Освіта у вимірах дня і ночі

Аналіз вторинної інформативності, психологічно-історична реконструкція світосприйняття прадавніх луно-поклонників і сонцепоклонників унаочнює їх інформаційне (духовне) знаряддя. Живучи у різних кліматичних умовах, вони мали протилежні системи виховання і освіти. Луно-поклонники уклали календар, у якому було 13 лун-місяців (ще один додавався у високосний рік). Більше шанували ніч, ніж пекучий день, і вважали її основним періодом духовної діяльності через переформовування уві сні накопиченої протягом дня інформації і отримання у сновидіннях відповіді-передбачення-завдання мовою символів-образів. «І був вечір, і був ранок: день один».

Сновидіння сприймались в якості перебування людини у світі духів-богів і отримання від них подарунків-порад, в яких віддзеркалювались перші дві фази (свідомий і неусвідомлюваний пошук) інтуїтивного механізму творчості. Це сходила зірка-сполах-здогадка (неочікуваний продукт творчості). Свого часу вважали, що той, хто пам’ятає і розуміє сни, відмічений богами. Про пророчі сновидіння уві сні і наяву свідчать давні духовно-філософські вчення, Біблія, ін.

Розвитку розумових здібностей, уяви, інтуїції сприяла й родинна система виховання. Батько навчав дітей сімейному ремеслу і духовно освічував їх. Він щоразу переказував міфи, казки, легенди, ін., а з придбанням книг кожного дня читав і тлумачив їм святі тексти. Родинне спілкування з питань духовного походження людини, роду (народу) єднало і зміцнювало сім’ю, привчало дітей до порівняльного аналізу долі поколінь і родів, які дотримувалися (або ні) духовних заповітів-законів соціальної взаємодії, ін.

Сонцепоклонники ж мали календар з 12-ма сонячними місяцями (ще один день додавався у високосний рік). Більше шанували сонечко, з нетерпінням очікували весняного тепла, літечка й щедрої осені. І спромоглися втілити перші дві фази інтуїтивного механізму творчості в унікальному складово-образному сприйнятті слова, укладанні відповідних азбук (абетка, буквар). Трипільці (епоха Бика) вважали слово світлом, яке лине від невидимого джерела тієї первородної енергії інтуїтивної здогадки, яка, немов зірочка, спалахує у дивергентному (розходження у різні боки чисельних образних асоціацій) і конвергентному (зведення докупи) процесах творчого мислення.

Мислена до-мовленнєва творчість своїми обрисами і якостями була схожа на первообраз неопалимого куща з незліченними гілочками асоціацій, який горить і не згорає, квітку життя вічного, яка нескінченно розквітає, чи танок. Звідси стають зрозумілими образ духовно освіченої танцівниці дівагарі (квітка-діва у вогні, або на горі, який зберігся з епохи Діви), образ діви-квітки життя на українському рушнику, хустині, тарілці, писанці. А також образ собору із суцвіттям бань із золотими хрестами у небі, образ Богородиці з Ісусом на руках на іконі «Неопалима Купина», звертання до коханої дівчини: «дівонько-квітонько моя», ін.

Паломники знають дивовижний зелений кущ, якому тисячі років. Він живе-палахкотить у пустелі біля храму. Давні кощунники (психологічний тип відунів, відьом) вміли бачити невидимий кущ асоціацій. З прийняттям нової релігії образи світлих відунів перетворилися на казкових чарівників і чарівниць, а темних – на Чохлика Невмирущого, Бабу Ягу-кістяну ногу, ін.

Сонцепоклонники шанували богів роду, видимого і невидимого світів. Віддавали вночі перевагу зіркам і місяцю, а вдень – сонцю-первообразу світла самоусвідомлення. І вважали, що воно забезпечує перебіг наступних трьох фаз інтуїтивного механізму творчості: вербалізацію (вдягання здогадки-образу у влучне слово), логічний доказ-пояснення рішення чи кількох рішень, вибір найкращого з них і його втілення. Родинні перекази міфів і казок починалися з осені, після збору врожаю. Тому, біла зима з її короткими днями, морозами, завірюхою і довгими вечорами була найкращою порою року для духовної освіти родин і спілкування з богами.

Це пояснює, своєю чергою, і походження фараонів давнього Єгипту, яких після смерті клали на дерев’яні сані, і бажання Ехнатона і його надзвичайно вродливої дружини Нефертіті (з європейськими рисами обличчя) запровадити в Єгипті нову релігію з ритуалами поклонінням богу-сонцю. А також загадку єгипетського сфінкса, який оберігає піраміди і натякає на епоху сонця-лева, образ якого уособлює собою світло і силу духовної освіти і самоусвідомлення.

Цікаво:

1) Чому в Біблії короткотривалі і довготривалі наслідки вчинків людини досліджуються на тлі розвитку родів і стосунків з Богом?

2) Як молитовна духовна практика впливає на розвиток інтуїції?

3) Яким чином устрій абеток стимулює розвиток інтуїції і мислення?

4) Чому азбуку порівнюють із золотим яйцем, з якого виник світ людей?

5) Запишіть своє питання.

Мистецтва витвір писанка-яйце –

Дарунок внутрішнього світо-раю.

Воно, немов моя душа-райце,

Заквітчане у кольори розмаю…

На нім є розпис символів життя –

Вогонь червоний і космічний вітер,

І води сині линуть з майбуття,

І матінка-земля в промінні світла.

Мистецтва витвір – писанка-райце,

Лежить в гніздечку із долоней долі.

Осяянеє сонечком усе…

І в світ глядиться чуйним оком скроні…

Золоте яйце-райце абетки

Всі п’ять фаз інтуїтивного механізму творчості знайшли своє відображення у багаторівневих вишуканих розписах гончарних виробів духовно обдарованих майстрів трипільської доби, у створенні абеток, у давніх і сучасних вишивках українських майстринь, писанках, ін. У художніх творах знаходимо символи-образи зірок, сонця і місяця, неба і землі, квітки або дерева життя, кола обігу часу і розгортання у ньому внутрішнього і зовнішнього простору: фізичного, психічного, соціального і духовного землеробства, ін.

На теренах України було знайдено понад 36 старовинних азбук (деякі з них явились їх укладачам у сновидіннях), які відрізняються між собою:

1) кількістю буквиць;

2) їх розташуванням при написанні: під однією лінією або на 3-4-5 лініях;

3) їх формою, яка бере своє походження від рунічного, вузликового чи малюнкового письма;

4) назвами-іменами, тобто читанням-розумінням образів-буквиць;

5) устроєм (послідовність і форма) розташування буквиць: по спіралі (починаючи від центру диску); на системі з 3-4 концентричних кіл; вписаними у трикутник, хрест, овал, квадрат чи килимок прямокутника (приклад: Оранта Софії Київської стоїть на азбуці-килимку, який летить золотим смальтовим небосхилом самоусвідомлення).

Форма розташування образів-буквиць у цих абетках формувала уявлення про розгортання життя із зернини, про його багаторівневість (лінії, немов на нотному стані), або перехрестя мислення (вертикалі, горизонталі, діагоналі), ін. А читання буквиць у визначеній послідовності складало гімн світлу знань, або духовно-філософський текст у поетичній формі.

Азбука навчала багатомірному мисленню, законам взаємодії видимого і невидимого світів, розумінню людиною самої себе, свого призначення у внутрішньому і зовнішньому світах, ланцюгу поколінь, шануванню свого роду, природи, сили слова, мови і мовлення, розвивала інтуїцію, ін. Одна з абеток знайшла своє відображення і на стінах Софії Київської. Її графіті опублікував археолог Висоцький, а устрій та 3-4-и числових ваги кожної буквиці вивчала Л. І. Сотнікова.

Не випадково найдавніші міфи розповідають про походження світу із золотого яйця-райця (або лодії, бочки), яке плавало у всесвіті, тобто від дивовижної азбуки розвитку самоусвідомлення. Зберігся міф про походження Єгипту із золотого яйця небесного птаха-думки, який звив своє гніздечко на берегах Нілу. А також міф про братів Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, які прилетіли-приплили океаном-небом-рікою в лодії, яка обрисами нагадувала яйце птаха, і заснували на правому березі (край) Русі-Славутича місто-столицю Київ і його країну – Київську Русь. Уявлення про те, що сконденсована і охолоджена пара з Лику самоусвідомлення випадає рясною росою і стікає руслами струмків до річок мови-мовоньки, які населяють і оберігають діти неба-землі, створило назву: русини-русичі. І «Дух Божий носився над водою».

Виповнюючи основний закон творення і навчаючи людей облаштуванню їх внутрішнього світу («царство небесне всередині нас»), Ісус називав Себе початком і кінцем, першою і останньою літерами абетки, шляхом-істиною-життям, натякаючи, що Він і є Живою азбукою, Словом у плоті. Навертаючи людей до самоусвідомлення і духовних витоків життя, Він намагався через Слово-Любов повернути їх до співтворчості спілкування у дусі любові й істини.

Це нагадує не стільки прадавню ведичну культуру, скільки ідею поєднати найкращі здобутки освітніх систем луно-поклонників і сонцепоклонників у якісно новому духовно-філософському вченні про Слово, у системі виховання творчістю і любов’ю, в донесенні до суспільної свідомості їх ролі в подальшій психічній, соціальній і духовній еволюції людства. Тому, в сучасних календарях ми знаходимо фази луни, годину і хвилини сходу і заходу сонця, тривалість світло-дня і червоні дні відповідних свят, ін.

Аналіз текстів Нового заповіту свідчить, що будучи Світлом від світла, Словом Любові у плоті, Ісус ніс Собою вчення про Слово і Любов близьке й давній традиції русинів-русичів, синів Русі-русла мови. Світло передранкової і вечірньої зорі пращури порівнювали з ніжною дівочою і жіночою енергією, а денне, грубіше – з чоловічою. Давні гімни-молитви співали: «Ісус прийшов на захід сонця дня». Звідси Софія Київська (Премудрість Божа), Стіна Нерушима, немов ранкова-вечірня зірка світиться-струменить-молиться сходженню сонця-слова нової доби.

Якщо в російській мові ріка є первообразом небесної річки («говорит, как реченька журчит»), то в українській мові (молитва ваша) – вона ще й молочна небесна річка, яка годує, зцілює, виховує і вирощує людську душу. На іконах маленького Ісуса, Слово у плоті, розташовують біля грудей і серця Богородиці, Яка годує Його молоком мови, молитви і любові, які линуть із самісінького Її розуму в серці. І сьогодні рівень психічного і духовного розвитку визначають, в першу чергу, за показниками оволодіння мовою і мовленням. А вона вміщує тільки у словнику сотні тисяч слів. Більш того, на честь мови, космічної за її значенням для життя на землі, наша галактика отримала назву Млечного пути (рос.), або Чумацького шляху (чумаки возили «сіль» життя).

До того ж і освічені майстри давнього Єгипту змальовували на фресках фараона, який сидить на троні і смокче молоко небесної корівки в зірочках-буквицях, а богиню Ісіду (небесна мати фараона) – з вінцем на голові, який нагадує і місяць ріжками наверх з сонцем посеред них, і ріжки цієї небесної корівки-мови. Навіть в українських мультфільмах зберігся образ корівоньки-азбуки в зірочках-квіточках, яка пливе по небу і виспівує колискову пісню «На добраніч, дітки».

Таємнича роль зачаття від Святого Духу полягає і у виношуванні людського плоду в лоні багатої, пречистої рідної мови колискової, у вихованні розумними абетками у творчому дусі віри, надії, любові й істини духовно осяяних дітей. А також у виповненні культурними, духовно освіченими батьками і матерями ролі праведних, вірних друзів-вихователів, що і обожнено в культурі (як воно і мало бути від самого початку заснування родин і родів).

Цікаво:

1) Чому в прадавньому Єгипті зустрічаються ознаки мовної культури луно-поклонників і сонцепоклонників?

2) Як діалог культур віддзеркалюється у сьогоденні?

3) Чому інтеграція різних культур спонукає народження нового етносу?

4) Чи може нова азбука змінити ментальність народу?

5) Запишіть своє питання.

Якщо небо у жоржинах,

Мов у зірках,

Навіть, ніс у павутинні

Й пелюстках,

Якщо сплю десь на колінах

Під кущем,