Тема 20. ЕЛЕМЕНТИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Християнська філософія несе свій початок з середини І ст. унаслідок переосмислення грецької філософії на основі Євангелії. Бог згідно християнського релігійного вчення є трансцендентним, тобто таким, що існує поза межею розумного світосприймання, а також іманентним, тобто таким , що існує в людському бутті. Учення про Бога називається богослов’я або в грецькій мові – теологія. Філософсько-релігійне вчення про Бога поділяється на три напрямки: теїзм, деїзм та пантеїзм. Теїзмє основою християнства і навчає, що Бог є абсолютно вічний Дух, що не лише створив світ і все живе в ньому, але постійно цим світом і кожною окремою людиною опікується.

Філософською основою християнства для представників католицької Церкви є христоцентризм (Христос є центром навчання), для представників протестантських Церков – фідеїцентризм (віра є центром усього), а для представників православних Церков – теоцентризм (Бог у Пресвятій Трійці є центром навчання). Проте спільними для всіх залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа.

Традиційні Церкви об’єднуються навколо наступних фундаментальних світоглядних філософських принципів: теоцентризм (розуміння того, що Бог є центром усього), креаціонізм (усвідомлення того, що Бог все створив з нічого), провіденціоналізм ( положення про це, що Бог перманентно (безперервно і постійно) керує створеним Ним світом, людською історією й поведінкою кожної окремої людини), персоналізм (усвідомлення людини як особи, створеної на образ і подобу Божу) і ревеляціонізм ( прийняття Божого Об’явлення).

Деїзм визнає Бога першопричиною світу, але заперечує Його подальше втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм є причиною обґрунтування атеїзму.

Пантеїзм не відділяє Бога від світу і вчить, що Бог не перебуває поза природою, а в ній. Пантеїзм властивий основним багатобожним релігіям.

Усвідомлення синтезу християнства із ученням Платона у святого Августина. Великий учитель Західної Церкви святий Августин (354 - 430 рр..) був єпископом міста Гіпону в Північній Африці. Йому належить синтез філософії Платона з Євангельським ученням. Він осмислив Євангеліє від Івана після прочитання творів Платона. Святий Августин написав наступні філософські твори: ”Сповідь”,”Божа держава”. Він навчав:

1. “Людино, Бог, що створив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не зможе”.

2. “Cтворив Ти мене Господи для Себе, але не спокійне моє серце поки не спочине у Тобі”.

3. “Люби Господа і роби, що хочеш”.

4. "В другорядному - свобода, в головному -єдність, а у всьому - любов".

5. “Вірую, щоб розуміти”.

Розуміння синтезу Євангелії із ученням Аристотеля у святого Томи Аквінського. Доктор Церкви святий Тома Аквінський (1224 – 1274 рр..) писав: “Philosophia est ancilla theologiae”, що в перекладі на українську мову означає: ”Філософія є служниця теології”. Його філософські твори мають назву “Сума теології”. Він спробував гармонійно поєднати філософську систему Аристотеля зі Святим Письмом. Він поряд з ученням Аристотеля про єство, що має: матерію, форму, потенціал і досконалість вживає поняття: буття, екзистенція – існування саме в собі, сутність. В Аристотеля вважалась вічною матерія, а у св. Томи – дух вічний і вічна тільки ідея. Він заклав основи схоластичної філософії. Схоластика – це теоретичне обґрунтування ідеалістичної філософії на основі Святого Письма. Святий Тома Аквінський ставив великий акцент на аналогію буття, розглядаючи поняття однозначного та багатозначного буття. Кожне єство має у собі істинність, одність, доброту і красу. Бог є абсолютна Істина, Правда, Краса і Добро. Він навчав, що Бог є трансцендентним, а також іманентним. Бог є більший від суми всіх речей, Він є самобутнім і досконалим єством. Для Бога немає минулого, теперішнього, майбутнього, а завжди є теперішній час. В Бозі сутність і буття ототожнюються. Властивості Божого буття такі як одність, істинність та доброта є Його трансцендентними властивостями. Де є Бог – там є екзистенція (існування). Буття, як учить св. Тома, є мінливе і дочасне – контингентне. Лише Боже буття є вічне і незмінне.

Видатний український філософГригорій Сковорода(1722-1794): “Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе”. Сковорода визначив основну мету виховання: формувати особистість великого благородного серця. Сковорода розглядав світ космосу, світ людини і світ Біблії, які тісно зв’язані. Сковорода закликав: ”пізнай себе”, “слухай себе”,”поглянь у себе самого”. Світ , природа, буття людини для Сковороди у Бозі, а людське пізнання – це Богопізнання. Згідно його філософської концепції – Бог є вічною основою, діяльною і рушійною силою, яка розсіяна у космосі та Він є безпочатковим началом світу, від якого все народжується. Сковорода відрізняв у людині дві істоти – дійсну, правдиву людину та тілесну, плотську людину. Cерце людини – це за вченням Сковороди джерело думок і бажань людських. Дійсною людиною є серце в людині. Григорія Сковороду називали українським Сократом. На гробі Сковороди є напис: ”Світ ловив мене та не впіймав”. Григорій Сковорода навчав:”Учитись – це жити, а жити – це діяти”.

До українських християнських філософів належав теж Памфіл Юркевич(1826(1827)-1874), Його філософські праці: “Ідея”, “Cерце та його значення в духовному житті людини”, “Мир з ближніми”. Розвинув філософію серця як центру духовного і морального життя людини. Він засновник християнської антропології в Україні. Мислив релігійною філософією. Указував на обмеженість людського розуму і повчав, що серце любить добро.

Запитання для самоконтролю

1.Що таке теїзм, деїзм та пантеїзм ?

2.Навколо яких фундаментальних світоглядних філософських принципів об’єднуються традиційні Церкви ?

3.Що навчав святий Августин ?

4.Що навчав святий Тома Аквінський ?

5.Які філософські ідеї розвивав Григорій Сковорода ?

6.Які філософські ідеї розвивав Памфіл Юркевич ?

ТЕМА 21. НАУКА І РЕЛІГІЯ

Наука - це упорядкована система знань про явища і закони навколишньої дійсності. Релігія - це зв'язок людини з Богом. Наука намагається дати відповідь на питання: "Що являє собою навколишній світ?”, а релігія дає відповідь людині на питання: "Звідки взявся світ?". Наука і релігія не заперечують одна одну, а взаємно доповнюють і є немовби двома крилами людського життя. Наука допомагає релігії звільнитись від забобонів і міжрелігійної ворожнечі, а релігія застерігає науку від абсолютизму та скеровує її у русло забезпечення добробуту і миру для людства.

Хоча наука і релігія по різному пояснюють світ, але їхні остаточні висновки про причину того, чи іншого явища збігаються. Відомий фізик, засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: "Бог для віруючих стоїть на початку мислення, а для фізиків на кінці мислення." Образно кажучи, наука допомагає людям рухатись вперед, а релігія вказує напрямок руху. Релігія і наука виходять з того самого джерела і ведуть до тієї самої мети. Вони обидві є виявом людського мислення, шукання і відчування. Вони обидві шукають правди: "і спізнаєте правду, і правда визволить вас" (Ів. 8.32). Релігія веде до Бога прямо, шукаючи Творця, а наука йде до Творця посередньо, шукаючи Його крізь творіння. Релігія доходить до повної таємниці, до останніх причин усього, що існує, а наука затримується на поверхні, відкриваючи другорядні причини та послідовні зв'язки.

Відомі філософи і богослови розвинули на грані релігії і науки такі вчення, як метафізика і теодицея. Ще Аристотель називав метафізику першою філософією. Метафізика (з грецької мови – після фізики) – це наука про надчуттєві принципи буття. Вона допомагає зрозуміти християнську віру, її догмати (учення, які не підлягають зміні), а також є чудовим знаряддям діалогу з невіруючими. Теодицея (з французької мови – Боговиправдання) – це наука про природне пізнання Бога, яка ставить за мету усунути суперечність між вірою у Бога та науковим світоглядом.

Відносини релігії та науки зводяться до самої людини, до її волі, щирості, бо не сама наука веде до віри, чи невіри, а особиста настанова людей, які займаються наукою. Великі вчені, які були засновниками природничих наук, були глибоко віруючими. Відомі фізики, астрономи: І. Ньютон, М. Копернік, В. Гершель, Й. Кеплер, Г. Ерстед, А. Ампер, А. Вольта, А. Беккерель, Р. Мілікен, А. Едінгтон, А. Ейнштейн, А. Комптон, А. Кастлер стверджували, що між релігією і наукою нема суперечностей, а наукові дослідження приводять до визнання Бога як Творця Всесвіту.

Відомі богослови, використовуючи науку, доводили існування Бога. Великий учитель Західної Церкви святий Августин (+ 430 р.) справедливо повчав: "Вірую, щоб зрозуміти і пізнати, а розумію, щоб вірити." Доктор Церкви святий Тома Аквінський (+ 1274 р.) обґрунтував п'ять головних доказів існування Бога, які полягають у тому що:

1) хтось спричинює рух у тому, що рухається, бо ніщо не має саме в собі причини руху;

2) лад і порядок у Всесвіті свідчить про Творця, бо все має свою причину;

3) існування можливих, необов'язкових речей свідчить про Творця;

4) обмеженість досконалостей творінь свідчить про повну досконалість Творця;

5) усе у світі має свою ціль і прямує до неї, що свідчить про існування Верховного Упорядника.

Науковці і богослови дали ряд доказів існування Бога. Перший з них - це науковий доказ, який ґрунтується на універсальності світу на рівнях мікро-та макросвітів, тобто молекул, атомів і планет, які взаємодіють за певними універсальними законами. Цей же доказ ґрунтується і на оптимальності світу, до якого неможливо щось додавати, чи віднімати, бо порушується відповідний баланс і стан існування. Науковий доказ торкається також проблеми гармонії світу, в якому одне без одного існувати не може, бо взаємно себе доповняють. Цей доказ показує неперевершену мудрість Творця у влаштуванні світу. В цьому доказі використовуються: антропний принцип, який вказує на доцільність у природі для можливості життя у всіх формах; телеологічний принцип, який указує на мету існування всього живого і неживого; онтологічний принцип, який апелює до логічності самої постановки питання про сумнів у правдивості існування Творця; космологічний принцип, який звертає увагу до причинно-наслідкового зв'язку у питанні виникнення Всесвіту.

Другим важливим доказом існування Бога є історичний доказ, який вказує на історичний досвід людства у культі Бога, у вірі в позагробове життя як у давній Індії (2 тис. років до н. е.) так і в дохристиянській Русі -Україні. Відомий грецький письменник Плутарх ще в 126 р. до н. е. писав: "Ви знайдете міста, не оточені стінами, які не знають ні літератури, ні царів, ні палаців, ні монет, таких, які не знають, що таке театр, гімназії, але ви не знайдете такого міста, яке було б без Бога, яке б не знало молитви чи жертвоприношення."

Третім важливим доказом існування Бога є моральний доказ, який відкривається в голосі совісті (сумління) у житті кожної людини віруючої чи невіруючої. Цей голос є Божим голосом в душі людини, який за добрий вчинок потішає людину, а за злий учинок її мучить, гнітить і докоряє.

Для кожної людини, яка шанує Святе Письмо, найбільшим доказом існування Бога є Об'явлення Бога у Старому Завіті: "Я Той, Хто є" (Вих. 3.14) та в Новому Завіті у Пресвятій Трійці при хрещенні Ісуса Христа в Йордані (Мт. 3.16-17) і при Преображенні Спасителя на горі Тавор (Мт. 17.5).

Звичайно, віруюча людина не потребує доказів існування Бога, бо Він є сенсом її життя. Проте частина сучасної молоді, хоча і чує про Бога та й деколи може називати себе віруючою, не завжди може обґрунтувати свою віру, а найгірше часто зберігає практичний атеїзм за принципом: "Знаю, що є Бог, але поводжусь так, якби Його не існувало." Вивчаючи ряд наукових предметів у сучасних вузах, молодь не завжди в їхньому світлі може пізнати Бога. Акцентуючи на наукову картину світу слід поєднувати її з релігійною, яка не тільки не заперечує її але й доповнює.

Сучасна наукова картина виникнення світу ґрунтується на теорії колапсу, надпотужного вибуху порожнистої матерії, теорії розширення Всесвіту, теорії реліктового випромінювання. Все це підтверджується Біблією, згідно якої " -усе це створив Бог з нічого"(2 Мак. 7.28), а першим днем творіння Божого було: "Нехай буде світло!"(Бут. 1.3), внаслідок якого і постав цей вибух і розширення порожнистої матерії. Під дією сил гравітації, електромагнетизму, сильної і слабкої взаємодії повстали різні структури матерії, про що своєрідно підтверджує Біблія у другому дні творіння: "І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю"(Бут. 1.7).

Третій день - це ріст рослин і дерев на суші, яку створив Бог, а четвертий - виникнення світил. Науковці визнають, що зафіксована у Біблії послідовність подій має глибокий сенс, бо коли б спочатку виникли небесні світила, то згубний вплив ультрафіолетового випромінювання Сонця не дав би можливості зародженню життя рослин. Надпотужний рух розжарених частинок матерії привів до утворення небесних світил і галактик, яких науковці нараховують понад 50 млрд. Розташування Землі в сонячній системі є унікальне за задумом Творця, бо якби Земля була на 5% ближче до Сонця, то стався би її перегрів і ніяке життя б на ній не існувало, а якщо б за розрахунками вчених Земля була на 1% далі від Сонця, то сталось би її зледеніння. Звичайно, що біблійні дні творення - це не доба (24 год.), а певний період часу, ціла епоха.

П'ятий день згідно біблійної і наукової теорії закономірно представляє виникнення птахів, риб і всіляких живих створінь, а шостий день - виникнення скотини, плазунів і створення людини на образ і подобу Божу, що покликана підпорядковувати землю і панувати над рибами, птахами, звірами. Науковці стверджують існування на Землі близько 20 000 видів риб, 350 000 видів рослин, 9 000 видів птахів, 45 000 видів тварин, 1 млн. видів комах, які були створені Творцем та розвивались шляхом мікроеволюції, тобто невеликих змін в межах одного виду. "Vіvum е vivo" –“ все живе з живого", повчає крилатий латинський вислів. Неможливо, щоб з неживого повставало живе, стверджують науковці, а тому більшість з них відкидають теорію макроеволюції Ч. Дарвіна, внаслідок якої з одних видів утворювались нові. Людська душа, створена Богом, не походить з тваринної, яка, на відміну від людської, не має ні розуму, ні власної волі, а керується лише інстинктами. Сучасні дослідження генотипу людини стверджують її кардинальну різницю від тварини. Наприклад, вчені визначили різну кількість хромосом в клітинах: в людини - 46; в шимпанзе - 48; в собаки - 78; в кішки - 38. Людина на відміну від тварин має безсмертну душу, хоча її тіло подібне до тіла тварини і підпорядковане тим же самим законам. Тварини не думають, не можуть нічого вибирати, про що-небудь рішати. Випадки дітей, що виростали серед тварин, наприклад, серед вовків, мавп, свиней, мали місце в історії людства, а пізніше, повернувшись в людське середовище, вони повертались до людського способу життя, до мовлення, чого в протилежному випадку ніколи не стається з тваринами, скільки б вони не перебували в людському оточенні, бо мова - це рубікон, який тварина ніколи не переступить.

Аналізуючи і досліджуючи світ, науковці мають відвагу зізнатися, що їхнє пізнання світу, його законів не перевищує 5-10 %, використовуючи надсучасну техніку. Нажаль, маємо більше запитань, ніж відповідей. Відома дискусія між вченими, що повстало скоріше за принципом, чи курка, чи яйце, є безплідна до тих пір, поки не визнається Творця, який дав початок усякому життю. Математичні і фізичні моделі світу, який уявляється три чи чотиримірним не витримують критики, бо насправді він є n - мірним, де n прямує до безконечності. Те, що здавалось неможливим учора, сьогодні в сенсі науки і релігії стає можливим. Прикладом цього є неевклідова геометрія, кібернетика, квантова фізика та ряд сучасних наук, що виникли на межі різних галузей. Наукові дослідження в різній царині не тільки не заперечують релігію, але своїми висновками фактично стверджують існування Бога. Другий закон термодинаміки доводить, що: "Кожна замкнута система, залишаючись сама на себе, затухає", тобто без постійної підтримки Творця наша сонячна система давно би згасла. Відома теорема про повноту Курта Геделя стверджує, що: "Ні одна система не може бути до кінця пізнана зсередини - поза зв'язком з іншими системами вищого порядку", яка підтверджує існування Вищого Розуму, який управляє нашою системою.

Подивляючи світ з наукової точки зору, вслід за псалмопівцем Старого Завіту можемо сказати: "Дивні діла Твої, о Господи". Не випадково німецький філософ Еммануїл Кант висловився: "Дві речі захоплюють мене тим більше, чим більше я до них приглядаюсь: зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас." “Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними”(Сократ). “Невизнання Бога є для держави найбільше з лих, і хто підриває релігію, той підриває разом з тим і основи суспільства”(Платон). “Віра, релігія і моральність – це необхідні підпори усякого добробуту і ладу” (Вашингтон). “In God we trust” (На Бога надіємось) – напис на кожному американському доларові.”Без Бога найвищий смисл людського існування ніколи не може бути відкритий” (С.Франк). Англійський філософ Френсіс Бекон навчав: ”Малі знання віддаляють людину від Бога, а великі знання наближають людину до Бога “.

Тому пізнаючи різноманітні науки, пізнаємо і Господа Бога, який дав натхнення вченим до їх розвитку та наслідуймо релігійність таких великих учених як О. Коші, А. Вольта, А. Ампера та інших, які в житті були практикуючими християнами, виконуючи Заповіді Божі, діла милосердя та, приймаючи Святі Таїнства.

На початку ХХ ст. в колах науковців і представників релігій зародився екуменічний рух (від грецького слова “ойкумена”-“вся Земля”,”заселений світ”), що має за мету об’єднання всіх конфесій на засадах толерантності, розуміння і діалогу. Екуменізм заперечує прозелітизм, як перетягування людей з однієї конфесії в іншу. Апостол індуїзму Вівеканда уклав наступну молитву щодо вшанування єдиного Бога представниками різних релігій:

“Нехай Отой, котрий

для християн є Отцем нашим,

для юдеїв Єговою,

для мусульман Аллах,

для заратустрів Агура Мазда,

для шайнів Ааргат,

для буддистів Будда,

для індусів Брагма,

нехай оцей всемогутній та всезнаючий,

Якого ми всі визнаємо як Бога,

людям мир подарить та наші серця поєднає

у одне духовне братство”.