Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрю­ваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком завідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень — важливе завдання слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній лі­тературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності орієнтуючого характеру. Зокрема, такі критерії включають:

1) компетентність допитуваного (коли характер показань останньо­го, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є вірними);

3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особли­востей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу);

4) унікальність показань (якщо повідомлення має власну індивіду­альність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим);

5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають по­рівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, поси­лань і вказівок на переживання);

6) критерій невідповідностей (добросовісний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між со­бою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності).

У процесі попередньої оцінки показань можливим є виявлення не­гативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах:

а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце;

б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути. Так, у разі на­явності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості до­питуваного.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків перед­бачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольо­вий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини.

Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту об­винуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:

1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним власної версії;

2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваче­ним своєї вини;

3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять органи розслідування;

4) викриття неправдивої заяви про алібі;

5) встановлення обмови;

6) встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитува­ного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встанов­лених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обви­нувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред’явлення доказів, які підтверджують перебування допитува­ного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці зло­чину.

Допит неповнолітніх

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має ве­лике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років.

У психологіч­ній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14-15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для певного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у пове­дінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх деяких вікових груп слід враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодав­стві не визначено. У п. 3 ст. 69 КПК лише зазначено, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають до­казове значення, і давати показання про них. Характерні для неповно­літніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Разом з тим дітей реко­мендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприй­няттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостеріга­лася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерними є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негати­візм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорос­лості. У цей період визначаються життєві ідеали, обирається профе­сійна спрямованість, встановлюються мета і сенс життя. Для старшо­го шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи).

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при до­питі свідків віком від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням за­хисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є об­рання місця і обстановки допиту (вдома, у школі, кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одер­жанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитан­ня, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути про­стими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.