Ii. чуттєві форми відображення дійсності

До чуттєвих форм освоєння дійсності відносяться відчуття та сприймання.

Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні. Фізіологічна основа відчуттів – це складна діяльність органів чуттів. Це головне джерело інформації для людини про зовнішній світ.

Основні органи чуття:

- Зір;

- Слух;

- Смак;

- Запах;

- Дотик.

Відчуття поділяються на зорові, слухові, смакові, нюхові, шкірні, температурні , болючі, вібраційні.

Про положення тіла в просторі сигналізують статичні відчуття, а відчуття руху окремих частин тіла – кінестетичні.

Особливе місце в житті людини займають органічні відчуття, що виникають від рецепторів, розташованих у внутрішніх органах, і сигналізують про функціонування останніх. Ці відчуття утворюють самопочуття людини.

До органічних відчуттів відносять, у першу чергу, почуття голоду, спраги, насичення, а також комплекси болючих і полових відчуттів.

Відчуттям називається психічне відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття. Відчуття - первинна форма відображення дійсності.

Більш складною і розвиненою, ніж відчуття, але тісно пов’язаною з ним формою чуттєвого пізнання світу є сприймання.

Сприймання дає цілісний образ предмета чи явища при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Воно припускає наявність різноманітних відчуттів і протікає разом з відчуттями, але не може бути зведене до їх суми.

Сприйманням називають психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їхніх різних властивостей і частин при безпосередньому впливі їх на органи почуттів. Іноді вживають термін «перцепція», «перцептивний процес». Перцепція – сприйняття

Сучасні погляди на процес сприймання мають своїми джерелами дві протилежні теорії. Одна з них відома як теорія гештальта (образа). Прихильники цього напрямку вважали, що нервова система тварин і людини сприймає не окремі зовнішні стимули, а їхні комплекси: наприклад, форма, колір і рух предмета сприймаються як єдине ціле, а не окремо.

На противагу цій теорії біхевіористи доводили, що реально існують тільки елементарні сенсорні функції, і приписували здатність до синтезу тільки головному мозку.

Сучасна наука намагається примирити ці дві теорії. Передбачається, що сприймання носить комплексний характер, але «цілісність образа» є продуктом синтезуючої діяльності кори головного мозку. Можна говорити про поступове зближення цих підходів.

Властивості сприйняття:

1. Цілісність, тобто сприйняття є завжди цілісний образ предмету. Образи предметів, що ми сприймаємо, не завжди дані в цілком готовому вигляді зі всіма елементами, а ми за допомогою мислення добудовуємо його до певної цілісної форми. Однак, здатність цілісного зорового сприйняття предмета не є вродженою, вона формується в процесі практики.

2. Константність сприйняття. Ми сприймаємо предмети як відносно постійні за формою, кольором, розміром і т.п. не залежно від мінливих фізичних умов сприйняття. Наприклад, якщо ми поглянемо на глядачів в театрі: всі обличчя здаються нам однаковими за розміром хоча вони знаходяться від нас на різній відстані.

3. Структурність сприйняття. Сприйняття не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру. Наприклад, слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію.

4. Осмисленість (категоріальність) сприйняття. Сприйняття тісно пов'язане з мисленням, розумінням сутності предмета. Кожний предмет, що ми сприймаємо, ми позначаємо словом – поняттям і відносимо до певного класу. Навіть при сприйнятті незнайомого предмету ми намагаємося знайти в ньому подібності зі знайомими для нас об‘єктами та віднести його до певної категорії

5. Вибірковість сприйняття. Виявляється в переважаючому виділенні одних об'єктів у порівнянні з іншими.

Сприйняття завжди суб'єктивне. Ту саму інформацію люди сприймають по-різному суб'єктивно, у залежності від минулого досвіду, від своїх інтересів, потреб, здібностей. Залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості зветься «апперцепцієй».

Види сприймання:

1. сприймання предметів;

2. часу;

3. відносин;

4. рухів;

5. сприймання людини.

У процесі пізнання людиною навколишньої дійсності сприйняття може переходити в спостереження.

Під спостереженням розуміють цілеспрямоване, планомірно здійснюване сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Завдяки спостереженню забезпечується зв'язок сприйняття з мисленням і мовою.

Порушення сприймання.

Галюцинаціями звичайно називають сприймання, що виникли без наявності реального об'єкта.

Ілюзії сприймання - помилкове сприймання реальних речей чи явищ.

Афективні ілюзії найчастіше обумовлені страхом чи тривожним подавленим настроєм.

Вербальні ілюзії полягають у помилковому сприйманні змісту розмов навколишніх які реально відбуваються.

Висновки з другого питання.До чуттєвих форм відображення дійсності відносяться відчуття та сприймання. Відчуттям називається психічне відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття. Сприймання дає цілісний образ предмета чи явища при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Воно припускає наявність різноманітних відчуттів і протікає разом з відчуттями, але не може бути зведене до їх суми. Відчуття та сприймання – початкові ланки пізнавального процесу.