Роздумування про христові страсті

Роздумування про Страсті нашого Господа Ісуса Христа це другий засіб, щоб здобути Божу любов. Тут читач може використати мою книжку «Роздумування про Страсті Ісуса Христа, де я обширно описав муки, що Спаситель витерпів під час Страстей.

Нема сумніву, що світ дуже слабо любить Ісуса Христа. Цей брак любови походить із недбалости і невдячности. Люди не хочуть бодай час від часу призадуматися над тим, що Ісус з любови до нас витерпів. Св. Григорій пише: «Смерть Бога за нас видавалася людям дурнотою». Було б нерозумом пропускати, — думали вони — що Бог умирав за Свої нужденні сотворіння. Все таки це правда віри, що Бої гак поступив. Св. Павло каже про Христа: Він полюбив нас і видав Себе Самого за нас(Єф. 5,2).

ВІн пролляв Свою Кров, каже Св.Іван, щоб змити з нас наші гріхи: Попюбив нас і Своєю Кров'ю обмив нас і з наших гріхів(Апок. 1.5)

Св. Бонавентура кличе: «Мій Боже, ти так сильно полюбив мене, що виглядає ніби зненавидів Себе Самого!». В Своїй любові до нас забажав, щоб ми споживали Христове Тіло в Святім Причасті. Св. Тома, говорячи про Пресвяту Євхаристію, каже: Бог так упокорився «ніби був слугою людей, а кожен чоловік був Його богом».

Ось тому Св.Павло кличе: Христова любов завдає нам насилля ( Кор. 5,14). Христова любов, каже Апостол, деяк силує нас любити Бога. Мій Боже, чого люди не доконують. якщо полюблять якесь сотворіння, а потім так мало люблять того Бога, що є безконечною Добротою і красою та що помер на хресті за кожного з нас!

Наслідуймо Св. Павла, що отак говорив про себе: Воронь Боже, щоб я мав чимось іншим хвалитися, за винятком хреста нашого Господа Ісуса Христа! (Гал. 6,14). Хіба може бути в світі більша слава, каже Апостол, ніж мати Бога, що з любови до нас пролляв Свою Кров і віддав життя? Так повинен говорити кожен віруючий чоловік. Якщо ж він має віру, то як годен не любити такого Бога?

Мій Боже, як це можливе, щоб якась душа не почувалася ніби змушена любити розп'ятого Ісуса, як дивиться на Нього розп'ятого на хресті, до якого прибито Його трьома цвяхами? Він же вмирає з любови до нас!

З ПІДЧИНЕННЯ БОЖІЙ ВОЛІ

Підчинення Божій волі це третій засіб, щоб здобути собі Божу любов. Св.Вернард твердить, що «хто досконало любить Бога, той не годен бажати нічого іншого, хіба того, що Бог хоче» ²⁴). Багато хто устами заявляє, що підчиняється Божій волі, але не годен знайти спокою, як Бог пошле йому якусь прикрість або докучливу хворобу. Не так поступають досконалі душі. Вони завляють у подібних обставинах: «Так Бог хоче!» і негайно вспокоюються. Св.Бонавентура твердить: «Все приємне для святої любови».

Ці святі душі знають, що все діється тому, що Бог хоче або дозволяє, тому завжди покірно схиляють голову та стараються бути задоволені з того, що Бог робить. Щоправда. Бог не хоче, щоб хтось переслідував або шкодив нам, проте бажає бо має на це слушні рації, що ми спокійно терпіли це переслідування і шкоду, що спричиняють нам стільки прикрости.

Св.Катерина Генуенська говорила: «Я сказала б Добре мені тут бути, якщо б Господь послав мене на дно пекла». «Я задоволена, бо це Божа воля, щоб я тут була. Бог любить мене і знає, що найкраще для мене». Отож нема кращого спочинку ніж підчинення Божій волі.

Св.Тереса каже: «Розважання має помагати нам підчинятися Божій волі, бо в цім підчиненні полягає найвища досконалість». Ось тому треба завжди за прикладом царя Давида отак молитися Богові: Навчи мене чинити Твою волю (Пс.142. 10). «Господи, Ти бажаєш мого спасіння, тому навчи мене завжди виповняти Твою волю!»

Не можна зробити кращого акту любови до Бога ніж той, що вчинив Св. Павло по своїм наверненні: Господи, що бажаєш, щоб я чинив?(Дії: 9.6). Господи, скажи мені, чого бажаєш від мене, бо я готовий виконати це. Така заява має більше вартости ніж тисячі постів і бичувань. Виповнення Божої волі має бути ціллю всіх наших діл. бажань і молитов. Треба благати Божу Матір, своїх святих покровителів і анголів хоронителів, щоб виєднали нам ласку виповняти Божу волю. Посеред противностей можна здобути багато за слуг, як підчинимося Божій волі. Отож привикаймо в подібних випадках повторяти слова, що Сам Спаситель навчив нас Своїм прикладом: Хіба не питиму чаші, що Отець подав Мені, щоб Я лив?(ів.18,11). Так, Отче, бо так подобалося Тобі! (Мит.11,26). «Господи», треба тоді заявляти Богові, «так подобається Тобі, тому й це подобається мені!» Можна й промовити теж з многострадальним Йовом: Так подобалося Господеві, і так сталося. Нехай Господнє ім'я буде благословенне! (Йов:1,21).

Преп. отець Іван Авіля казав, що «вимовити слова “Нехай Бог буде благословенний серед противностей” має більше вартости ніж тисяча подяк посеред приємних обставин». Гарно спочиває, як сказано повище, хто спочиває в обіймах Божої волі, бо на нім справджується заповідження Святого Духа: Ніщо не може трапитися праведникові, що засмутило б його {прит. 12,21).

РОЗВАЖАННЯ

Розважання це четвертий засіб, щоб здобути Божу любов. Вічних правд не бачимо тілесними очима, як це буває з земськими речами, бо вічні правди бачимо духовними очима цебто при помочі роздумування. Якщо ж не присвятимо трохи часу, щоб роздумувати про вічні правди, особливо про обов'язок любити Бога, бо Він заслуговує на те, як теж за вчинені нам добродійства і виявлену любов, то труднр буде душі відв'язатися від земських сотворінь і щиро полюбити Бога. Під час розважання Бог виявляє нам марноту земських і вартість небесних речей. Водночас Господь запалює Своєю любов'ю ті серця, що не опираються Йому.

Чимало душ скаржиться, що під час розважання не знаходить Бога. Ці душі не знаходять Бога, бо відбувають розважання з серцем наповненим земськими почуваннями. Св. Тереса каже: «Відв'яжи серце від сотворінь, і тоді шукай Бога, то напевно знайдеш Його!». Бог предобрий для того, хто шукає Його, каже пророк Єремїя (Плачі: 3,25). Душа мусить позбутися прив'язання до земських речей, якщо під час розважання бажає знайти Бога. Тоді Він промовлятиме до неї. Таж Він Сам заявляє устами пророка Осії: Заведу її в пустиню і промовлятиму до її серця (Ос. 2, 14).

Сама фізична цебто тілесна самота, каже Св.Григорій, не вистачає, щоб знайти Бога. Тут потрібна так само самота серця.Христос отак раз промовив до Св. Тереси: «Я радо говорив би до багатьох душ. але світовий галас у їх серцях не дає їм чути Мого голосу».

Якщо підв'язана від світу душа зачне робити розважання, то Бог радо промовлятиме та виявлятиме їй Свою любов. Така душа, каже Один письменник, не говорить у своїй мовчанці, але як багато каже! Той сам письменник додає: «Любляча мовчанка більше каже Богові між людська красномовність. Кожне зітхання такої душі виявляє Йому її почування! Така душа невпинно повторяє: Мій Любий наложить до мене, а я до Нього(Пс. 2, 16).

МОЛИТВА

Молитва це п'ятий засіб, щоб здобути Божу любов. Самі собою ми убогі, але Молитва має силу вчинити нас багатими, бо Господь обіцяє вислухати кожного, хто молиться. Ось Його слова: Просіть, і буде вам дано! (Мт. 7,7).

Хіба приятель годен виявити приятелеві більшу любов аніж заявити: «Прохай у мене чого хочеш, і дам тобі!» Бог так само промовляє до кожною з нас. Бог є Паном всього і обіцює дати все, чого тільки попрохаємо в Нього. Це наша вина, якщо ми вбогі, бо не прохаємо потрібних нам ласк. Ось тому розважання морально конечне всім людям, бо через земські зайняття мало думаємо про душу. Зате під час розважання бачимо потреби своєї душі, і тому благаємо ласк, і отримуємо їх.

Життя Святих складалося з розважання і молитви. Молитва виєднала всі потрібні ласки, що допомогли їм стати святими. Якщо бажаємо спастися і освятитися, то треба завжди стояти при дверях Божого милосердя і благати того всього, чого потребуємо. Якщо нам треба покори, то благаймо її в Бога, і станемо покірні. Коли нам потрібна терпеливість посеред страждань, то прохаймо її, і будемо терпеливі. Як бажаємо Божої любови, то прохаймо її, і дістанемо любов. Просіть, і буде вам дано! — це Божа обітниця, тому вона непомильна.

Христос бажав заохотити нас довіряти молитві, тому обіцяв, що Отець подасть нам всі ласки, якщо будемо прохати їх в Його ім'я цебто ради Його заслуг: Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попрохаєте Отця в Моє ймення, то Він дасть вам(Ів. 16. 23). Деінде ж додає, що Він Сам вислухує і подасть нам все те, чого будемо просити в Його ім'я цебто ради Його заслуг: Якщо будете просити чогось в Моє ім'я, то вчиню! (Ів. 14, 14). Так воно буде бо це правда віри, що Христос так само могутній як Отець, бо Він Його Син.

Ось якась душа зовсім остигла в Божій любові. Якщо ж вона має ще віру, то не знаю, як годна не любити Ісуса Христа, коли бодай поверховно призадумається над тим, що Святе Письмо каже про любов, що Божий Син виявив нам під час Своїх Страстей і в установленні Пресвятої Євхаристії. Як іде про страждання, то пророк Ісая каже: Він взяв на Себе наші немочі та нашу нужду (Іс,53, 4) і негайно додає: Він був поранений за наші гріхи і мучений за наші беззаконня(Іс. 53, 5). Отож це правда віри, що Ісус Христос згодився взяти на Себе кари і страждання, що належалися нам, бо бажав звільнити нас від них.

Чому ж Він це вчинив, якщо не з любови до нас? Св. Павло кличе: Христос полюбив нас і видав Себе Самого за нас! (Єф. 5,2). А Св. іван додає: Полюбив нас і Своєю Кров'ю обмив нас із наших гріхів (Апок. 1,5).

Як іде про тайну Пресвятої Євхаристії, то Сам Христос промовив до нас усіх, як установляв її: Прийміть і споживайте. Це є Моє Тіло! (І Кор. 11,24). А деінде додав: Хто їсть Моє Тіло і п'є Мою Кров, той пробуває в Мені, і Я в нім(Ів. 6,57). Якщо людина з вірою читає ці слова, то як годна не почуватися змушена любити того Спасителя, що, віддавши кров і життя з любови до неї, залишив їй своє Тіло в Пресвятій Євхаристії, щоб воно було поживою для її душі, і щоб так вона вповні лучилася з Ним у Святім Причасті?

-0-

Слід додати ще коротке розважання про Христові Страсті. Під час розп’яття бачимо Христа прибитого трьома цвяхами до хреста. Кров спливає по Його тілі, як Він вмирає серед страшних болів. Чому ж - питаюся — Христос показує Себе в такім жалюгіднім стані? Хіба тільки тому, щоб ми співчували Йому? Ні. Він не бажає самого тільки співчуття. Він хоче, щоб ми любили Його. Ось тому дозволив на таке страшне пониження Своєї гідности. Свідомість, що Христос відвічно любить нас, повинна вистачати, щоб змусити нас любити Його. Він Сам каже устами пророка Єремії: Я полюбив тебе вічною любов’ю(Єрем. 31, 3).

Проте Господь бачив, що така заява була заслаба, щоб зрушити нашу остиглість і змусити нас любити Його так, як Він бажає. Він рішив практично цебто фактами доказати нам Свою любов і саме тому показує нам, як Він ввесь покритий ранами вмирає з туги за «мною любов'ю, щоб Своїми стражданнями доказати нам безмежну ніжну любов, якою любить нас. Св. Павло пречудно окреслив це, кажучи Полюбив нас і віддав Самого Себе за нас! (Єф. 5,2).