Як івась шукав синьої квітки

В однім селі, в убогій хатині під лісом жила бідна вдова з малим синком Івасем. Однієї весни вдова тяжко захворіла і н могла встати з ліжка, щоб піти між людьми та заробити собі і синові на прожиток. Зажурилася бідна мати, зажурився і хлопчик. А мати сказала сумно:

– Мені могла б допомогти тільки синя квітка. Якби дістати десь синю квітку, то я зараз би поздоровіла, і ми були б щасливі обоє.

Почув це Івась і важко задумався. Де б то йому дістати синю квітку?

Не думаючи довго, розпрощався Івась з матусею, попросив одну сусідку, щоб уважала на хвору, і вибрався в світ за синьою квіткою.

Іде він, іде, аж зустрічає стару бабусю.

– Бабусю, каже до неї. – Ви ходите по світі і, певне, знаєте, де можна б дістати синю квітку, що помогла би моїй хворій матуся…

А баба каже до нього:

– Знаю, що синя квітка помогла би твоїй матері, але не так легко її дістати. Синя квітка росте в густому лісі тільки при повному місяці, і може її дістати добра і відважна дитина. Більш нічого тобі сказати не можу.

Зажурився хлопчина, подякував бабусі і пішов далі. Іде він лісом, аж чує хтось десь жалібно стогне. Дивиться, а в терновім кущику заплутався маленький гномик і не може визволитися. Кинувся Івась до нього, допоміг і каже:

– Добродушку, я знаю, що ви любите помагати людям у потребі. Моя матінка важко хвора. Чи не скажеш мені, де росте синя квітка, яка помагає від хвороби?

– Ходи зі мною до нашого підземного царства та запитаєш нашого царя. Він, певно, знає, – сказав добро душок.

І пішли вони обидва в підземне царство, що світилося від пречудних дорогоцінних каменів і квіток, але синьої квітки Івась там не побачив. Приступив він до царя добро духів. Що сидів на золотім престолі, і каже:

– Добрий царю добро духів, скажи мені, де росте синя квітка, яка помогла би моїй хворій неньці!

А цар відповів:

– Я не знаю, де росте синя квітка, але знають про це, напевно, русалки в лісі. Іди ти в ліс та дивися, коли русалки опівночі почнуть танцювати і запитай їх, а вони тобі скажуть.

Подякував Івась цареві і пішов знову у світ. Це був ранок, до півночі далеко. Івась ліг на траву і заснув міцним сном, бо був дуже втомлений. Коли збудився, була якраз північ і над ним світив місяць, повний-повний. Недалеко на полянці побачив Івась русалок, які йшли хороводом і співали пісні.

– Русалки-сестрички, скажіть мені, де росте синя квітка, щоб я приніс її своїй хворій матусі? – запитав Івась.

Русалки відповіли:

– Іди далі, аж дійдеш до синього моря, а за тим морем росте синя квітка.

Пішов хлопець далі тим лісом, аж справді прийшов до синього моря і побачив, що на другому боці росте повно синіх квіток, а від них іде чудовий запах.

– Правду говорили русалки, але як мені дістатись на другий берег, – зажурився Івась. Аж тут підпливає під берег велика риба і каже:

– Сідай, Івасю, на мою спину, я повезу тебе на другий бік, бо маю такий наказ від добро душки, якому ти поміг.

Сів Івась на рибу і за хвилинку опинився на другому березі озера. Скоро зірвав одну синю квітку, щонайкращу, і зараз відчув, що йому стало весело і легко на серці. Над ранок дійшов до рідної хати і став перед мамою. Тільки взяла матуся квітку в руки, як стала здоровою. І відтоді зажила вдова в щасті і гаразді. А все те вчинило добре серце дитини, яка не жаліла труду, щоб тільки помогти своїй матері.

?Цей твір – казка, оповідання, притча, легенда, переказ? Доведіть свою думку.

Порівняйте цей твір з твором «Як мати стала зозулею». Що спільне, а що відмінне у цих творах?

Що допомогло Івасю врятувати рідну матір? Підтвердіть свою відповідь рядками із тексту.

Яка головна думка твору?

Милосердна пані

Була собі пані, та така... така... Ну, от побачите самі, яка!

Прийшов до неї дід, – старець, що милостині просить. Прийшов під двері, молиться та примовляє: «Подайте, Христа ради! подайте убогому для спасіння душі, милосердна пані!»

Почула пані та й думає: – «А справді! дам уже я йому що-небудь, – от хоч би оце яєчко-зносочок! Що вже там жалувати? Тож для спасіння своєї душі!» Закликала діда в хату, дала йому те яєчко, приказуючи: «На тобі, дідусю, яєчко, іззіж, старенький, та помолися за мене Богові!»

Узяв дід яєчко, дякує: «Спасибі вам, пані! Нехай вам Господь заплатить за вашу добрість!»

Пішов дід, а пані й думає: – «От і добре, що я дала йому те яєчко, – що вже жалувати! Тільки коли б же то він пам'ятав!» Та й гукає на діда: – «Діду! Діду! Вернися!»

Вертається дід (може думав, що пані ще що дасть), кланяється. А пані пита його: «Діду! діду! чи я ж тобі дала яєчко?»

– Дали, пані, – нехай Господь спасе вашу душу! Нехай вам дає щастя й здоров'ячка, – і вам, і вашим діточкам!»

– Ну, іди ж собі, йди! – каже пані, та й думає: «Ні, таки пам'ятає за мій дар».

Але подумала-подумала пані та й знов кличе діда: – «Діду! діду! вернися!».

– Що там таке знов? – думає дід вертаючись. А пані знов його питає: – «Діду! діду! чи я тобі дала яєчко?».

– Дали, пані, нехай вам Бог дає панування! Нехай вам Господь дає чого ви собі просите!»

– Ну, добре!.. думає пані. – Нехай же молить Бога, нехай пам'ятає!». Коли бачить пані, що дід уже за ворітьми – так швиденько пішов. «Ой, забуде, ій-Бо, забуде!» Та давай гукати у голос: «Діду! діду! вернися!..».

Вертається дід знов. «Що це, Боже мій», – думає дід, – «не дає мені з двору вийти!»

Підійшов, а пані знов його питає: «Чи я, тобі, діду, дала яєчко?»

Взяла вже тоді старого досада: «Та дали, – каже, – бодай вам дихати не дало! Подарували те нещасне яєчко, та все мені очі вибиваєте! Нате вам його!» Та й кинув пані яєчко.

– Овва! – думає пані. – Через того клятого діда і спасіння душі пропало, і яєчко розбилось!..

Колобок

Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба – і їсти нічого. Дід і каже:

– Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.

От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб простиг. А він з вікна – та на призьбу, а з призьби – та на землю та й побіг дорогою.

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.

– Колобок, – каже, – колобок, я тебе з'їм! А він каже:

– Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.

– Ану, якої?

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Біжить та й біжить. Зустрічає його вовк.

– Колобок, колобок, я тебе з'їм!

– Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.

– Ану, якої?

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Знову біжить та й біжить. Зустрічає його ведмідь.

– Колобок, колобок, я тебе з'їм!

– Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.

– Ану!

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й маху...

Біжить та й біжить. Зустрічається з лисичкою.

– Колобок, колобок, я тебе з'їм!

– Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.

– Ану, якої?

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

– Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.

От він і сів та й давай співати:

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений…

А лисичка його – гам! Та й проковтнула.

Притчі

Притча –невеликий оповідний твір повчального характеру про певну життєву подію, що утверджує справедливість народної моралі.

Без труда нема плода

Якось один чоловік почастував вовка хлібом.

– Ну й смачний! – похвалив вовк. А далі питає:

– А де ти його взяв?

– Та де взяв? Землю виорав…

– І все?

– Ні, потім посіяв жито…

– І вже маєш хліб?

– Та ні, – каже чоловік. – Почекав, поки жито зійшло, виросло, поспіло. Потім я його вижав, змолотив,

Намолов борошна, замісив тісто й аж тоді напік буханців.

– Що смачний хліб, то смачний, – сказав вовк. – Та скільки ж коло нього походити треба!

– Твоя правда, – сказав чоловік. – Клопоту багато. Але без труда нема плода.

У пригоді

Пішов раз лев на лови і зустрів мишку. Хотів її з’їсти, вже й лапою надушив. А мишка й каже йому:

– Ой, Леве. Могутній владарю! Не їж мене, змилуйся наді мною, бідною, маленькою мишкою! Я тобі за те в пригоді стану!

Засміявся лев:

– Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна мишка – мені, цареві над звірями, в пригоді можеш стати? В якій же це пригоді?

- А хто може теє знати, – каже мишка. – Тільки благаю я тебе – зглянься наді мною!..

Зглянувся лев, пустив мишку. Подякувала вона й побігла швиденько до своєї нірки.

Коли це, за яким часом, попався лев у тенета. Б’ється сердешний, борсається в тенетах, нічого не зробить – ще гірше заплутався в сітку. Аж де не взялась мишка – одну петельку перегризла, другу… Як заходилася, то таку дірку в тенетах зробила, що й лев виліз! Тоді мишка й каже левові:

– А що, бачиш, і я, маленька мишка, тобі в пригоді стала!

– Бачу, –каже лев, – віддячила ти мені і навчила мене! Спасибі тобі. Я бачу, що добро, зроблене комусь, сторицею повертається.

Батькові поради

Жив в одному селі чоловік, і був у нього син. Якось батько й каже йому:

– Слухай, сину! Живи так, щоб ти мав у кожному селі хату, на кожний день нові чоботи і щоб тобі всі люди кланялися.

Задумався син над батьковими словами і питає:

– Як це, батьку, я можу поставити в кожному селі хату, купувати щодня нові чоботи і примусити всіх мені кланятися?

Засміявся старий і говорить:

– Дуже легко, синку! Матимеш у кожному селі доброго товариша – будеш мати і свою хату.

Щоб кожний день були нові чоботи, треба їх щовечора чистити, і на ранок вони будуть як нові.

І вставай, сину, рано – раніше від усіх – і йди на роботу. А йтимуть до праці люди, то всі будуть тобі кланятися і вітатися.

Народні усмішки

Син та мати

– Сину, піди стовчи жита на кашу!

– Ох, мамо, дуже спина заболіла!

–Сину, йди снідати кашу!

–А де ж, мамо, ложка велика7

Швачка

– Шиєш, дівонько?

– Шию.

– А поротимеш скоро?

– Ось тільки ниточку дошию.

Напування

– Напував ти коня?

– напував.

– А чого ж в нього морда суха7

– А води не достав.

Анекдоти

Сто вовків

Розказував один парубок:

— Як ішов я вчора лісом, то ж то страховинна мені було! Ледве втік!

Питаються його:

— А що ж там таке?

— Та, мабуть, аж сто вовків як поженеться за мною!

— Овва!

— Чого овва? Хоч не сто, а з півсотні було!

— Та їх і в лісі стільки нема!

— От же й не вірить! Я ж кажу, що, мабуть, штук з десяток гналося...

— Та ну бо, не бреши!

—Та хіба б я брехав? Я ж кажу: як наполіг за мною вовк...

— Та де ж ти його бачив?

— Ну, їй-богу ж, поза кущем щось: шелесть... шелесть... Таке сіре та мале, а хвіст як шило.

Правда

Прийшов дід до багача та й просить хліба. А багач тоді пироги їв та й каже:

— Іди, дурний. Я сам хліба не маю. Бачиш, пироги їм.

Кваша

Задумали мужики сходить до царя в гості. От зібралось їх аж троє та й думають: «Ну що йому за гостинця понести?» Один каже:

— Калачів.

— Ні, — говорить другий, —калачі він щодня їсть, треба диковину йому понести — кваші!

Ну й пішли.

Ідуть і радяться. Той, що несе квашу, каже:

— Я ввійду з квашею і скажу: «Здрастуй, цар-батюшка!» А другий скаже: « 3 царицею і царенятами!» А третій: «З усім царствующим домом!»

От заходять до царя, а передній на підлозі як підсковзнеться, макітра з квашею додолу, а він:

— А чорти б тебе забрали! А задній:

— З царицею і з царенятами! А позадній:

— З усім царствующим домом!

Українська народна поетична творчість. Хрестоматія. — К., 1968. — С. 164, 167,168.

Уривки творів для дітей

Повість минулих літ

Поєдинок сина Кожум’яки

І печенізького велетня

В літо 992. Пішов Володимир на хорватів. Коли ж повертався він з хорватської війни, прийшли печеніги на той бік Дніпра від Сули. Володимир виступив проти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав. (Тепер Переяслав-Хмельницький). І став Володимир на цій стороні ріки, а печеніги на тій, і не насмілювалися ні наші туди, ні печеніги сюди. І от приїхав князь печенізький до ріки, викликав Володимира і сказав йому: « Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються, Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки. Якщо ж наш муж кине твого на землю, то будемо навпаки – воювати три роки». І розійшлись вони. Володимир повернувся в свій табір, і послав оповісників, а ті ходили і вигукували: «Чи нема такого мужа, який поборовся б з печенігом?» І не знайшлося нікого. На ранок приїхали печеніги і привезли свого мужа, а у наших – не було нікого, Зажурився Володимир і знов послав оповісників, щоб обійшли усе військо.

І ось прийшов до князя один старий дружинник і сказав йому: «Князю! Є в мене дома один менший син. Я вийшов з чотирма, а той дома залишився, З самого дитинства ніхто його ще не поборов. Одного разу я насварив його, коли він м’яв кожу, так він так розсердився на мене, що взяв ту волову кожу й роздер її руками». Почувши про те, князь дуже зрадів і послав по нього. І привели молодого Кожум’яку до князя, і князь оповів йому все. Той відповів: «Князю! Не знаю, чи зможу я поборотися з печенігом, Випробуй мене: чи нема у вас великого і сильного бика?» Бика знайшли, великого і сильного, роздратували його розпеченим у вогні залізом і випустили геть. Бик побіг повз людей, а хлопець схопив його рукою за бік і вирвав кожу з м’ясом, скільки захопила рука. І сказав йому Володимир: «Можеш боротися з печенігом». На ранок знов прийшли печеніги і стали викликати: «Де ж ваш муж? Наш ось уже готовий!» Печеніги виставили свого мужа: він був страшенно великий і лютий лицем.

Тоді виступив отрок Володимира. Побачивши його, печеніг засміявся, бо той був зростом і тілом середній. І от розміряли місце між двома полками й пустили один проти одного борців. Вони зчепилися й міцно стисли один одного, й здушив отрок руками печеніга до смерті. І вдарив ним об землю. Скрикнувши, печеніги побігли, і гналися за ними руські, сікли їх і прогнали геть.

Володимир вельми зрадів і заклав місто біля того броду, назвавши його Переяславом, бо тут переяв, тобто перейняв, славу у печенігів той Кожум’яка-отрок. Зробив його Володимир великим мужем і його батька теж. З перемогою і великою славою повернувся князь у Київ.

Казки народів світу

Російські народні казки

Пых

Жили-были дед да баба. Было у них двое ребят — Маня да Ваня.

Дед да баба собралися в город и наказали ребятам:

— Вы, ребята, не ходите в погреб, там Пыхтелка вас съест.

Ваня и говорит Мане:

— Я, Маня, пойду в погреб, там у деда много репы. Только опустился на низ, а Пыхтелка из угла:

— Пых-пых, это не Ванька ли, да не за репкой ли, не съесть ли мне его, не схамкать ли его!

Хам-хам, да и проглотила.

Пошла Маня в погреб за Ваней, а Пыхтелка из угла:

— Пых-пых, это не Манька ли, не за Ванькой ли, не за репкой ли, не съесть ли мне ее, не схамкать ли ее!

Хам-хам, да и проглотила.

Приехали дедка с бабкой — нет ребят.

Полезла бабка в погреб — там поискать. А Пыхтелка из-за угла!

— Пых-пых, это не бабка ли, не за Манькой ли, не за Ванькой ли, не за репкой ли, не съесть ли мне ее, не схамкать ли ее!

Хам-хам, и проглотила.

Полез дед в погреб за бабкой, а Пыхтелка из угла!

— Это не дедка ли, да не за бабкой ли, да не за Манькой ли, да не за Ванькой ли, да не за репкой ли, не съесть ли мне его, не схамкать ли его!

Хам-хам и проглотила. И так наелась Пыхтелка, что лопнула.

Привычки

Ехали три молодых парня по реке в легоньком стружке. У одного была привычка утирать под носом указательным пальцем, у другого – постоянно зачесывать волосы рукою, а у третьего – почесывать бока.

Разговорились они между собой. Тот, который утирал под носом пальцем, сказал:

— Братцы! Не худо бы нам отстать от своих привычек!

Другие согласились с ним.

Посидели так какое-то время, а у каждого рука так и чешется: у одного тянется к носу, у другого – к голове, у третьего – к бокам.

Тут увидели, что к ним подплывает лодка.

Первый парень крепился, крепился, да и сказал, подтирая под носом:

– А воно наши-то едут, воно! Другой, зачесывая волосы, крикнул:

– Сюда, наши! Сюда, наши!

А третий привскочил, радостный, и, почесывая бока, сказал:

– Наши едут, скоро будут!

Глупый жених

Раз один жених свататься пошел. Он очень нескладно говорил. Вот сват ему и дает совет: