Історія виходу євреїв з Єгипту.
Мойсей прийшов у Єгипет. У цей час там вже царював інший фараон. Поговоривши зі старійшинами єврейського народу, Мойсей та Аарон пішли до царя єгипетського і від імені Божого зажадали від нього, щоб він відпустив євреїв з Єгипту.
Фараон відповів: "Я вашого Бога не знаю і народу єврейського не відпущу!", І наказав ще більше гнобити євреїв.
Тоді Мойсей, за велінням Божим, навів на Єгипет, послідовно, десять кар, тобто великих лих, щоб фараон погодився відпустити єврейський народ із землі єгипетської. Так, за словом Мойсея, вода в річках, озерах і колодязях перетворювалася на кров; град і сарана винищували рослинність; настала триденна пітьма по всьому Єгипту і т. п. Але, незважаючи на такі лиха, фараон все ж не відпускав євреїв. Він, починаючи з другої кари, кожного разу закликав Мойсея, просив його помолитися Господу і припинити лихо і обіцяв відпустити євреїв; але як тільки кара припинялася, фараон знову озлоблявся і відмовлявся відпустити їх. Тоді настала остання, десята, найстрашніша кара.
Перед десятою карою Господь повелів євреям вибрати для кожного сімейства однорічне ягня, заколоти його, спекти і їсти з прісним хлібом і гіркими травами, не трощачи (не ламаючи) кісток; кров'ю ж ягняти помазати косяки і перекладини біля дверей. Євреї так і зробили.
У цю ніч ангел Господній уразив усіх первістків в Єгипті, від людини до худоби. Він пройшов повз тільки тих будинків, на дверях яких було зроблено знак кров'ю. (Первістком називався перший, тобто старший син). По всьому Єгипту піднявся плач. Фараон закликав тоді Мойсея і велів йому швидше йти з народом єврейським з Єгипту. З Мойсеєм вийшло до шестисот тисяч чоловік, не рахуючи жінок і дітей. Мойсей взяв із собою і кості Йосипа, як про те заповідав сам Йосип перед своєю смертю. Як тільки євреї виступили з Єгипту, перед ними з'явився стовп, який удень був хмарним, а вночі вогненним. Він вказував їм шлях. День визволення євреїв від єгипетського рабства залишився назавжди пам'ятним для них. Господь встановив у цей день головне старозавітне свято, яке Він назвав Пасхою. Слово "Пасха"(Песах) означає: проходження повз, або позбавлення від біди (губитель пройшов повз єврейські домівок). Щороку ввечері цього дня євреї заколювали і готували пасхального агнця і їли його з прісним хлібом. Свято це тривало сім днів.
Агнець пасхальний, кров'ю якого позбавлені були первістки єврейські від смерті, прообразував собою Самого Спасителя Іісуса Христа, Агнця Божого, що бере на себе гріхи світу, кров Якого позбавляє всіх віруючих від вічної погибелі. Сама ж старозавітна єврейська Пасха прообразувала собою нашу новозавітну, християнську Пасху. Як тоді смерть пройшла повз домівок євреїв, і вони звільнені були від єгипетського рабства і отримали обітовану землю, так у християнську Пасху, Воскресіння Христове, смерть вічна пройшла повз нас: Воскреслий Христос, звільнивши нас від рабства диявола, дав нам вічне життя. Христос помер на хресті в день, коли заколювали пасхального агнця, і воскрес безпосередньо після єврейської Пасхи, ось чому воскресіння Христове святкується Церквою завжди після єврейської Пасхи і називається також Пасхою.
Євреї, по виході з Єгипту, попрямували до Червоного(Чермного) моря. Єгиптяни ж, поховавши померлих первістків, стали шкодувати, що відпустили євреїв. Фараон, зібравши військо з колісницями і вершниками, відправився в погоню за євреями. Він наздогнав їх біля берега моря. Побачивши позаду себе грізні полчища фараона, євреї прийшли в жах. Замість того, щоб просити у Бога допомоги, вони почали нарікати на Мойсея за те, що він вивів їх з Єгипту. Підбадьорюючи їх, Мойсей у душі своїй молився Богу. Господь почув його молитву. Хмарний стовп став позаду євреїв і сховав їх від єгиптян. Господь сказав до Мойсея: "Візьми свою палицю, простягни руку твою на море і розділи його". Мойсей простягнув руку свою з палицею на море. І підняв Господь сильний східний вітер на всю ніч, і розступилися води. І пішли євреї по сухому дну, вода ж була їм стіною праворуч і ліворуч. Чуючи в таборі єврейському рух, єгиптяни гналися за євреями по дну морському і вже досягли середини моря. У цей час євреї вийшли на інший берег. Мойсей знову, за велінням Божим, простяг руку свою з палицею на море. Вода морська злилася і вкрила колісниці і вершників усього війська фараонового, і потопила єгиптян. Тоді ізраїльський народ (євреї) з великою радістю, оспівали подячну пісню Господу Богу, своєму Помічнику і Покровителю. Маріам же пророчиця, сестра Ааронова, взяла в руки тимпан, а за нею вийшли і всі жінки з бубнами та з танцями. І заспівала їм Маріам: "Співайте Господеві, бо дійсно звеличився Він, коня і вершника фараонового кинув до моря".
Перехід євреїв через Червоне море, води якого відділили і позбавили євреїв від нечестя і рабства єгипетського, прообразував собою хрещення, через яке ми звільняємося від влади диявола і рабства гріха.
Під час подорожі євреїв з Єгипту в землю обітовану Господь сотворив багато й інших чудес. Одного разу євреї прийшли в таке місце, де вода була гірка. Вони не могли її пити і нарікали на Мойсея. Господь вказав Мойсею на дерево. Як тільки він поклав його у воду, вода та стала солодкою.
Це дерево, що відняло гіркоту від води, було прообразом хресного Древа Христового, що віднімає гіркоту життя - гріх. Коли у євреїв закінчився весь хліб, узятий з Єгипту Господь послав їм хліб з неба - манну. Вона була схожа на білі маленькі крупинки, або на невеликий град, і мала смак хліба з медом. Назва «манна» цей хліб отримав тому, що коли євреї побачили його в перший раз, то запитували один одного: ман-гу (що це?), Мойсей відповів: "це хліб, що Бог дав вам в їжу". Євреї і прозвали цей хліб манною. Манна покривала вранці землю навколо єврейського табору за весь час їх подорожі кожен день, крім суботи. А коли євреї в пустелі прийшли на місце, зване Рефідім, де зовсім не було води, то знову почали ремствувати на Мойсея. За велінням Божим, Мойсей ударив жезлом по кам'яній скелі, і з неї потекла вода.
Манна в пустелі і вода з кам'яної скелі, яка врятувала ізраїльтян від смерті, прообразували собою істинні для нас їжу й питво, тобто Тіло і Кров Христові, які дає нам Господь у святому причасті, що рятує нас від вічної смерті. У Ріфідімі на євреїв напали жителі пустелі, амаликитяни. Мойсей послав проти них Іісуса Навина з військом, а сам з братом своїм Аароном та Ором зійшов на найближчу гору і почав молитися, піднявши обидві руки до неба (утворивши собою хрест). Аарон зауважив, що коли Мойсей тримав свої руки вгору, то євреї перемагали ворогів, а коли від утоми опускав, то тоді амаликитяни перемагали євреїв. Тому Аарон з Ором посадили Мойсея на камінь, а руки його тримали простягнутими. І євреї перемогли амаликитян.
Мойсей, який молився з піднятими руками, прообразував собою переможний хрест Христовий, силою якого тепер віруючі християни перемагають видимих і невидимих ворогів. У Ріфідімі ж відвідав Мойсея тесть його Іофор і привів до нього дружину та синів його.
Від Червоного моря євреї весь час йшли по пустелі. Вони зупинилися табором біля гори Синаю (Синай і Хорив - дві вершини однієї і тієї ж гори). Тут Мойсей зійшов на гору, і Господь сказав йому: "Так скажи синам Ізраїлевим: якщо будете слухатися голосу Мого, то будете Моїм народом". Коли Мойсей зійшов з гори, він передав народові волю Божу. Євреї відповідали: "Все, що Господь говорив, зробимо й послухаємо". Господь повелів Мойсеєві приготувати народ до третього дня для прийняття Закону Божого. Євреї постом і молитвою готувалися до цього дня. На третій день, який був п'ятидесятим від єврейської Пасхи, тобто від виходу євреїв з Єгипту, густа хмара покрила вершину гори Синаю. Виблискували блискавки, гримів грім і лунав місцями трубний звук. Від гори сходив дим, і вся вона сильно коливалася. І прорік (тобто, сказав) Господь Свій закон у десяти заповідях. За велінням Божим Мойсей зійшов на гору і пробув там сорок днів і сорок ночей, без всякої їжі. Бог дав йому дві скрижалі, або кам'яні дошки, на яких були написані десять заповідей. Крім того, Господь дав Мойсею та інші закони церковні та цивільні. Наказав Він також влаштувати скинію, тобто переносний храм Божий. Зійшовши з гори, Мойсей усі ці закони і все, що відкрив йому Господь на горі Синаї, записав у книги. Так з'явилося у нас Святе Письмо, або Закон Божий. Десять заповідей, або наказів, які Бог дав Своєму народу, точно вказують, що має робити людина і чого уникати, якщо хоче любити Бога і ближніх.
Ось ці заповіді:
1. Я Господь, Бог твій; нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
Ця заповідь велить любити Бога понад усе і, крім Нього, не віддавати нікому Божої пошани. Святих угодників Божих слід також вшановувати, але не так, як Самого Бога, а як людей, більш угодних Богу, ніж інші, як молільників і заступників наших перед Ним.
2. Не сотвори собі ідола, і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм.
Оскільки все у світі сотворено Богом, то Йому одному слід поклонятися і Його одного слід шанувати як Божество. Робити ідолів і кланятися їм ніяк не можна. Поклоняючись святій іконі, ми повинні уявляти собі того, хто зображений на ній, і йому поклонятися, а не вважати самі ікони за Божество.
3. Не вимовляй ім'я Господа Бога Твого марно.
Не можна святе і велике ім'я Боже вимовляти даремно, в марних розмовах, а тому божитися і клястися безпідставно ця заповідь забороняє.
4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - субота Господу Богу Твоєму.
Шість буденних днів тижня людина повинна трудитися, працювати, і взагалі турбуватися про все, що потрібно для її земного життя. А сьомий день слід присвятити Богу, тобто виділити його для Господа, молитися Йому, читати у славу Божу корисні книги, допомагати бідним, і взагалі заради Господа чинити якомога більше добра, а не гаяти марно час, тим більше - поводитися зле. У Старому Завіті так святкувалася субота, а в нас, у Новому Завіті, в пам'ять про Воскресіння Христа з мертвих, святкується неділя.
5. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб продовжувалися дні твої на землі.
Потрібно любити і шанувати батьків, слухатися їхніх добрих настанов і порад, піклуватися про них, якщо вони недужі, бути опорою для них у старості, також слід шанувати інших родичів, старших, добродійників, учителів, духовних отців і начальників; за це Бог обіцяє продовжити земне життя.
6. Не вбивай.
Під убивством мається на увазі не тільки позбавлення життя себе чи когось іншого, але якщо і допускаємо інших до вбивства своїм наказом, порадою, допомогою, згодою. Цією заповіддю забороняється також нестриманість у гніві й образа ближнього усяким лайливим словом. Ця заповідь наказує жити з усіма в мирі і злагоді, а також лагідно поводитися з тваринами.
7. Не чини перелюбу.
Цією заповіддю Господь забороняє чоловікові і дружині порушувати взаємну вірність і любов. Неодруженим Бог велить дотримуватися чистих думок і бажань. Обжерливість, пияцтво і взагалі будь-яка схильність до надмірності й нестриманості також забороняються цією заповіддю.
8. Не вкради.
Нічого чужого не бери, не спитавши, ні явно, ні таємно; не обманюй при продажу; у всякій справі розраховуйся чесно; не ховай знайдене; усяку роботу закінчуй в обіцяний термін і виконуй її сумлінно.
9. Не свідчи неправдиво на ближнього свого.
Ця заповідь забороняє говорити неправду, брехати, зводити наклеп, обмовляти людей, осуджувати їх, а також вірити наклепникам. Ця заповідь наказує завжди чесно дотримуватися свого слова.
10. Не бажай дому ближнього твого, не жадай дружини ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого.
Ця заповідь забороняє заздрити і зазіхати на чуже добро, наказує задовольнятися тим, що маєш. Від заздрощів породжуються погані бажання, а від недобрих бажань - і всі недобрі злі вчинки.
Закон Божий кожен повинен знати і виконувати. Той, хто дотримується заповідей створює собі, крім тимчасового благополуччя, вічне спасіння. У пам'ять Синайського законодавства Мойсеєм було встановлено свято п'ятидесятниці.
Євреї стояли табором біля гори Синаю цілий рік. У цей час Мойсей, за велінням Божим, влаштував скинію, або переносний, у вигляді намету, храм. Скинія була влаштована з дорогих тканин, підвішеними до стовпів. Вона мала три відділення: двір, святилище і святе святих.
У двір входив народ для молитви; там стояв жертовник, на якому приносили жертви, стояла мідна умивальниця.
В святиню входили священики; тут знаходився стіл з дванадцятьма хлібами, золотий семисвічник, або світильник з сімома лампадами, і вівтар кадильний, тобто жертовник, на якому священики кадили.
У святе святих, яке відокремлювалося від святині завісою, міг входити тільки первосвященик (архиєрей), та й то тільки один раз на рік. У святому святих стояв ковчег заповіту. Ковчегом, або кивотом завіту називався ящик, зроблений з дерева і обкладений всередині і зовні золотом, з золотою кришкою і золотими на ній зображеннями двох херувимів. У ковчезі завіту зберігалися скрижалі із заповідями (скрижалі завіту), чаша з манною, жезл Аарона, а згодом і священні книги. На двох сторонах ковчега було по два золотих кільця, куди вкладалися позолочені жердини, щоб носити його.
Коли скинія була готова, Мойсей освятив її, з усіма її приналежностями. При цьому слава Господня, у вигляді хмари, що супроводжувала євреїв у дорозі, покрила скинію, і з того часу завжди знаходилася над нею. Для служіння при скинії, Мойсей, за велінням Божим, призначив коліно Левіїне і визначив до скинії первосвященика, священиків і левітів, тобто прислужників.
Первосвящеником був поставлений брат Моісеїв Аарон, священиками - чотири сини Аарона, а інші нащадки Левія - левитами. Первосвященик відповідав нашим єпископам (архиєреям), священики - ієреям, а левити - дияконам і прислужникам. Бог постановив, щоб на майбутній час старший з роду Ааронового був первосвящеником, а інші з його роду були священиками. Скинія прообразувала собою Церкву Христову, а також і Божу Матір, Яка, вмістивши в Себе Бога, була як би Домом Божим.
Від гори Синаю євреї рушили до землі обітованої (ханаанської). В дорозі євреї не один раз піднімали ремствування (невдоволення і образу) на свою подорож. Господь за це карав їх, але за молитвами Мойсея милував їх. Навіть сестра Маріам й Аарон докоряли Мойсеєві за те, що він одружився з ефіопкою, і при цьому принижували його гідність як посланця Божого. Мойсей був самий лагідний з усіх людей і терпляче переносив докори. Господь покарав Маріам проказою. Аарон, побачивши проказу на своїй сестрі, сказав Мойсеєві: "не поклади нам у гріх, що ми вчинили нерозумно і згрішили". Тоді Мойсей гаряче молив Бога про зцілення сестри. І Господь послав їй зцілення, але тільки після того, як вона пробула сім днів поза табором. Коли ж євреї підійшли до межі обітованої землі, у пустині Паран, то за велінням Божим послав Мойсей послів (підглядачів) оглянути землю обітовану. Обрані були дванадцять чоловік, по одному з кожного коліна. У числі обраних були Халев, від коліна Юди, і Іісус Навин, від коліна Єфремова. Послані пройшли всю землю і оглянувши її повернулися через сорок днів. Вони принесли з собою зрізану там гилку з одним гроном винограду, яка була така велика, що її довелося нести на жердині двом людям. Вони принесли також гранатів та фігових плодів. Всі вони хвалили родючість землі. Але десять осіб, з дванадцяти посланих (окрім Халева та Іісуса Навина) збентежили народ, вони говорили: "народ, що живе в тій землі, сильний і міста великі й сильно укріплені ... не можемо ми йти проти народу того, він сильніший за нас. Там ми бачили таких велетнів, що перед ними ми не більше, як сарана ".
Тоді євреї підняли свій голос та почали нарікати на Мойсея та Аарона, і говорити: "Для чого Господь веде нас до того Краю, щоб нам попадати від меча? Жінки наші та діти наші стануть здобиччю. Чи не краще нам вернутися до Єгипту?" Іісус Навин та Халев вмовляли народ не повставати проти волі Господа, бо Сам Господь допоможе заволодіти землею, обітованою (обіцяною) Богом їхнім батькам. Але євреї змовилися побити камінням Мойсея, Аарона, Іісуса Навина і Халева; поставити нового начальника і повернутися назад. Тоді слава Господня у вигляді хмари появилася в скинії, перед усім народом. І сказав Господь до Мойсея: "скільки ще цей народ буде не вірити Мені у всі ті ознаки, що Я йому зробив? Скажи їм від імені Мого: як говорили ви вголос Мені, так Я зроблю вам. У цій пустині попадають стада ваші, і всі ви, що нарікали на Мене, не ввійдете в землю, на якій Я клявся поселити вас, окрім Халева та Іісуса Навина. Завтра ж поверніть і йдіть в пустелю до Червоного моря. Дітей ваших, про яких ви говорили, що вони стануть здобиччю, Я введу туди, а ваші тіла впадуть в цій пустелі. За числом сорока днів, в які ви оглядали землю, ви понесете покарання за гріхи ваші сорок років, рік за день, щоб ви дізналися, що значить бути покинутими Мною ". Десять підглядачів, які своїми худими розповідями про землю обурили народ, негайно ж були вражені смертю перед скинією. Але ізраїльтяни, вислухавши викриття гріха свого, не хотіли підкоритися велінням Господнім і йти вказаним шляхом, вони стали говорити: "ось, ми підемо на те місце, про яке сказав Господь, бо ми згрішили" - тобто цими словами вони говорили як би так: "тепер же підемо і візьмемо землю. Каємося у своєму гріху, навіщо нас карати на 40 років". Мойсей сказав їм: "Для чого ви переступаєте наказ Господній? Це буде безуспішно". І залишався з Ковчегом Завіту Господнього у таборі. Ізраїльтяни ж, усупереч волі Божої насмілилися вийти на вершину гори, де жили амаликитяни і ханааняни, - і були розбиті і втекли. І пішли вони кочувати 40 років в пустелях Аравії. Але і за цей час милосердний Господь не залишав їх Своєю милістю і посилав їм багато чудес. Незабаром після засудження на сорокалітнє мандрування, між євреями виникло нове обурення. Деякі євреї (ватажком яких був старшина одного племені, Корей) були незадоволені тим, що священство надано тільки племені Аарона. Але Господь покарав їх - земля поглинула бунтівників.
Щоб припинити між євреями суперечки, кому належить священство, Мойсей, за велінням Божим, наказав усім старійшинам принести свої жезли і покласти на ніч у скинію. На другий день усі побачили, що жезл Аарона розцвів, пустив бруньки, дав квіт і вродив мигдаль. Тоді всі визнали Аарона первосвящеником. За велінням Божим, жезл Аарона був покладений перед ковчегом. Одного разу, за свої ремствування на Бога, євреї були покарані появою безлічі отруйних змій, які жалили народ, так що багато вмирало. Євреї покаялися і просили Мойсея помолитися за них Богові. Господь повелів Мойсеєві зробити мідного змія і повісити його на знамено. І хто з ужалених дивився з вірою на мідного змія, той залишався живий. Цей мідний змій служив прообразом Христа, Спасителя. Христос розіп'яв з Собою на хресті всі наші гріхи і ми тепер, дивлячись з вірою на Нього, зцілюємось від гріхів своїх і спасаємося від вічної смерті. За час сорокарічної мандрівки всі євреї, які вийшли дорослими з Єгипту, вимерли, крім Іісуса Навина і Халева. Народилось нове покоління, якому судилося вступити в землю обітовану. В останній рік мандрів помер і Мойсей. Перед своєю смертю він поставив вождем замість себе Іісуса Навина.