Організаційні (порівняльні, лонгітюдні, комплексні).
Порівняльний метод ("поперечний зріз"): зіставлення окремих властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ (А.О. Смірнов). Вимагає конкретних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо).
Лонгітюд: багаторазове обстеження одних осіб протягом тривалого періоду, який вимірюється іноді десятками років (В.І. Абраменко, O.P. Лурія). Передбачає роботу зі стабільною групою. Як наслідок, існує ймовірність звикання дослідника до групи, що часто виявляється в некритичному осмисленні отриманої інформації.
У практиці педагогічної діяльності типовим прикладом життєвого лонгітюду є праця класовода, яка демонструє особливе соціальне значення професії вчителя початкових класів.
Комплексний метод передбачає поєднання лонгітюду та порівняльного методу), розробку і впровадження дослідницьких програм, у яких беруть участь представники різних наук (С. Вітбурн, нар. 1933).
2. Емпіричні методи (спостереження, експеримент, самоспостереження; психодіагностичні: тести, опитувальники - бесіда, анкета; аналіз продуктів діяльності; біографічні методи: аналіз життєвого шляху, документації, свідчень особистості та очевидців).
Основним методами у віковій психології вважаються спостереження, експеримент, самоспостереження.
Спостереження- це фіксація даних за заздалегідь продуманим планом без активного втручання спостерігача в перебіг подій. Об'єктом спостереження може бути поведінка, діяльність особистості в різнопланових ситуаціях, зміст яких попередньо визначається.
Види спостереження:
1) за місцем проведення: лабораторне (у спеціально створених умовах) і природне (у звичних умовах);
2) за контактом: безпосереднє і опосередковане;
3) за стилем взаємодії з об'єктами: включене і приховане;
4) за метою: випадкове і цілеспрямоване;
5) за рівнем організації діяльності: вибіркове і суцільне;
6) за способом фіксації результатів: констатувальне, оцінювальне тощо.
Основні вимоги до спостереження:
1) планомірність;
2) відсутність у спостерігача тенденційності, упередженості та суб'єктивізму;
3) самоконтроль спостерігача;
4) об'єктивний аналіз отриманих результатів незалежно від ставлення до тих, за ким спостерігали.
Орієнтовний зміст бланку "Процес і результати спостереження"
| Дата | Тема, мета, умови, план, завдання | Констатація фактів ("фотографія" спостереження) | Основні висновки відповідно до поставлених завдань | Примітки |
Особливим видом спостереження є батьківські щоденники (Є. Станчинська, В. Рибникова-Шилова, Н. Менчинська та ін.).
Самоспостереження, можливості якого формуються, починаючи з кризи "З років", у віковій психології є показником здатності особистості критично та адекватно оцінювати власні домагання, успіхи, невдачі.
Експеримент є методом збору фактів в умовах, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Передбачає активне втручання дослідника в процес роботи. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, яка визначає його зміст і реалізацію. За П.В. Копніним, експеримент має всі необхідні ознаки практичного оволодіння дійсністю з боку людини, оскільки з його допомогою відбувається відтворення на практиці явищ, які її цікавлять (С.Д. Максименко).
Види експерименту (залежно від умов проведення):
1) лабораторний: здійснюється в штучних умовах, зокрема в психологічних лабораторіях, обладнаних відповідною апаратурою, яка реєструє певні показники психічних явищ;
2) природний: нейтралізує негативний вплив емоційної напруженості та прогнозованого реагування, яке виникає в лабораторних умовах дослідження.
Природний експеримент був. запропонований у 1910 році на І Всеросійському з'їзді з експериментальної педагогіки (О.Ф. Лазурський, 1874-1917). Як правило, доповнюється бесідою. Його різновидом є експериментальне навчання, коли школярі вивчаються безпосередньо в процесі навчально-виховного процесу з метою активного формування в них певних психологічних особливостей (С.С. Степанов).
Особливими видами природного експерименту є лонгітюд, зміст якого полягає у створенні звичних для респондентів умов з метою зниження напруженості в експериментальних ситуаціях (О.Ф. Лазурський) та близнюковий метод як порівняльне вивчення умов розвитку і навчання одно яйцевих близнюків (А. Гезелл, O.P. Лурія, Ф.Я. Юдович), які, маючи однаковий генетичний код, дозволяють установити зміст впливу на особистість різнопланових соціальних чинників. Уперше близнюковий метод був запропонований Ф. Гальтоном (1875). На сьогодні в науковій літературі описано більше 130 пар монозиготних близнят.
Основні недоліки методу:
1) труднощі в приховуванні експериментальних завдань;
2). практично неможливо застосувати точний кількісний аналіз до отриманих результатів, які протоколюються лише в кінці окремих етапів роботи.
У віковій психології експерименти, які передбачають розв'язання навчально-виховних проблем, називаються психолого-педагогічними. Результати психолого-педагогічних експериментів характеризуються, порівняно з лабораторними, високою ймовірністю погрішності.
Залежно від рівня втручання в перебіг вивчення психічних явищ експеримент є констатувальним (отримання результатів про рівень розвитку певних психічних явищ), формувальним (цілеспрямований вплив на особистість із метою формування в неї певних якостей), контрольним (зіставлення результатів у різних групах з метою з'ясування ефективності запропонованих авторських методик).
У цілому експеримент має класифікаційні критерії, аналогічні до спостереження.
Орієнтовний зміст бланку "Процес і результати експерименту"
| Дата | Тема, мета, план, гіпотеза, завдання | Констатація фактів ("фотографія4 експерименту) | Основні висновки відповідно до поставленої гіпотези і завдань | Примітки |
. Тести (англ. test - проба, перевірка, випробування) - стандартні методи, які полягають у використанні стандартних запитань, отриманні стандартних відповідей і стандартній обробці інформації. Тести є основними інструментами психодіагностичного дослідження, з допомогою яких досягається постановка психологічного діагнозу.
За Р. Пенто і М. Гравітц (1972), слово "тест" походить із старофранцузької мови та є синонімом слова "кухоль" (лат. testa - ваза з глини). Автором перших тестів вважається Ф. Гальтон, який створював техніку вивчення індивідуальних відмінностей (1869,1874, 1890). Згодом термін "тест" був обґрунтований у дослідженнях Д. Кеттела (1890). Особливий внесок у розробку тестів здійснила А. Анастазі (1982), праці якої називають енциклопедією західноєвропейської психології.
Застосування тестів вимагає від дослідника спеціальної підготовки. На практиці їх часто підміняють анкетами, що призводить до спрощеного, вульгарного розуміння їх призначення.
Суспільною домінантою, яка спотворює "тест", є введення на початку 1990-х років цього поняття для найменування завдань, адресованих абітурієнтам вищих навчальних закладів.. Такі завдання є елементами тестових технологій, але їх неприпустимо називати тестами.
Опитувальники: анкета, інтерв'ю (запозичені з соціальної психології) і бесіда (запозичена з педагогіки).
Особливе місце в системі опитувальників належить соціометрії, яка з'ясовує структуру між особистісних стосунків у групі, та референтометрії, метою якої є виявлення значущих осіб (груп) для особистості (обидва методи також запозичені із соціальної психології).
3. Методи обробки даних (кількісні, або статистичні; якісні, або аналітичні). Наприклад:
1) шкала найменувань (номінальна шкала): визначення або класифікація об'єктів;
2) порядкова (ординальна) шкала: демонстрація природної послідовності подій; пов'язана з операцією впорядкування (шкала шкільних оцінок); її показники не є результатами кількісних вимірювань, а характеризують якісні відмінності (у психології використовуються найчастіше);
3) інтервальна (кількісна шкала): позначення спеціально розроблених критеріїв; особливим її видом є альтернативна (дихотомна) шкала, яка має тільки два значення (0-1 або 1-2), тому її можна розглядати як рівномірну інтервальну шкалу; може бути перетворена на шкалу відношень, якщо зафіксувати точку відліку (як правило, цей показник "нуль").
4. Інтерпретаційні методи:
1) генетичний: дослідження показників розвитку (виокремлення фаз, стадій, кризових періодів у становленні новоутворень); установлює "вертикальні" (генетичні) зв'язки між рівнями розвитку; історично виник унаслідок .утвердження в науці, починаючи із XVII ст., ідеї розвитку: у математиці - диференційного обчислення, у геології теорії Ч. Лайєля (1797-1875), у космогонії - гіпотези І. Канта (1724-1804) та П. Лапласа (1749-1827), у біології - теорії Ч. Дарвіна тощо;
2) структурний: визначення "горизонтальних" (структурних) зв'язків між усіма відомими характеристиками особистості установлює типові і нетипові особливості розвитку.
Існують також інші класифікації, які здебільшого відображають авторські позиції. Однак, як правило, їх об'єднує визнання пріоритетності загальнонаукових методів - спостереження, експерименту, самоспостереження. Решта методів здебільшого мають статус "додаткових" (або "допоміжних").