Розвиток самосвідомості у немовлячому віці
У немовляти зароджуються і поступово формуються перші елементарні уявлення про себе, з'являється самосвідомість.
Самосвідомість– відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе.
Основною умовою розвитку особистості дитини є її спілкування. Тільки в цій сфері немовля може виявити себе як людина, висловити своє ставлення до іншої людини. Навіть предмети викликають інтерес малюка, якщо вони включені в контекст спілкування з дорослим. Дитину приваблює насамперед те, чим захоплено діє дорослий.
Вона ще не розуміє звернених до неї слів, змісту оцінки, яку дає дорослий, але чутлива до його ставлення. Ця чутливість яскраво виражена вже на 3-му місяці життя. Отже, дорослий виокремлює малюка з навколишнього світу, як щось особливо цінне, важливе, значуще для себе. Підтримуючи ініціативу дитини, дозволяє їй впливати на себе, авансом наділяє її особистісною своєрідністю, неповторністю та унікальністю. Таке ставлення до дитини формує у неї позитивне ставлення до людей і позитивне самопочуття, переживання своєї значущості для близьких. Це переживання створює основу для активного прояву дитиною себе.
Інтерес до дорослого і відповідна реакція на його ініціативні дії виникає у немовляти наприкінці 1-го місяця життя, а на 2-му – інтерес до людей і предметів. У 8 місяців у дитини формується активність – передособистісне утворення – частково вроджена якість, яка розвивається зазвичай під впливом соціальних умов життя, спілкування з дорослими. Свідченням цього є ініціативність, урізноманітнення її поведінки. У 4-5 місяців дитина проявляє себе як довірлива, життєрадісна, допитлива і вимоглива істота.
Позитивне самопочуття, яке виникає у першому півріччі життя під впливом доброзичливої уваги дорослого, після 6-ти місяців багато в чому залежить від успішності маніпуляцій малюка з предметами. Він уже чітко сприймає результати своїх дій, намагається з допомогою дорослого отримати об'єкт, доторкнутися до нього, обстежити його. Невдача породжує в ньому невпевненість, а успіх спонукає знову і знову виконувати дію.
Свої перші захоплення немовля виражає позитивними емоціями, особливо коли виникає взаємообмін переживаннями з дорослим. Дитина, яка переживає справжню емоційну ідентифікацію з дорослим, насамперед з мамою, у майбутньому по-справжньому пізнає всі відтінки людських почуттів до людей, своїх батьків і дітей, виросте людиною з повноцінною емоційною сферою.
З віком підвищується і вибірковість ставлення до дорослого. Якщо 3-місячний малюк приблизно однаково (усміхаючись і радіючи) реагує на кожного дорослого, то в другій половині першого року життя він чітко розрізняє рідних, знайомих і зовсім чужих людей. Після трьох місяців малюк починає виокремлювати другу близьку людину – тата. До 4-ох – 5-ти місяців звертає на нього особливу увагу, адже тато зовсім інакше спілкується, ніж мама, по-іншому пахне, що в немовлячому віці має особливе значення (запах дає дитині додаткові сигнали).
Малюки, особливо після 8-ми місяців, починають боятися незнайомих. Часто за відсутності близького дорослого вони плачуть, відвертаються, відповзають від чужого дорослого, проявляють сором'язливість і невпевненість. У присутності рідних діти прагнуть привернути до себе увагу чужих людей. Сидячи на руках у мами, дивляться на незнайомця, намагаються піймати його погляд, видають звуки, здійснюють інші ініціативні дії.
У спілкуванні з близькими дитина активна, ініціативна, її переживання не лише позитивні, а й негативні, дуже яскраві. Вона виражає радість, задоволення, розчарування, образу, ніби намагається поділитися своїм емоційним станом, шукає підтримки у дорослих. Виявляє також інтерес і до знайомих людей, однак стриманіше виражає емоції. Дитина найбільше любить маму, якщо, звичайно, мама її любить. Хоче відчувати маму і тата фізично: сидіти на колінах, смикати, ляскати, тягнути. її особливо цікавить обличчя дорослого, яке вона вивчає, з яким грає. Дитина щаслива, коли її пригортають, цілують, пестять. Чим більше вона відчуває любов, тим швидше навчиться любити, тим щедрішою на любов і відкритішою для любові стане потім, тим легше у неї формуватиметься почуття довіри до людей, тим щиріше співпереживатиме іншим.
До 12-ти місяців дитина пов'язує знайомого дорослого з певними діями, очікуючи їх від нього. Наприклад, заглядає в сумку бабусі, якщо вона традиційно приносить у ній подарунки; проситься на руки до тата, якщо він постійно грається з нею. Неоднакове ставлення до різних осіб свідчить, що до кінця 1-го року життя в дитини формуються стійкі образи дорослих. Водночас у малюка частіше проявляються впертість, негативне ставлення до зауважень дорослого, наполегливість у досягненні своїх бажань і вимог. Раніше його було значно легше відвернути від привабливого, але забороненого предмета, тепер він може протистояти дорослому. Це, а також радість від успіхів, переживання невдач є природними ознаками особистості, що формується.
У 2-3 місяці немовля зосереджено розглядає своє відображення у дзеркалі – так відбувається становлення свого образу. Позитивне переживання себе виражається в радісному ставленні до свого відображення. До 6-ти місяців у дитини виникає дослідницька поведінка: малюк обстежує своє відображення руками, обводить контур обличчя, доторкається до відображення руки. Після 6-ти місяців вона співвідносить свої реальні дії з діями, які відображаються у дзеркалі: ворушить пальчиками, розмахує руками, простежуючи поглядом відображення цих дій. У 11-12 місяців малята довго грають зі своїм відображенням. У них формується більш або менш усвідомлене уявлення про себе.
Криза першого року життя
Будь-яка криза в дитячому розвитку зумовлена суперечністю між новоутвореннями, які виробляються до кінця певного вікового періоду і певною соціальною ситуацією розвитку. На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).
Криза першого року життя – криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.
Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з матір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби є першим моментом у змісті цієї кризи. Наступний її момент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як правило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці.
Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву афектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повертається до більш раннього періоду життя, але використовує це інакше.
Криза 1-го року не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують її перебіг.
Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто «мотивуючих уявлень» (С. Божович), які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що потрібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'язане з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими можливостями дитини (свободою пересування) і першими заборонами дорослого.
У цей період розривається первинний зв'язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка різко підвищує її власну активність. Однак ця автономність досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити Сам, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, навіть ходити самому йому ще важко. Дорослий ще потрібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не лише хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і їх реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не може відчувати своєї самостійності й активності. Цим зумовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і ганьби, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним перетворенням, яке відбувається в період кризи першого року життя.
Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування мовної структури (наприкінці 1-го року дитина вимовляє перші слова) і предметних дій (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу).
За Л. Виготським, мовлення однорічної дитини стає автономним. Воно слугує містком між пасивним і активним мовленням. За формою є спілкуванням, за змістом – емоційно безпосереднім зв'язком з дорослими та ситуацією. Поява і зникнення автономного мовлення знаменує початок і закінчення кризи 1-го року життя.
Отже, упродовж немовлячого періоду відбувається інтенсивний розвиток дитини. Провідне значення у психічному розвитку набуває задоволення її зростаючих потреб у спілкуванні з людьми, нових враженнях.