Список використаної та рекомендовано* літератури. Б81 Експериментальна психологія: Курс лекцій

Бондарчук О. I.

Б81 Експериментальна психологія: Курс лекцій. — К.: МАУП,

2003. — 120 с: in. — Бібліогр. у кінці розд. ISBN 966-608-236-5

У пропонованому курсі лекцій розкрито особливості використання експе-риментального методу в психологи, охарактеризовано основні етапи експери-ментального дослідження психіки, а також можливості квазіексперименту й кореляційного підходу у виявленні закономірностей психічної реальності.

Для студентів — майбутніх психологів, викладачів і всіх, хто бажає підви-щити компетентність у психологічному експериментуванні.

ББК 88я73

© О.I. Бондарчук, 2003
© Міжрегіональна Академія
ISBN 966-608-236-5управління персоналом (МАУП), 2003

ВСТУП

Хоча в сучасній літературі існують різні думки щодо ролі експери-менту в здобутті психологічних знань, безперечно, саме експеримен-тальний метод може бути певною “точкою відліку", у зіставленні з якою можна оцінити інші методичні підходи до пізнання психічної реальность Тому вивчення особливостей застосування експеримен-тального методу в психології є важливим компонентом професійної підготовки психолога, що допомагає йому дослідити не тільки ті чи інші психічні явища, а й причини їх виникнення, науково обґрунтова-но прогнозувати прояви певних психічних закономірностей.

Метою вивчення дисципліни “Експериментальна психологія” є оволодіння знаниями, а також набуття вмінь і навичок експеримен-тального дослідження психіки. Згідно з цим у запропонованому курсі лекцій намагаємося розв’язати такі основні завдання:

• розкрити особливості становления і розвитку експериментально-го методу в психології;

• висвітлити типи, основні етапи й умови проведения експеримен-тального методу дослідження психіки;

• навчити студентів аналізувати й оцінювати валідність проведе-них психологічних експериментів, достовірність отриманих результа-тів і можливість їхнього застосування у психологічній практиці;

• сформувати у студентів навички та вміння експериментального, квазіекспериментального й кореляційного дослідження психіки.

Головну увагу при цьому приділено складанню програми експери-менту, насамперед плануванню й аналізу шляхів досягнення “чисто-ти" проведения експерименту, досягнення його внутрішньої і зовніш-ньої валідності. Особливо наголошено на окремих типах емпірично-го дослідження психіки, які за логікою здобуття фактів психічної реа-льності наближаються до експерименту (йдеться передусім про квазіексперимент і кореляційне дослідження).

У першій темі висвітлено особливості становления й розвитку екс­периментального методу в психології. При цьому ми не ставили собі за мету висвітлити історію запровадження експериментального методу в психології загалом, а лише ті базові моменти, які, на нашу думку, до-зволяють глибше зрозуміти специфіку психологічного експерименту.

Для вивчення дисципліни “Експериментальна психологія" і, від-повідно, опанування цього курсу лекцій необхідно володіти основа­ми загальної, соціальної, вікової і педагогічної психології, психодіаг-ностики; методами математичної статистики й особливостями їхньо-

го використання у психології, знати методологічні принципы прове­дения емпіричного дослідження у психології.

Закріпленню знань і глибокому засвоєнню матеріалу сприятимуть відповіді на запитання та завдання до кожної теми, а також вивчення наукових джерел, список яких наведено наприкінці кожної теми.

Тема 1. Становления і розвиток експериментального методу в психологи

• передумови запровадження експерименту в психології;

• етапи становления експериментального методу в психології;

• роль основних напрямів психологічної науки у становленні психо­логичного експерименту;

• розвиток експериментального дослідження психіки у вітчизняній і зарубіжній психології;

• предмет і завдання експериментальної психології;

• експериментальний метод у психології на сучасному етапі.

Знания є наукове тоді, коли його можна підтвердити в емпіричному дослідженні, результати якого є інваріантними щодо простору, часу, особистісних характеристик дослідника. Стосовно психологічних знань розв’язання цього завдання ускладнюється якісною своєрідністю і неповторністю внутрішніх психічних явищ, для яких досить складно знайти адекватні об'єктивні, зовнішні щодо психіки показники. Тому для впровадження експериментального методу в психологію потріб-но було створити певні передумови, які б забезпечували можливість експериментального (об’єктивного) дослідження психіки.

Впровадження експерименту в психологію було зумовлено насампе-рецрозвитком філософії, яка збагатила психологію методологічними принципами дослідження психіки, зокрема принципами детермінізму, розвитку, системності тощо. П. Фресс зауважує з цього приводу, що саме в межах філософії була висунута ідея виміру в психології. Так, X. Вольф ще у XVIII ст. ввів у вжиток не тільки сам термін “психологія”, а й поняття про психометрію. Він запропонував вимірювати психічні явища за їхньою тривалістю та інтенсивністю і, наприклад, вважав, що можна виміряти величину задоволення усвідомлюваною нами до-сконалістю, а величину уваги — тривалістю аргументації, за якою людина здатна прослідкувати [14].

Важливе значения для розвитку експериментальної психології мали й досягнення в біології, зокрема еволюційне вчення Ч. Дарвіна, який у своїй праці “Походження видів” (1859) порушив питания, що безпосередньо стосувалися впровадження експерименту в психоло-гію. Так, він доводив не тільки фізичну, а й психологічну неперерв-ність видів, стверджуючи, відповідно, можливість порівняння виявле-них емпірично як фізичних, так і психічних особливостей тварин і

людей. Зокрема, у праці “Вираження емоцій у людини і тварин” (1872) він зробив висновок, що емоції людини можна розглядати як наслі-док тих дій тварин, які були корисними за своею суттю. Тому очевид-ності набула можливість експериментальних досліджень причин і за-кономірностей психічних явищ.

1898 р. Е. Торндайк порушив питания про інтелект тварин, приве-рнувши, відповідно, увагу дослідників до зоопсихологи, яка стала підґрунтям для експериментального дослідження психіки біхевіорис-тами, допомагаючи зрозуміти (хоча б на підставі аналоги з тварина-ми) деякі функції людської психіки.

Але безпосередньо експериментальне вивчення психіки розпоча-лося завдяки успіхам фізіології і, зокрема, нейрофізіології, у рамках якої було визначено матеріальні передумови функціонування психі-ки. Згідно з цим слід насамперед відзначити цілий ряд відкриттів, зроблених протягом XIX ст.: розрізнення чутливих і рухливих нервів (1822), відкриття того факту, що центром рухів — рефлексів є мозок, а також закону специфічної енергії нервів, відповідно до якого ми пі-знаємо не безпосередньо речі, а лише збудження самих нервів (Й. Мюллер, 1838), виявлення існування спеціальних нервів не тільки для п’яти основних відчуттів, а й для їхніх якостей — кольору, висоти звуку тощо (Г. Гельмгольц, 1860). У ці ж роки було відкрито, що нер-вовий імпульс є електричною хвилею, яка заряджена негативно (М. Бернштейн, 1849-1866), при цьому швидкість передачі імпульсу становить 50 м/с (Г. Гельмгольц, 1850). Тоді ж було висунуто ідею моз-кової локалізації (Ф. Галль), відкрито центр мови (П. Брока, 1861), а також те, що спинномозкові рефлекси гальмуються центральними ме-ханізмами (I. Сеченов, 1863).

Інтенсивно розвивалися фізіологічна оптика й акустика (Г. Гельм-гольц, 1855-1866), у рамках якої було розроблено теорію сприйман-ня, або так звану теорію неусвідомлюваних умовиводів. Згідно з цією теорією кожне сприймання є більшим ніж актуальне сенсорне дане, причому додаток виникає за рахунок неусвідомлюваних асоціацій, на ґрунті повторів у попередньому досвіді.

Із цих наукових досліджень випливала й була підтверджена емпі-рично залежність наукових спостережень від попереднього досвіду спостерігача. У зв’язку з цим, зокрема, широко відома історія звіль-нення асистента обсерваторії в Гринвічі за помилки в обчисленнях, при цьому пізніше було доведене існування особистого рівняння в пер-цептивній діяльності, яке й зумовило запізнення реакції і, відповідно, ненавмисні помилки в обчисленнях [14].

Значний внесок у впровадження експерименту в дослідження психі-ки зробила психофізика, в якій на ґрунті досліджень П. Бугера та Е. Вебера були виявлені зв’язки між стимулами й інтенсивністю відчут-тів (Г. Фехнер, 1860). На думку П. Фресса саме Г. Фехнер заснував екс-периментальну психологію, створивши експериментальні методики виміру порогів відчуттів, які до цього часу знаходять застосування в усіх дослідженнях, присвячених перцептивним процесам, і є першим етапом підготовки майбутнього психолога-експериментатора. Саме Г. Фехнер застосував до помилок виміру в психології закон Лапласа — Гаусса, відкривши двері для проникнення у психологію ідей імовірнос-ті [7; 14].

Отже, перед ученими різних галузей знань виникли психологічні проблеми — проблеми помилок відчуттів і взагалі участі психіки у звіті суб’єкта про свій досвід. Тому не дивно, що першими вченими-експериментаторами у психології стали фізики (Г. Фехнер, Г. Гельм-гольц) і фізіологи (В. Вундт, I. Сеченов, I. Павлов), а їхні праці стали природничо-науковою основою для запровадження експерименту в

ПСИХОЛОГІЮ.

Особливо слід відзначити, що ці вчені формували експерименталь-ні методи, які могли бути застосовані й під час вивчення психічних явищ.

Становления експериментальної психологи пов’язують з 1879 р., коли В. Вундт у Лейпцигу створив перший інститут психології, тобто першу експериментальну психологічну лабораторію.

Разом з тим очевидно, що це досить умовна дата. Адже праці Е. Вебера, Г. Фехнера, Г. Гельмгольца є по суті психологічними експе-риментами. Недарма Б. Ананьев характеризував “Елементи психофізи-ки” Г. Фехнера як одну з фундаментальних праць в історії експеримен-тальної психології [1]. Слід зауважити, що задовго до 1879 р. I. Сеченов застосовував психофізіологічні та психологічні методи у своїх дослі-дженнях.

Тому в історії становления експериментальної психології можна умовно виокремити два періоди[7]:

• долабораторний, у якому провідними є психофізика та психофі-зіологія (Г. Гельмгольц, I. Сеченов, Г. Фехнер);

• лабораторный, у якому, залежно від методологічних підходів, розрізняють етапи, пов’язані з розвитком:

1) фізіологічної та інтроспективної методологи у вигляді вундтів-ської експериментальної психофізіології та ряду її різновидів;

2) експериментальноїінтроспекцп, започаткованої вюрцбурзькою школою;

3) французького патопсихологічного підходу;

4) двох напрямів, які розвивалися паралельно — біхевіоризм і геш-тальтпсихологія;

5) діалектико-матеріалістичний підхід у вітчизняній психології.
Роботи, які проводилися В. Вундтом і його численними учнями

(Е. Крепелін, Е. Тітченер) у рамках першого із зазначених підходів, сто-сувалися в основному простых реакцій, а їхньою кінцевою метою було вивчення під час цих реакцій “змісту” свідомості, про який екс-периментатор робив висновок на підставі інтроспективного звіту до-сліджуваного. В. Вундт выключав із експериментального вивчення вищі психічні процеси як такі, що недоступні пізнанню в експеримен-ті. Але вже 1885 р. Г. Еббінгауз експериментально досліджує пам’ять, використовуючи кількість повторень як міру запам’ятовування, а 1897 p. — інтелект або розумову обдарованість, використовуючи ме-тод доповнення. Хоча за організацією його дослідів інтроспекція не виключалася, а інтроспективні дані суттєво доповнювалися експери-ментальними [5; 14].

У цьому ж напрямі йшли дослідження видатного французького психолога А. Біне, який також вивчав вищі психічні функції — мис-лення, інтелект, зібрав величезний фактичний матеріал про різні пси-хічні явища практично в усіх галузях психології (загальній, патопси-хологи та клінічній психології, дитячій і педагогічній психології, де-фектології та психометрії, психології індивідуальних відмінностей, експериментальній педагогіці тощо). Відомими є також дослідження Ф. Гальтона, який, крім створення експериментальних методик (по-рогів слуховоїчутливості, асоціативного експерименту), розробив ос-нови статистичних методів обробки експериментальних даних, ви­вчав проблему успадкування здібностей (зокрема, вплив інтелекту на порядок народження) [7].

Експериментальна інтроспекція була створена одним з учнів В. Вундта О. Кюльпе, який, на відміну від В. Вундта, вважав, що можна експериментально вивчати вищі психічні функції, зокрема мислення. У своїх експериментах він використовував інтроспекцію як основний метод: досліджувані міркували про щось, а потім описували свій до-свід. Але, вивчаючи судження, за допомогою яких описувався процес розв’язання проблеми, дослідник знаходив масу образів, проте нічо-го, що відповідало би його кінцевому результату. Звідси випливало існування мислення без образів (“чисте мислення”), яке протиставля-

лося іншим його формам, а залежність мислення від мовної і практич-но! діяльності ігнорувалася. У результаті стало зрозумілим, що інтро-спекція є обмеженим засобом емпіричного пізнання психіки [14].

У цей час відкриття I. Павловым умовних рефлексів (1903) приве-ло до виникнення біхевіоризму. Дж. Уотсон, засновник цього напря-му, який, до речі, був зоопсихологом, зауважував, що труднощів інт-роспекції для тварин не існує і запропонував підхід зоопсихологів до вивчення фактів поведінки тварин застосувати до людей. При цьому поведінка розглядалася як результат научіння. Такий підхід започат-кував цілий ряд експериментальних досліджень за схемою “стимул — реакція”, а пізніше за схемою “стимул — проміжна змінна — реакція” (К. Халл, Б. Скіннер, А. Бандура).

На цей же час активно розвивалася гештальтпсихологія. Зокрема, учень О. Кюльпе М. Вертгеймер експериментально дослідив ілюзії руху (1912), виявивши, що складний психічний образ не є простою су-мою його складових. Е. Рубін 1915 р. експериментально довів існу-вання розрізнення фігури та фону.

Пізніше близькі позиції до гештальтпсихологів зайняв К. Левін і його школа, які поширили принцип системного, цілісного підходу до експериментального дослідження психіки, заклали основи експеримен-ту в соціальній психології, поступово переходячи від дослідження перцептивного поля до поля діяльності й загалом до поля життевого простору особистості [7; 14].

У Франції поширився патопсихологічний підхід до експеримен­тального дослідження психіки, засновником якого був Т. Рібо. На його думку, хвороба — найтонший експеримент, який здійснено природою за певних обставин і такими засобами, яких не мае в своему розпоря-дженні людина (йшлося про дослідження хвороб пам’яті, волі, особис-тості, уваги). Учень Т. Рібо П. Жане при цьому стверджував, що для того щоб поширити на людей емпірично встановлені закономірності поведінки, необхідно не тільки залишити місце для свідомості, а й роз-глядати її як особливу форму, що надбудовується над елементарною поведінкою, не забуваючи при описі поведінки таких явищ, як віра. Водночас (під впливом позитивізму О. Конта) у такому підході спосте-рігалася переоцінка ролі наукового факту, фактографія [11].

Значний внесок у становления експериментального методу у віт-чизняній психології пов’язують насамперед із відкриттями I. Павлова і працями I. Сеченова та В. Бехтерева, які базувалися на природничо-матеріалістичній парадигмі вивчення психіки. На відміну від В. Вундта, який проголошував незалежність психіки і зовнішнього

світу, I. Сеченов стверджував детермінізм, обумовленість психіки зовнішнім світом.

В Україні у 80-ті роки XIX ст. було відкрито кілька експеримента-льних психологічних лабораторій. Так, у Харківському університеті при клініці нервових хвороб створюється психологічна лабораторія під керівництвом психіатра і психолога П. Ковалевського. I. Сікорсь-кий (Київ) започаткував експериментальне вивчення особливостей психічного розвитку дітей раннього віку. 1900 р. була відкрита експе-риментально-психологічна лабораторія під керівництвом К. Твар-довського у Львівському університеті.

Одним із перших у вітчизняній та світовій психології на значенні експерименту наголошував М. Ланге — професор Новоросійського університету (Одеса), який очолював експериментально-психологічну лабораторію при філософському факультеті цього університету. Б. Теплов у статті до 100-ї річниці від дня народження М. Ланге зазна-чав, що характерною рисою М. Ланге як експериментатора було те, що він ніколи не проводив експериментів тільки задля накопичення фактів [6]. Експеримент для М. Ланге був основою перевірки гіпотез принципового характеру. Він експериментально досліджував психо­моторику, увагу, сприймання, встановивши, зокрема, закон перцепції щодо послідовності фаз сприймання від менш диференційованого до більш диференційованого, які пов’язувалися з філогенетичним розвит-ком людини і, отже, вносили у психологічний експеримент ідею роз­витку. Інтроспекція ж, як стверджував М. Ланге, не може вловити ста-дії процесу, а тільки його кінцевий результат. М. Роговін зазначає, що саме М. Ланге фактично здійснив синтез експериментальної психоло­ги з ідеєю розвитку [11].

Новий крок у запровадженні експерименту в психології зробив Л. Виготський, провівши дослідження процесів утворення понять, ак-тивного запам’ятовування, особливості розвитку психічних процесів на основі історико-генетичного підходу. За Л. Виготським експериме-нтально-генетичний метод, на відміну від суб’єктивного методу кла-сичної емпіричної психології, відкривав об’єктивні шляхи вивчення психіки та свідомості, давав змогу побачити “живий” процес відпра-цювання історичних форм поведінки та психіки, перетворення їх на ін-дивідуальний досвід. Згідно з його культурно-історичною концепці-єю вищі психічні функції є прижиттєвим утворенням у результаті ово-лодіння зовнішніми засобами культурно! поведінки та мислення, які

Л. Виготський назвав знаками. Він стверджував, що винахід і викори-стання засобів при розв’язанні будь-якого завдання, яке стоїть перед людиною (запам’ятати, порівняти що-небудь, вибрати тощо), з психо-логічного боку являе собою аналогію з використанням знарядь [2].

Значний внесок у запровадження експерименту в психологію зро-били О. Лурія, С. Рубінштейн, Б. Теплов, О. Леонтьев [9; 12; 15]. 3 40-х років у працях П. Гальперіна послідовно розробляється проблема ор-ганізації та проведения формуючого експерименту — дослідження психіки у процесі керованого впливу [8].

У ці роки в Україні був створений Інститут психології, який очо-лив Г. Костюк. Він активно використовуе експериментальний метод у дослідженні психіки. Так, наприклад, у відомому експерименталь-ному дослідженні процесу створення образу при сприйманні предме-та в утруднених умовах моделлю процесу стало сприйняття предмета, розташованого в темній камері, що короткочасно освітлювався за допомогою спеціальної лампи, через що досліджуваний не мав мож-ливості роздивитися і побачити предмет повністю, сприймаючи його як щось невизначене, недоступне свідомості [10]. С. Максименко за-уважуе, що за зовнішньою простотою досліду стоїть досить складний предмет діяльності експериментатора, який містить кілька компонен-тів. Це, по-перше, чутливість зорового аналізатора, який через малу потужність енергії зовнішнього впливу не був здатний перетворити и на факт свідомості; по-друге, становления абрису предмета сприйман-ня із невизначеними межами та з порожнинами в цілісному образі; по-третє, пізнавальні дії, завдяки яким створюються гіпотези-образи, які поступово стають правдоподібними; по-четверте, розвиток обра-зу внаслідок віднесення його до певної категорії, вербалізації тощо; по-п’яте, творчість, “аналіз складових психіки, що забезпечують пе-рехід від перцептивних завдань до складніших проявів пізнавальної духовної та продуктивно! діяльності” [10, 14].

Пізніше С. Максименко дослідив можливості експерименту у про­чей спеціально організованого навчання, Я. Коломінський — у соці-альній педагогічній психології, Д. Узнадзе — у дослідженні установ-ки тощо. Оригінальну методику психофізіологічного експерименту створили Б. Теплов, В. Небиліцин. Поступово експериментальний метод у різних своїх видах проникнув практично в усі галузі психоло-гічної науки.

На сьогодні існує кілька підходівдо розуміння предмета експери-ментальної психології. Це, по-перше, його ототожнення з предметом

усієї наукової психології як системи знань, отриманих на основі екс-периментального вивчення поведінки людини й тварин, що протиста-вляється інтроспективній, “споглядальній" психології. По-друге, екс-периментальну психологію розуміють як систему експериментальних методів і методик. Іноді дану дисципліну розуміють як систему мето-дів психології в цілому. 3 другого боку, експериментальну психоло-гію розглядають як теорію психологічного експерименту, що базуєть-ся на загальнонауковій теорії експерименту і містить насамперед його планування й обробку даних на основі методів математичної статис­тики [4].

Отже, у цілому, експериментальну психологіюможна визначити як галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.

При цьому експериментальна психологія розв’язує такі заедания.

• удосконалення експериментальних методик дослідження і засто-сування їх у різних галузях психологічної науки;

• розробка типології психологічного експерименту, визначення можливостей і обмежень кожного з типів експерименту, формулюван-ня принципів їх організації, розробка критеріїв і стандартів, які ви-значають місце та функції різних типів експериментів у психологічно-му дослідженні (з метою зіставлення результатів, отриманих у різних галузях психологічної науки);

• розробка і створення апаратури, спеціально призначеної для пси-хологічних досліджень, яка відповідає сучасному рівню науково-тех-нічного прогресу;

• визначення шляхів застосування досягнень психологічної науки в різних сферах суспільної практики, які спираються на наукові знан­ия, здобуті в експериментальному дослідженні психічної реальності.

На сучасному етапі розвитку експериментальної психології спо-стерігаються такі тенденції:

• ускладнення предмета експериментально-психологічних дослі-джень (від дослідження елементарних психічних процесів до цілісної особистості й соціально-психологічних явищ);

• можливість експериментального дослідження і врахування інди-відуальних відмінностей суб’єктів психічної діяльності, зокрема за-вдяки успіхам застосування методів математичної статистики у пси­хологи (наприклад, можливості обробки результатів багатофактор-них психологічних експериментів);

• актуалізація проблемы розробки методологічної основи експери-ментальних досліджень прикладного характеру, на базі якої можна було б узгодити інтерпретацію експериментальних фактів з позицій різних теоретичных трактовок розуміння психіки в цілому й особисто-сті зокрема.

Контрольні запитання і завдання

1. Якою є роль експериментального дослідження психіки у здо-бутті наукових психологічних знань?

2. Назвіть передумови становления експериментального методу в психології.

3. Чому перші експерименти у психології в основному були про­веден! в рамках психофізіології?

4. Яким був внесок основних напрямів психологічної науки в ста-новления і розвиток експерименту в психології? Наведіть при-клади.

5. Назвіть особливості становления і розвитку експериментально­го дослідження психіки у вітчизняній психології.

6. Яким чином можна трактувати предмет експериментальної психології на сучасному етапі його розвитку?

7. Які основні завдання вирішує експериментальна психологія?

8. Чому розробка типології психологічного експерименту є важ-ливим завданням експериментальної психології?

9. Назвіть основні тенденції розвитку сучасної експериментальної психології.

10. Чому на даному етапі розвитку експериментальної психології актуальною є проблема експериментального дослідження інди-відуальних відмінностей суб’єктів психічної реальності?

Список використаної та рекомендовано* літератури

1. Ананьев Б. Г. Психология чувственного познания. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. —С. 3-64.

2. Выготский Л. С. Проблемы развития психики: В 6 т. — М.: Педагогика, 1983. —Т. 3. — 367 с.

3. Гриншпун И. Б. Введение в психологию. — М.: Ин-т практ. психол., 1996.— 152 с.

4. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. — СПб.: Питер, 2000.— С. 8-18.

5. Ждан А. Н. К исторической реконструкции психологических основ раз­вивающего обучения // Вопросы психологии. — 2000. — № 6. — С. 76-90.

6. История и некоторые вопросы современного состояния эксперименталь­ных исследований в отечественной психологии: Сб. науч. тр. / Под ред. Е. А. Будиловой, В. А. Кольцовой, М. В. Муленковой. — М.: ИП РАН, 1990. — 294 с.

7. История становления и развития экспериментально-психологических ис-следований в России: Сб. науч. тр. / Под ред. Б. Ф. Ломова, Е. А. Будило-вой, В. А. Кольцовой. — М.: Наука, 1990. — 216 с.

8. Костюк Г. С. Избранные психологические труды. — М.: Педагогика, 1988. — 301с.

9. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. — М.: Педагогика, 1983. —Т. 1. — 381с.

10. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посіб. — К.: НПЦ Перспектива, 1998. — 220 с.

11. Роговин М. С. Введение в психологию. — М.: Высш. шк., 1969. — С. 169-195.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 2000. — С. 10-89, 309-416.

13. Основи психологи' / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.: Ли-бідь, 1995. — 632 с.

14. Фресс П. Развитие экспериментальной психологии // Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. — М.: Прогресс, 1966. — С. 15-96.

15. Ярошевский М. Г. История психологии. — М.: Академия, 1996. — 416 с.

Тема 2. Експеримент як метод