.

18. Вона відчуває, що праця її корисна, і – світильник її не згасає навіть уночі.

19. Простягає руки свої до прядива, і пальці її беруться за веретено.

20. Долоню свою вона розтуляє вбогому і руку свою подає нужденному.

21. Не боїться холоду родина її, бо вся її родина одягнена в подвійний одяг.

22. Вона виготовляє собі килими: вісон і пурпур – одяг її.

23. Чоловік її, відомий біля брами, коли сидить із старшиною краю.

24. Вона виготовляє покривала, і продає, і пояси купцям фінікійським постачає.

25. Сила і врода – одежа її, і весело заглядає вона в майбутнє.

26. Уста свої розтуляє з мудрістю, і сумирне повчання на язику її.

27. Вона ретельно доглядає господарство у домі своєму і не їсть хліба намарно.

28. Підводяться діти і вшановують її, чоловік – хвалить її.

29. Багато було дружин цнотливих; але ти переважила всіх їх.

30. Врода – річ оманлива і краса марнотна; але дружина, котра боїться Господа, достойна похвали!

31. Дайте їй від плоду рук її, і нехай прославлять її біля брами діяння її!

Книга Екклезіяста

Екклезіяст 1

1. Слово Екклезіяста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

2. Марнота марнот, сказав Екклезіяст, марнота марнот, – все марнота.

3. Що за користь людині із усіх трудів її, котрі вона звершує під сонцем?

4. Рід проходить і рід приходить, а земля існує довіку.

5. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.

6. Лине вітер на південь, і звертає на північ, крутиться у крутливому леті своєму, і повертається вітер до витоків своїх.

7. Усі ріки течуть до моря, але море не переповнюється; до того місця, звідки ріки витікають, вони повертаються, щоб знову текти.

8. Усі речі в праці; не може людина переказати всього; не насититься око зором, не виповниться вухо почутим.

9. Що було, те й буде; і що діялося, те й буде діятися, і немає нічого нового під сонцем.

10. Буває таке, що про нього кажуть: Дивися, ось це – нове; але це вже було у віках, передніших від нас.

11. Немає пам'яті про минуле; а також про те, що буде, не залишиться пам'яті в тих, котрі прийдуть потім.

12. Я, Екклезіяст, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

13. І віддав я серце на те, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що вчиняється під небом, цю важку працю надав Господь синам людським, щоб вони вправлялися в ній.

14. Бачив я всі діяння, які вчиняються під сонцем, і ось, усе – марнота і знемога духу!

15. Криве не може випрямитися, і чого немає, того не перелічиш.

16. Розмовляв я із серцем моїм так: Ось, я звеличився і надбав мудрости понад усіма, котрі були передніше над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і пізнання.

17. І віддав я серце на те, щоб спізнати мудрість і пізнати безум та глупоту; спізнав, що це також – знемога духу.

18. Тому що у великій мудрості багато журби; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.

Екклезіяст 2

1. Сказав я в серці моєму: Дай, випробую тебе радістю, і спізнай втіхи добром; але й це – марнота!

2. Про сміх сказав я: Глупота! І про веселощі: Що вони приносять?

3. Надумав я в серці моєму втішати вином тіло моє, і в той час, коли серце моє підкорялося мудрості, притримуватися глупоти, аж доки не побачу, що добре для синів людських, що мусили б вони чинити під небом у нетривалі дні свого життя.

4. Я започаткував значні справи: Спорудив собі палаци, насадив собі виноградників,

5. Упорядкував собі сади і гаї, і посадив у них усіляких плодових дерев;

6. Учинив собі водоймища для зрошування з них гаїв, у котрих виростали дерева;

7. Надбав я собі служників і служниць, і домашня челядь була в мене; а також великої і малої худоби було в мене більше, аніж у всіх, що були в Єрусалимі передніше від мене.

8. Нагромадив собі срібла і золота і коштовностей від царів і провінцій; завів у себе співаків і співачок і насолоду синів людських – різноманітні музичні інструменти.

9. І став я великим і найбагатшим понад усіх, що були в Єрусалимі передніше від мене; і мудрість моя була зі мною.

10. Чого б очі мої не зажадали, я не відмовляв їм; не забороняв серцю моєму жодних веселощів, тому що серце моє раділо при кожній праці моїй, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх.

11. І озирнувся я на всі діяння мої, котрі вчинили мої руки, і на працю, котрою трудився я, вчиняючи їх: та ось, усе – марнота і знемога духу, і немає від них користі під сонцем.

12. І обернувся я, щоб глянути на мудрість і безум та глупоту: Бо що може вчинити людина після царя понад те, що вже звершене?

13. І побачив я, що перевага мудрости перед глупотою така ж, як перевага світла перед пітьмою.

14. У мудрого очі його – у голові його, а безглуздий ходить в пітьмі. Але я пізнав, що одна доля судилася їм усім.

15. І сказав я в серці моєму: Мене також спіткає така доля, як і глупака: навіщо я став таким вельми мудрим? І сказав я в серці моєму, що це також марнота.

16. Тому що мудрого не пам'ятають вічно, як того ж таки глупака; у прийдешні дні все забудеться, і – нате вам: мудрий помирає так само, як безглуздий.

17. І зненавидів я життя: тому що бридкими стали мені діяння, котрі вчиняються під сонцем; бо все марнота і знемога духу!

18. І зненавидів я всю працю мою, котрою трудився під сонцем; тому що мушу залишити його людині, котра буде по мені.

19. І хто знає, чи мудрим він буде, чи безглуздим? Тим часом, він порядкуватиме усією працею моєю, котрою я трудився і котрою виявив себе мудрим під сонцем. І все оце – марнота.

20. І обернувся я, щоб навіяти моєму серцю зректися всієї праці, котрою я трудився під сонцем:

21. Тому що буває людина, котра працює мудро, з розумом та успіхом, і мусить віддати усе чоловікові, котрий не працював, неначе спадок його. І оце – марнота і лихо велике.

22. Бо що матиме людина від усієї праці своєї і клопотів серця свого, що працює вона під сонцем?

23. Тому що всі дні її – скорбота, і всі труди її – неспокій; навіть уночі серце її не відає спокою. І оце – марнота!

24. Не під владою людини і те добро, щоб їсти і пити, і насолоджувати душу свою від праці своєї. Я побачив, що й це також – від руки Божої;

25. Тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього?

26. Бо людині, котра добра перед лицем Його, він дасть мудрість і знання, і радість; а грішникові приносить клопіт збирати і накопичувати, щоб опісля віддати доброму перед лицем Божим. І оце – марнота і знемога духу!

Екклезіяст 3

1. Усьому свій час, і час кожної речі під небом.

2. Час народжуватися і час помирати; час насаджувати і час виривати посаджене.

3. Час убивати і час уздоровлювати; час руйнувати і час будувати;

4. Час плакати і час сміятися; час журитися і час танцювати.

5. Час розкидати каміння і час визбирувати каміння; час обнімати, і час ухилятися від обіймів.

6. Час шукати і час втрачати; час зберігати і час розкидати;

7. Час роздирати і час зашивати; час мовчати, і час говорити;

8. Час любити і час ненавидіти; чаc війні і час мирові.

9. Яка користь трудівникові з того, над чим він трудиться?

10. Бачив я цей клопіт, котрого Бог дав синам людським, щоб вони вправлялися в цьому.

11. Усе витворив Він прекрасним у свій час, і поклав мир у серце їхнє, хоч людина не може осягнути справ, котрі Бог звершує, від початку до кінця.

12. Пізнав я, що немає для них нічого кращого, аніж веселитися і чинити добро у своєму житті.

13. І якщо якась людина їсть і п'є, і бачить добро у всілякій праці своїй, то це – дар Божий!

14. Пізнав я, що все, що учиняє Бог, буде навіки; до нього нічого долучити, і від нього нічого відняти; і Бог вчиняє так, щоб упокорювалися перед лицем Його.

15. Що було, те й нині є, і що буде, те вже було; і Бог прикличе минуле.

16. А ще бачив я під сонцем: місце суду, а там беззаконня, місце правди, а там неправда.

17. І сказав я в серці своєму: Праведного і лиходія судитиме Бог; тому що час для всякої речі, і суд над усяким ділом там.

18. Сказав я в серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини:

19. Тому що доля синів людських і доля тварин – одна доля. Як ті помирають, так і оці помирають, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги перед скотиною, тому що все – марнота!

20. Усе рухається до одного місця; все постало з пороху, і все повернеться до пороху.

21. Хто знає: чи здіймається вгору дух людський, і чи дух тварин сходить донизу, в землю?

22. Отож, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це доля її, бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї!

Екклезіяст 4

1. І обернувся я, і побачив усіляке гноблення, яке вчиняється під сонцем; і ось сльози пригноблених, а розрадника в них немає; і в руці гнобителів їхніх – сила, а розрадника в них немає.

2. І похвалив я мертвих, котрі давно померли, більше живих, аніж тих, що живуть донині;

3. А втішений найбільше з цих двох той, хто ще не існував, хто не бачив лихих справ, які вчиняються під сонцем.

4. Бачив я також, що всяка праця і всякий успіх у справах викликає взаємну заздрість поміж людьми. І все це – марнота і знемога духу!

5. Безглуздий сидить, склавши свої руки, і з'їдає плоть свою.

6. Краще жменя зі спокоєм, аніж пригорщі із трудом і знемогою духу.

7. І обернувся я, і побачив іще марноту під сонцем.

8. Людина самотня, й іншого немає; ні сина, ні брата немає в неї, а всій праці її немає краю, і око її не насичується багатством. То для кого я працюю і позбавляю душу мою щастя? І це все – марнота і лихий клопіт!

9. Двом краще, аніж одному; тому що в них є гарна винагорода за їхню працю.

10. Бо, якщо впаде один, то другий підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а другого немає, котрий підняв би його.

11. А також, якщо лежать двоє, то обидвом тепло; а одному як зігрітися?

12. І якщо почне хто-небудь долати одного, то двоє постануть супроти нього. І нитка потрійна не скоро порветься.

13. Краще вбогий, але розумний юнак, аніж старий, але нерозумний цар, котрий порад не приймає.

14. Бо той з в'язниці вийде на царство, хоч народився в царстві своєму убогим.

15. Бачив я всіх живих, що ходять під сонцем, з оцим другим юнаком, котрий займе місце пеpшого.

16. Безліч було народу, котрий був перед ним, хоча прийдешні не знатимуть радощів від нього. І оце – марнота і знемога духу!

17. Зважай на свою ногу, коли йдеш до Божого дому, і будь розважливіший на послух, аніж на приношення пожертви; бо вони не вважають, що вчиняють зле.

Екклезіяст 5

1. Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слів твоїх нехай буде небагато.

2. Бо, як сновидіння бувають від численних клопотів, так голос глупака пізнається з його велемовности.

3. Коли даєш Богові обітницю, то поквапся виконати її, тому що він не прихильний до безглуздих; що обіцяв, – виконай.

4. Краще тобі не обіцяти, аніж пообіцяти і не виконати.

5. Не дозволяй устам твоїм заводити у гріх плоть твою; і не кажи перед ангелом Божим: Це – помилка! Навіщо тобі вчиняти, щоб прогнівався Бог на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх?

6. Тому що в багатьох сновидіннях і в багатьох словах багато й марноти; але ти бійся Бога.

7. Якщо ти побачиш будь-де утиски бідному та нехтування судом і правдою, то не дивуйся з того: тому що за високим спостерігає вищий, а за ним – ще вищий;

8. А перевага країни загалом є цар, котрий піклується про країну.

9. Хто любить срібло, той не насититься сріблом; і хто любить багатство, тому не має користі від нього. І оце – марнота!

10. Примножується майно, примножуються й споживачі його; і яка втіха для володаря його, хіба що дивитися своїми очима?

11. Солодкий сон трудівника, чи мало, а чи багато він з'їсть; але перенасичення багатого не дає йому заснути.

12. Є болісна недуга, котру бачив я під сонцем: багатство, накопичене володарем його на шкоду йому.

13. І гине багатство це від лихої пригоди: народив він сина – і нічогісінько немає в руках у нього.

14. Як вийшов він голим з лона матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічогісінько не візьме від праці своєї, що міг би взяти з собою.

15. І оце важка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. То яка йому користь, що він трудився на вітер?

16. А він же упродовж цілого життя у днях своїх їв у пітьмі, у великому роздратуванні, в смутку і в досаді.

17. А ось іще я знайшов добре і приємне: їсти і пити і втішатися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудився під сонцем у всі дні життя свого, котрі дав йому Бог; тому що це його доля.

18. І, якщо якомусь чоловікові Бог дав багатство і майно, і дав йому владу користуватися від них, і брати свою частку, і насолоджуватися від трудів своїх, то це дар Божий.

19. Не довго будуть у нього в пам'яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його. .

Екклезіяст 6

1. Є ще зло, котре я бачив під сонцем, і його чимало поміж людьми:

2. Бог дає людині багатство і майно, і славу, і немає для душі нестачі в чомусь, чого вона зажадала б; але не дає їй Бог скористатися з цього, а користується ним чужа людина. Оце – марнота і важка недуга!

3. Якби людина народила сто [дітей] і прожила багато літ, і ще примножилися дні життя її, але душа її не тішилася б добром і не було б їй навіть похорону, то я сказав би: Викидень щасливіший від неї;

4. Тому що він надаремно прийшов і відійшов у пітьму, і ймення його покрите мороком.

5. Він не бачив навіть і не спізнав сонця; йому спокійніше, аніж тій.

6. А та, хоч би прожила дві тисячі літ і не мала утіхи з добра, чи не всі підуть до одного місця?

7. Усі труди чоловіка – для його рота, а душа його не насичується.

8. Яка ж перевага мудрого перед глупаком, яка – убогого, що вміє ходити перед живими?

9. Краще бачити очима, аніж блукати душею. І це також марнота і знемога духу!

10. Що існує, те вже має ім'я, і відомо, що це – людина, і вона не може змагатися з тим, хто сильніший від неї.

11. Багато таких речей, котрі примножують марноту: а що ж для людини краще?

12. Бо хто відає, що добре для людини в житті, упродовж усіх днів марнотного життя її, котрі вона відбуває, мов тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?

Екклезіяст 7

1. Добре ім'я – краще дорогої оливи, і день смерти – дня народження.

2. Краще ходити в дім плачу за померлим, аніж ходити в дім бенкету, бо такий кінець кожної людини, і живий прикладе [оце] до свого серця.

3. Смуток кращий від сміху; тому що в печалі лиця серце стає добрим.

4. Серце мудрих – у домі плачу; а серце нерозумних – у домі веселощів.

5. Краще слухати звинувачення від мудрого, аніж слухати пісні глупаків.

6. Тому що сміх недолугих те саме, що потріскування тернового хворосту під казаном. І оце – марнота!

7. Пригнічуючи інших, мудрий стає безглуздим, і дарунки псують серце.

8. Кінець справі кращий, аніж початок її, а терплячий важить більше, аніж зарозумілий.

9. Не поспішай своїм духом на гнів; тому що гнів гніздиться в серці безглуздих.

10. Не кажи: Чого це передніші дні були вдатніші від нинішніх? Тому що не від мудрости запитуєш ти про це.

11. Гарна мудрість зі спадком, особливо для тих, що бачать сонце:

12. Тому що під захистом мудрости [те саме] , що й під захистом срібла; але перевага пізнання [в тому] , що мудрість дає життя володареві її.

13. Дивися на діяння Боже: тому що хто може випростати те, що Він учинив кривим?

14. За днів благополуччя користуйся добром, а за днів лиха будь розважливим; те і те учинив Бог для того, щоб людина нічого не могла сказати супроти Нього.

15. Усього надивився я за дні мої марнотні: праведник гине у праведності своїй, лиходій живе довго в безчесті своєму.

16. Не будь занадто суворим і не виставляй себе мудрим над міру: нащо тобі нищити себе?

17. Не віддавайся гріхові і не будь безглуздим; нащо тобі помирати не свого часу?

18. Гаразд, якщо ти триматимешся одного і другого з рук не випустиш; бо хто боїться Бога, той уникне того й того.

19. Мудрість чинить мудрого сильнішим від десяти володарів, котрі у місті.

20. Немає людини праведної на землі, котра чинила б добро і не грішила при усьому.

21. Тому не на кожне слово, котре мовлять, зважай, щоб ти не почув раба твого, коли він обмовляє тебе.

22. Бо серце твоє знає чимало випадків, коли ти й сам озвався лихим словом про інших.

23. Усе це випробував я мудрістю; і сказав: Буду я мудрим; але мудрість задалеко від мене.

24. Далеко те, що було, і глибоке-глибоке; хто осягне його?

25. Навернувся я серцем своїм до того, щоб дізнатися, дослідити і знайти мудрість та розум, і спізнати облудність глупоти, невігластва і безуму.

26. І пізнав я, що гіркіша від смерти жінка, тому що вона – сіть, а серце її – тенета, руки її – кайдани; живий перед Богом врятується від неї, а грішника вона впіймає.

27. Ось це знайшов я, сказав Екклезіяст, випробовуючи одне за одним.

28. Чого іще шукала моя душа, і я не знайшов? Чоловіка одного із тисячі я знайшов, а жінки поміж усіма ними не знайшов.

29. Тільки оце я знайшов, що Бог витворив людину праведною, а вона вдалася до численних помислів.

Екклезіяст 8

1. Хто – як мудрий, і хто розуміє призначення речей? Мудрість чоловіка просвітлює обличчя його, і суворість обличчя його щезає.

2. [Я кажу] : Слово цареве бережи, і [це] заради присяги перед Богом.

3. Не поспішай відійти од лиця його, і не будь ревним у лихій справі; тому що він чого зажадає, все може вчинити.

4. Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: "Що ти сподіяв?"

5. Хто виконує заповідь, той не спізнає жодного лиха: серце мудрого відає і час, і приписи.

6. Тому що для будь-якої речі є свій час і приписи; а чоловікові велике лихо від того,

7. Що він не знає, що станеться; і як воно буде – хто скаже йому?

8. Людина не має влади над духом, щоб утримати духа, і не має влади у неї над днем смерти, і не має ради в цій боротьбі, і не врятує безчестя лиходія.

9. Усе це я бачив, і навертав серце моє на всіляку справу, котра учинялася під сонцем. Трапляється час, коли людина володарює над людиною на шкоду їй.

10. Бачив я тоді, що ховали лиходіїв, і приходили і відходили од святого місця, і їх забували в місті, де вони так учиняли. І оце – марнота!

11. Не скоро звершується суд над лихими справами; і через це не боїться серце синів людських чинити зло.

12. І хоч грішник сто разів учиняє зло і заклякає в ньому, я таки знаю, що добре буде тим, що бояться Бога, котрі упокорюються перед лицем Його;

13. А лиходієві не буде добра, і, неначе тінь, недовго протриває той, хто не упокорюється перед Богом.

14. Є також ось така марнота на землі: праведників наздоганяє те, на що заслуговували б вчинки лиходіїв, а з лиходіями трапляється те, на що заслуговували б діяння праведників. І я сказав: і оце – марнота!

15. І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися; це супроводжує її в трудах упродовж усіх днів життя її, котрі дав їй Бог під сонцем.

16. Коли я навернув моє серце до того, аби пізнати мудрість і оглянути справи, котрі кояться на землі, і серед яких [людина] ні вдень, ані вночі не відає сну:

17. Тоді я побачив усі діяння Божі і [спізнав] , що людина не може осягнути справ, котрі кояться під сонцем. Скільки людина не працювала б у дослідах, вона усе ж таки не осягне цього; і якби якийсь мудрак сказав, що він знає, він не може осягнути [цього] .

Екклезіяст 9

1. До всього цього я навернув серце моє, щоб осягнути, що праведні і мудрі та діяння їхні – в руці Божій, і що людина ні любови, ані ненависти не відає у всьому тому, що перед нею.

2. Усьому і всім одне: одна доля праведникові і лиходієві, доброму і [злому] , чистому і нечистому, тому, що приносить пожертву, і тому, що не приносить пожертви; як доброчинному, так само й грішникові, як присягальникові, так само й тому, що боїться присяги.

3. Оце ж бо й лихо у всьому, що чиниться під сонцем, що доля однакова для всіх, і серце синів людських виповнене злом, і безум у серці їхньому, і в житті їхньому, а відтак вони [відходять] до померлих.

4. Хто перебуває серед живих, у того ще є надія, бо навіть псові живому ліпше, аніж мертвому левові.

5. Живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають, і вже немає їм заплати, тому що пам'ять про них у забутті.

6. І любов їхня, і ненависть їхня, і ревнощі їхні вже пощезли, і вже немає їм частки навіки ні в чому, що чиниться під сонцем.

7. [Тож] простуй, їж весело хліб твій і пий на радощах серця твого вино твоє, коли Бог прихильний до справ твоїх.

8. Нехай же буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не бракує єлею на голові твоїй.

9. Утішайся життям із дружиною, котру любиш, упродовж усіх днів марнотного життя твого, і котру тобі дав Бог під сонцем на всі марнотні дні твої; тому що це – доля твоя в житті і трудах твоїх, котрими ти працюєш під сонцем.

10. Усе, що може рука твоя робити, чини за силою, тому що в могилі, куди ти підеш, немає ні роботи, ні роздумів, ні пізнання, ані мудрости.

11. І знову зауважив я під сонцем, що не метким дається успішно бігти, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не в розумних – багатство, і не вправним – прихильність, але час і випадок для всіх згаданих.

12. Бо людина не відає свого часу, як риба попадає у невідворотню сіть, і як птахи заплутуються в сільцях; так і сини людські потрапляють у лихоліття, коли воно несподівано приходить на них.

13. Ось, яку ще мудрість бачив я під сонцем, і вона видалася мені важливою.

14. Місто невелике, і людей у ньому небагато; до нього наблизився великий цар, і взяв в облогу його, і вчинив супроти нього значні заходи в облозі;

15. Але в місті виявився мудрий бідак, і він урятував своєю мудрістю це місто; проте ніхто не згадав про цього бідного чоловіка.

16. І сказав я: Мудрість краща від сили, і все-таки мудрість бідака зневажається, і слів його не чують.

17. Слова мудрих, [мовлені] спокійно, вислуховуються [краще] , аніж крик володаря поміж безглуздими.

18. Мудрість краща од військових знарядь; але один грішник вигубить багато добра.

Екклезіяст 10

1. Мертві мухи псують і вчиняють смердючою духмяну, було, оливу мироварника; те саме вчиняє незначна глупота пошанованого чоловіка з його мудрістю і честю.

2. Серце мудрого – праворуч нього, а серце глупака – ліворуч.

3. Якою дорогою не йшов би глупак, йому [завжди] бракує глузду, і кожному він виявить, що він безглуздий.

4. Якщо гнів урядовця спалахне на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірність покриває навіть значніші провини.

5. Є зло, котре я бачив під сонце, це – неначе гріховність, що виходить від володаря.

6. Невігластво постає на значній висоті, а багаті сидять низько.

7. Бачив я рабів на конях, а князів піших, що ходили, як раби – пішки.

8. Хто копає яму, той упаде до неї; і хто руйнує мура, того вжалить гадюка.

9. Хто пересуває каміння, той може надсадитися, а хто дрова рубає, наражається на небезпеку від них.

10. Якщо затупилася сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то необхідно докладати зусиль; мудрість зарадить цьому.

11. Якщо вжалить незаговорена гадюка, то не кращий від неї й обмовник.

12. Слова уст мудрого – благодать, а вуста безглуздого завдають йому ж таки поразки:

13. Початок слів із уст його – глупота, [а] закінчення мовленого устами його – безум.

14. Безглуздий наговорить багато, [хоч] людина не відає, що буде, і хто скаже їй, що буде після неї?

15. Праця глупака стомлює його, тому що не відає [навіть] шляху до міста.