Унітаріянсько-універсалістська церква 3 страница

Так що «символ віри» Дажбогової проказав Силенкові вперше в дитинстві його дід Трохим - і зачарував його навіки.

Цілком можливо, що по окремих поліських, подільських, степових чи карпатських закутках головешки поганства дотліли аж до XX ст. А відтак були занесені в місця поселення українців у західних країнах. Пан Силенко розповідає про свої подорожі до країн Азії, до біблійних пагорбів Близького Сходу; і скрізь він «зна­ходив» сліди впливу праукраїнців на доантичні й античні цивілізації -Вавилона, Ассирії, Індії, Тібету. Він провадить ретельні філологічні дослідження, зіставляє слова теперішні й колишні, з мов далеких і близьких. Він оперує епохами; час рахує не менше, як тисячоліттями; і чим далі у глиб віків, тим більше знаходить там усякого українства - від мови до археологічної кераміки; а особливо — у вірі, у поклонінні сонцю та «первоматері Лелі та первотатові Ореві».

Усе це було б смішно, якби не було так сумно...

Чому?

А тому, що будувати власну «церкву» (чи й секту) на .чясадах суперпатріотизму й ксенофобії - справа невдячна сам. І

А ще більше вона невдячна, коли грунтом цієї будови є сумнівні джерела, рукописи і книги, «вилами по воді писані», бездоказові і не визнані жодною наукою і жодною релігією. Шукати сліди україн­ства до Шумеру, Ассирії, Єгипту, Індії - значить виставляти Україну, нашу порівняно молоду націю на посміховисько усьому світові.

Другий удар, який наносить по Україні РУН Віра на чолі з Силенковою «біблією» - «Мага Вірою», торкається питань куль­тури. Рунвірівська концепщя, що Християнство - це нібито нав'язана нам чужа «жидівська віра», щоб загнуздати вільних українців у рабство, поширюється, певна річ, на весь культурний процес. Отже, треба викинути геть тисячолітній корпус української християнської літератури, від «Слова про закон і благодать» митрополита Іларіона (XI ст.) до Франкового «Мойсея» і епічних християнських творів нашого сучасника Василя Барки. Треба відмовитися від нашої непов­торної ікономалярської спадщини - від геніального Алимпія Іконо­писця до генія XX ст. в ділянці створення ікон Петра Холодного. Зганьбити і зруйнувати храми, в яких втілився великий архітектур­ний талант українців минулих віків. Потоптатися по рукописній і друкованій українській християнській книзі з чудовими мініятюрами і гравюрами... До такого геноциду не додумалися навіть кагановичі і маланчуки.

А що ж взамін?

Взамін - сніп байок, в'язка казок, кушіль вигадок і діжка небилиць про сонце-Дажбога, первотата Оря й первомаму Лелю, про божків, богів і боженят, які живуть у кожній травичці й кожній соломинці - старі індуські ведичні ворожбитства, розраховані на темну затуркану масу. Такої, з дозволу сказати, «віри» не прийме навіть Марія Деві Христос із своїм Кривоноговим!

Годі аналізувати погляди рунвірівців на Бога, викупну жертву, спасіння, вічне життя. Це є цілковита еклектика всього і вся, сіро-буре вариво, не придатне ні для чого. Шкода Лева Силенка, талановитого чоловіка, майстра поетичного слова, який умів творчо думати, з яким автор цих рядків мав нагоду особисто познайомитися й порозмовляти 19 травня 1991 р. в «духовному» центрі рунвірівців «Оріяна» поблизу Нью-Йорка. Мільйони написаних ним в «Мага Вірі» слів — це пустодзвінне калатання. Тільки гарна літературна мова й образне думання автора можуть привабити охочого прочитати цю грубу книжку. А за зміст її - соромно. Соромно за Лева Силенка, в жилах якого тече кров української матері. Соромно за Україну, яка у XX ст. «дістала» від своїх кревних «віру», до якої не міг додуматися не те що жоден з цивілізованих народів Европи, а й навіть ті, що в далеких закутках нашої планети лише сьогодні стають на поріг цивілізації.

Можна зрозуміти письменників, кінематографістів, мистців, театралів, які підхоплюють старі легенди й роблять на 'їх основі сучасні детективи. Наприклад, про румунського середньовічного князя-вампіра Дракулу, який став героєм масової культури жахів на Заході. Але як би ми подивилися на якогось грецького діяча, якби він сьогодні став розгортати пропагандистську кампанію в Греції проти православної віри, щоб знову ввести поклоніння Зевсові, Аполлонові, Артеміді? І якби дав згоду писати про своє відступництво як про «повернення до джерел», а про себе як про «пророка»?

А Лев Силенко не побоявся Бога, не посоромився Укра'їни і українців і, як виглядає, дав згоду називати себе пророком. Ось читаємо в заголовку книги (зафундованої якимось професором Боє-славом Волею і виданої 1996 р. в Києві): «Святе вчення Пророка й Учителя Лева Силенка». А ось назви параграфів з книги рунвірівців «Мудрість української правди»: «Минуло 1000 літ, і прийшов Він: довгожданий рідний Пророк Силенко»; «Хто такий силенкиянин?»

Отже, тримайся, Україно, маєш нового «святого пророка»! Всі його титули і навіть займенник «Він» уже пишуть з великої літери. Такої честі не удостоїлися в богословській літературі ні біблійні пророки, ні євангелисти з апостолами: тільки один Бог.

...Ми, українці, часто жаліємо себе, бо знаємо, що ніколи не були агресорами супроти інших народів, не хотіли чужого, не кривдили приходьків на нашу землю, коли вони приходили з добрими намірами. За що ж ми покарані тяжкою монгольською навалою в середині ХШ ст.? За які гріхи у нас відібрано державність за великих київських князів? Навіщо нам послано прокляття Переяславської рада 1654 р.? Де наша вина за царські кпини проти нас Петра, Катерини, усіх Олександрів і микол? Чому було стільки знущань над нами чужинців і безбожних більшовиків у XX ст.? Ми часто не знаходимо відповідей на ці питання і починаємо шукати винних десь на стороні. Але сторонній не приходить з карою без внутрішньої причини. Кари не бувають без злочинів. Тому краще згадаймо наші внутрішні переступи - від князівських розбратів за Київської Руси - до більшовицького атеїзму й рунвірівської реанімації поганства. Тільки з позицій верхоглядства ці явища здаються різ­ними. Насправді ж це ягода з одного поля. Гріх богоборства багато­ликий. Але в кожній своїй личині він не може не бути покараний.

Запитання

1. Чому РУН Віру слід віднести до змішаних західно-східних культів і сект?

2. Хто спонукав Лева Силенка сповідувати поганського ідола Дажбога?

3. Який зміст книги Лева Силенка «Мага Віра»?

4. У чому полягає шкода від секти рунвірівців для України й української культури?

ФОРУМ

Форум - це один з нових культів, який виник у США. Його послідовники сповідують ліберальні погляди на релігію і практикують вседозволеність. Форум збирає під свої крила індивідуалістів, егоїстів і егоцентриків. Кожний з них може проголосити себе «богом» і при цьому не відчувати докорів сумління. Підвищений інтерес до своїх персон прихильники Форуму запозичили від однієї з течій Буддизму, що й прив'язує цей культ до східних релігій. Але традицію самоаналізу вони взяли із західної філософії XIX та XX ст.ст. У їхній філософії є елементи позитивізму, психоаналізу та екзистенція-лізму (філософії внутрішнього, непізнаного буття людини). Визна­чальною рисою цього культу є те, що його члени ладні прирівнювати себе до Бога.

Заснував Форум 1971 р. колишній продавець вживаних авто Джон Розенберґ, який при цьому змінив своє ім'я та прізвище на Вернер Ергард. Отож, спочатку Форум називався «Навчальні семінари Ергарда», але через рік-два Розенберг-Ергард поміняв назву свого культу на «Форум». Цей культ об'явив про свою сумісність з Християнством і почав агітацію на свою користь серед тих, хто хотів виділитися, кого не вдовольняла роля скромного мирянина в католицькому чи протестантському храмі. Ось чому до Форуму почали горнутися університетські професори, кінозірки, популярні естрадні співаки та інша заможна і вишукана публіка, переповнена гордощами та амбіціями. Вони знайшли у Форумі додатковий інструмент для самопрослави, для виділення свого «я» з рядової публіки вулиць, майданів та крамниць. Загальну думку про Форум людей, що не можуть і дня прожити без слави, виразив автор і виконавець популярних серед молоді пісень Джон Денвер: «Форум -це єдине найвизначніше переживання в моєму житті».

Про яку сумісність з Християнством може йти мова, коли Форум узяв за основу віри Буддизм та західні течії індивідуалізму? Ні те, ні друге несумісне з Християнством. Сам Розенберг-Ергард ніколи не був християнином. До утворення Форуму він перепробував йогу, гіпноз, наукологію і буддизм, приглядався до інших культів та сект, які росли на його очах, мов гриби після дощу. І він зрозумів, що творення «церков» — справа дохідливіша, ніж перекуповування і продаж вживаних автомобілів.

Ергард не став собі завдавати зайвої праці з організацією богослужінь, писанням книжок для своєї нової «віри». Він орга­нізував двотижневі курси посиленого навчання, по 60 лекційних годин, і став формувати через ці курси своїх прибічників. Основна тема цих лекцій: шукай, викопуй у собі «бога». Ти — найдоско­наліша істота у Всесвіті. Все, що ти робиш,- погане воно чи добре-гідне уваги, неповторне і досконале. Ніякого зла в людині нема. Сам управляй своїм життям, і ти домагатимешся всього, чого хочеш; завжди будеш перемагати і не знатимеш поразок. Старіння, хвороби, прикрощі, нещастя - все це ілюзії; ти є на постійній висхідній лінії і тримайся її до кінця. Ти ні перед ким не відповідаєш, бо ти є «бог» і всі твої вчинки виправдані.

Не дивно, що один з активістів Форуму в інтерв'ю журналові «Нюсвік» за 20 грудня 1976 р. сказав: «Я можу робити все що завгодно. Одного дня я стану таким завершеним, що перестану бути людиною, а стану Богом». Сам Ергард міркує, що віра в Бога є перепоною для вияву ініціятиви, волі і вдосконалення людини. Його плутані висловлювання про Бога зводяться до того, що Бога треба тільки пізнавати, але не увірувати в Нього. А позаяк, в його розумінні, людина уподібнюється Богові і навіть може стати «богом», то звідси висновок: пізнавай самого себе, виконуй усі свої бажання й пристрасті - і ти пізнаватимеш Бога.

Неймовірне сплутування Творця із сотворінням в уявленнях Форуму поширюється і на особу Ісуса Христа. Як і для деяких інших культів, для Форуму Ісус є одним з багатьох «Христів», які час від часу з'являлися на Землі як посланці неба; це володарі таємних знань, що вони їх передавали своїм вибраним. До Господа Ергард застосовує термін буддистів — «гуру», тобто просвітлений учитель, що знає більше за інших і може дечому навчити. Оскільки Вернер Ергард також вважає себе за гуру, то він нібито є рівний Христові. Лектори-пропагандисти з культу Форуму приписують Христові не те людинолюбство, яке було насправді притаманне Господові, їхнє трактування Божої любови виключає такі основоположні засади Християнської релігії, як троїчність Бога, подвійна природа Ісуса Христа (як Бога і Людини), викупна жертва на голгофському хресті, перемога над злом і смертю, Святий Дух, суть діяльности Церкви на Землі.

Якщо Святе Письмо християн навчає, як Господь викорінює Зло, засіяне у прадавні часи на Земній кулі й в усьому Космосі Сата­ною, то Форум каже, що людина вже є досконалою, безгрішною, тому не потребує жодних жертв і жодних зусиль для звільнення її від гріха. Цим самим Біблія принижується, уневажнюється, з неї Форум забирає саму серцевину: що Месія прийшов не для порятун­ку свого творіння - людини, а для навчання й додаткової мудрости, як Будда чи Конфуцій.

Використовуючи імена біблійних персонажів та християнську термінологію, Форум насправді не має нічого спільного з суттю, з доктриною і догматикою Християнської релігії. Ставлячи знак рівности між Богом та людиною, Форум не підносить людину, а занурює її у глибини гріха гордости. Форум - релігія гордих, себелюбних і позірно богоподібних, тобто тих, що протилежні за вдачею християнським чеснотам.

Запитання

1. Хто, коли і для яких цілей заснував Форум?

2. На яких підставах Форум твердить про «богоподібність» людей?

3. Як Форум трактує особу Ісуса Христа?

РЕЛІГІЙНА НАУКА

Культ Релігійної Науки створений у США 1927 р. викладачем метафізики Ернстом Голмесом, який до того багато років вивчав різні релігії і культи. Звичайно, йому можна було пристати до теософів, спіритистів, східних містиків, трансценденталістів чи гіпнотистів - адже всіма цими течіями в різні роки Голмес захоплювався. Проте він усвідомив, що добре заробити в Америці можна тільки, ставши «пророком» і створивши нову релігію, а не приєднавшись до однієї з тих, що вже існують. Точно так само діяли й інші творці культів. Проблема полягала в тому, щоб вигадати відмінність своєї течії від інших і переконати потенційних прихильників у неповторности своєї течії та й вищости понад усіма. На той час ще не всі єретичні й ревізіоністські ідеї щодо Християнства були вичерпані. Голмес замислив знайти таку формулу духовносте для багаторасової, багатоетнічної, емігрант­ської Америки, яка могла б привабити що строкату публіку, без огляду на те, чи ця духовність відповідає правді, чи ні.

«До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням або яка спільність у світла з темря­вою? Або яка згода Христа з белійяаром? Або яка частина вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами?» -ставить питання апостол Павло (Друге Послання св. апостола Павла до коринтян, 6: 14-16). А ось повчання св. апостола Петра: «У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибель свою» (Друге Соборне послання св. апостола Петра, 3:16).

Всупереч цьому, Голмес змішав у Релігійній Науці грішне з праведним на догоду «неукам та незміцненим», а не на славу Божу. У своїй праці «Наука Розуму» (1926), яка виставляється її автором як ще одна псевдо-біблія ще однієї псевдо-релігії, Голмес писав: «Релігія - це одна віра, віра єдина. Правда єдина. В серці усіх релігій, чи вони називаються індуїзмом, Християн­ством, Юдаїзмом чи Магометанством, існує одна дійсність». Так, правда єдина, але вона не в єдности чорного з білим і не в поєднанні того, що просто за своєю природою не може бути поєднане. Обравши напрям узгодження прямо протилежних концепцій Бога, Голмес неминуче мусив іти на компроміси та спотворення основоположних доктрин Християнства, вносячи в нього чужі, невластиві йому елементи.

Хоч Релігійна Наука - це один з небагатьох культів, що визнає пресвяту Трійцю, але робить її зовсім не пресвятою. За Голмесом, замість Отця, Сина, Святого Духа, виступають: Створене (тобто абсолютний розум), Спосіб Роботи Створеного (тобто абсолютний закон), Те, що Він Робить (тобто результат). Як бачимо, все це є власна вигадка однієї людини, не підтверджена не те що в Біблії, але в жодній святій книзі інших релігій. Голмес просто використав зручну формулу Трійці, щоб збудувати свою схему і нанизати на неї східні, західні й бозна ще які ідеї.

Так само Голмес формально визнає особистість Бога, але каже, що якби людина не існувала, то й Бог був би безособовим. Це при­в'язування особи Бога до особи людини є тією ниткою, що веде систему доказів Голмеса у східні релігії й культи, де Бог «розчинений» у нутрощах усіх людей, тобто він не має власного обличчя. Звідси пряма дорога до твердження, що люди стають «богами», тобто як і в Форумі та інших мішаних західно-східних культах. Голмес багато писав про «внутрішнє» в людині, бачив у цьому нутрі механізм перетворення звичайної людини у «бога». Вірячи у самовдоско­налення і самостійне позбування людиною своєї гріховносте (певна річ, за допомогою Релігійної Науки), Голмес стає на позиції Індуїзму, хоч і старається, на відміну від інших культів, не користуватися такими поняттями, як карма, нірвана, йога, брахма.

Ступінчастість у духовному розвиткові людини Голмес застосовує і до своїх поглядів на Ісуса Христа. Він розділяє Госпо­да на дві половини: Ісус - це людина і тільки; Христос - це Бог. І тільки в певний момент Ісус-людина «перейшов» у Христа-Бога. Смертний Ісус, каже Голмес, прийняв дух Христа і став голосом Бога для людства. Хто може погодитися з таким трактуванням, коли Святе Письмо навчає, що Син як особа Трійці існував вічно, ще до створення світу і створення людини? Подвійну ж природу Ісуса Христа Голмес розділяє і встановлює між розділеними частинами якусь перехідність. Це дуже тонке спотворення правди, яке одразу не може помітити той, хто не твердий у своїх християнських переконаннях, а саме на таких розраховував творець Релігійної Науки Голмес.

Треба розрізняти культ Християнської Науки, яку ми розглядали раніше (він базується на християнських засадах і спотворює тільки їх), і культ Релігійної Науки, що базується не тільки на Християнстві, а й на різних релігіях і потроху спотворює кожну з них.

Наука про Святий Дух у аналізованому культі виходить з того, що Святий Дух є жіночою стороною Бога. Таку ж нісенітницю стверджує, як ми знаємо, кореєць Мун зі своєю «церквою». Голмес дещо раніше висунув тезу про жіночність Святого Духа, але Мун, можливо, опрацював що мітичну ідею самостійно і детальніше.

Релігійна Наука не торкається проблеми життя душі після фізичної смерти тіла, але спасіння людини бачить у вдосконаленні людини і переході її в божий стан. Невідомо тільки, як: шляхом перевтілень, як в Індуїзмі, перебування в різних духах, як у Спіритизмі, чи якось ще.

На закінчення скажемо, що тепер культ Релігійної Науки, духовний центр якого знаходиться в невеликому місті у штаті Каліфорнія, переживає духовну скруту у зв'язку з відходом від неї членства і кризою керівних кадрів.

Запитання

1. Хто такий Е. Голмес і як він створив культ Релігійної Науки?

2. Як трактує Релігійна Наука пресвяту Трійцю?

3. Як трактує Релігійна Наука Ісуса Христа і Святого Духа?

ВСЕСВІТНЯ ЦЕРКВА БОГА

Секту під цією назвою називають ще Армстронгізмом, бо її заснував і сформулював її «богословію» американський рекламний агент Герберт Армстронг (1892-1986). У молоді роки Армстронґ займався рекламним бізнесом у штаті Айова і не думав професійно займатися духовними проблемами. Проте дружина постійно йому дорікала, що святкувати треба не в неділю, а в суботу. Щоб розіб­ратися самому в правдивосте претензій дружини (або 'їх неправди­восте), Герберт засів читати Біблію і після цього прийшов до висновку, що дружина ніби мала рацію: святкувати треба в суботу.

Він вирішив переконати якнайбільше людей у свош країні, щоб вони залишили богослужіння в недільні дні і перейшли на суботні. З цією метою він створив систему радіовисилань і почав видавати журнал «Проста правда». Свою радіопрограму він назвав «Радіо завтрашнього світу». І вже в січні 1933 р. Армстронг органі­зував Всесвітню Церкву Бога. Оскільки принцип суботи ліг в основу секти Армстронга під очевидним впливом юдейської релігії", то секта в цілому вписується в рамки змішаних західно-східних культів і сект. І хоч основою для побудови Армстронгової схеми була взята Біблія, проте в деталях відчувається віяння інших східних релігій.

Перш ніж заявити світові про свої начебто нові відкриття простої правди, він почав із заперечення положень Біблії і фактів історії Церкви. Свої погляди цей чоловік виклав у книзі «Автобіографія Гер-берта Армстронна» (1967), яка розглядається в колах прибічників сек­ти як своєрідне «святе письмо». А й справді, претензії Армстронга да­лекосяжні, він силкується грунтовно підправити дійсне Святе Письмо.

Почав Армстронґ з того, що проповідь благої вісті Бога припинилася в 69 р. по Різдві Христовім, коли апостоли, будучи попереджені, що Єрусалим буде зруйнований, залишили місто. Справді, наступного року римський полководець Тит спалив Єрусалим. Відтоді, веде далі Армстронґ, упродовж вісімнадцяти з половиною століть всесвітнє організоване проповідування Євангелії Христа було неправильним. Усе, що робили євангелисти, отці Церкви, Вселенські Собори, помісні собори, святі мученики й подвижники, виявляється, було помилковим, «прийняттям неправдивих поглядів». І лише через нього, Герберта Армстронга, Господь «відновив свою працю», надав «два дев'ятнадцятирічних цикли для проголошення тієї своєї Євангелії, яка підготовить його друге пришестя».

Отже, Армстронґ поклав на себе не тільки місію останнього «пророка» перед приходом Ісуса Христа на Землю вдруге, а й став на слизьку дорогу деяких своїх попередників-сектантів: вгадати й передбачити дату другого пришестя Бога на Землю. Звідки він узяв два дев'ятнадцятирічних цикли проповіді Євангелії, Армстронґ лишив таємницею.

А тепер глянемо на «євангелію», яку пропонує нам пан Армст­ронґ. Перше, на чому спотикалися попередні культи й секти, була пресвята Трійця. Не оминула цієї долі і Всесвітня Церква Бога. Бог - це не Трійця, твердять її пастори на чолі з Армстронгом. Бог — це родина, яка не е обмеженою замкнутим колом Трьох, вона відкрита. Що це значить? А означає це те, що й люди можуть стати «богами», бо Армстронг відкрив «замкнуте коло» пресвятої Трійці. Це і є віяння східного містицизму щодо перетворення людини в «бога» різними самовдосконаленнями та очищеннями. Цю небіблійну, нехристиянську тезу інших сект знову підносить Армстронґ, лише під дещо іншим соусом - відкритої родини Бога. На доповнення цієї єресі вони, люди із Всесвітньої Церкви Бога, повторюють небилицю інших сект, що Святий Дух не є особою, не є третьою іпостассю Бога, а тільки розумом чи енергією.

Чимало єресей у ранній Церкві, у Візантії, виникало в супереч­ках про природу другої особи пресвятої Трійці - Бога-Сина, тобто Ісуса Христа. Ті суперечки давно втихомирилися, але нові секти ще й ще підносять це питання і розворушують старі єретичні румо-вища. Свою лепту внесла і Всесвітня Церква Бога. Вона стоїть на тому, що Ісус Христос тілесно не воскресав, а що це було тільки «психічне» воскресіння тіла й костей. Ніде в Письмі, твердив Арм-стронг, не сказано, що Він був живим та активним, чи що Бог повер­нув Його в людське тіло, яке померло, а тепер воскресло. Фунда­тор Всесвітньої Церкви Бога розвиває єресь, що воскреслий Ісус був не живою людиною, а примарою, яка воскресла тільки психічно.

Оригінальні ідеї запропонував лідер Всесвітньої Церкви Бога щодо кари за гріх після смерти. Добре вже те, що він визнавав існування гріха. Але погано, тобто не біблійне, що заперечував кару за нерозкаяні гріхи в пеклі. У системі Армстронга жодного пекла як такого не передбачено. Усі, що вмерли з гріхами, навічно залишаться мертвими, їх ніде не буде, вони поринуть у небуття. Це нагадує нирвану індуїстських вірувань. А щоб розквитатися з пеклом, Армстронг нічого кращого не вигадав, як те, що вогонь у геєні вигорить сам собою і погасне. Ось так Всесвітня Церква Бога, створюючи і власну «богословію», і власну «євангелію», заперечує вічну кару і саме життя після земного життя. І, нарешті, про суботу. Через суперечки з дружиною в молодості Армстронґ став запеклим суботником. Він договорився до того, що пошанування неділі є... знаком Звіра! У своїй аргументації за повернення до суботи фундатор цієї секти посилається на те, ніби Костянтин Великий і Перший Вселенський Собор (325 р.) силоміць ввели неділю, а до того була субота. Проте він погано знав історію ранньої Церкви: з перших віків християни - отці Церкви, пресвітери (священики), диякони, миряни — вважали дотримання суботи винятково єврейською (юдейською) традицією.

Відверто вигаданий характер має Армстронгова теза про так званий англо-ізрашзм. Суть його полягає в тому, ніби десять пропа-лих ізраїльських племен підчас розсіяння Ізраїлю, після знищення Єрусалима, рушили через Европу до Британії, а відтак до Сполу­чених Штатів, які до унезалежнення були британською колонією. Проте дослідження вчених різних спеціальностей не підтверджують цього припущення Армстронґа. Це є авторська вигадка.

Після смерти Армстронґ багато його суперечливих положень, в яких піддаються ревізії основоположні доктрини Християнства, переглядаються й виправляються новим керівництвом Всесвітньої Церкви Бога, яке очолює пан Йосип Ткач. Ця секта перебуває тепер у стадії дискусій і внутрішньої перебудови, перегляду давніших помилок. Але до правдивої Церкви їй ще далеко, бо вона лишається відокремленим тілом, не поділяє всіх положень правдивого Християнства, тобто є сектою.

Запитання

1. Через які суперечки з дружиною почав Герберт Армстронґ шлях до заснування Всесвітньої Церкви Бога?

2. На підставі чого Армстронґ вважав Бога не Трійцею, а родиною?

3. Як дивиться Всесвітня Церква Бога на Христове воскре­сіння, на проблему гріха, пошанування неділі як дня воскресіння?

4. Що таке англо-ізраїлізм і чи відповідає він правді?

ОКУЛЬТИЗМ І СПІРИТИЗМ

У кожній історично складеній релігії,- чи вона монотеїстична чи політеїстична, міжнародна чи виражає вірування одного народу,-обов'язково є поняття Добра і Зла. І кожна така релігія старається ствердити ідеал Добра, віру в Бога Добра, який переможе і знищить Зло. І нехай ці релігії накреслюють глибоко помилкові шляхи до Бога і навіть спотворений до невпізнання образ Його, все одно вони стоять на боці Бога Добра.

Зло ж уособлює собою ворог Бога і людини - Сатана. З неза­пам'ятних часів люто бореться він проти Бога і, будучи геніяльним на винаходи, випробував силу-силенну методів і засобів у боротьбі проти Бога. Як просто нам, людям, поставити нашому Творцеві Богові запитання-нарікання: «Якщо ти, Боже, всесильний і навіть створив був ангела світла Сатанаїла, наділив його геніяльним розумом, неземною красою і космічною силою для виконання Твоїх доручень, то чому Ти не знищиш його тепер, коли він Тебе підло зрадив, повстав проти Тебе і, спонукуваний гордістю, захотів сам стати «богом» та перетворився з ангела Божого Сатанаїла у богоборця Сатану?»

Таке питання ставлять тисячі, мільйони людей. Але на нього нема відповіді на сучасному етапі розвитку людства. Ми можемо здогадуватися лише, що, терплячи існування Сатани, Бог хоче випробувати людство і кожну людину на вірність Собі; щоб до нього прийшов кожен добровільно, а не під тиском обставин або з примусу іншої волі. Кінець же Сатани добре описаний у Євангелії від св. Матвія і в останній книзі Біблії - Об'явленні св. Івана Богослова, або Апокаліпсисі. Образ його виведений — на основі тієї ж Біблії- в поемі англійського письменника XVII ст. Джона Мільтона «Загублений Рай».

Відчуваючи свій кінець, Сатана хоче відтягти його настання, а тим часом обдурити і знищити якомога більше людей, забрати у них надію на життя вічне в раю, при престолі Бога. Ми бачимо, що пін витворяє хоч би в нашому XX ст.: в політиці, в економіці, в міжнаціональних і міждержавних відносинах, у провокуванні воєн, голодоморів, катастроф, руйнуванні сім'ї, спокушуванні молоді, вигадуванні й поширенні невиліковних хвороб. Але особливо шаленіє Сатана в питаннях віри в Бога і духовного життя людей. Це на його рахунок треба віднести усі спотворення в релігіях народів світу, тонкій і майстерно замаскованій фальші багатобожжя й ідолопоклоніння,- замість правдивого визнання єдиного Бога і поклоніння Йому в дусі й істині. Одним словом, чорних справ Сатани не перелічити.

В останні два століття, мов у відчаї передчуття неминучого кінця, Сатана створює власну релігію, маскуючи її за численними «невинними» і навіть милозвучними та наукоподібними назвами: спіритизм, астрологія, магізм, хіромантія, екстрасенс, полтерґейст, біополе, контактерство, гіпноз, космічна енергія, непізнані літаючі об'єкти та багато інших. Сукупно їх називають Окультизмом. Будучи за своєю природою зрадником і злодієм, Сатана краде з історичних релігій і, в першу чергу, з Християнства, поняття й терміни, образи й вислови; потім наповнює їх солодким трунком брехні і в такий спосіб зводить тисячі людей. У кожне добре діло на нивах свободи, релігійного і громадського життя він негайно вливає свою ложку дьогтю, усіма можливими й неможливими засобами розсіває бур'яни космічного Зла, паном якого він є.

Численні й хитро розставлені, мов капкани, вірування в Сатану та його атрибути можна об'єднати в поняття Окультизму. Однак у багатьох відгалуженнях цієї своєї релігії Сатана намагається втовкмачити своїм вільним і невільним прибічникам, що ніякого Сатани нема і ніколи не було, що нема і не може бути у світі духів Зла, а будь-який дух і будь-яка духовність - це тільки Добро! Ця підступна пропаганда має успіх не тільки серед людей неосвічених, темних та забобонних, але й серед витончених інтелігентів. Тому Окультизм і Спіритизм виникли в середині XIX ст. у СІЛА не як релігія, а як науковий напрям. У такій науковій оболонці шириться він по Европі, а відтак і по всьому світі в XIX і XX ст.ст.

Спіритизм виник не раптово і не на голому місці. Латинське слово «зрігііиз» означає і дух, і душу. Про дух багато мовиться буквально в усіх релігіях світу. Найкраще і найповніше наука про дух, душу і тіло викладена у християнському Святому Письмі -Біблії. Там гранично чітко мовиться, що тільки Святий Дух як невід'ємна іпостась Бога є носієм абсолютного благого Добра. Духи ж світу цього чітко поділяються на добрих і злих, залежно від того, від кого вони послані: від Бога чи від Сатани.

Проте Спіритизм стер цю відмінність і відніс усіх духів до категорії добрих. У своїй містичній частині Спіритизм навчає, що душі померлих приходять з надприродного потойбічного світу у наш земний світ і з ними можна зустрітися, бачити їх втіленими, спостерігати за 'їхніми діями (наприклад, як вони переставляють меблі й інші хатні речі), чути 'їхні голоси. В цьому відношенні Спіритизм запозичив багато від праісторичного Анимізму, як і від історичних багатобожних релігій цивілізованих країн Азії (Брахма-низму, Індуїзму, Буддизму, Синтоїзму), які були і є забруднені вірою в переселення духів і в чарування. Наприкінці XIX ст. в Европі та СІЛА були вже десятки мільйонів обдурених Спіритизмом. Вони мали своїх теоретиків, таких, наприклад, як американець Дейвіс і француз Кардек.