Погроза вбивством. ст. 129.

Належність погрози вбивством до злочинів проти життя дуже спірно. Більш переконлива точка зору, що цей злочин посягає на психічну недоторканість людини, оскільки при погрозі вбивством життя не піддається небезпеці. Стаття застосовується за умовою, коли «були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози». Чи збирався злочинець реалізувати погрозу, значення не має. Погроза може бути висловлена усно, письмово, жестами (наприклад, демонстрацією зброї) будь-якими засобами комунікації, через третіх осіб. Головне, щоб злочинець не вчинював дій, які можуть розглядатися у якості створення умов для скоєння вбивства у майбутньому (готування) а також дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення життя (замах).

Злочини проти здоров’я.

Тілесні ушкодження. Поняття та види, критерії визначення ступеню тяжкості, відмінність від побоїв та катувань.

КК України передбачає тілесні ушкодження трьох видів: легкі, середньої тяжкості, тяжкі. У свою чергу легкі тілесні ушкодження поділяються на таки, що потягли короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125) та не потягли відповідних наслідків (ч. 1 ст. 125).

Тілесне ушкодження – це порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів чи тканин людини. Для розподілу тілесних ушкоджень на види використовуються наступні критерії:

Медичний – вимірюється кількістю днів, протягом яких людина перебувала на лікарняному. Крім того до медичного критерію відноситься небезпека для життя у момент спричинення, переривання вагітності та психічна хвороба (притаманні тяжкому тілесному ушкодженню).

Економічний. Показник цього критерію – ступень стійкої втрати працездатності. Вимірюється у відсотках чи простих дробах.

Естетичний –непоправне знівечення обличчя (один з варіантів тяжкого тілесного ушкодження).

	Ступень тяжкості тілесного ушкодження
Тяжке	середньої тяжкості	Легке
Що спричинило короткочасний розлад здоров’я...	що не спричинило розладу здоров’я...
Небезпека для життя у момент спричинення	Небезпечно	не є небезпечним	не є небезпечним	не є небезпечним
естетичний	непоправне знівечення обличчя	----------	----------	--------
медичний	не має значення	Тривале (більше ніж 21 день)	більше ніж 6 і до 21 дня	до 6 днів
економічний	більш ніж 33%	Більше ніж 10% і до 33%	До 10 %	----------

Розподіл тілесних ушкоджень на видимає важливе значення для кваліфікації багатьох суспільно-небезпечних діянь (зокрема, грабежу, розбою, вимагання). Відповідні статті КК мають ознаки «насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого», «насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого».

Слід пам’ятати, що насильство, яке не є небезпечнимні для життя, ні для здоров’я – це будь-яке насильство, що не перевищує умисних легких тілесних ушкоджень, яки не спричинили ані розладу здоров’я, ані втрати працездатності (тобто, дії, передбачені ч. 1 ст. 125 є верхньою межею такого насильства).

Відповідне, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я – це умисні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК), умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження (ст. 122 КК), умисні тяжкі тілесні ушкодження (ст. 121 КК).

Слід також пам’ятати, що насильством, небезпечним для життя чи здоров’я є і таке, що створює небезпеку для життя чи здоров’я особи у момент його застосування, незалежно від того, чи призвело воно до тілесних ушкоджень (скидання з висоти, застосування електроструму тощо). Ця інформація буде ще раз обговорюватися при характеристиці злочинів проти власності.

Побої (ст. 126).Відрізняються від тілесних ушкоджень тим, що не спричиняють порушення ані анатомічної цілісності, ані фізіологічної функції органів або тканин людини. Жодна експертиза виявити побоїне може. Якщо будь-які порушення є – це вже не побої, а тілесні ушкодження.

Катування (ст. 127) – передбачає не лише фізичну шкоду, але і моральні страждання. Особливість катувань – спеціальна мета: «примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб».

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Відмінність цього злочину від умисного вбивства та вбивства через необережність.

Ч.2 ст. 121 у якості однієї з кваліфікуючих ознак передбачає умисне тяжке тілесне ушкодження, «що спричинило смерть потерпілого». На практиці ця кваліфікуюча ознака застосовується далеко не завжди правильно. Особливістю конструкції складу злочину, передбаченого ст. 121 є те, що він побудований з так званою складною (подвійною) виною. Цей склад містить два наслідку, причому другий з них (смерть) за думкою законодавця є похідним від першого (тяжке тілесне ушкодження). Оскільки кінцевим результатом дій злочинця є смерть, частина друга ст. 121 в цьому варіанті має значну подібність з умисним вбивством та із вбивством через необережність.

Відмінність умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого від умисного вбивства.

Відмінність між цими злочинами полягає виключно у площині суб’єктивної сторони. На це звертає увагу і ППВСУ у п. 22, де , зокрема, йдеться: „Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має».

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого характеризується умислом (прямим або непрямим) щодо тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною недбалістю або злочинною самовпевненістю) щодо смерті.

На думку автора цих лекцій, недбалість щодо смерті при наявності умислу стосовно тяжкого тілесного ушкодження практично не зустрічається. Тяжке тілесне ушкодження дуже тісно «наближається» до смерті. Особа, що умисне спричиняє саме тяжкетілесне ушкодження, частіше за все розуміє, що від такого ушкодження можлива смерть, тобто злочинець передбачає настання і такого наслідку. При цьому впевненість у ненастанні смерті можлива лише за умов, що особа здійснила заходи, які за її переконанням здатні відвернути настання смерті (перев’язав рану, викликав швидку та ін.). Таке можливе, коли злочинець бажає спричинити саме каліцтво, вважаючи, що така помста краще, ніж спричинення смерті (яку він не просто не бажає, а всіляке намагається відвернути). Здається, таки ситуації зустрічаються нечасто, тому й сфера застосування ч. 2 ст. 121 є доволі вузькою.

На жаль, на практиці дуже розповсюдженими є випадки, коли заміст умисного вбивства (з непрямим умислом) злочинцю ставиться в провину умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть.

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого від вбивства через необережність

Проблема розмежування відповідних злочинів у стислому виді вже обговорювалася при характеристиці необережного вбивства. Подібність між цими злочинами полягає у тому, що і при тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), і при необережному вбивстві (ст. 119) ставлення особи, що спричинила смерть, до цього наслідку – необережність. Дуже розповсюдженою є думка, нібито вбивство через необережність має місце, коли особа взагалі не мала умислу на спричинення будь-якої шкоди. Насправді є підстави застосовувати ст. 119 в усіх випадках, коли особа, що не мала умислу на вбивство, не мала його і на тяжке тілесне ушкодження. Таким чином, умисел може бути на середньої тяжкості чи легке тілесне ушкодження, на нанесення удару з метою спричинення всього лише фізичного болю, а не тілесного ушкодження та ін. Зрозуміло, що особа може також зовсім не мати умислу на спричинення шкоди (наприклад, щось уронила на потерпілого тощо). Усі ці численні випадки створюють ознаки необережного вбивства, ст. 119. Таким чином, для визнання вбивства необережним достатньо виключити умисел на тяжке тілесне ушкодження та умисел на спричинення смерті.

Проблема відповідальності за тілесні ушкодження, заподіяні у стані сильного душевного хвилювання.

Проблема породжується існуванням у КК статті 123 «Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання». Ця стаття за змістом є спеціальною нормою щодо норми загальної, тобто до ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження».Наявність у КК привілейованої статті щодо тяжкого тілесного ушкодження і наводить на міркування про те, як бути, коли за тих самих умов заподіюється не тяжке, а середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Системний аналіз Кримінального кодексу з використанням положень про звільнення від кримінальної відповідальності дозволяє впевнено стверджувати, що умисне середньої тяжкості (звісно, й легке) тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого не є злочином. Саме таке роз’яснення надає і ППВСУ. Проте було б краще, аби законодавець надав про це конкретну вказівку (наприклад, у розділі «Обставини, що виключають злочинність діяння». Справа у тому, що з позицій формальної логіки середній тяжкості та легкі тілесні ушкодження у відповідному стані підпадають під ознаки статті 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» та 125 «Умисне легке тілесне ушкодження». Щоб впевнитися у тому, що насправді застосовувати ці статті до ситуацій, пов’язаних із сильним душевним хвилюванням, не треба, необхідно здійснювати прийоми, що належать до логіки діалектичної.