Основний та додатковий списки літератури. та матеріали судової практики:

та матеріали судової практики:

Бажанов М.И. Понятие организованной преступной группы и пре­ступной организации // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. – Харків, Харківський Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, 2000. – С. 7–25.

Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальное, криминологическое и правовые проблемы. – Киев: Выща шк., 1986.

Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – Киев: Наукова думка, 1969.

Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по советскому уголовному праву.– М.: Госюриздат, 1959.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Уч. пособие. – Х.: Изд. Рубикон. – 1997. – 102 с.

Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н. М.. 2005.

Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. Часть первая. Понятие соучастия. – Свердловск, 1960.

Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.–практ. посіб. – К.: Вища шк.., 2001.

Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974.

Хавронюк М., Мельник Н. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально–правовий аспект) // Право України. – 2000 – № 4 – с.59–64.

Х Х Х

Галиакбаров Р. Р. Квалификация групповых преступлений. – М. : Юрид. лит., 1980.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23. 12. 2005 року № 13.

ТЕМА 17. ВИДИ СПІВУЧАСНИКІВ ТА ЇХ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

План

1. Поняття співучасті у злочині: її об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

2. Види співучасників. Критерій розподілу співучасників на види.

3. Підстави та межі відповідальності співучасників.

Методичні рекомендації:

При характеристиці поняття співучасті необхідно докладно проаналізувати положення, сформульовані в ст. 26 КК України. Слід розкрити об’єктивні (участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні злочину та спільність їх дій) і суб’єктивні (спільність умислу) ознаки співучасті у злочині, а також показати значення цього інституту в кримінальному праві.

Висвітлюючи питання про види співучасників, необхідно звернутися до ст. 27 КК України, де названі особи, які визнаються співучасниками за кримінальним правом. На підставі закону та відповідної літератури слід показати ті критерії, за якими провадиться розподіл співучасників на види, а потім послідовно дати характеристику виконавцю (співвиконавцю), організатору, підбурювачу та пособнику в злочині. При цьому слід докладно розкрити об’єктивні та суб’єктивні ознаки дії (бездіяльності) кожного з названих співучасників. Аналізуючи поняття виконавця (співвиконавця) злочину, особливу увагу необхідно приділити питанню про те, як розуміти вказівку закону, що виконавцем визнається особа, яка “безпосередньо” скоїла злочин, а також така, що вчинила злочин “опосередковано”, тобто шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності. Свої висновки бажано проілюструвати відповідними прикладами. При характеристиці організатора злочину слід зупинитися на формах його злочинної діяльності і детально розкрити їх зміст. При з’ясуванні ознак підбурювача слід звернути увагу на види дій, які він вчиняє, а також на значення вказівки закону на те, що підбурювач “схиляє” іншу особу до вчинення злочину. Характеризуючи ознаки посібника злочину, слід показати об’єктивні та суб’єктивні ознаки пособницьких дій (бездіяльності), з’ясувати питання про дві форми пособництва (фізичне та інтелектуальне), а потім провести відмежування підбурювання від інтелектуального пособництва, підкріплюючи свої висновки відповідними прикладами.

Приступаючи до аналізу підстав відповідальності співучасників, необхідно показати, що й тут принциповим є положення про те, що такою підставою виступає тільки наявність в діяння співучасника складу певного злочину, який вчинений у співучасті. Далі слід показати специфіку кваліфікації дій, з одного боку, виконавця (співвиконавця) злочину, а з другого – інших співучасників.

Характеризуючи питання про межі відповідальності співучасників, необхідно проаналізувати положення ст.29 КК, сформулювати та показати на прикладах загальне правило про те, що межі відповідальності співучасників визначаються межами дій виконавця. Після цього слід зупинитися й на винятках з цього правила: дати стислу характеристику ексцесу виконавця, показати особливості поставлення у відповідальність співучасникам пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, які характеризують діяння, вчинене виконавцем, та особу виконавця злочину.

Наприкінці необхідно висвітлити питання про призначення покарання співучасникам. Слід проаналізувати положення, сформульовані в ч.2 ст. 68 КК, про те, що при призначенні покарання співучасникам суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Основний та додатковий списки літератури та матеріали судової практики:

Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев: Выща шк., 1986.

Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – Киев: Наукова думка, 1969.

Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по советскому уголовному праву.– М.: Госюриздат, 1959.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Уч. пособие. – Х.: Изд. Рубикон. – 1997. – 102 с.

Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації. – Х.: СПД ФО Вапнярчук Н. М.. 2005.

Х Х Х

Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України // Право України. – 2002 – №11 – с.69–74.

Орловський Р.С. До питання вдосконалення законодавчого визначення пособника // Проблеми законності. Вип.39 – Х.: НЮАУ, 1999. – с.134–138.

Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. лит., 1974.

Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23. 12. 2005 року № 13.