Тема 4. Психологія малих груп в політиці

1. Типи і типології малих груп в політиці.

2. Етапи формування малих груп в політиці.

3. Внутрішні механізми становлення політичної групи.

При всьому беззаперечному значенні особистості політичного лідера і його психології, сучасна політика, особливо в стабільних суспільствах здійснюється групами людей. В рамках ПП групу можна визначити як сукупність людей, які взаємодіють заради досягнення усвідомлюваних цілей та інтересів. Об`єктивно ця сукупність виступає як суб`єкт політичної дії, а суб`єктивно існує як деяка окрема, відмінна від інших цілісність.

В рамках ПП більшість класифікацій і типологій зводяться до 11 основних параметрів, за якими відрізняються і відповідно типологізують малі групи.

Типи і типології малих груп в залежності від

1) спрямованості основних дій групи;

2) міри групової згуртованості;

3) міри проникливості групи;

4) своїх власних цілей;

5) особливостей групової свідомості;

6) структури;

7) форми зв`язку між членами групи;

8) важливості членства в групі для її учасників;

9) тривалості існування групи;

10) виробленого (чи усталеного) в групі способу прийняття рішень;

11) загальної ефективності групової діяльності.

Зрозуміло, що малі групи в політиці відрізняються рівнем свого розвитку. Однак, ще практика радянських часів показала, що з психологічної точки зору засідання комсомольського бюро (умовно якогось факультету) мало чим відрізнялись від засідання бюро міськкому, чи обкому партії. Сучасний вітчизняний досвід досить однозначно показує, що навіть багатопартійне, плюралістичне і навіть нейтральне в партійному плані оточення мало що змінює. Як тільки виникає якась група як суб`єкт полдітичної дії, починають діяти всі ті ж аналогічні психологічні механізми політичної поведінки людей.

Багаточисленні дослідження процесів формування політичних груп дозволяють виділити п`ять основних етапів:

1) “номінальна група”,

2) “асоціативна група”,

3) “кооперативна група”,

4) “корпоративна група”,

5) колектив.

Цікаво, що описані етапи зовсім не обов`язково виступають як послідовні, причому обов`язково змінюючі один одного. Група може зупинитися у своєму розвитку на будь-якому із описаних етапів, починаючи з першого і навіть перестати існувати як група. Хоч обминути той чи інший етап у своєму розвитку, перейти через нього практично неможливо. Терміни проходження кожного із етапів, зрозуміло, сильно мінливі в залежності від зрілості і досвіду членів групи, активності лідера та інших факторів.

Поряд із описаними етапами становлення групи як суб`єкта політичної дії, велике значення мають внутрішні, власне психологічні процеси взаємодії людей, які і ведуть до розвитку групи чи заважають йому. Особливо вони проявляються на початкових стадіях розвитку партійної групи.

За даними спеціальних досліджень, на першій стадії – знайомство – члени групи придивляються один до одного і до лідера, адаптуються до умов майбутньої діяльності, знайомляться із близькими та віддаленими перспективами, розподіляють між собою функціональні обов`язки і налагоджують систему взаємодій. Стосунки будуються перш за все на основі формальних зв`язків. Поведінка членів групи в основному визначається їх минулим досвідом, діяльністю в інших групах.

На другій стадії – поява первинних мікрогруп – в основному завершується процес взаємного вивчення членами групи один одного і відбувається їх зближення на основі симпатій, складу характеру, часткових інтересів і т.д. В результаті виникають первинні мікрогрупи. Як правило, виділяється активне ядро політичної групи, націлене на ефективну політичну діяльність. Поряд з ним, утворюється група “добросовісних виконавців”, усвідомлюючих і виконуючих свої обов`язки, але як правило таких, що не виявляють власної ініціативи у вирішенні групових питань. Іноді тут же виникає і “мікрогрупа пасивна” яка складається із людей, що намагаються бути в стороні від основної діяльності групи і знайти собі лекшу роботу. Не виключені і випадки проникнення у політичну групу свідомих дезорганізаторів, які намагаються розрушити структуру, яка складається або ж створити альтернативне керівництво – наприклад, з метою психологічного розколу групи.

З появою первинних мікрогруп починає діяти механізм психологічної саморегуляції групи. Як правило, “активне ядро” надає підтримку лідеру, активізує “добросовісних виконавців”, здійснює тиск на “пасивну групу” і протидіє дезорганізаторам. Так, починає функціонувати групова думка, яка сприяє подоланню конфліктів, які часом виникають між мікрогрупами.

На третій стадії – консолідація групи – іде процес консолідації групи. У міру розвитку спільної діяльності, наростають позитивні процеси. Укріплюються зв`язки між членами групи, посилюється позитивний психологічний клімат, виникає ефект “групового полекшення” діяльності окремих членів групи від того, що вони здійснюють її саме в групі. Посилюється авторитет лідера, розширюється “активне ядро” до якого приєднуються колишні “добросовісні виконавці”. “Група пасиву” і “дезорганізатори” або перевиховуються під впливом групової думки, або виходять за межі групи.

Так, виглядають основні власне психологічні механізми на основі яких “спрацьовуються” люди, утворюючи групу як суб`єкт політичної діяльності. Вони піддаються достатньо об`єктивному вивченню за допомогою методу соціометрії і регулюються методом соціодрами. Процеси функціонування групи як правило контролюються лідером.

Взаємостосунки лідера з групою як правило носять складний, багатоаспектний характер. Лідер немислимий без групи, група неефективна без лідера.