Експериментальні дослідження психіки (К. Бюлер, В.В. Зеньковський, М.М. Ланге, М. Мейман, В. Штерн, К.Д. Ушинський та ін.).
Бюлер. У застосуванні до дитини, природно, методика Келера має бути змінена у багатьох відношеннях. Але принцип дослідження та його основне психологічний зміст залишилися тими ж. Бюлер скористався грою схоплювання у дитини, для того щоб дослідити його вміння застосовувати обхідні шляхи при досягненні мети і використовувати примітивні знаряддя. Деякі з дослідів прямо переносили досліди Келера на дитину. Такими були досліди, що вимагають для дозволу завдання зняти кільце з палички, на яку воно надіто, чи досліди з мотузочком, прив'язаною до сухарів.
Досліди Бюлера привели його до немаловажному відкриттю, а саме: перші прояви практичного інтелекту дитини (які згодом були констатовані також у дослідженні Ш. Бюлер і перші початки яких повинні бути віднесені до ще більш раннього віку - 6 -7-го місяця життя дитини), як і дії шимпанзе, абсолютно незалежні від мови. К. Бюлер встановлює найвищою мірою важливий в генетичному відношенні факт, що до мови існує інструментальне мислення, тобто схоплювання механічних зчеплень і вигадування механічних засобів для механічних кінцевих цілей.
Дійсно, практичне мислення дитини передує, таким чином, першим начаткам його промови, складаючи, очевидно, саму первинну в генетичному відношенні фазу в розвитку інтелекту. Основна ідея Бюлера вже в цих дослідах проступає з надзвичайною ясністю. Якщо Келер прагне розкрити людиноподібного в діях вищих мавп, то Бюлер прагне показати шимпанзеподібність в діях дитини.
В.В. Зеньковський (1881-1962) сформулював завдання психології дитинства. Розробляв критерії з метою обґрунтованого поділу дитинства на окремі періоди. Пов'язував тривалість дитинства з розвитком цивілізації. У життєвому шляху людини визначив три основні стадії - дитинство, зрілість, старість. Популяризатор понять "пубертат", "передпубертат", запропонованих В. Штерном. Погоджувався з Ж.-Ж. Руссо, що отроцтво є другим народженням. Вступ у юність пов'язує із закінченням формування складних фізіологічних і психічних процесів (юність геніальна тому, що така її психічна установка, а тому навіть найбільш убога і тьмяна юність усе-таки є прекрасною).
Особливістю психологічного експерименту, як зазначав один із засновників експериментального методу в Росії й Україні М. Ланге, є його суб'єктивно-об'єктивний характер.
О. Бондарчук у виданому нею конспекті лекцій з експериментальної психології [5], посилаючись на М. Ланге так пояснює цю особливість. Залишаючись об'єктивним у своїх основних характеристиках (характер подачі впливу, засоби реєстрації зовнішніх проявів психіки тощо), психологічний експеримент обов'язково містить суб'єктивний компонент — суб'єктивні переживання, стани, характеристики об'єкта дослідження, які необхідно пояснити і адекватно інтерпретувати, співвіднести з чинниками, що їх зумовили.
Тому виникло кілька підходів до розуміння особливостей організації експерименту в психології: інструментальний (функціональний) підхід Л. Виготського, який виявив опосередкованість розвитку вищих психічних функцій знаками; діяльнісний підхід О. Леонтьєва, згідно з яким психіка, свідомість досліджувалась в експерименті як суб'єктивний продукт цілеспрямованої активності, діяльності; генетико-моделюючий підхід Г. Костюка, згідно з яким "досліджуване психічне явище або функція спочатку конструюються у вигляді моделі певної діяльності, а потім актуалізуються через спеціальні способи організації активності людини".
Основне завдання психологічного експерименту С. Рубінштейн вбачав у тому, щоб зробити доступним для об'єктивного спостереження істотні особливості внутрішнього процесу. З цією метою психологу необхідно підібрати ситуацію, в якій зовнішні дії адекватно відображали б внутрішній психологічний зміст ситуації для суб'єкта.
На основі цих підходів вітчизняні дослідники виокремлюють такі групи принципів експериментального дослідження психіки: загальні (детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку, об'єктивності, системності або цілісного вивчення психічних явищ, сутність яких розкривається в загальній психології) і спеціальні, серед яких, зокрема, формулюють:
· принцип репрезентативності об'єкта дослідження з метою забезпечення можливості поширення експериментальних результатів на великі групи людей;
· валідності (від англ. validity — дійсний, такий, що має силу)— обґрунтованості ступеня співвіднесення експериментальних процедур як з базовими теоретичними поняттями, предметом дослідження, так і з експериментальними даними, отриманими іншими дослідниками, що дає можливість вважати отримані експериментальні результати й висновки достовірними;
· надійності (або, за Р. Готтсданкером, внутрішньої валідності) експериментальних даних, що передбачає організацію таких експериментальних умов, які забезпечують точність виміру психічних явищ таким чином, щоб згодом можна було узагальнити і поширити їх на інших людей;
· інваріантності результату експериментального дослідження психіки, що обумовлює відносно стійкий зв'язок між експериментальним впливом і певною відповіддю (реакцією) об'єкта дослідження, задає принципову відтворюваність результатів дослідження;
· ізоморфізму, що обумовлює існування співвідношення між зовнішньою, предметно-практичною і внутрішньою психічною діяльністю, і дозволяє поряд з об'єктивним вивченням зовнішніх факторів отримати об'єктивну інформацію про внутрішні, суб'єктивні фактори — властивості психіки суб'єкта;
· єдності теорії, експерименту і практики, що стверджує необхідність забезпечення тісного зв'язку між практикою, яка визначає проблеми психології, методами дослідження і теорією, що розвивається на базі накопичених у експериментальних прикладних дослідженнях даних, які є для теорії як джерелом інформації, так і засобом перевірки її істинності;
· проектування (активного моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах).
Е. Мейман (1862-1915) стверджував, що дитяча психологія повинна вивчати вікові та індивідуальні особливості, обдарованість і відсталість. Навчання і виховання мають базуватися на знанні загальних закономірностей індивідуальних відмінностей психіки конкретної дитини. Засновник першого спеціального журналу "Журнал з педагогічної психології", присвяченого педологічним проблемам. Основна праця: "Лекції з експериментальної педагогіки" (1907).