Умови ефективного мимовільного запам'ятовування матеріалу

·яскравість, емоційна забарвленість об’єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам’ятовується нею незалежно від наміру запам’ятати.

·наявність інтересу до матеріалу, який засвоюється. Усе, що цікавить людину, запам’ятовується нею значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве.

·контрастність матеріалу на загальному фоні.

·схожість матеріалу на вже засвоєний раніше.

·якщо матеріал входить в зміст основної мети діяльності, він запам’ятовується краще, ніж у тому випадку, коли він включений в умови та способи досягнення цієї мети.

·матеріал, який займає місце основної мети в діяльності, запам’ятовується тим краще, чим більш змістовні зв’язки встановлюються в ньому.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.

Умови успішного довільного запам’ятовування:

· бадьорий стан нервової системи;

· достатня кількість кисню у приміщенні;активність сприймання матеріалу;

· залучення якомога більшої кількості аналізаторів до засвоєння матеріалу (зорового, слухового, рухового);

· чітка постановка мети запам’ятання (диференціація мнемічних завдань, тобто визначення того, який матеріал яким чином потрібно запам’ятовувати: визначення, правила, теореми запам’ятовувати дослівно;

· характеристику властивостей певних об’єктів – близько до тексту; конкретні приклади – в загальних рисах);

· мотиви, які спонукають до запам’ятання матеріалу (якщо людина усвідомлює, що певний матеріал дуже важливий і значимий для неї, вона буде проявляти значно більшу активність при його запам’ятанні);установка на запам’ятання матеріалу (якщо людина дає собі установку запам’ятати матеріал на тривалий проміжок часу, то цей матеріал набагато міцніше запам’ятовується і значно повільніше забувається);

Раціональні прийоми смислового запам’ятання матеріалу:

· розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць як опорних пунктів для запам’ятання;

· використання порівняння як прийому логічного запам’ятання матеріалу;

· складання плану матеріалу, який запам’ятовується;

· розуміння матеріалу – необхідна умова його логічного, усвідомленого запам’ятання;

· опора логічної роботи над матеріалом на образні зв’язки;

· активна розумова робота над матеріалом, його узагальнення, класифікація та систематизація;

· чергування запам’ятання матеріалу з його частковим відтворенням, яке виступає у формі переказу самому собі змісту, який запам’ятався.

Зберігання- це процес, що забезпечує утримання матеріалу в мозку протягом тривалого часу. Про ефективність зберігання роблять висновок опосередковано - за показниками відтворення, які не можуть слугувати адекватною характеристикою обсягу і міцності збереження інформації. Відомі численні випадки, коли людина раптом відтворювала якісь знання, що давно забула чи якими ніби не володіла, тому що не використовувала їх у діяльності. Існує гіпотеза, згідно з якою засвоєна людиною інформація у вигляді слідівенграм, закріплених у тривалій пам'яті, практично ніколи не втрачається повністю, а лише переходить на глибші рівні нейронних структур. Таку інформацію можна відтворити (наприклад, за допомогою гіпнозу, фармакологічних речовин).Тривалість зберігання пам'яті детермінована низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме: обмеженою тривалістю зберігання інформації, її значущістю, настановою на наступне відтворення та ін. Пам'ять як саморегулювальна система нічого не зберігає даремно. С.Л. Рубінштейн довів: що чим більше значення має для індивіда інформація, то частіше вона використовується, то більше трансформується і довше зберігається. На цей процес пам'яті впливають час і обсяг матеріалу: через певний час після запам'ятовування відсоток збереженого матеріалу перебуває в обернено пропорційному відношенні до його обсягу, тобто матеріал забувається.

Пам'ять як саморегулювальна система нічого не зберігає даремно. С.Л. Рубінштейн довів: що більше значення має для індивіда інформація, то частіше вона використовується, то більше трансформується і довше зберігається. На цей процес пам'яті впливають час і обсяг матеріалу: через певний час після запам'ятовування відсоток збереженого матеріалу перебуває в обернено пропорційному відношенні до його обсягу, тобто матеріал забувається.

Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування й водночас наслідком цього процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку. Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій пам’яті, полягає в переході його з довготривалої пам’яті в короткотривалу, тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від процесів запам’ятовування і забування, але має також свої особливості та механізми. Відтворення може мати три форми впізнавання, пригадування і спогади.

Простою формою відтворення є впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає під час повторного сприймання предметів. Впіз- навання буває повним і неповним. Під час повного впізнавання повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюють з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього стикання з ним. Повне впізнання наявне, якщо зустріли добре знайому людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо. Для неповного впізнання характерна невизначеність, труднощі співвіднесення об’єкта, який сприймаємо, з тим, що вже знайомий нам у попередньому досвіді.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію(наприклад, пригадати правило під час написання слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам’ятовування.

Ремінісценція – наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Це – складний процес пам’яті, що являє собою пошук необхідного матеріалу в довготривалій пам’яті.

Розрізняють також епізодичну й семантичну пам’ять. Відтворення подій з епізодичної пам’яті може бути особливо яскравим саме внаслідок того, що під час їхнього запам’ятовування в пам’яті зберігається матеріал, який належить не тільки до різних модальностей, а й до пережитих тої миті емоцій і дій. Крім того, він локалізований у певному місці й часі. Усе це робить його змістовнішим та відрізняє від знань, здобутих опосередковано. Відтворення таких пережитих образів називають спогадом.

Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в певний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. Специфічним елементом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була безпосередньо причетна. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення. [7,94]

Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною забування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал. Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування. Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як вона була отримана. [7,96]

1.2.Специфіка розвитку пам’яті дітей молодшого шкільного віку

З народження дитина виявляє пам'ять в елементарній формі, яка виявляється у виробленні умовних рефлексів. У ранньому дитинстві ходіння, засвоєння мови, практична діяльність, розширюють пізнавальну сферу дитини, підсилюють її. Так, дворічні діти, включені в практичну діяльність разом з батьками, демонструють здібності запам'ятовування. Коли ж така взаємодія з батьками змінюється формальним прийомом, таким як повторення, пам'ять дітей може погіршитися. Водночас з'являється довільне запам'ятовування, тривалішим стає зберігання запам'ятованого. Впізнавання у цей період розвинуто значно краще, ніж відтворення. Коли дітей у віці від 2 до 4 років просили назвати об'єкти, які їм щойно показав експериментатор, 3-річні малюки змогли назвати тільки 22% речей, а 4-річні - 40%. Показники впізнавання у цих самих дітей значно кращі: у 3-річних - 81%, у 4-річних - 92%. Дошкільне дитинство характеризується формуванням довільної пам'яті, інтенсивним розвитком мимовільної пам'яті, чому сприяє ігрова діяльність. Пам'ять набуває більшої стійкості й міцності, тривалим стає зберігання.

У віці 5-6 років здібність відтворювати предмети, які запам'ятали, значно підвищується. Діти починають свідомо ставити собі за мету запам'ятати певний матеріал і повторюють його подумки до появи суб'єктивної впевненості в тому, що вони його знають, вже можуть групувати матеріал за категоріями, створюючи зорові образи, які допомагають краще запам'ятовувати.

У молодшому шкільному віці пам'ять, як і всі інші психічні процеси, зазнає суттєвих змін. Перетворення мнемічної функції обумовлено значним підвищенням вимог до її ефективності, високий рівень якої необхідний при виконанні різних мнемічних задач, що виникають під час навчальної діяльності. Тепер дитина повинна багато запам'ятовувати: заучувати матеріал буквально, вміти переказати його близько до тексту або своїми словами, а, крім того, пам'ятати завчене і вміти відтворити його через тривалий час. Невміння дитини запам'ятовувати позначається на його навчальній діяльності і впливає в кінцевому підсумку на відношення до навчання і школі.

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам’яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування. Інтенсивно розвивається довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується. У першокласників добре розвинута мимовільна пам'ять, яка фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події її життя. Довільне запам’ятовування буває найпродуктивнішим тоді, коли запам’ятовуваний матеріал стає змістом діяльності школярів.

Інтересу до навчання недостатньо для розвитку довільної пам'яті як вищої психічної функції. Удосконалення пам'яті в молодшому шкільному віці зумовлене в першу чергу придбанням в ході навчальної діяльності різних способів і стратегій запам'ятовування, пов'язаних з організацією і обробкою матеріалу, що запам'ятовується. Однак без спеціальної роботи, спрямованої на формування таких способів, вони складаються стихійно і нерідко виявляються непродуктивними. [1,119]

Опановуючи мнемічні дії, школярі спочатку оволодівають мислительними операціями, які потрібні для запам’ятовування і відтворення матеріалу, а потім учаться використовувати їх у різних ситуаціях. Цей процес здебільшого починається у старшому дошкільному віці і завершується у молодших класах. Розвитку пам’яті у перші роки навчання сприяє розв’язання спеціальних мнемічних задач у процесі різних видів діяльності.

Учні початкових класів засвоюють різні прийоми управління пам'яттю: повторення, організацію матеріалу, семантичне його оброблення, створення розумових образів, пошук інформації в пам'яті, створення сценаріїв. Оволодіння цими вміннями сприяє розвитку довільної та абстрактно-логічної пам'яті.

П.І. Зінченко, Г. Середа вважають, що розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування образної та словесно-логічної пам'яті. У молодшому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам'ять. Цей розвиток обумовлений розвитком мовлення учнів у зв'язку із засвоєнням учнями навчальної програми. Згадані автори підкреслюють, що запам'ятовування першокласників недостатньо цілеспрямоване. Спостереження цих вчених показують, що в процесі запам'ятовування спостерігаються значні індивідуальні відмінності, особливо в учнів третіх класів. Вони проявляються не тільки у швидкості і точності запам'ятовування, а й у прийомах заучування навчального матеріалу. [18,48]

Під впливом навчання у цьому віці активно формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань.

Основою логічної пам'яті є використання розумових процесів в якості опори, засоби запам'ятовування. Така пам'ять базується на розумінні. У зв'язку з цим доречно згадати висловлювання Л.М. Толстого; «Знання тільки тоді знання, коли воно придбане зусиллями думки, а не однієї пам'яттю».

В якості розумових прийомів запам'ятовування можуть бути використані: смислове співвіднесення, класифікація, виділення смислових опор, складання плану та ін

Процес розвитку логічної пам'яті у молодших школярів повинен бути спеціально організований, оскільки в переважній більшості діти цього віку самостійно не використовують прийоми смислової обробки матеріалу та з метою запам'ятовування вдаються до випробуваного засобу - повторення. Але, навіть успішно освоївши в ході навчання способи смислового аналізу і запам'ятовування, діти не відразу приходять до їх застосування у навчальній діяльності. До цього необхідно спеціальне спонукання з боку дорослого. [2,54]

На різних етапах молодшого шкільного віку відзначається динаміка ставлення учнів до придбаних ними способів смислового запам'ятовування: якщо у другокласників, як сказано вище, потреба у їх використанні самостійно не виникає, то до кінця навчання у початковій школі діти самі починають звертатися до нових способів запам'ятовування при роботі з навчальним матеріалом.

У розвитку довільної пам'яті молодших школярів необхідно виділити ще один аспект, пов'язаний з оволодінням в цьому віці знаковими і символічними засобами запам'ятовування, перш за все письмовою мовою і малюнком. У міру освоєння писемного мовлення, діти опановують і опосередкованим запам'ятовуванням, використовуючи таку мову, як знаковий засіб. Однак і цей процес у молодших школярів «відбувається стихійно, некеровано, якраз на тому відповідальному етапі, коли складаються механізми довільних форм запам'ятовування і пригадування». [3,171]

Отже, у молодшому шкільному віці значно зростають здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і міцність запам'ятовування навчального матеріалу. З часом підвищується точність упізнавання збережених у пам'яті об'єктів.