Задачі стадій життєвого циклу сім'ї

№	Фаза (стадія)	Основні задачі
1.	Без дітей	· Визначити межі своєї сім’ї по відношенню до батьків та зовнішнього оточення; · Визначення переліку та розподіл функцій сім’ї; · Налагодження сімейного життя
2.	Народження першої дитини (всіх наступних)	· Перерозподіл ролей · Опанування ролями батька та матері · Визначення меж щодо батьківської сім’ї · Питання проведення дозвілля
3.	Зрілий шлюб (фаза стабілізації)	· Криза середини життя подружжя · Питання самореалізації подружжя · Питання дорослішання дітей (підлітковий вік)
4.	Діти покидають дім	· Перебудова батьківських ролей · Опанування ролями діда і баби · Соціальна реалізація
5.	«Пусте гніздо»	· Побудова нових сімейних стосунків · Опанування інтимною сферою подружнього життя · Сімейна реалізація · Вихід на пенсію
6.	Знову один (після смерті одного із подружжя)	· Пошук нових соціальних та сімейних контактів

Звична картина сімейного укладу сприймається членами сім'ї як ознака стабільного стану та захищеності. Адже, коли все відомо, тоді знаєш, як діяти та чинити. Проте ми живемо у змінному світі і такі традиційні зміни, як перед­бачуване зростання дітей та старіння батьків, святкування різних свят пере­межовується із нетрадиційним, неочікуваним. Чи кожна сім’я готова прий­няти неочікувані зміни в своєму житті? А якщо готова, то які?

Інколи бажання внести зміни в сім'ю, як-то прийняти на виховання чужу дитину, може лише свідчити про неготовність сім'ї прийняти переміни влас­ного життя. Наприклад, діти виросли і створили свої сім'ї, а батьки, «не бажа­ючи» бачити їх дорослішання шукають повернення на той період життя, коли їхні діти були ще маленькими. Рішення своїх проблем вони можуть вбачати у створенні прийомної сім'ї. Цей приклад свідчить про труднощі подружжя пе­реживати «фазу пустого гнізда». Якщо ж. на таку ситуацію ще нашарувати ситуацію догляду та виховання депривованої дитини, то це може спровокува­ти не передбачувані наслідки – розлучення, відмову від прийомної дитини, конфлікти з біологічними дітьми.

Даний приклад свідчить, що прагнення подружжя зберегти звичний уклад сімейного життя (батьки турбуються про дітей) є стагнаційним механізмом «хо­діння по колу», який приховує реальну картину стану подружжя, спрямовуючи їх зусилля в хибному напряму – пошук такого способу , який би допоміг їм зберегти все так, як «було раніше». За умови ж налаштованості сім'ї на відкрите обговорення подібних ситуацій, сім'я поступово здобуває досвід здійснення змін, що слугує їй гарним інструментом вчасного виявлення реальних ускладнень і спрямування своїх зусиль на урівноваження сімейних взаємостосунків на кожному етапі життєвого циклу сім'ї. Одним із таких етапів, який потребує відкритого діалогу, є рішення про створення прийомної сім'ї [13, 180].

Сім'я є прикладом унікального поєднання різнопланових постійно балансуючих характеристик. Завдяки саме такій здатності вона є найгнучкішим елементом соціальної структури, здатним швидко реагувати на внутрішні та зовнішні впливи і за сприятливих умов швидко досягати збалансованих характеристик свого функціонування.

Сім'я виступає засобом задоволення потреб як її членів, так і запитів суспільства. Відповідно до ракурсу розгляду функцій сім'ї можна говорити як про соціальні (щодо запитів соціуму), так і індивідуальні (стосовно задоволення потреб особистості) аспекти сімейних функцій.

Сім'я відповідно до міри та якості виконання своїх функцій може мати як сприятливий, так і травмуючий вплив на своїх членів. Науковці виокремлюють функціональну та дисфункціональну сім'ю; серед дисфункційних сімей розмежовують проблемну та неблагополучну.

Вчені визначили параметри зрілої (здорової) сім'ї. Основною ознакою здо­рової сім'ї є її здатність самостійно досягати збалансованих характеристик свого функціонування.

Виконання прийомною сім'єю замісної опіки над дитиною розширює со­ціальну сторону всіх сфер її функціонування, висуває підвищені вимоги до її внутрісімейного життя.

Вони – реальні сім'ї, які вбачають сенс свого життя в спілкуванні з дітьми, і мабуть, їм вдається це трішки краще, ніж іншим людям. Коли всі інші втомлюються від ґвалту та дитячого крику, то вони радіють, коли в домі чути голоси дітей. Проте, в їхньому домі діти зовсім не кричать, а, навпаки, прагнуть бути поближче до прийомних батьків, спілкуватися з ними і, можливо, разом з ними виконувати якусь роботу. В нових сім'ях дітям завжди буде дещо незрозумілим: туї не кричать, тут гладять по голові, коли люблять, і сердиться, коли щось не подобається. Тут можна вільно дивитися у вічі один одному і не боятись образ, хоча, відверто кажучи, окрики єдля прийомних дітей інколи більш звичними, ніж ласкаві слова і терплячі пояснення [22, 230].

Якими ж якостями мають володіти прийомні батьки, щоб відчувати себе компетентної щасливо, спілкуючись; з прийомними дітьми?

М. Юратович та Н. Смісс (Австралія) вказали на такі якості прийомних батьків, які допомагають їм долати непідвладність багатьом людям ситуації спілкування здітьми:

· інтерперсональні здібності (спілкування, симпатія, підтримка доброзичливих стосунків, відкритий зоровий контакт):

· здатність мотивувати, стимулювати (побудова взаємостосунків на основі зацікавленості, чесності та правдивості, відповідності слів та дій, справедливості, повазі та відповідальності);

· знання дітей (їх розвитку та потреб, прийняття та любов, уміння приймати рішення);

· здатність повторювати досвід у змінній формі(гнучкість, здатність до розумного ризику, інтерес та цікавість до нововведень).

Процес створення прийомної сім'ї є процесом прийняття рішення окремо на кожному етапі. Люди, яким вдалося успішно виконати функцію замісної опіки для прийомної дитини малі відкрити перед собою сім замків «дверей власних рішень». Кожний замок був унікальним і жоден з них не можна було зламати: потрібно було знайти в своїй душі «ключик до кожного замка».

Перші двері є найскладнішими, бо вони змінюють весь «курс корабля». Дізнавшись про можливість створення прийомної сім'ї, люди приходять, щоб упевнитися, наскільки це реально і що для цього потрібно.

Перехід кандидатів у прийомні батьки на слідуючий етап знову вимагає від них уважного ставлення до своїх бажань та помислів. Це другі двері, які примушують злякатися і задуматися над наслідками своїх дій. Лише той не боїться, хто сліпойде вперед. Чим ближче наближаються кандидати до створення прийомної сім'ї, тим більше буде зростати частка усвідомлення власних бажань та їх співставлення із реальною ситуацією та власними компетенція ми.

Прийомними батьками стануть не всі, а лише ті, мотивація яких буде відповідати потребам дітей, а їхня компетенція - сприятиме ньому. Проте, кожний із тих, хто висловив бажання допомагати дітям, може знайти собі місце в цьому процесі. Потрібно лише «не зачиняти двері» після того, як буде прийнято рішення.

Мотиви, які виказують люди до створення прийомної сім'ї, є ніби енергетичним потенціалом майбутніх зрушень для дитини. Тому до них слід уважно ставитися, щоб розібратися в своїх істинних бажаннях.

Бувають такі ситуації, коли істинна мотивація не проглядається, приховується, або не приймається і відштовхується кандидатами. В основі таких мотивів можуть лежати власні травми та упередження, невирішені проблеми. Здатність кандидатів піддавати перегляду власні мотиви і готовність до їх обговорення слугує гарним підґрунтям для продовження роботи.

Соціальному працівникові, який буде працювати з кандидатами, слід бути дуже уважним, терпляче наполегливим щодо прояснення спонук до створення прийомної сім'ї, адже дитина, яка зазнали травм у біологічній сім'ї, не повинна знову потрапити в подібну ситуацію при її влаштуванні до прийомної.

Створення прийомної сім'ї – не процес узгодження спонук батьків з потребами розвитку дітей. Соціальний працівник має знати перелік мотивів кандидатів у прийомні батьки, які можуть нести підвищення ризику для дитини.

Тематика мотивів прихованих ризиків для дитини може мати такий вигляд:

· відсутність власних дітей;

· бажання змінити склад сім'ї;

· бажання мати багато дітей;

· повторення сімейної історії;

· стан, коли діти покидають батьківський дім;

· смерть власних дітей;

· проблеми із власними дітьми;

· власне важке дитинство, травми;

· жертовність;

· передача майстерності, сімейних цінностей;

· вирішення власних проблем (житла, фінансування);

· професійна самореалізація;

Учасники процесу створення прийомної сім'ї мають пам'ятати, що мотиви та потреби кандидатів у прийомні батьки мають бути адекватними запитам дітей та заохочувати до набуття належних компетенцій щодо підтримки дітей. Тому процес розуміння своїх бажань буде проходити весь чає і ніколи не завершиться, бо життя – це енергія реалізації власних бажань. Щодо форми їх звершень, то вона може бути різною, і прийомна сім'я тут не є панацеєю. Якщо бажання кандидатів у прийомні батьки спрямовані на допомогу дітям, то їх енергія спільно із кваліфікованістю соціального працівника допоможе прийняти адекватне та свідоме рішення.

ВААF (Британське агентство по усиновленню та фостерінгу) надає такий перелік компетенцій прийомних батьків та усиновлювачів:

1. Виховання дітей.

2.Створення безпечного та підтримуючого середовища для дитини.

3.Здатність працювати в команді.

4.Особистісне зростання.

У програмі підготовки усиновителів та прийомних батьків РRAID, яка реалізується в багатьох країнах світу, відмічаються ще одна сфера компетенцій, як:

5.Підтримка довготривалих стосунків дитини:створення та відновлення¶

зв'язків із біологічними родичами прийомної дитини.

Лінда Бейлес та Хетер Крейг-Олдсен (США) вважають, що прийомні батьки та усиновителі мають володіти 12 навиками, важливими для успішної роботи в системі замісного догляду та виховання. Це такі:

1) знати свою сім’ю;

2)ефективно спілкуватися;

3)усвідомлювати можливі впливи;

4)приймати обдумані рішення;

5)знати дітей;

6)посилювати сильні сторони і послаблювати слабкі;

7)підтримувати партнерські взаємостосунки;

8) бути компетентними в питаннях втрат, формуванні прихильності та прив'язаностей;

9)переборювати «витинанки» настрою;

10)уміти відновлювати зв'язки та підтримувати взаємостосунки дітей;

11)відновлювати почуття власної гідності;

12)гарантувати здоров'я та безпеку.

Прийомні батьки України, які успішно виконують функції замісної опіки, виказують такі особистісні характеристики:

· Реалістичність.Розуміння наявної ситуації у власній сім'ї та ситуації розвитку дитини. Адекватність надання належної турботи дитині.

· Надійність.Здатність надати дитині безпечне середовище для прожи­вання та зростання. Готовність захистити дитину відповідно до її інтересів. Вміння долати складні життєві ситуації.

· Чесність. Готовність відкрито обговорювати життєві цінності, свої сильні та слабкі сторони. Прийняття та переосмислення минулого дитини, готовність зберегти її біологічне коріння. Здатність задовольняти реальні потреби дитини без маніпулювань.

· Відповідальність.Готовність прийняти дитину на виховання без засудження і докорів, створювати позитивну сімейну атмосферу.

· Гнучкість.Здатність набувати нові знання та навички, готовність змінюватися.

· Відкритість. Вміння працювати а команді разом з соціальними працівниками, родичами дитини тощо. Брати до уваги точку зору дитини і діяти відповідно до ситуації та рівня її розвитку. Готовність прийняти допомогу інших людей.

· Емпатійність та співпереживання.Здатність до збалансованості почуттів.

Тож адекватність мотивів кандидатів у прийомні батьки є енергетичною основою для розгортання належної діяльності щодо підтримки дитини в прийомні сім'ї. Задача соціального працівника переконати кандидатів у прийомні батьки, що їхня успішність у сфері замісної опіки буде залежати від розуміння власних мотивів і їхньої відповідності потребам дитини [5, 72].

Кожна сім'я, яка звернулася до служби і бажанням створити прийомну сім'ю, як правило, розраховує на свої сили вданій справі. Члені сім'ї можуть самі перерахувати свої досягнення. які їм можуть знадобитися. Це і є їхніми ресурсами. Проте кандидати можуть недооцінювати їх обсяг: їх може вистачати ледве на них самих. До служби вони можуть прийти зовсім не тому, що відчувають у собі сили допомогти іншому, а тому, що їхніх сил не вистачає для подолання власних труднощів опанування новим етапом свого сімейного життя. Задача соціального працівника саме в тому, щоб розібратися в основному запиті кандидатів; бажання поділитися ресурсами, чи бажанні їх отримати за «рахунок дитини». Подолати складні професійні ситуації допоможуть досвід роботи в соціальній сфері, спілкування з людьми та професійна підготовка.

Проте при створенні прийомної сім'ї слід пам'ятати ще і про резерв, як додаткові ресурси, які будуть потрібні в екстрених ситуаціях. Сім'я має утримувати баланс та стійкість, щоб самій зберегтися і залишатися корисною для прийомної дитини.

Ресурс та резерв– це багатства сім'ї, які «несе» кожний її член (індивідуальні), їхня вся сім'я та родина (сімейні) а також їхнє оточення (соціальні). Прийомна дитина теж: приносить у сім'ю «ресурс», адже її прихід у сім'ю вносить інтерес, мобілізує всіх її членів та об'єднує для вирішення нових задач. Проте прихід дитини подібний до хвилі в морі, яка спочатку накриває берег (ніби приховує проблеми), а потім його оголює і всі сімейні проблеми опиняються як на долоні. Те, що давно забулося, знову себе проявить і почне турбувати і вимагати уваги. Тож сім'я повинна мати подвійний запас у вигляді ресурсута резерву. Справа буде лише в тому, що із характеристик сім'ї стає ресурсом, тобто тим, що зразу сім'я використає, а що – резервом.

Першочерговість задач будуть визначати характеристики самої дитини, Оце і буде тим обсягом ресурсу, після визначення якого слід поглинути на те, що залишилося, тобто на резерв. Важливо, щоб його обсяг був набагато більшим. У таблиці надаємо перелік позицій, які можна визначати як ресурс/ резерв сім'ї кандидатів.

Важливо пам'ятати, що комулятивний ефект, який характеризує дисфункціональну сім'ю, не спрацьовує в протилежній ситуації, коли один негативний момент на загальному позитивному фоні здатний повністю переструктурувати сімейну систему - «ложка дьогтю зіпсує діжку меду». Тому одні сі­мейні чинники будуть важливими як такі, що дають загальний позитивний сімейний фон: вони підтримують енергію сім'ї, спрямовують зусилля її членів. Інші – будуть вказувати на конкретні сильні сторони: певні уміння членів сім'ї, компетенції, які будуть важливі при взаємодоборі дитини та сім'ї.

Маємо відмітити, що кожна сім'я мас свій спосіб «отримання енергетичного потенціалу життя». При цьому важливо переконатися, щоб цей спосіб не вступив у протиріччя з потребами дитини. Такими способами поповнення енергії сім'ї можуть бути спільні форми дозвілля, взаємодоповнюючі інтереси членів сім'ї, гумор та жарти, перегляди кінофільмів, форми спілкування. Активність проявів цих форм і готовність до їх обговорення є гарним сигналом про здорове функціонування сімейної системи.

Тож прийомна сім'я має усвідомлювати свої ресурси – можливості, які будуть відразу задіяні при вирішенні перших завдань щодо догляду за дитиною, ятакож пам'ятати про ті чинники (резерви сім`ї),які будуть допомагати їй утримувати позитивну енергію своєї сім'ї на достатньому для неї рівні.

Державна соціальна політика щодо захисту дітей та якість рекламної компанії є відправними межами щодо формування критеріїв до кандидатів у прийомні батьки. При сприятливій державній політиці, орієнтованій на розвиток і соціальні пропозиції, ці критерії будуть чіткими та цілеспрямованими на добробут дитини. В ситуації «дефіцитарної» соціальної політики, орієнтованої на підтримку малозабезпечених та неспроможних членів суспільства, критерії будуть «завуальованими» і нечіткими.

Проте в кожному випадку основним критерієм до кандидатів у прийомні батьки залишається показник їхньої здатності турбуватися про дитину і зберігати функціональну спроможністьсвоєї сім'ї та її стабільні характеристикищодо надання дитині замісної опіки. Виходячи з того, що функції сім'ї мають соціальне внутрішньо-сімейне наповнення, оцінка кандидатів у прийомні батьки буде завжди мати дворівневий характер і проходити у два етапи як первинна та вторинна [8, 14].

Результати первинної оцінки– це узгоджене рішення кандидатів у прийомні батьки та спеціаліста, який проводить оцінку. Вона проходить у два етапи; перший – відбір кандидатівна основі попередньо заданих соціальних критеріїв, другий – досягнення згодина основі обговорення індивідуальних та сімейних показників, які свідчать про свідоме прийняття рішення кандидатами та його налаштованість на користь дитини.

Вторинна оцінка всвою чергу теж поділяється на два етапи, які різняться глибиною усвідомлення кандидатами свого рішеннята міри набуття ними компетенційщодо його реалізації. Під час першого етапу акцепт робиться на характеристиках стабільності сім`ї в в другому - на її компетенціях щодоздатності бути корисною для дитини. Надаємо таблицею три групи показників (соціальні, сімейні та індивідуальні компетенції), які потребують спільного оцінювання та обговорення кандидатами і спеціалістами.

Таблиця 1.4.

Показники оцінювання сімейної системи

Соціальні (соціальна реалізація)	Сімейні (сімейна реалізація як показник стабільності сім`ї)	Індивідуальні (компетенції щодо дитини)
Функції, дохід сім`ї, стан здоров`я, освіта, робота, місце проживання, соціальна інтеграція сім`ї, стосунки в розширеній сім`ї	Функції, структура сім`ї, сімейна історія, комунікація в сім`ї, згуртованість сім`ї, здатність сім`ї долати труднощі та перелік засобів, які вона для цього використовує	Базовий догляд, забезпечення безпеки, емоційна підтримка, здатність стимулювати дитину до активності, встановлення меж та управління поведінкою

Щоб здійснити відбір кандидатів за соціальними показниками, можна скористатися такими методами як:

· збір документів;

· перевірка інформації, наданої кандидатами;

· індивідуальне та подружнє інтерв'ю;

· обстеження житлових умов та ресурсів місцевої громади;

· зустрічі з рекомендувачами кандидатів;

· моделювання ситуацій під час тренінгової підготовки.

Для оцінки показників стабільності сім`ї можна використати такі методи:

· сімейна генограма	· сімейна соціограма
· сімейна групова нарада	· рольова карта сім'ї

За потребою можна використати інші методи для уточнення сімейних та індивідуальних характеристик, як-то:

· шкала сімейної адаптації та згуртованості Д. Олсона, Дж. Партнера, 1. Лаві (РАСЕS - 3):

· тест Геринга.

При проведенні оцінювання на ньому етапі слід пам'ятати, що перед вами здорові люди, які претендують на розширення своїх соціальних функцій. Вони виказують бажання виконувати замовлення держави щодо догляду та виховання дітей, переданих державою до їхніх сімей.

Слід відмітити, що запропоновані для оцінки методики застосовуються в різних практичних сферах: клінічній психології, сімейному консультуванні та сімейній терапії, а також у соціальній роботі. Ситуація оцінки кандидатів у прийомні батьки не входить до жодного із вище перерахованих напрямів, адже люди, які бажають створити прийомну сім'ю, апріорі не є їхніми клієнтами [3, 86].

Можливо, дехто викаже здивування щодо сфери соціальної роботи і віднесе прийомних батьків до їхніх клієнтів. На це слід зауважити, то клієнтами соціальної роботи є люди та сім'ї, які мають характеристики набутої соціаль­ної неспроможності внаслідок кризи, втрати роботи чи працездатності, інвалідизації одного із її членів тощо. В такому разі сім'ї не мають необхідного сімейного ресурсу навіть для себе, щоб подолати явище кризи, а не те щоб бути спроможними виконувати функцію замісної опіки. В такий момент вони самі потребують допомоги і не здатні витримувати додаткові навантаження.

Маємо пам'ятати, що прийомна дитина «приносить» у прийомну сім'ю не лише вантаж власних травм, а й невирішену ситуацію своєї біологічної сім'ї. Очікується, що спосіб вирішення цих проблем зможе знайти і спільно з прийомною дитиною вирішити прийомна сім'я. Як жевтакому випадку прийомна сім'я може бути клієнтом для соціальної служби, якщо їй потрібно вирішувати задачі подвійного рівня складності вирішувати проблеми прийомної дитини та її ситуації в біологічній сім'ї, не втрачаючи при цьому власної соціальної спроможності та працездатності? Скоріше за все прийомна сім'я буде потребувати супервізійної підтримки як професіонал своєї справи та партнер державних структур у вирішенні справи захисту дітей. Тож в основу побудови концепції професійної підтримки сімейних форм системи замісної опіки над дітьми має бути покладено не патерналістську модель соціальної роботи, а партнерську.

Отже метою вибору методів оцінки усфері професійної замісної опіки єїх спрямування на допомогу кандидатам та прийомним батькам в усвідомленні та розширенні власних компетенцій щодо себе та сімейних взаємин, а для спеціаліста – уточнення сфер, які посилюють характеристики здоров'я, сімейної стабільності та надійності, а також їхньої готовності до набуття компетенцій у сфері замісної опіки. При проведенні зазначених методів оцінки можуть бути бажаними та доречними різні довільні форми їх застосування: малювання на великих форматах, індивідуально та всією сім'єю (можливо і розширеною), наступні спільні обговорення з інсайтами та уточненнями. Цей процес може бути дуже цікавим та веселим. Проте не зменшує серйозності справи і вимог до кваліфікованості спеціаліста щодо її проведення [2, 23].

За потребою, для перевірки можливих загроз для дитини можуть бути застосовані додаткові методи індивідуальної перевірки та обстеження.

Запорукою ефективності проведення оцінки має слугувати професійність соціального працівника системи сімейних форм державної опіки над дітьми.