Оболонки головоного і спинного мозку.

Оболонки спинного мозку. Спинний мозок вкривають три оболонки, які захищають його від механічних та інших пошкоджень. Від оболонок до внутрішньої стінки хребетного каналу ідуть зв’язки, які фіксують спинний мозок.

Тверда мозкова оболонка (зовнішня) у вигляді довгого щільного мішка оточує спинний мозок з усіх боків. Зверху вона міцно зростається з краями великого потиличного отвору потиличної кістки, а внизу сліпо закінчується на рівні другого крижового хребця. Між окістям хребетного каналу і цією оболонкою розміщений простір, що заповнений жировою клітковиною, яка відіграє роль еластичної прокладки.

Павутинна оболонка знаходиться під твердою. Між цією оболонкою і м’якою розміщений найбільший щілиноподібний підпавутинний (субарахноїдальний) простір, який, на відміну від інших міжоболонкових просторів, заповнений мозковою рідиною.

М’яка, або судинна, оболонка (внутрішня) щільно прилягає до зовнішньої поверхні спинного мозку і містить у собі велику кількість кровоносних судин.

Кровопостачання спинного мозку. Спинний мозок живлять пристінкові артерії (міжреберні, поперекові), що відходять від грудної і черевної аорти, та хребетні — гілочки підключичних артерій. Всі ці артерії сполучаються між собою численними анастомозами.

Лімфатичних судин і лімфи у спинному мозку немає. Роль лімфи у центральній нервовій системі виконує мозкова рідина.

Оболонки головного мозку. Головний мозок, так само як і спинний, вкритий трьома оболонками: твердою — найщільнішою, павутинною — тонкою і м’якою, або судинною. Вони є безпосереднім продовженням оболонок спинного мозку.

Тверда мозкова оболонка — зовнішня. В черепі вона є одночасно і окістям, але щільно зростається з кістками лише на його основі. Від внутрішньої поверхні твердої мозкової оболонки відходять двошарові відростки, які проникають між окремими частинами мозку, роз’єднують їх і оберігають від струсів. Ці відростки містять у собі ендотеліальні порожнини, подібні до кровоносних судин, що називаються пазухами, або синусами, твердої мозкової оболонки, які заповнені венозною кров’ю. В синуси впадають вени головного мозку.

Між твердою мозковою оболонкою і павутинною розміщена вузенька щілина — субдуральний простір, заповнений мозковою рідиною.

Павутинна оболонка — тонка безсудинна, розміщена під твердою мозковою оболонкою. Вона перекидається через борозни і нерівності мозку. Між нею і м’якою оболонкою утворюється підпавутинний (субарахноїдальний) простір, що теж заповнений мозковою рідиною. Підпавутинний простір сполучається з шлуночками мозку.

М’яка мозкова оболонка, або судинна, тісно прилягає до поверхні мозку і заходить в усі його борозни й щілини. Вона має велику кількість кровоносних судин, разом з ними проникає в шлуночки мозку і відіграє велику роль в його живленні.

Шлуночки головного мозку.

Склад і функціональне значення спинно-мозкової речовини.

Спинний мозок складається з сірої і білої речовини, взаємне розміщення яких добре видно на поперечному розрізі. Центральну частину його займає сіра речовина, а по периферії розташовується біла речовина. У сірій речовині знаходиться центральний канал спинного мозку. Він є залишком порожнини нервової трубки і містить мозкову рідину. Мозкова рідина створює в порожнинах мозку відносно постійний тиск, бере участь в обміні речовин і виконує захисну функцію. Утворюється вона із плазми крові. У нормі мозкова рідина прозора, містить невелику кількість білків і поодинокі лімфоцити.

Гематоенцефалічний бар’ер.

Лімбічна система.

До лімбічної системи відносять ряд утворень головного мозку, що об’єднані спільністю анатомічних ознак і фізіологічних функцій. Основу лімбічної системи складають структури старої і проміжної кори великого мозку (морський коник, закрутка морського коника, поясна та зубчаста закрутки), а також такі підкіркові утворення як соскоподібні тіла гіпоталамуса, мигдалеподібні ядра великих півкуль та інші.

Об’єднуючи у своєму складі структури нюхового мозку і маючи двосторонні зв’язки з різними відділами головного мозку (корою великих півкуль, гіпоталамусом, зоровими горбами, мозковим стовбуром), лімбічна система виконує не лише нюхові функції, але й відіграє важливе значення у регулюванні функцій внутрішніх органів, емоційних станів та мотивації поведінки. Утвори лімбічної системи беруть участь у підтриманні стабільності внутрішнього середовища організму та процесах навчання і пам’яті.

Лімбічна система координує вегетативні і соматичні рефлекси відповідно до емоційного стану. Вона забезпечує загальне покращення пристосування організму до змін навколишнього середовища.