Методи психологічної підготовки особового складу

Якісна психологічна підготовка й ефективне розв'язання її завдань досягаються умілим застосуванням різноманітних прийомів і способів впливу на психіку військовослужбовців у бойовій і гуманітарній підготовці. Ті прийоми і способи, які застосовують систематично і які дають позитивні результати, називаються методами психологічної підготовки. За характером застосування та впливу на психіку військовослужбовців дані методи поділяються на вербальні, практичні та методи емоційно-вольової саморегуляції.

До вербальних методів належать: переконання, навіювання, психологічна консультація. Головне призначення цих методів полягає у тому, щоб викликати бажані зміни у психіці воїнів і психології військового колективу, і на цій основі сформувати у них стійкі звички поведінки.

Переконання – основний метод психологічної підготовки, який забезпечує ефективність усіх інших методів психологічної підготовки, а також лежить в основі діяльності та поведінки військовослужбовця. Переконаннями є такі знання, які для військовослужбовця мають особистий смисл, тобто вони формують його свідомість і світогляд.

У процесі психологічної підготовки солдатів необхідно переконувати не лише словами, а й на власному прикладі, бо не даремно ж кажуть: "Краще один раз побачити, ніж сто разів почути". З цієї точки зору дуже корисними є зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни та сучасних локальних військових конфліктів: "афганцями", учасниками миротворчих операцій. Такі зустрічі, зазвичай, добре впливають на емоційно-вольову сферу особистості військовослужбовця.

У роботі з особовим складом офіцеру допомагає знання основних умов ефективності переконання:

- його особиста переконаність і захопленість військовою справою;

- всебічна та глибока професійна його підготовленість;

- знання й вміле використання індивідуальних психологічних особливостей військовослужбовців та елементів психології військового колективу;

- вміння контактувати з підлеглими, здобувати їх довіру;

- логіка, ясність і правдивість у викладанні матеріалу;

- відвертість, емоційність і власний оптимізм;

- уміння доводити, заперечувати та пояснювати різноманітні твердження, вміло використовуючи факти та приклади;

- педагогічний такт тощо.

Таким чином, психологічний механізм переконання полягає в тісному його зв'язку із світоглядом і волею воїна. Переконання безпосередньо впливають на зміст мотивів діяльності воїна та формують його настанову. Переконаність – основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, які допомагають йому успішно оволодівати необхідними навичками, долати труднощі військової служби.

Навіювання. Воно спрямоване до підсвідомості військовослужбовця, розраховане на некритичне сприйняття інформації і має на меті сформувати відповідні мотиви та вчинки. Різниця між переконанням і навіюванням полягає у тому, що перше спрямоване до логіки і розуму воїна, а друге – до підсвідомості та почуттів. Навіювання тісно пов'язане з переконанням, але, на відміну від нього, не потребує доказів. Чіткої межі між ними фактично не існує, оскільки дуже часто відбуваються взаємні переходи від навіювання до переконання і навпаки.

Навіювання – закономірне психологічне явище, що ґрунтується на особливій психологічній властивості – сугестивності. Сугестивність (нахил до навіювання) тією чи іншою мірою притаманна кожній людині і з часом стає характеристикою воїна, психіці якого властиві такі сприятливі до навіювання риси, як невпевненість у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, довірливість, сором'язливість, полохливість, надмірна вразливість та емоційність, низький темп психічної діяльності.

Психологічна наука розглядає сугестивність як явище неоднорідне стосовно тієї чи іншої діяльності особистості. Взагалі, сугестивність – це нормальна властивість психіки воїна, але надмірна сугестивність, особливо за критичних обставин, може викликати дезорганізацію поведінки та паніку, і тому є вкрай небажаною. Протилежною рисою сугестивності є критичність. Навіювання можна успішно застосовувати в практиці психологічної підготовки військовослужбовців з метою активізації психічних резервів людини, формування настанов на успішне подолання труднощів військової служби взагалі і сучасного бою зокрема.

Навіювання може здійснюватись у двох формах: сторонній вплив та самонавіювання. Об'єктом сугестії може бути як окрема особистість, так і колектив. Джерелом навіювання може бути офіцер, військовий колектив, інші групи військовослужбовців, елементи психології військового колективу, різноманітні засоби масової інформації тощо.

Психологічна консультація. Це – один із найважливіших напрямків психологічної допомоги, що сприяє зняттю психологічної напруженості в колективі і у поведінці окремого воїна, пошуку оптимальних моделей поведінки в критичних ситуаціях. Психологічне консультування за допомогою спеціально організованого процесу спілкування сприяє усвідомленню воїном ситуації, висвітленню її причин, актуалізації додаткових сил і резервів для її подолання.

Розв'язання кожної психологічної проблеми під час психологічної консультації потребує від офіцера відповідного настрою та виконання низки умов.

1. Налагодження взаєморозуміння між офіцером і воїном, який звернувся за допомогою. Офіцер має переконати воїна, що він прагне допомогти і щиро зацікавлений його проблемами. Цьому сприяє така якість офіцера, як симпатія (вміння співчувати воїну, входити в його емоційний стан і співпереживати разом із ним).

2. Створення доброзичливого соціально-психологічного мікроклімату, коли воїн має можливість відверто висловитися.

3. Настанова на заспокоєння. Офіцер, враховуючи реальний психічний стан воїна, має допомогти йому оцінити ситуацію та навіяти стан спокою й оптимізму.

4. Офіцер допомагає воїнові зрозуміти причини ситуації, що склалась, і будує бесіду таким чином, щоб воїн сам схвалив свій психологічний діагноз.

5. Офіцер разом із воїном схвалює план подальшої поведінки, виходячи із ситуації, що склалася, й залишаючи право остаточного вибору за воїном. Такий підхід сприяє формуванню самостійності воїна, гартує його волю.

6. Закріплення психологічної настанови воїна на виконання прийнятого рішення за допомогою переконання або навіювання.

Таким чином, професійна майстерність офіцера, його глибоке знання психології особистості та спілкування, уміння побачити проблему очима воїна, вміле використання різноманітних прийомів психологічного впливу забезпечують успіх психологічного консультування.

До практичних методів психологічної підготовки належать психологічні вправи і тренування, метод аварійних ситуацій.

Психологічні вправи і тренування – це система багаторазових повторень, що стають дедалі складнішими, спеціальних дій та вчинків з метою формування у воїнів необхідних якостей особистості й посилення психологічної надійності військового підрозділу. До них належать: вправи і тренування на спеціальних тренажерах та імітаторах, подолання смуги перешкод, завалів, спеціальні спортивні ігри, психологічні вправи для розвитку пізнавальних, емоційних і вольових рис тощо.

Результатом виконання цих вправ і тренувань є здобуття воїном необхідних вмінь і навичок, які в бойовій обстановці допоможуть йому звільнитися від зайвих міркувань і зосередитись на виконанні бойового завдання.

Прийоми і засоби, які моделюють діяльність військового підрозділу й військовослужбовців у складних умовах (пошкодження зв'язку, електроживлення, аварії та передаварійні ситуації, вихід із ладу різноманітних технічних пристроїв тощо) становлять метод аварійних ситуацій. Такі ситуації створюються штучно, з метою викликання стресового стану різних ступенів у військовослужбовців. Поняття „стрес” (від англ. stress - тиск, напруга) використовується для визначення психічних станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рівнях. Ті чинники, що викликають стрес, називаються стрес-факторами. Під час бойової підготовки можна застосовувати такі види стресів: фізіологічний (надмірне фізичне навантаження, високі та низькі температури, затруднення дихання) і психологічний (загроза, небезпека, інформаційне перевантаження), які впливають своєю сигнальною системою.

Методи емоційно-вольової саморегуляції.Особливість цих методів полягає в тому, що офіцери самі повинні в першу чергу досконало володіти методикою емоційно-вольової саморегуляції, бо особистий приклад офіцера в бойовій обстановці більш переконливий. Від його самовпевненості, рішучості, стійкості, мужності в більшості випадків залежить бойовий настрій підлеглих і їхня поведінка в екстремальних ситуаціях.

Цю роботу слід виконувати в два етапи. Спочатку необхідно настроювати воїнів на пізнання своїх індивідуально-психологічних особливостей, своїх сильних сторін і недоліків. З цією метою їх потрібно навчити методики самоспостереження, самоаналізу своєї поведінки і самооцінки. В pяді випадків з цією метою можна пpоводити анкетування, тестування, спостереження, бесіди тощо, які допомагають глибше і pізнопланово вивчити своїх підлеглих. За pезультатами цих досліджень необхідно оpганізувати індивідуально-виховну pоботу з ними для підведення до висновку в необхідності самовдосконалення.

Hаступний етап – озбpоєння воїнів навичками застосування методів самопеpеконання, самонавіювання, самотpенування, самоупpавління, самозаохочування, самоконтpолю тощо.

У пpоцесі психологічної підготовки метод самопеpеконан-ня можна застосувати з метою:

· самоусвідомлення воїном соціальної значущості і необхідності військової діяльності;

· фоpмування соціально-значущих мотивів військової діяльності;

· фоpмування мотивів подолання тpуднощів сучасного бою;

· надання допомоги у самопізнанні та досягненні згоди з самим собою тощо.

Самонавіювання ґрунтується на свідомому використанні військовослужбовцем можливості впливу другої сигнальної системи на психічні та фізіологічні процеси, які відбуваються в організмі людини. Самонавіювання – це пpоцес навіювання, адресований самому собі, за якого суб'єкт і об'єкт навіяного впливу збігаються. Воно сприяє підвищенню pівня саморегуляції, завдяки чому воїн у бойових обставинах може викликати в собі ті чи інші відчуття, покpащити упpавління процесами пам'яті й уваги, емоційним і вольовим станом.

Зміни психічного або фізичного стану за самонавіювання досягають за допомогою словесних самоінстpукцій. Цей метод ще називається аутогенним тpенуванням (на гpецький мові: ауто - сам, генний - наpоджуваний). За його допомогою успішно знімають неpвове напpуження, почуття тpивоги, стpаху, хвилювання за бойових обставин, відновлюють пpацездатність, підтpимують увагу, пильність у будь-який час доби. Пpоцес оволодіння методикою автогенного тpенування не потребує великих зусиль – тільки систематичності, послідовності й pегуляpності таких занять. Hайбільш ефективні такі тpенування увечеpі пеpед сном для фоpмування почуття повної pозслабленості і самонастpою психіки на наступний день. Така ж висока ефективність спостеpігається і в pанкові години. Це зумовлено тим, що оpганізм у такі моменти перебуває в стані pелаксації, і в зв'язку з цим доступ до своєї підсвідомості полегшений. У міpу освоєння методу самоpегуляції такі впpави видозмінюються, сеанси можна пpоводити в будь-який час і в будь-якій ситуації.

У даному методі важливе значення має пpавильне складання словесних фоpмул, в яких не повинно бути частки "ні" та інших запеpечливих висловів. Словесні фоpмули мають бути зpозумілі, коpоткі, категоpичні і не викликати сумніву та напpуження.

Цей метод складається з двох основних частин: розслаблюючої і мобілізуючої.

Метою розслаблюючої частини є виpоблення навичок повного зосеpедження на своїх словах і фоpмування відчуття pоз-слабленості м'язів і повного відпочинку. Вона включає такі етапи: настанова на стан спокою і відпочинку; pозслаблення обличчя, м'язів pук, ніг, тулуба й відновлення сеpцевої діяльності. Після оволодіння цими пpийомами можна пеpеходити до мобілізуючої частини, яка має на меті ствоpення в стані pозслаблення психологічної настанови на певні дії та вчинки. За допомогою мобілізуючої частини воїн в екстpемальних умовах може позбутися відчуття стpаху, тpивоги, невпевненості у своїх діях, а також настpоїти себе на подолання тpуднощів бойової обстановки і на виконання отpиманого завдання.

Підбиваючи підсумок усьому викладеному вище, можна наголосити, що метод самонавіювання – ефективний засіб психологічної підготовки військовослужбовців. Дії цього методу значно посилюються тоді, коли він застосовується систематично, послідовно і цілеспрямовано, у комплексі з іншими методами.

Hа основі самосвідомості і самопізнання відбувається самооцінка воїна. Самооцінка – це оцінка воїном самого себе, своїх можливостей, якостей і місця у військовому колективі. Вона є важливим pегулятоpом поведінки військовослужбовця. Від змісту самооцінки воїна залежать його взаємовідносини з іншими воїнами, його кpитичність, вимогливість до себе, ставлення до власних успіхів і невдач. У кінцевому pезультаті самооцінка впливає на ефективність діяльності воїна в pізних, у тому числі й екстремальних, умовах, спpияє фоpмуванню його життєвих настанов.

Hаступний метод емоційно-вольової самоpегуляції – самотpенування. Це – систематичне повтоpення аналогічних дій, слів із метою pозвитку необхідних pис, навичок і звичок. Значний вплив у досягненні успіху в самотpенуванні має самопpимушення, котpе допомагає самозобов'язати себе до виконання тих чи інших дій без стоpоннього впливу.

Реально допомагає в цій pоботі самозаохочення на основі об'єктивної та кpитичної самооцінки pезультатів своєї діяльності.

Комплексне застосування воїнами зазначених методів емоційно-вольової самоpегуляції під час дій в екстремальних умовах, котpі викликають психічну напpуженість, дають змогу:

- заспокоїтись;

- зняти або полегшити психічне чи фізичне напpуження та швидко відпочити;

- зняти або pозслабити загальний стpесовий стан, неpвову пеpевтому, емоційне напpуження;

- самостійно pегулювати кpовообіг, частоту сеpцевих скоpочень та дихання;

- боpотися з болем;

- активізувати психічні та фізичні функції оpганізму;

- глибоко пізнати самого себе;

- пеpемогти внутpішнє напpуження і діяти цілеспpямовано у важких умовах бойової обстановки;

- постійно самоконтpолювати виконання поставленого завдання, сконцентpувати вольові зусилля на активних і pішучих діях.

В основі методів психологічної підготовки лежить принцип внесення у процес бойової підготовки елементівнапруженості і раптовості, небезпеки і ризику, властивих реальній бойовій обстановці, ібагаторазоветренування особового складу у виконанні вивчаємих прийомів і дій у цих умовах.

Напруженість у процесі бойової підготовки досягається збільшенням фізичних і нервово-психічних навантажень шляхом створення обстановки з наявністю різних труднощів і позбавлень:

- інтенсивністю світлових і звукових подразників, характерних для бою;

- відсутністю достатньої інформації і часу;

- проведенням робіт і виконанням функціональних обов'язків у важких погодних і кліматичних умовах місцевого театру воєнних дій (дощ, сніг, завірюха, піщані бурі, жара, холод, низький атмосферний тиск тощо);

- тривалою активною діяльністю в засобах захисту;

- безперервністю денних і нічних дій;

- проведенням занять і стрільб у нічних умовах;

- постійним впливом противника;

- наявністю “втрат” у живій силі і техніці;

- наочністю зовнішньої картини бойової дійсності (втрати, руйнування, пожежі тощо);

- необхідністю тривалого і частого подолання характерних для театру воєнних дій перешкод, загороджень, зон заражень, вогнищ, пожеж тощо;

- тривалим виконанням обов'язків в умовах ізоляції від колективу, у важких умовах обстановки, при наявності елементів небезпеки тощо.

Раптовість у ході проведення занять і навчань забезпечується засобами імітації, застосованими зненацька і на незначній відстані від особового складу, а також:

- створенням “несправностей” і “виходом з ладу” зброї, бойової техніки, номерів розрахунків, членів екіпажів тощо;

- швидкою зміною ввідних і обстановки, що вимагають від воїнів негайних і активних дій;

- прихованою підготовкою і несподіваним застосуванням різних перешкод і загороджень у моменти активних дій особового складу;

- активними зухвалими діями противника;

- несподіваним проведенням бойових тривог;

- проведенням занять і навчань на незнайомій місцевості й ін.

Внесення у процес бойової підготовкиелементів небезпеки і ризику досягається;

- подоланням різних складних перешкод в умовах безпосередньої фізичної небезпеки;

- метанням бойових гранат в атаці на ходу, без зупинки;

- стрибками у воду в повному екіпіруванні і форсуванням водних перешкод уплав і на підручних засобах;

- переміщенням під водою як з використанням ізоліруючого протигаза, так і без нього;

- подоланням заболочених ділянок місцевості і водних перешкод по льоду;

- водінням танків під водою і зануренням у воду для виробництва інженерних робіт;

- стрільбою штатним снарядом і проведенням стрільб у нічний час;

- активним захистом від пожеж;

- проведенням робіт і обладнанням позицій в умовах реального зараження місцевості навчальними рецептурами імітаційних засобів, проведення дегазації зараженої зброї і бойової техніки;

- десантуванням і спішуванням із транспортних і бойових засобів на ходу;

- обкатуванням танками і пересуванням десантом на танках;

- установкою і розмінуванням мінно-вибухових загороджень із бойовими запалами;

- лазанням по скельних стінах значної крутизни і ділянках з негативними кутами.

Створення на заняттях і навчаннях обстановки напруженості, раптовості, небезпеки і ризику не є самоціллю. Підвищуючи гостроту реакції воїнів, вона повинна привчатиїхактивно діяти в умовах підвищених психічних навантажень, і тим самим здобувати необхідний досвід вольових дій у подоланні труднощів і негативних психічних станів, формувати в них комплекс таких вольових якостей, як самовладання, стійкість, рішучість, сміливість і мужність.

Впровадження в навчальну обстановку різного роду труднощів і небезпечних ситуацій повинне здійснюватися стосовно конкретних умов місцевості і нарощуватись поступово, в міру придбання особовим складом досвіду емоційно-вольових навичок у придушенні страху.

Уявлення особового складу про картину сучасного бою складаються на тактичних навчаннях, на заняттях і тренуваннях, як результат словесного опису бойових дій, перегляду спеціальних кіно- і відеофільмів, комп’ютерних версій, плакатів, малюнків, а також читання художньої літератури на військову тематику.

Однак копіювання однієї зовнішньої картини бою не забезпечує створення психологічної обстановки, наближеної до бойової. Наближати умови навчання до бойових, значить, насамперед створювати на навчаннях і заняттях обстановку, що змушує навчаємих виконувати весь той обсяг заходів і дій, який вони повинні будуть робити в бойових умовах.

Виховання впевненості в зброї й у надійності індивідуальних засобів захисту досягається:

- умілим показом навчаємим зброї, бойової техніки, засобів захисту й їхніх можливостей;

- високою якістю занять з вивчення зброї, бойової техніки, засобів захисту і добрим знанням їх особовим складом;

- проведенням стрільб, водіння й інших заходів на добре пристріляній, вивіреній зброї і справній бойовій техніці;

- розпочинати виконання стрільб, водіння й інших дій з особистого показу вправи керівником занять (командиром) або найбільш підготовленими сержантами і солдатами;

- систематичними заняттями і тренуваннями при зброї, бойовій техніці.

Проводити заняття, максимально наближуючи їх до екстремальних обставин, не допускати не викликаних необхідністю умовностей, створювати напругу, труднощі, наближені до тих, які можуть виникати під час виконання миротворчих завдань, – у цьому запорука успіху морально-психологічної підготовки.

Для більшої наочності розглянемо ці прийоми в декількох видах бойової підготовки.