Унітаріянсько-універсалістська церква 1 страница

Пишучи в заголовку слово Церква (з великої літери і без лапок), відчуваєш докір совісти; бо насправді йде мова про «церкву» - з малої літери і в лапках. Це умовна назва ліберального об'єднання, яке майже нічого спільного не має з правдивою Христовою Церквою. Але власна назва є власною назвою, тому тільки задля цього мусимо тут написати усі три слова з великої літери.

Унітаріянство виникло давно - ще на початку руху Реформації, в XVI ст. в Англії. Цей рух протиставив себе тоді основним течіям Реформації - Лютеранству та Кальвінізму. Унітаріянці були одними з перших ревізіоністів Біблії: вони поставили під сумнів головні догмати Християнської релігії, даючи їм власні, цілком довільні, надумані, ліберальні тлумачення. Унітаріянцям хотілося мати якусь духовність, виглядати віруючими людьми, але вимоги Біблії в моральному плані їх зовсім не влаштовували. І тому вони взялися за «унітаризування» (об'єднання) праведного з грішним. Плідним фунтом для унітаріянців були середовища ліберальних партій і угруповань, об'єднання інтелектуалів і мистців, університети. Гарвардський університет біля Бостона - колись центр офіційної Богослови - стає в другій половині XIX ст. (І є дотепер) розсадником унітаріянських релігійних поглядів у ГЛІТА і в цілому західному академічному світі.

Універсалістська Церква - дещо молодша за Унітаріянську. її провідники проповідують свою основну тезу, що всі люди, врешті-решт, одержать спасіння, без огляду на 'їхні релігійні переконання чи 'їх відсутність. Вони правильно кажуть, що любов Бога безмежна. І на цьому ставлять крапку. Але Святе Письмо не ставить на цьому крапки. Бо ця любов вимагає щирої віри у викупну жертву Господа, а якраз особа Викупителя і саме викуплення є «каменем спотикання» як для Унітаріянців, так і для Універсалістів.

На фунті вільнодумства й довільного трактування Біблії і відбулося об'єднання обох «церков» у 1957 р. в одну Унітаріянсько-Універсалістську Церкву. У неї нема своєї власної «священної» чи «богонатхненної» книги, нема власного символу віри. Але це зовсім не значить, що прихильники цього об'єднання повністю визнають Біблію та Нікейський Символ Віри, прийнятий на Першому Все­ленському Соборі 325 р. Швидше всього, вони прийняли єресі, з якими вели непримиренну боротьбу отці цього і наступних Вселен­ських Соборів. Так, Унітаріянці та Універсалісти відкидають пресвяту Трійцю, Божественну природу Ісуса Христа, віру в надзвичайні чуда (як ті, що описані в Біблії, так ті, що сталися в історії Христової Церкви), концепцію викуплення, існування пекла і раю. Це вже було - було в єресях аріян, антитрінітаріїв, монофізитів тощо.

Якщо ранні представники Унітаріянства Джонатан Мейх'ю (1720-1766) та Вільям Чаннінг (1780-1842) свій лібералізмпов'язували з такою позитивною рисою Християнства, як віро­терпимість, то сучасні представники об'єднаної «церкви» розуміють віротерпимість як одночасне сповідування протилежних і взаємовиключних релігій. Джек Мендельсон написав таке: «Я хочу називатися християнином тільки в тому випадку, якщо разом з наступним зітханням мені дозволено буде вимовити різні варіянти: я також єврей, я індус, я мусульманин, буддист, стоїк, послідовник Ехнатона, Зороастра, Конфуція, Лао-Цзи і Сократа». Цей же «теолог» писав, що Біблію і віру створили люди, що Біблія повна виправлень, пропусків і помилок. Про Ісуса Христа пан Мендельсон писав, що Він вважав Себе в основному Месією для юдеїв, а це лиш Його послідовники та перекладачі перетворили Ісуса у християнського Спасителя, який послужив викупленню гріхів людства. Деякі лідери «церкви» вважають, що членство в їхній «церкві» можна сполучити з атеїстичними переконаннями.

Взагалі, керівники і звичайні члени Унітаріянсько-Універсалістської Церкви у своїх численних заявах та інтерв'ю охочіше признаються, у що вони не вірять, ніж у що вірять. Ось висловлю­вання Джорджа Маршалла: «Члени Унітаріянської та Універса-лістської Церков заперечують доктрину Трійці, Божественність Христа, віру у надприродні чуда, концепцію вибраносте, що означає спасіння, концепцію пекла як місця кари померлих». А ось вислов­лювання Джека Мендельсона в журналі «Лук» за 8 березня 1955 р.: «Члени Унітаріянської Церкви не вірять у те, що Ісус є Месією,-хай це буде втілення надії юдеїв чи фантазії християн. Вони не вірять у те, що Він є втілений Бог, чи друга особа Трійці, чи суддя наприкінці світу, котрий судитиме живих і мертвих».

Читаючи такі висловлювання, де все найдорожче для правдивих християн заперечується і відкидається, сторонній спостерігач не може не думати, що під назвою, під личиною «християн» і «церкви» ховаються представники будь-якої іншої релігії, але тільки не Християнства. Всупереч ясній і недвозначній науці Біблії, що всі зфішили, що нема праведного жодного, що всі потребують спасіння від Когось ззовні, об'єднана «церква» твердить, що людина не є грішною у своїй суті, тому вона не повинна засуджуватися (тобто каятися), і якщо буде правильно себе поводити, то «може одержати рішучу перемогу сама над собою». Самовиправдання людини від гріха - щ теза є останнім штрихом у типово нехристиянському «портреті» аналізованого культу.

На закінчення слід зауважити одну термінологічну деталь: з уваги на дещо ускладнену вимову назви цього культу, в англомовних країнах її називають «Юнайтед Черч» - Об'єднана Церква. Отож, почувши десь у СІЛА, Канаді, Англії чи Австралії це слово­сполучення, знайте, з ким маєте справу.

Запитання

1. Що було спільного між Унітаріянською й Універсалістською «церквами» до їх об'єднання?

2. Проаналізуйте висловлювання лідерів цієї «церкви» про Трійцю, Ісуса Христа, Біблію, гріх.

МІЖНАРОДНИЙ ШЛЯХ

Протестантські конфесії, щоб протиставити себе історичним Церквам (Католицькій і Православній) та довести свій історизм, часто кажуть, що вони відновили вірування ранніх християн так званого катакомбного періоду, тобто І-ІІ ст.ст., коли тривало жорстоке переслідування християн Римською імперією. Останнім часом за подібний аргумент беруться також культи і секти: мовляв, історичне Християнство віками вводило людей в оману, неправильно трактуючи Святе Письмо, а от така-то й така-то «нова церква» одержала «видіння» або «об'явлення» Господа і відновлює чисту віру ранніх християн.

Таким доказом активно користуються й послідовники секти Міжнародний Шлях, яка виникла всередині нашого XX ст. під впливом учення американського пастора зі штату Огайо Віктора Вірвіля (1916-1984), який відійшов від Реформаторської та Єван­гелічної протестантських конфесій, щоб утворили власну «церкву». Назву секти пастор Вірвіль вигадав на підставі 2-го вірша з 9-го розділу «Дій святих апостолів». Там мова йде про те, що Савло — майбутній апостол Павло, коли він був з юдейськими фарисеями, узяв у єрусалимського юдейського першосвящ£ника листи до дама­ських синагог, аби по дорозі ловити християн, в'йзати їх і доставляти в Єрусалим на розправу. Секта п. Вірвіля вхопилася за слово «доро­га» або «шлях» і ввела його до своєї офіційної назви. Це мало означати, що Вірвілеві сектанти ідентифікують себе з тими нещас­ними на міжнародному шляху з Єрусалима й Дамаск, за якими ганялися влада і фарисеї. Так вони одягли на себе вінець мучеництва, а це дуже вигідно сьогодні для тих, хто шукає Дешевого популізму. Справді, Міжнародний Шлях п.Вірвіля Дещо взяв від ранніх християн: не ореол мучеників (секту ніхто не переслідує, вона заможна і сама нападає на правдивих християн), а єресь аріянства з деякими модерними добавками від Свідків Єгови, Унітаріянців-Універсалістів тощо. Лідери Міжнародного Шляху на кожному перехресті, де вони проповідують, клянуться у вірності Бібілї і радять своїм послідовникам викинути всі інші книжки, окрім Біблії. Є, правда, один виняток: це десять книжок, які Написав сам п.Вірвіль, а також книжок, які написав наступник п.Вірвіля, нинішній президент секти Крейґ Мартиндейл. Духовний центр Міжнародного Шляху знаходиться у місті Нью-Ноксвіл, штат Огайо. Секта оформи­лася 1958 р., має два коледжі (в штатах Індйна й Канзас), членів сво'іх не обліковує, але рахує кількість слухачів курсів секти — їх уже понад 150 тисяч у 50 країнах світу. Міжнародний Шлях розсилає своїх місіонерів з програмою «Слово над світом» по всьому світі для вербування прихильників. Після см£рти засновника секти п. Вірвіля у Міжнародному Шляху почалась боротьба за владу і секта розпалася на ще дрібніші угруповання

Пропагандистські засоби секти - це курсИ лекцій під загальною шапкою «Влада для щедрого життя», місіонерська програма «Слово над світом», ілюстрований журнал «Міжнародний Шлях» і десять книг Віктора Вірвіля. Ось деякі назви його книжок: «Одержуючи Дух Святий сьогодні», «Влада для щедрого життя» (як і назва курсу лекцій), «Ісус Христос не є Богом».

Що проповідують, чому навчають ці курси, місіонерські про­грами, книги? Міжнародний Шлях вибрав своєю вузькою спеціяль-ністю проблему Святого Духа. Не так для того, щоб вияскравити повноту дії третьої особи пресвятої Трійці, як ревізувати це поняття і цю особу. Коли п.Вірвіль перебував у Євангелічній конфесії, він писав і говорив речі, які випливали з Біблії: що Бог є в трьох особах, вони є всі рівні і Божественні.

Утворивши ж секту Міжнародний Шлях, він уже пише й говорить інші речі. Виявилося, що, уважніше прочитавши Біблію, він нічого там не знайшов про християнську Трійцю. У книзі «Ісус Христос не є Богом» (1975) п. Вірвіль написав таке: «Якби Біблія навчала про християнську Трійцю, я б з радістю прийняв це». І далі: «Справді, існує доктрина Трійці, але я не вірю, що Біблія навчає цьому». Це на початкових сторінках книги. А далі йде вервиця єресей щодо Святого Духа, на основі яких автор обґрунтовує те, що виніс у заголовок книги: що Ісус Христос був чистий, безгрішний, святий, «ягня зі стада» (і ще багато гарних слів), але... не Бог!

У концепції Духа Святого, в якій п.Вірвіль був вузьким спеція-лістом, він виявив себе неабияким вигадувальником, не повторивши жодного з попередніх лідерів сект. Він висунув теорію про двох Святих Духів: одного - з великої літери, а другого - з малої. Перший Святий Дух - це просто інше ймення Бога-Отця. Це той Дух Святий, що дає. Другий святий дух (з малої літери) - це сам дар, який приймається людиною і є людським святим духом. Оскільки Святий Дух (з великої літери) є те саме, що й Бог-Отець, а Син (Ісус Христос) не є Богом, то ніякої Трійці, за доказами Вірвіля, не існує. Лише в день П'ятдесятниці інший святий дух (з малої літери, тобто подарунок від Бога) знову повернувся до людей (бо був у людині в часи Адама, а потім був відібраний назад), щоб спасати людей. «Той, що дає,- це Бог Дух,- писав п. Вірвіль,- Його дар - це дух. Невміння визначити різницю між Тим, хто дає, і тим даром, який Він дає, зумовило безліч непорозумінь у справі Святого Духа».

Навіть для богослова-початківця ясно, що ця плутанина, ці вигадки нічого спільного не мають з наукою, яка є в Біблії, в історичному Християнстві. Новітні вигадки, замішані на давніх єресях, не можуть бути доказом повернення до джерел раннього Християнства.

Запитання

1. Розкажіть історію виникнення секти Міжнародний Шлях та походження її назви.

2. З яких давніх і нових єресей черпав свої ідеї засновник секти Віктор Вірвіль?

3. У чому полягає спотворення сектою учення про Святий Дух?

СХІДНІ КУЛЬТИ І СЕКТИ

КРИШНАЇЗМ

Час, який ми переживаємо, характеризується неймовірною плутаниною вірувань. Це доба великих спокус і випробувань вірую­чих людей на духовну міць. Темні духи носяться над світом, не минаючи практично ані одної людини. Про ці омани, спокуси і фальші прикінцевої історії світу недвозначно попереджає Господь мовою Біблії. Однією з найбільших спокус є вихід східних релігій поза традиційні терени свого поширення, заполонення ними всього світу, особливо людей християнських країн. Східні релігії, сформовані у глибоку давнину на основі мітології та фольклору східних народів, тепер дробляться на культи і секти, покидають свої країни і рухаю­ться на Захід, спокушаючи християн нетвердих переконань, духовно незрілу молодь, яка шукає гострих і екзотичних відчуттів і потрапляє в сіті чужих і далеких вірувань, з яких так важко потім виплутатися.

Східні культи і секти - це бічні відгалуження Індуїзму, Буддизму, Синтоїзму, Даосизму тощо, їхні пропагандисти кажуть, що ці від­галуження сумісні з психологією західних людей і навіть з Хрис­тиянством. Не вірячи в Біблію і відкидаючи її як Боже Слово, східні сектанти все ж іноді цитують Біблію, щоб виглядати приваб-линими в очах західних людей. Так, наприклад, з настанням релігійної свободи в Україні після 1991 р. в нашій державі з'явилися на вулицях люди в білих довгих одежах з тюрбанами на голові. Вони мило говорили про мир і любов, добробут, вічне щастя і безхмарне життя; казали, що вони нічого не мають проти Христа, але хочуть запропонувати щось ліпше за Нього. Це були кришнаїти. Так ми дізналися, що до нас з далекої Індії прикочувала секта, яка відгалузилась від традиційного Індуїзму і дістала офіційну назву: Міжнародне Товариство Свідомосте Кришни, або коротше: Харе Кришна. Коріння Кришнаїзму сягають XV ст., коли традиційний Індуїзм почав розпадатися на єресі і розколи. Верховним богом в Індуїзмі є Вишну, який одного разу виявив себе в образі Кришни. Кришнаїти ж почали навчати навпаки: головним богом ніби є Кришна, який виявив себе як Вишну.

Справа тут не лише у переміні ролей. Якщо в класичному Індуїзмі бог не має ознак особи, він розлитий у Всесвіті, знаходиться скрізь, у кожній речі та істоті, то кришнаїти персоніфікували бога Кришну. Вони визнають його вищою особистістю, яка існувала до створення світу і до таких менших богів, як Брахман, Шива чи Вишну. І ось Кришна створив усе, що є тепер у Всесвіті, бо сам процес творення і його наслідки становлять для Кришни велику насолоду. Менші боги, створені Кришною, є тимчасові й службові боги для виконання певних завдань. Вони є частиною або виявом Кришни, який є самим життям, суттю всього живого.

У системі Кришнаїзму якесь місце знайшлося і для Ісуса Христа. Тоді як класичний Індуїзм цілковито відрубаний від Біблії, Кришнаїзм в особі сучасних проповідників (наприклад, американця індуського походження Прабупада) знаходить бодай невелику площину дотику з Християнством: вони вигадали для Ісуса Христа ролю одного з мільйонів перевтілень Кришни. Кришна - батько, Ісус - один з бага­тьох синів Кришни, стверджує «пророк» Прабупад. І тому Ісус нібито поклонявся Кришні, навіть перебував в Індії. Ці легенди потрібні кришнаїтам для впливу на християн, які нетвердо знають Святе Письмо, для приваблювання їх до себе. Подібно до деяких західних культів і сект, Кришнаїзм не визнає Ісуса Христа вічним Богом, а другорядною й епізодичною особистістю. «Пророк» кришнаїтів Пра­бупад писав про Господа таке: «Бог післав Ісуса, щоб той був духов­ним учителем певних людей у певний час, у певному місці... Він не твердив (як твердили інші), що є єдиним Післанцем, який репре­зентує Верховну Особу, який будь-коли ходив чи ходитиме Землею».

Наука про спасіння у кришнаїтів діяметрально відрізняється від християнської. Якщо у християн базою спасіння є віра в того, хто вже спас нас на хресті, то у кришнаїтів такою базою є все ті ж «добрі діла», що фігурують і в інших сектах, а також церемонії поклоніння Кришні та відмова від матеріяльних благ. Цьому ж останньому кришнаїти надають особливого значення. Аскеза, скромність і бідність не є у них самоціллю, а засобом для здобуття свободи, для вільного поклоніння Кришні. Не тільки заможність, а навіть елементарний матеріяльний добробут прив'язують, на думку кришнаїтів, людей до всього матеріяльного і відвертають від думання про Кришну, слухання про нього й оспівування його, а також постійного повторювання його імени.

Кришнаїти вірять у магічне значення вимовлених слів. Такі особливі, «сакраментальні» слова вони називають мантрами. Кожному вірному цієї секти треба мати вервицю із ста восьми вузликів або намистин (число 108 є в них святим). Переходячи до кожної нової намистини вервиці, кришнаїт повинен мінімум 16 разів повторити слова «Харе Кришна» - упродовж дня 1728 разів! Це -щоденна норма, не рахуючи співів хвали Кришні, точно регла­ментованих церемоній, читань, слухань і мовчазних духовних вправ.

Подібно до прихильників класичного Індуїзму, кришнаїти вірять у переселення та перевтілення душ після смерти, але вважають ці переміни тяжкими і небажаними. Тому вони надають особливого значення поведінці людини, яка стоїть на порозі смерти. Якщо в такому немічному стані людина думатиме про сторонні речі, про земне життя й будь-що матеріяльне, значить ця людина не є досконалою і їй не минути вироку на болісне переродження в нову форму життя для подальшого вдосконалення й наближення до Кришни. «Пророк» Прабупад навчав, що про яку форму життя людина думає, розлучаючись зі своїм смертним тілом, ту форму вона й набуде.

Отож, радять кришнаїтські мудреці своїм послідовникам, треба постійно, особливо наприкінці життя, думати, говорити про Кришну, уявляти зустріч з ним, славити його, без упину вимовляти його ім'я, скеровувати до нього всю волю і рештки душевних сил. Такий досконалий кришнаїт уникне дальших перероджень у інші форми життя і піде до Кришни, у світ блаженства й невимовного щастя.

Цього рубежу досягають вибрані, бо коли людина в житті творила погані справи, то навіть прикінцева відданість Кришні не увільнить її від карми - справедливого покарання за минулі гріхи у вигляді перевтілення в іншу істоту для дальшого виправлення.

Отже, в Кришнаїзмі використані деякі спільні поняття гріха, що віддалено нагадують біблійні поняття. Але тільки віддалено, тільки зовні. Бо доктрина карми і перевтілень в інші істоти є цілковито небіблійною і нехристиянською. Чи ж справедливо, що в новій живій істоті душа терпітиме за колишні гріхи, яких вона вже й не пам'ятає? Де гарантія, що в новому житті і при нових випробуваннях душа не повторить колишніх гріхів або не наробить нових? Перевтілення можуть призвести не до очищення від гріхів, а до їх подальшого нагромадження, і, за логікою, перевтіленням і стражданням в кожній новій формі життя може не бути кінця. Отож, обіцяні кришнаїтами «золоті гори» в обмін на вічний піст, вервичку із 108-ма намистинами та мільйонами вимовлених слів «Харе Кришна» є солодкою ілюзією, мітотворчістю, а не реальністю святого життя в Господі Ісусі Христі.

Запитання

1. Яка різниця між релігією Індуїзму і сектою Кришнаїзму?

2. Яке місце в системі кришнаїтських вірувань посідає Ісус Христос?

3.3 чого складаються церемонії кришнаїтів та як вони уявляють спасіння?

ТРАНСЦЕНДЕНТНА МЕДИТАЦІЯ

Майже щороку на рекламних щитах українських міст з'яв­ляються великі афіші з кольоровим портретом жінки-індуски серед­нього віку з усміхненим обличчям та червоною цяткою на чолі. Напис російською мовою сповіщає, що країнами Центральної та Східної Европи знову подорожує активна пропагандистка індуїст­ського культу, відомого під назвою «Трансцендентна Медитація». Ця пані має науковий ступінь доктора медицини і в своїх платних лекціях пропагує йогівський метод виліковування «усіх хвороб» способом навіювання, розслаблення, внутрішнього зосередження, відпочинку та духовного зростання. Усе це подається під виглядом відродження старовинних індійських рецептів нетрадиційної медицини. Але насправді Трансцендентна Медитація є релігійним культом, запозиченим з Індуїзму й осучасненим елементами телепатії (впливу на психіку людини на відстані) та окультизму (спілкування з надприродними силами за цопомогою магії). Офіційно ж «пророки» Трансцендентної Медитації заперечують релігійний характер свого культу, твердячи, що 'їхня наука є галуззю нетрадиційної медицини.

Мета культу Трансцендентної Медитації, як і інших культів та сект,— відвернути населення нашого християнського краю від віри наших дідів та батьків та взамін дати оманливе «самозаглиблення в те, що знаходиться поза межами свідомости» (так приблизно можна перекласти словосполучення «трансцендентна медитація»). Це далека, чужа і небезпечна ідеологія, яку, не доведи Господи, сповідувати правдивому християнинові! Заснував цей культ 1958 р. 48-літній індус, фізик за фахом (закінчив Аллахабадський універси­тет) Магеш Прасад Варма. Його вчителем у ділянці релігії був відомий духівник Гуру Дев. Він то й порадив фізикові Вармі виділити з численних книг Індуїзму ті місця, які торкаються самонавіювання і самозаглиблення. Вивчивши відповідні місця індуїстських писань, Варма організував 1958 р. рух за духовне відродження, серцевиною якого стала Трансцендентна Медитація. Так Варма став «пророком» нового культу і змінив своє прізвище на Магариші Магеш Йога. Слово «Магариші» означає «великий ясновидець», Магеш - родове його ім'я, Йога - учитель медитації йогів. Прихильники цього культу І Іазивають свого лідера одним ім'ям - Магариші.

Новоутворений культ Магариші став проповідувати не в Індії, .І у США, куди він приїхав наприкінці 50-х рр.,- у країну, де виникли й поширилися інші культи і секти. Менш як за півстоліття Магариші здобув від двох до трьох мільйонів своїх прихильників по всьому світові.

Успіхи культу зумовлені тим, що його релігійна основа надійно прикрита авторитетом відродженої індійської медицини. Після успіхів у США медитатори Магариші рушили в інші країни, передусім до Европи, і в такий спосіб дісталися й України. Вони обіцяють швидке поліпшення здоров'я хворим, відновлення молодечої бадьоросте втомленим, різке зростання розумових і творчих здібностей без стресів і напружень. Хто відмовиться від таких райдужних перспек­тив і не піде на сеанси Трансцендентної Медитації? Тому культ має вже по всьому світові понад три з половиною сотні навчальних центрів, звідки потоком ідуть гроші в університет Магариші (місто Феєрфільд, штат Айова, США) - світовий духовний центр Транс­цендентної Медитації. В цьому університеті готують інструкторів - так званих сідгів, які опановують найновіші методи телепатії, психіатрії, екстрасенсу, проголошуючи, однак, що це відновлена стародавня східна медицина. Проте обман було викрито. На судовому процесі у федеральному суді штату Нью-Джерсі 19 жовтня 1976 р. було доведено, що під виглядом медицини Магариші проповідує один з культів Індуїстської релігії, після чого викладання медитації в школах цього штату заборонили.

У чому виявляється релігійність Трансцендентної Медитації? Передусім у тому, що ті, хто вступає до університету Магариші у Феєрфільді або до одного з численних навчальних центрів, проходять не звичайний прийом до навчального закладу, а ритуал посвячення з читанням Пуджі, тобто одної із священних книг Індуїзму. У ній прославляються 24 Індуїстські «боги», і вступник повинен під час ритуалу 27 разів ставати на коліна. Сам Магариші навчає вузьке коло своїх найближчих послідовників переважно в релігійно-шдуїстському дусі: «Трансцендентна Медитація — це шлях до Бога»,-ось те гасло, за яким живуть сідги в університеті Магариші.

Методи лицедійства й обману, що їх застосовують медитатори Магариші, стали предметом численних позовів у судах, а також темою гострих газетних статей у західних країнах. Тому медитатори активно освоюють новий для себе терен - Центральну і Східну Европу, де після закінчення ери комуністичного владарювання утворився духовний вакуум і нетверді у своїх християнських переконаннях особи часто опиняються в тенетах медитаторів.

Доведено, що методи медитації на базі Індуїзму не тільки не приносять рекламованих магаришистами поліпшення здоров'я і самопочуття, але роблять людей безвольними. Пройшовши сеанси, люди починають жити у страхові, непевности, втрачають відчуття реальносте і самоконтролю. Такий стан вдовольняє медитаторів, бо людьми в розслабленому стані легше керувати і домагатися від них дій, які потрібні проводирям культу.

Богословія Магариші є політеїстична, як і в класичному Індуїзмі: він твердить, що Бог виявляється у двох фазах реальности - як абсолют, присутній у всякому творінні природи, і як особа на вищому рівні творіння. Творець і все те, що ним створене,- це одне й те ж. Тому і люди, за Магаришею,- це «безособові боги». Поняття Бога в системі медитації невиразне і розпливчасте; для його характе­ристики Магариші використовує високопарне багатослів'я, за яким часто нема жодного конкретного змісту. Відчувається, що «пророк» медитації прагне якось узгодити Індуїстський політеїзм з монотеїстич-ними релігіями, тому вигадує «фази» виявлення Бога, «рівні» його творення тощо. Це дає свободу інтерпретувати Бога за своїми потребами, а не за системою якоїсь певної історичної релігії.

Оскільки терен діяльносте Магариші — не Індія, а в основному християнські країни, то він постійно має справу з пограниччям Індуїзму і Християнства. У його працях знайшлося навіть місце для Ісуса Христа; але місце не другої Особи пресвятої Трійці, а як одного з чоловіків, що мали Бога всередині себе. Магариші не заперечує реальности, історизму Христа; але він сперечається з Євангеліями, що Христос був на Землі, щоб стражданням і смертю викупити людей з тенет гріха. У книзі «Медитації Магариші Магеша Йоги» він писав, що ті, хто твердив про страждання Христа (тобто євангелисти й апостоли), виявили «нерозуміння», «неправильно витлумачували життя Христа». «Як можна говорити,- питає Магариші,- про страждання Того, Хто є цілковитою радістю, цілковитим блаженством?» Гарне запитання, але далеке від правди Святого Письма.

Не оминув Магариші й питань гріха та спасіння. Цього не може оминути жоден культ, жодна секта, бо тоді втрачається їх усякий духовний сенс. Оригінального в цих питаннях у Транс­цендентної Медитації небагато. Тут і твердження, що тільки це вчення є правдиве, а інші хибні (рутинне твердження всякої секти); і що гріхи викуповуються добродійством; і що черга гріхів, «які простягаються на численні милі, нищиться тією цілеспрямованістю, яку ми набуваємо через Трансцендентну Медитацію»; нарешті, що медитаціями можна уникнути перевтілень (яка ж індуїстська секта обходиться без науки про перевтілення й переселення душ?), і в кінцевому результаті з'єднатися з Богом. «Знайте, що ви Бог, і коли ви будете знати, що ви Бог, ви будете жити, як Бог»,- ще одна контраверсійна думка Магариші.

Трансцендентна Медитація вигадана для легковірних людей, які швидко надаються на сенсації й чудодійні методи лікуваннм «від усіх хвороб». Проте реальність показує, що ні фізичного, ні духовного здоров'я Трансцендентна Медитація ще нікому не додала. Чи не краще, замість цієї сумнівної медитації, віддаватися роздумам про Господа нашого Ісуса Христа, зміцнюючи нашу віру? Адже про це говорить псалмоспівець: «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків; та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!» (Псалом 1; 1-2).

Запитання

1. Хто заснував Трансцендентну Медитацію і з якою метою?

2. Як було викрито не медичний, а релігійний характер цього культу?

3. Чому навчає Магариші щодо Бога, Ісуса Христа, гріха і спасіння?

ЦЕРКВА НАУКОЛОГІЇ

Виглядає так, що Сполучені Штати Америки є найвідповіднішою країною для виникнення нових культів і сект — і не лише західного, біляхристиянського типу, але й східного. Справа в тому, що, окрім загальновідомої віротерпимости, яка панує в цій демократичній країні, сучасні «пророки» знають, що на створенні нових релігій, культів і сект можна непогано заробити якраз у США. Це не кажучи вже про набуття певної популярносте (радше популізму), що теж відіграє неабияку ролю для амбітних і марнославних людей. Саме з цих міркувань відомий американський письменник-фантаст Лафает Рональд Габбард (1912-1986) після Другої світової війни вирішив створити власну «церкву», давши їй ось цю назву: Церква Наукології. Продумуючи план, до якої б з великих світових релігій прив'язати новостворену «церкву», пан Габбард пішов протореною стежкою. Він бачив, що інші секти набули розголосу тим, що проголосили себе такими, що «завершують» нібито незавершену справу когось з давніх «богів», «пророків» чи й самого Ісуса Христа. Отож, Габбард, залишивши письменницьку працю, вирішив «завершити» справу Сіддхартхи Гаутами, відомого під псевдонімом Будди (УІІ-УІ ст.ст. до Р.Х.). Його «церква», концепцію якої він продумав в усіх деталях, притаманних схильним до фантазій людям, являє собою суміш Буддизму з власними «відкриттями».

Розрахунок виявився вдалим, про що сам Габбард заявив ще 1949 р. із завидною відвертістю: «Писати, щоб одержувати пенс за слово,- смішно. Якщо людина дійсно хоче одержати мільйон доларів, 11' кращий спосіб - це заснувати свою власну релігію». Наступного І %() р. він випустив свою першу «святу» книгу «Діанетика: сучасника розумового здоров'я». В наступні роки він друкував по кілька подібних «святих» книжок щороку. Підрахували, що як письменник І аббард опублікував 15 мільйонів слів, а як «пророк» Церкви Наукології - 25 мільйонів.

Який же символ віри Габбардової Церкви Наукології? Для обнародування цього символу Габбрад вигадав нову термінологію, тому при кожній із своїх книг він давав словник з поясненням вигаданих ним слів. Отже, за його схемою, кожна особа є прак­тично вічна і незнищенна, вона створена понад триста трильйонів років тому. Уявити собі таку давнину просто неможливо. Особа — це душа, сама індивідуальність людини, яка перебуває в тілі малесеньку мить часу. Інший колосальний відрізок часу - до втілення і після смерті - наша істота безкінечне число разів поселяється в різних життєвих формах по всьому Всесвіті. За ці мільйони і мільярди переселень в особі нагромаджується гігант­ський досвід усіх прожитих життів, який налипає на особу, мов морські черепашки на днище великого і старого корабля. І ось, позбутися цього неймовірно тяжкого вантажу нагромадженого досвіду і тим самим уникнути подальших переселень у нові тіла допомагають знання, набуті в Церкві Наукології, а також ритуали-досліди, що їх прийнятий до цієї організації має перейти, певна річ, за відповідну платню. Адже встановлення числа прожитих людиною життів може коштувати багатьох десятків тисяч доларів. А вида­лення з людини так званих «інграмів» (одиниць досвіду від прожитих в минулому життів) коштує ще більше.