Методика формування умінь літературної вимови

Щобвизначити зміст орфоепічної роботи, учитель має вивчити всі відхилення від літературних норм, які характерні для місце­вості, в якій працює школа. Навчання літературної ви­мови має відбуватися під час вивчення кожного розділу програми, починаючи з 1 класу.

Шлях до оволодіння літературною вимовою, пише О.В.Текучов, лежить через виховання в учнів таких якостей:

1) загострений мовленнєвий слух, здатний уловлю­вати різницю у вимові близьких звуків;

2) здатність фіксувати увагу на певних звуках, небезпечних з точки зору можливих помилок (наприклад, вимова [і] у закритих складах);

3) властивість швидко вловлювати такі звуки в сло­ві, робити фонетичний аналіз слів;

4) уміння слухати себе й інших.

5) уміння керувати собою, дисциплінувати увагу й волю.

Які методичні прийоми і в якій послідовності слід ви­користовувати, щоб досягти потрібних успіхів у форму­ванні орфоепічних умінь?

1. Ознайомлення учнів злітературною нормою, протиставлення її діалектній.

2. Частковий фонетичний аналіз нормативної вимо­ви з метою визначення звука, який слід вимовляти.

3. Показ артикуляції цього звука (при потребі).

4. Орфоепічні вправи (артикулювання звуків, скла­дів, слів, вимовляння хором, слухання і заучування рифмовок, скоромовок, називання слів — назв предметів, у яких слід вимовити виучувані звуки).

5. Вправи на загострення слухових відчуттів:

а) слухання нормативної вимови у фоно-, грамзапи­сах;

6) гра: впіймай звук, слуховий вибірковий диктант з завданням назвати лише слова, в яких е певний звук, і т.д.)

Покажемо це на прикладі вивчення теми «Голосні звуки і букви, що їх позначають». Учитель, який працює, наприклад, в Житомирській області, повинен поставити за мету домогтися вимови звука [і] в закритих складах замість дифтонгів [уо], [уе]. Тому, ознайомивши учнів з голосними звуками української мови, увагу дітей слід зосередити на вимові звука [і] у закритих складах.

— Зверніть увагу, який голосний звук вимовляється в таких словах: кінь, віл, стіл, ніс,

— Хто назве цей звук?

— Де він знаходиться — у відкритому чи закритому складі?

— Запам'ятайте, у закритих складах згідно з правилами літера­турної вимови слід вимовляти звук [і], а не [уо], [уе], тобто вимов­ляємо: кінь, віл, а не [куон¹], [вуол].

— Повторимо хором, як треба вимовити ці слова (учні прогово­рюють слова разом з учителем 2—3 рази).

— Прочитаємо слова, записані на дошці (до слухових і артику­ляційних аналізаторів підключаються і зорові): сіль, сік, віз, ніс, лід, кіт, пиріг, поріг.

— Який голосний звук вимовляли у закритих складах цих слів?

— Послухайте уважно невеличкий вірш Михайла Стельмаха і назвіть слова, в яких у закритому складі вимовляється звук [і] (учитель читає напам'ять):

Випав сніг на поріг.

Кіт зліпив собі пиріг.

Поки смажив, поки пік,

Той пиріг водою стік.

— То в яких словах ми вимовили звук [і] ?

— Прочитаємо цей вірш, завчимо напам'ять і запишемо у зо­шити (це може бути зорово-слуховий диктант або диктант з па­м'яті).

— Підкресліть слова, в яких у закритих складах вимовляється звук [і].

На підсумковому етапі уроку доцільно продемонстру­вати предметні малюнки, на яких зображені ніж, кіт, віз і т.д. і дати завдання назвати хто? та що? зо­бражені. Це завдання спрямоване на формування умінь самостійно застосовувати знання, одержані на уроці, і, крім того, дає можливість перевірити результативність застосованої методики.

Звичайно, слід брати до уваги, що формування орфоепічних навичок у діалектних умовах — довготривалий процес і вимагає відповідної роботи на кожному уроці. (Надалі під час вивчення орфографічного матеріалу необхідно також ставити за мету удосконалювати орфое­пічні уміння. Для цього учитель має насамперед проана­лізувати: а) які орфоепічні уміння лежать в основі фор­мування знань та умінь з орфографії; б) чи наявні від­хилення (і які саме!) від основної орфоепічної норми у місцевості, в якій він працює.

Так, наприклад, вивчаючи тему «Вимова і написання дзвінких і глухих приголосних», необхідно поставити за мету (особливо в умовах південно-західних говорів) удо­сконалити уміння не оглушувати дзвінкі приголосні (крім г) у середині та в кінці слів.

У зв'язку з поставленою метою важливе місце на уроці слід відвести орфоепічним вправам у поєднанні з орфографічними. Це означає, що кожна вправа, яка про­понується для уроку у підручнику або дібрана вчите­лем, повинна спочатку бути спрямована на відпрацюван­ня орфоепічних умінь (учитель нагадує орфоепічну норму, домагається правильної вимови дзвінких під час читання слів, вимовляння слів — назв малюнків, заучу­вання віршів), а потім — орфографічних. Таким чином, кожна вправа спочатку опрацьовується з орфоепічного боку, потім — з орфографічного: учні списують або за­писують під диктовку, підкреслюють букви, що познача­ють дзвінкі приголосні, і т. д.

Орфографічні вправи

Систематичність вправ у формуванні орфографічних умінь і навичок важливе значен­ня мають практичні вправи, виконання яких у шкільній практиці розпочинається одразу після пояснення правил правопису. Мета етапу вправ — застосувати одержані знання в практичній діяльності учнів. Кінцевий резуль­тат— формування орфографічних навичок.

Оскільки формування орфографічних навичок — дов­готривалий процес, тому на уроках так багато уваги приділяється правописним вправам. За словами М.-Р. Львова, серед вправ, які даються в підручниках, близько 70 % орфографічні, інші З0 % також пов'язані з орфографією.

Однією з основних вимог, які ставляться до вправ, є їх систематичність.

На думку відомого методиста Г.М.Приступи, си­стематичність вправ забезпечується:

а) диференційованим підходом до орфограм;

б) використанням для вправ дидактичного матеріа­лу, який найповніше відображає виучувану орфограму;

в) строгою послідовністю розумових операцій під час роботи над орфографічним матеріалом;

г) поступовим наростанням самостійності у виконан­ні вправ;

д) органічним зв'язком роботи над орфографією і розвитком мовлення учнів.

Орфографічна діяльність учнів повинна бути органі­зована відповідно до того рівня засвоєного правила, на якому в даний момент знаходиться учень, і тих особли­востей, які відрізняють одне орфографічне правило від іншого. Відповідно до цього в методиці загальноприйня­тою є така послідовність вправ:

1) вправи, які готують повідомлення правила (підго­товчі вправи);

2) вправи розпізнавального етапу;

3) вправи на часткове застосування правила;

4) вправи на повне застосування правила.

Перший етап вправ добирається учителем як мате­ріал для спостереження, на основі його аналізу під ке­рівництвом учителя діти приходять до висновку — пра­вила правопису.

Розпізнавальний етап вправ — один з найскладні­ших. На цьому етапі учні мають виявити у сприйнятому на слух слові ті чи інші ознаки орфограми і співвіднести їх з правилом правопису. Щоб навчити школярів стави­ти питання про орфографічну форму слова і знаходити орфограми, перед написанням слів діти, за завданням учителя, мають говорити, чи є в слові орфограма, а як­що є, то яка.

Вправи на часткове застосування правила використо­вуються в основному під час вивчення правил складної логічної структури, які потребують спеціального відпра­цювання кожної логічної ланки правила. Такими є правила-рекомендації, що охоплюють морфологічні написан­ня. Наприклад, під час вивчення ненаголошених е, й в корені учні повинні:

а) виявити у сприйнятих на слух словах ненаголошені е, и;

б) співвіднести їх з будовою слова (коренем);

в) дібрати перевірне слово.

Кожен із зазначених етапів потребує спеціальних вправ. Це й будуть вправи на часткове застосування правила, які відображають процес поетапного форму­вання орфографічної навички.

На завершальному етапі її формування використову­ються вправи на повне застосування правила. Такими є вправи творчого характеру.

Традиційно в методиці навчання вправ орфографії визначають такі види вправ:

1. Списування. 2. Диктанти. 3. Перекази.

Списування — не механічне, а свідоме — один з найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямова­ний на формування умінь запам'ятовувати графічні об­рази слів. Умовою свідомого списування є розуміння уч­нями змісту того, що вони списують.

Завдання цього виду вправ — навчити дітей списувати каліграфічне, грамотно, без виправлень. З цією ме­тою вправи на списування застосовують уже в буквар­ний період.

Учнів слід привчати списувати за такою методикою:

1. Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти будеш списувати.

2. Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є, спитай учителя. (Учитель має передбачити подібні запи­тання і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитан­ня можуть іноді виникати в слабких учнів у силу недо­статнього розвитку їхнього мовлення.)

3. Списуючи, продиктовуй собі кожне слово скла­дами.

4. Звір свій запис з тим, з чого списував.

Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спо­чатку читає вчитель, а потім — учні (хором разом з учи­телем й окремо). Вимога продиктовувати або прогово­рювати (пошепки чи напівголосно) кожне слово зумов­лена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків звук—

буква, які є основою грамот­ного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, проговорювання сприяє усвідомленню послі­довності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють такі види спису­вання:

1) списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису;

2) вибіркове списування (у зв’язку з поставленими завданнями чи запитаннями);

3) списування із зміною форм слова;

4) списування з фонетико- чи граматико-орфографічними завданнями;

5) списування з дописуванням пропущених букв. Цей вид списування, як показали спеціальні дослідження, є менш ефективним у порівнянні з іншими видами, зокре­ма з першим, оскільки пропуск дозволяє учню не замис­люватись над місцем орфограми в слові, тобто у цих вправах відсутній розпізнавальний етап у застосуванні знань;

6) списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, ор­фографічними чи лексичними ознаками, будовою тощо.

Одним з видів списування є так звані зорові диктан­ти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам’ятовується: віршовані рядки, загадки, при­слів’я, можуть бути окремі слова, речення. Дібраний ма­теріал записується на дошку чи інтерактивну дошку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний розбір, пояснюються розділові знаки, після цього учні ще кіль­ка

разів читають текст щоб запам'ятати. Далі текст за­кривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для такого списування зростає.

Всі перераховані види списування є досить ефектив­ними формами роботи, оскільки в них беруть участь май­же всі аналізатори: мовно-рухові (кінестетичні), зорові, руко-рухові. При цьому відповідно до поставлених зав­дань здійснюються різного роду розумові операції: ана­лізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.

Зорові диктанти, крім того, сприяють розвитку пам’я­ті учнів, навчають записувати не побуквено, а цілими словами.

Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватись, а та­кож робити орфографічний чи граматичний розбір най­більш складних слів.

У процесі списування слід привчати учнів запам'ято­вувати спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і речення, які треба засисати. Сприятимуть цьому завдан­ня і вправи, які тренують пам’ять дітей, зокрема зорові диктанти.

З метою перевірки якості умінь списувати застосо­вують контрольне списування тексту з дошки.

Диктанти

У методиці орфографії за участю аналізаторів розрізняють такі види диктанті»:

- слухові та зорово-слухові;

- за метою застосування — навчальні (попереджувальні і поясню­вальні) та контрольні:

Навчальним може бути кожен із зазначених видів диктантів, контрольними — лише слухові.

Матеріалом для диктантів є як окремі слова, слово­сполучення, речення, так і тексти.

Для контрольних диктантів рекомендується завжди добирати тексти, які повинні мати пізнавальне і виховне значення й бути насиченими потрібною кількістю орфо­грам (60-70 %).

Розглянемо види диктантів за метою застосування.

Навчальні диктанти

Слухові диктанти. Цей вид диктантів може використовуватись як навчальна вправа, коли необхідно навчити учнів встановлювати правильні асоціативні зв'язки типу:

звук— буква, що має особливо велике значення під час вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти можуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибірковими (учні відповідно до завдання вчителя записуються окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Для них можуть добиратися окремі речення й цілісний текст.

У практиці навчання словникові та вибіркові диктанти дуже поширені. Вони можуть використовуватися на всіх етапах формування орфографічних умов, а також як контрольні (якщо треба перевірити якісь проміжні уміння).

Серед слухових диктантів залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні й пояснювальні-диктанти.

На етапі розпізнавання орфограм у сприйнятих на слух словах (окремих чи в тексті) використовуються по­переджувальні диктанти. Послідовність їх проведення така:

1) учні сприймають продиктоване на слух;

2) визначають слова з орфограмами і пояснюють правопис їх;

3)записують речення (слова) Під диктовку вчителя;

4) перевіряють записане.

Цей вид диктанту спрямований на формування умінь розпізнавати орфограми за характерними для них фонетичними чи граматичними ознаками і позначати їх на письмі відповідно до засвоєного правила правопису.

Як вид попереджувального диктанту слід розглядати коментоване письмо (може бути списування або запис під диктовку). Під час його проведення один з учнів пояснює написання кожного слова, всі інші пишуть мовчки, за учнем, що коментує написання. Доцільно залуча­ти до коментування не одного-двох учнів, як це часто буває, а більшу кількість з розрахунку, що кожне речен­ня коментує інший учень.

Коментоване письмо корисне тим, що привчав Дітей думати над кожним написанням словесно оформляти свою думку, застосовувати правила під чає написання.

Одним з видів навчальних диктантів є зорово-слухові диктанти. Під час зорово-слухового диктанту текст записується на дошці або інтерактивній дошці, його читають учитель і учні, по­яснюються при потребі нові слова, аналізуються орфо­грами, звертається увага на написання слів на правила, які ще не опрацьовані, або на так звані словникові слова. Після цього текст закривається і учні записують його під диктовку вчителя. З метою перевірки записаного текст знову відкривається і учні звіряють правиль­ність свого запису.

Такі диктанти спрямовані на активізацію зорово-слухових відчуттів. Для них використовуються тексти, які містять словникові слова, слова, складні для напи­сання. Можуть також вводитись слова з орфограмами, які будуть вивчатися на наступних уроках (пропедевти­ка умінь).

Самодиктант. (Крім зорово-слухових диктантів у практиці використовуються ще самодиктанти. За своєю методикою і дидактичним матеріалом, який добираєть­ся для них, вони близькі до зорових диктантів. Різниця лише в тому, що текст диктанту (строфа з вірша, загад­ка, прислів'я) аналізується з орфографічного боку і за­учується напам'ять на одному уроці, а запис вивченого твору провадиться на наступному.

Зазначені види диктантів застосовуються на етапі формування різних умінь, в тому числі й умінь писати з пам'яті. Вони розвивають зорові відчуття, виховують увагу до слова, сприяють встановленню правильних асо­ціативних зв'язків між звуками і буквами, тренують па­м'ять дітей.

Пояснювальний диктант. Цей вид роботи використовується на етапі самостійного застосування знань та умінь і є проміжним між попереджувальними й контрольними Пояснювальні диктанти проводяться, як правило, після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформованості тих чи інших орфографічних умінь.

Безпосередньо перед диктантом учні повторюють пра­вила правопису, потім пишуть диктант. Методика його проведення така:

1) сприйняття продиктованого учителем на слух;

2) запис під диктовку учителя;

3) знаходження і пояснення орфограм.

Останній етап роботи може провадитись після запису окремих речень або частини текстур .

Якщо учням важко у знайти і пояснити орфограми, значить тема достатньо не засвоєна і є по­треба знову повернутися до виконання навчальних вправ.

Малюнковий диктант. Одним з видів пояснювальних диктантів є малюнковий. Методика його проведення та­ка: учитель демонструє предметні малюнки, учні мовч­ки або проговорюючи записують слово — назву малюн­ка. По закінченні пояснюють написання слів.

Цей вид роботи дещо складніший від пояснювально­го диктанту, продиктованого вчителем, оскільки учень має сам проговорити слово і записати відповідно до пра­вопису. Такий диктант потребує більшої самостійності у застосуванні знань та умінь і використовується, коли орфографічна навичка уже сформована.

Орфографічна навичка вважається сформованою ли­ше в тому випадку, коли учні вміють грамотно писати творчі роботи. Тому в процесі формування правописних умінь і навичок рекомендується використовувати такі ви­ди роботи, як вільний і творчий диктанти.

Оскільки ці види диктантів досить складні, їх рекомен­дується проводити в 3—4 класах.

Вільний диктант. Для нього добирається ці­кавий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а потім — за логічно завершеними частинами (абзацами), кожну — 2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам’ятали, або лише головну думку кожної частини. При цьому учні не повинні перекручувати зміст тексту, порушували послідовність викладу.

Вільний диктант є підготовчим до такого виду роботи, як переказ. Йому передує повторення тих орфограм, які включені у дик­тант.

Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, малюнки,

словосполучен­ня, а також речення, які є опорними.

Перед диктантом учитель ставить завдання скласти чи поширити речення, замінити в реченні ті чи інші сло­ва синонімами тощо. Складені учнями речення обгово­рюються і записуються під диктовку вчителя. При цьому доцільно добирати опорний матеріал на певну тему так, щоб в результаті творчої роботи був складений і запи­саний невеликий текст.

Творчі диктанти дають можливість поєднати вивчен­ня правопису з розвитком усного і писемного мовлення.

Контрольний диктант. Цей вид роботи ста­вить своїм завданням з'ясувати рівень сформованості орфографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше як через тиждень після закінчен­ня опрацювання певної теми.

Під час контрольного диктанту текст диктується в цілому, пояснюються нові слова, якщо є такі, записую­ться на дошку слова з орфограмами, які ще не вивчали­ся, при потребі пояснюються розділові знаки (в процесі диктанту). Удруге вчитель читає диктант реченнями: перший раз учні слухають, другий — частинами, які пов­торюються один, іноді два рази — для запису. Після цього кожне речення диктується ще раз, щоб учні мали змогу перевірити записане. По закінченні запису текст читається ще раз для перевірки.

9

Переказ. У методичній літературі переказ роз­глядається як вид орфографічної вправи, спрямованої на розвиток мовлення учнів. Перекази проводяться на завершальному етапі вивчення орфографічного мате­ріалу, коли учні навчилися на практиці застосовувати орфографічні правила, тобто коли у них сформувались орфографічні навички.

Якість написання переказу з точки зору орфографії є свідченням рівня орфографічної грамотності учнів.