Виникнення та розповсюдження ісламу
Зародження ісламу.
Іслам зародився в Аравії в VII столітті до н.е. Походження його ясніше, ніж походження християнства і буддизму, бо воно майже з самого початку освітлювалось письмовими джерелами. Але і тут багато легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк Божий Мухаммед, про нього йшлося вище. Мухаммед передав людям знання та откровення записані в книзі Коран, яка стала основною свяшенною книгою мусульман, як П`ятикнижжя Мойсеєво для євреїв, Євангеліє для християн.
Коран розділений на 114 глав (сур). Вони розташовані без усілякого порядку, просто за розміром – більш довгі на початку, короткі – в кінці. Сури мекканські (ранні) та мединські (пізні) перемішані. Одне і те ж саме повторюється багато разів у різних сурах. Вигуки та прославляння величі Аллаха чергуються із заборонами, приписами та загрозами «геєнною» в майбутньому житті всім непокірним. В Корані зовсім непомітно слідів такої редакціонно-літературної обробки як в християнському Євангелії – це майже зовсім неопрацьовані тексти.
Інша частина релігійної літератури мусульман – це сунна (або сонна), яка складається зі священних переказів (хадисів) про життя, чудеса та повчання Мухаммеда. Збірки хадисів складались в ІХ столітті мусульманськими Богословами – Бухарі, Муслимом та іншими. Але не всі мусульмани визнають сунну; ті, які її визнають називаються суннітами, вони складають переважну більшість в ісламі.
На основі Корана і хадисів мусульманські Богослови намагались відтворити біографію Мухаммеда. Найдавніша із біографій була складена мединцем Ібн Ісхаком (VIII ст.) і дішла до нас в редакції ІХ століття.
Можна вважати встановленим, що Мухаммед дійсно жив близько 570-632 рр. і проповідував нове вчення спочатку в Меці, де знайшов мало послідовників, потім в Медині, де йому навпаки вдалося зібрати багато прихильників; спираючись на них, він підкорив собі Мекку, а скоро й об`єднав більшу частину Аравії під знаменем нової релігії. Біографія Мухаммеда майже позбавлена фантастики (на відміну від євангельської біографії Іісуса). Але витоки мусульманської релігії потрібно шукати, звичайно, не в біограіфії окремих осіб, а в соціально-економічних та ідеологічних умовах, які склалися на той час в Аравії.
Аравія була здавна населена семітичними племенами, предками сучасних арабів. Частина їх жила осідло в оазисах та містах, займаючись землеробством, ремеслами та торгівлею, частина кочувала в степах та пустелях, розводячи верблюдів, коней та кіз. Аравія була економічно та культурно пов`язана із сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торгові шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один із найважливіших вузлів перетину торгових доріг знаходився в Мекканському оазисі, близько узбережжя Червоного моря. Родоплемінна знать племені корейш (курейш), яке мешкало тут, здобувала для себе багато прибутку із торгівлі. В Мецці виник релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення та культові предмети різних арабських племен.
Були в Аравії і поселення іноземців, наприклад, іудейські та християнські общини. Люди різних мов та релігій спілкувались між собою, вірування їх впливали одне на одне. В IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, бо торгові дороги посунулись на схід в Сасанідський Іран. Це порушило економічну рівновагу, яка трималась століттями. Кочівники, які втратили прибуток від караванного руху, почали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Виросла необхідність в землі, посилились сутички між племенами. Стала відчуватися потреба в об`єднанні. Це одразу позначилося на ідеології: виник рух за злиття племенних культів, за вшанування єдиного Бога Аллаха, тим більш, що євреї і християни давали арабам приклад монотеїзму. Серед арабів виникла секта ханифів, які вшановували єдиного Бога. В таких умовах і розгорнулась проповідницька діяльність Мухаммеда, яка цілком відповідала суспільній потребі. В його проповідяї, власне не було майже нічого нового, якщо порівнювати з релігійними вченнями християн, іудеїв, ханифів: основне у Мухаммеда – сувора вимога вшановувати тільки єдиного Аллаха і бути покірним його волі. «Свідчить Аллах, що немає божества, окрім нього, і янголи, і ті, хто має знання, стійкі в справедливості: немає божества окрім нього, величного, мудрого! Воістину, релігія перед Аллахом – іслам .»
Спочатку проповіді Мухаммеда зустріли з недовірую, навіть ворожістю, особливо вороже ставилися до них ватажки його власного племені корейш. Торгова знать побоювалась, що припинення культу староарабських племінних Богів підірве значення Мекии як релігійного, а отже і економічного центру. Мухаммед з його прихильниками мусив втікати з Мекки: ця втеча (хиджра), яка відбулася в 622 році н.е., вважається мусульманами за початок особликого літочислення (мусульманська ера). В землеробському оазисі Медині (Ятриб) Мухаммед знайшов більш сприятливий грунт для пропаганди: мединці суперничали та ворогували із мекканською аристикратією і були ріді виступити проти неї. Мухаммеда підтримали декілька місцевих племен, він намагався спертися навіть і на єврейські общини. Коли в Мухаммеда було вже достатньо прихильників, він в 630 році захопив Мекку. Мекканські корейші були змушені приняти нову релігію. З об`єднанням арабських племен, які одне за одним примикали до нового вчення, значення Мекки як національно-релігійного центру ще більш виросло. Корейшитська знать, яка спочатку вороже ставилась до мусульманського руху, тепер визнала за благо примкнути до нього.
На момент смерті Мухаммеда (632 рік) нове віровчення було ще не зовсім сформованим. Основні його положення можна взяти з Корану, не дивлячись на всю хаотичність цієї книги. Пізніше вони були розвинути мусульманськими богословами.
Виникнення та розповсюдження ісламу
Іслам (з араб, "покірність", інші назви — мусульманство, магометанство) — це наймолодша з трьох світових релігій. Він виник на початку VII ст. серед арабських племен Аравійського півострова та дуже швидко розповсюдився на Близькому та Середньому Сході, Північній Африці. Маленька релігійно-національна община перетворилась у культурну спільноту, яка мала і релігійний, і наднаціональний, і державно-політичний характер.
Відносно пізній час виникнення ісламу вплинув на деякі відмінності його генезису. По-перше, він значною мірою грунтувався на релігіях, що вже існували, перш за все на іудаїзмі та християнстві. По-друге, початковий період його існування та особистість його засновника краще відомі з історичних джерел порівняно з іншими релігіями.
Аравія того часу переживала перехідний етап свого розвитку. Зокрема, з роздрібнених племінних союзів, переважно кочовиків-скотоводів, почала формуватись певна етнічна спільність — розповсюджувалась єдина арабська мова, елементи спільної самосвідомості. Одночасно занепадали різні племінні, переважно політеїстичні культи та набирали сили елементи монотеїзму серед традиційних місцевих вірувань, підсилюючись впливами вже розвинених монотеїстичних релігій. Особливо широким був вплив християнства (принаймні деяких його єретичних напрямів) та іудаїзму.
Тому не випадково, що багато християнських та іудейських мотивів та образів увійшло до мусульманської традиції. Іслам визнає святість об'явлень, що були дані Мусі (тобто Мойсею), Дауду (Давиду) та Ici (Ісусу), тобто святість Біблії, але вважає, що їх послідовники спотворили надані їм істини. Взагалі мусульманська традиція вважає, що Аллахом було послано 124 тис. набі, тобто пророків, з яких 300 звуться ще й расуль, тобто такими, що отримали боже об'явлення. Головними серед них є шість — це Адам, Ібрахім (Авраам), Нух (Ной), а також Муса, lea та Мухаммад Саме пророк і расуль Мухаммад є за ісламом "печаткою пророків", тобто останнім, таким, що завершує цей ланцюг.