Сутність суїцидальної поведінки

Проблема суїцидальної поведінки як предмет наукового дослідження розглядається медициною, соціологією, філософією, правом, психологією та іншими науками уже більше, ніж 100 років (у 1897 р. була видана книга Е. Дюркгейма «Самогубство», яка стала першою фундаментальною працею з суїцидології). Саме складність і неоднозначність цієї проблеми вимагає вивчення її в міждисциплінарному розрізі. У зв'язку з цим і виникла наука суїцидологія. Проте для ефективної психологічної діагностики та профілактики самогубств дуже важливим є розуміння саме психологічних аспектів суїцидальної поведінки.

За оцінками експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, зміни, що відбуваються в останні роки в країнах Східної Європи, несподівано призвели до важких наслідків у психічному стані населення. Зростання кількості самогубств в усьому світі привертає увагу соціологів, психіатрів та юристів багатьох країн.

Мультидисциплінарний характер досліджень, присвячених самогубству, зумовлює різноманітність підходів щодо проблем суїцидальної поведінки. Відповідно існує багато визначень, що таке суїцид, проте сутність їх усіх зводиться до одного: добровільна відмова від життя. Наведемо деякі із визначень.

СУЇЦИД (в перекладі з англійської — самогубство):

– акт самогубства, скоєний у стані сильного душевного розладу або під впливом психічного захворювання;

– усвідомлюваний акт самоусунення від життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, при яких особисте життя як вища цінність втрачає сенс.

Причини суїциду різноманітні, коріння їх є не тільки в особистісних деформаціях людини, психотравмуючій обстановці, яка її оточує, але і в соціально-економічній і моральній організації суспільства.

Дослідження, проведені в нашій країні, свідчать, що найбільша кількість самогубств припадає на вік від 16 до 29 років і від 45 до 60 років.

Середньорічний рівень самогубств у Збройних Силах України останні 2 роки складає від 11 до 14 випадків на 100 тисяч військовослужбовців. Серед населення – понад 29 випадків на 100 тисяч.

Значною мірою сформована в країні ситуація обумовлена збільшенням числа осіб, що страждають алкоголізмом, наркоманією, реактивними станами, неврозами, психічними розладами дитячого і підліткового віку тощо, у виникненні і розвитку яких важливу роль відіграють соціально-економічні фактори. Вони сприяють поширенню розчарування, нігілізму, невір'я у майбутнє, духовного нездоров'я суспільства, різних форм соціальних відхилень.

Таким чином, суїцидальний феномен являє собою стійке соціальне явище, що підлягає визначеним закономірностям, пов'язаний із соціально-економічним, культурно-історичним і етнічним рівнями розвитку країни чи регіону. Стає зрозумілим, чому командування конкретної військової частини не завжди в стані вплинути на споконвічні причини самогубства. Але звести до мінімуму суїцидальні події, як свідчить військова практика, офіцерському складу цілком під силу.

Незважаючи на те, що кількість самогубств у Збройних Силах України загалом зменшується, гострота проблеми настійливо потребує розробки рекомендацій щодо попередження випадків самогубств серед військовослужбовців. Практика роботи у військах свідчить про те, що проблема самогубств (суїцидів) залишається однією з найбільш гострих у роботі щодо збереження життя і здоров'я людей.

Актуальність цієї проблеми для Збройних Сил України зумовлена тим, що самогубство в умовах цілодобового спільного проживання воїнів деморалізує особовий склад, вкрай негативно впливає на морально-психологічний клімат у військових колективах і бойову готовність, викликає різко негативне ставлення до армії з боку батьків і громадськості.

Характерною рисою сьогоднішнього дня є те, що останнім часом збільшується кількість молодих людей, які не готові до служби ні морально, ні фізично. Зіткнувшись з труднощами військової служби, вони переживають свої невдачі, хворобливо реагують на грубість і безтактність командирів і товаришів по службі, у тяжких конфліктних ситуаціях з незначного приводу деякі з них схильні до самогубств.

Необхідність збереження життя військовослужбовців, а також підтримання на належному рівні їх фізичного та морального здоров'я, важливість попередження деморалізації особового складу, викликаного фактами самогубств, спонукає до нагальної необхідності виховного впливу з попередження суїцидальних проявів серед військовослужбовців.

Діагностика намірів самогубств – надскладне завдання. Тільки 10% самогубств здійснюють психічно хворі люди, решта самогубств – реакція на складну життєву ситуацію, яка проявляється перед самогубством. Нерідко життя покінчують самогубством люди з високим ступенем розвитку людської гідності (дуелянти).

Існують також деякі перешкоди щодо діагностики та попередження випадків самогубств. Особливої шкоди завдають такі перешкоди, які пов’язані з неправильним тлумаченням феномена самогубства та поведінки людей перед актом самогубства. Мова йде про так звані соціальні міфи про самогубство, які формуються на основі ненаукових, побутових і поверхневих уявлень про це явище.

Однією з причин розповсюдження “міфів” є поверхневе знайомство з науковими дослідженнями стосовно суїцидів.

Тому необхідно розкрити механізми виникнення соціальних міфів про самогубство та їхній вплив на діяльність військового керівника.

Отже, перейдемо безпосередньо до їх розгляду.

1. Самогубство здійснюється в основному психічно ненормальними людьми. Це – найбільш розповсюджений міф. У його основі лежить не тільки спрощений підхід до проблеми та особливості сприйняття побутової свідомості. До цієї концепції схилялись і деякі дослідники. Вперше її було висунуто французьким психіатром Ескіролем у XVIII столітті. Та найбільший вплив на масову свідомість у цьому напрямку, на нашу думку, справила довготривала домінуюча позиція щодо причин суїциду у радянській психіатрії. Вважалося, що за умов соціалістичного суспільства не могло бути зовнішніх причин для прийняття рішення стосовно добровільного уходу із життя. Випадки самогубств належали до компетенції лише психіатрії.

Рішення про самогубство може бути прийняте від нудьги, від усвідомлення власної неповноцінності, від непотрібності, від заздрощів, від образи, від горя, від нерозділеного чи зрадженого кохання, причиною такого рішення можуть стати інші мотиви. Тобто суїцидальна поведінка носить полімотивований характер і більшість з цих мотивів властиві індивідам, які відповідають критеріям психічної норми.

Хоча стану самогубця притаманні такі особливості, як звуження свідомості (так зване “тунельне мислення”), негативний спектр емоційних переживань (емоції безнадійності-безпорадності, нікчемності), дихотомічна установка (все або нічого), ознаки депресії чи маніакальності, інші особливості, проте когнітивна сфера особистості перебуває у межах норми, що спостерігається на поведінковому рівні у фазі пресуїциду.

Перераховані особливості суїцидального стану можуть спричинити думку про психічну ненормальність, проте, за даними досліджень, 80-85% військовослужбовців із числа тих, що вчинили самогубство, були практично здоровими особами.

2. Самогубство неможливо попередити; якщо людина вирішила покінчити з собою, то ніхто і ніщо не може її зупинити – інший соціальний міф про самогубство. Проте кризовий період, що має визначену тривалість і “потребу в самогубстві”, у більшості людей є тимчасовим. У цей період людина потребує душевної теплоти, допомоги та підтримки. Побутує також думка, що людина, яка один раз зробила спробу піти з життя, неодмінно зробить це потім, при нагоді. Це вірно й невірно одночасно. Вірно тому, що, увійшовши одного разу в новий стан, його вже не лякаєшся, як раніше, бар’єр взято, до нього прагнеш знову і знову, з’являється досвід; невірно тому, що нікому невідомо, які бажання спалахнуть в людині після першої спроби. А це може бути і страх, і відраза, і презирство до себе, й новий потяг до життя. Крім того, суїциденту властиві почуття амбівалентного характеру: бажання вмерти нерозривно пов’язане з бажанням жити, надія на можливе сприятливе вирішення суб’єктивно нездоланної проблеми існує поруч із прагненням зупинити потік свідомості, що породжує парадоксальний смисл суїцидальної мотивації.

3. Існує тип людей, схильних до самогубств. Подібне твердження не доведене жодним із дослідників. Насправді самогубство здійснюють особистості з різними психологічними особливостями, (все залежить від сили психотравмуючої ситуації та її оцінки особистістю як нестерпної). Тобто будь-яка риса характеру і будь-яке почуття без винятку можуть стати причиною самогубства, якщо вони досягли свого апогея у той час, коли решта стримуючих бажань і почуттів знаходяться у фазі спаду.

4. Не існує ознак, які вказували б, що людина зважилася на самогубство.

Незважаючи на те, що кожне самогубство індивідуальне за своєю суттю, ряд дослідників виокремлюють так звані передвісники самогубства. Виокремлено дві групи таких передвісників: вербальні та невербальні (поведінкові). До вербальних відносять висловлювання на тему прощання з життям, жарти з приводу смерті, вербалізація недиференційованих суїцидальних думок. На поведінковому рівні ознаки лиха проявляються у незвичайній, нетиповій (за звичних умов) для даного індивіда поведінці. Крім того, спостерігається впорядкування справ, проблеми у спілкуванні, роздача речей, раптове повернення боргів, взагалі поведінка нагадує приготування у дальню путь. Безпосередньо перед скоєнням автодеструктивного акту переважна більшість суїцидентів пише передсмертні записки чи залишає якісь інші повідомлення.

Формуванню зазначеного міфу сприяє також явище, яке іноді спостерігається у пресуїциді: дисимуляція, коли індивід приховує свій стан та свої істинні наміри. Але і в такому випадку можуть проявлятись ознаки, яких суїцидент не в змозі повністю приховати: усамітнення, самозаглиблення, зміна звичок тощо.

5. Людина, яка говорить про самогубство, ніколи його не здійснить. Це – дуже небезпечна думка, особливо якщо вона властива військовому керівнику. Причиною стійкості цього міфу є те, що попередження про самогубство часто не усвідомлюється навіть самим потенційним суїцидентом, особливо на початкових етапах розвитку суїцидальної динаміки, коли самовбивчі думки ще не диференційовані. Очевидно, що у цьому випадку важко діагностувати розвиток екзистенційної кризи у підлеглого. Проте більшість військовослужбовців, які здійснили суїцид, напередодні повідомляли про свої наміри, повідомляли командирів, товаришів у листах, розмовах, не завжди у відкритій формі, але їх або не розуміли, або не надавали значення цим висловлюванням (цілком можливо, що не через черствість і відсутність емпатії та бажання допомогти людині у кризовому становищі, а керуючись зазначеним міфом).

Стійкість цього міфу частково може пояснити наступне. Є два види даних: проспективні і ретроспективні. Проспективні передбачають прогнозування самовбивчої поведінки особистості на основі висловлювань, відповідних вчинків тощо (погляд вперед). Ретроспективні дані передбачають відтворення, реконструкцію попереднього життєвого досвіду уже після скоєння самогубства (погляд назад). Висновки, зроблені на основі цих двох видів даних, дуже відрізняються. Проспективні дані говорять про те, що доволі незначна частка людей, які вербалізували суїцидальні наміри, справді здійснили самогубство. Зовсім іншу картину дає нам ретроспективний підхід. Так, згідно з дослідженнями Е. Шнейдмана, у групі людей, які здійснили самогубство, виявляється до 90 % тих, хто висловлював погрози покінчити з життям і лише близько 2-3 % здійснили суїцид у групі осіб, які висловлювали суїцидні наміри (спостереження проводилося протягом п’яти років).

Багатьом людям властиві мрії про самогубство, які залишаються мріями і цим обмежуються. Такому потенційному самогубцеві достатньо у найбільш складні і нестерпні моменти уявити собі процес здійснення самогубства, наслідки цього вчинку для оточуючих – і такого “уявного” суїциду та відповідних супутніх переживань вистачає, щоб відкоригувати свої почуття, не вдаючись до крайніх заходів. Але невідомо, як би вчинила така людина в умовах гострої життєвої кризи, суб’єктивно нестерпного, тривалого внутрішнього чи міжособистісного конфлікту, ситуації граничної складності.

Формуванню цього міфу значною мірою можуть сприяти актуалізовані механізми психологічного захисту, коли самогубство відкидається керівником як неприпустиме ніколи і ні для кого.

6. Рішення про самогубство приходить раптово, без попередньої підготовки. Подібна думка може бути виправданою лише частково і лише інколи. Основою її існування у побутовій свідомості слугує те, що згідно з однією із класифікацій, самогубства поділяють на три типи: демонстративний, афективний та істинний (справжній).

Демонстративний тип характеризується прагненням показати реальність суїцидальних намірів, звернути тим самим на себе увагу, викликати співчуття. Як правило, такі спроби здійснюються відкрито, голосно та артистично.

Афективний тип здійснює спробу самогубства на висоті сильного переживання і страждання. Цей спалах емоцій, як правило, недовготривалий. Тут також можуть бути елементи де монстра-тивності.

У випадку істинної суїцидальної поведінки наявне обдумане бажання покінчити з собою, що закріпилося у свідомості (втрата смислу життя). Застосовуються заходи щодо реального здійснення плану, всі необхідні приготування проводяться приховано.

Також виокремлюється так званий “прихований” суїцид, під яким розуміється поведінка, свідомо пов’язана з підвищеним ризиком і яка часто призводить до “випадкової” смерті. Серед інших варіантів сюди відносять ризиковане водіння автомобіля, зловживання алкоголем чи наркотиками.

Швидке протікання динаміки суїцидальної поведінки, таким чином, характерне лише для випадків афективного суїциду, коли людина не повною мірою усвідомлює свої вчинки та їх можливі наслідки, коли звуження когнітивної сфери досягає максимального значення, ведучим мотивом стає раптова, несподівана (хоча, цілком можливо, передбачувана індивідом, але витіснена у підсвідомість) психотравмуюча ситуація суб’єктивно великої сили та гостроти.

Аналіз решти суїцидальних дій показує, що вони є результатом достатньо довгої психотравмуючої ситуації. Суїцидальна криза може продовжуватись кілька тижнів і навіть місяців. У більшості випадків рішення на здійснення суїциду визріває немиттєво. Йому, як правило, передує більш чи менш тривалий період переживання, боротьба мотивів та пошуку виходу з ситуації, що склалася. Потрапивши в неї, солдати найчастіше починають писати тривожні листи батькам та знайомим, звертатися з проханням про переведення, намагаються потрапити у відрядження, госпіталь і т.ін.

7. Якщо людина здійснила спробу самогубства, то вона ніколи не повторить її знову. В основі цього міфу, на нашу думку, лежить механізм психологічного захисту. Перебуваючи у психологічно комфортних умовах, людина заперечує можливість настільки несприятливих життєвих труднощів, щоб можна було прийняти цілком свідоме рішення про відмову від життя, а тим більше після невдалої спроби. Насправді, якщо людина здійснила невдалу спробу суїциду, то ризик повторної спроби досить високий. Найбільша вірогідність у перших 2 місяці, але, можливо, й пізніше.

8. Потяг до самогубств передається спадково. До подібного переконання може призвести той факт, що відсоток самогубств у сім’ях, де були раніше подібні випадки серед рідних суїцидента, значно перевищує середньостатистичну норму. Тобто якщо в родині були випадки суїциду або його спроби, то вірогідність їх здійснення іншими членами родини дійсно зростає, але прямої залежності тут нема, і це пояснюється не спадковістю, а соціально-психологічними факторами: психологічна травма, поведінковий зразок як варіант вирішення проблеми і тому подібне.

9.Зниженню рівня самогубств сприяє активна пропа-гандистська робота в ЗМІ, розповіді про те, чому, як, які люди здійснюють самогубства. Існує залежність між повідомленнями про самогубства і ростом суїцидальної активності. Отже, у військовій пресі необхідно обговорювати не сам факт суїциду, а якими способами, крім самогубства, можна вирішити життєві проблеми та конфлікти.

10. Самогубства можна попередити, якщо військовослуж-бовці будуть завантажені роботою. Це спрощене розуміння проблеми. Порушення психогігієнічних вимог до режиму праці та відпочинку може призвести до фізичного та психологічного виснаження організму, збільшуючи при цьому вірогідність суїциду.

11. Вживання алкоголю допомагає зняти суїцидальні переживання. Насправді вживання алкоголю з метою звільнення від тяжких переживань часто викликає протилежний ефект – загострює тривогу і тим самим сприяє самогубству.

12. Пряме запитання, чи хоче юнак убити себе, може спровокувати його на самогубство. Але дослідження доводять, що коли прямо запитати про суїцидальні наміри і одержати ствердну відповідь із мотивацією, то з’являється можливість надати своєчасну допомогу і запобігти подальшому розвиткові динаміки суїцидальної поведінки.

13. Самознищення у квітучому юнацькому віці – це, переважно, нещасні випадки. Насправді юнаки прагнули не померти, а лише привернути таким радикальним способом увагу до своїх проблем. Об’єктивні дані показують, що багато суїцидентів у цьому віці діють настільки рішуче, що важко сумніватись у серйозності їх намірів дійсно припинити своє існування.

14. Кожен військовослужбовець, який чинить самогубство, має депресивні розлади. Тут слід зазначити, що депресія дійсно наявна у суїцидентів призовного віку, але, аби не зробити фатальної помилки, слід пам’ятати, що серед них не завжди трапляються тривожні, емоційно нестабільні, імпульсивні особи.

Повністю позбавитись самогубств у суспільстві чи в якійсь соціальній групі, у тому числі й у військовому середовищі, - завдання дуже складне, і до цього часу його не вдавалося вирішити. Але психологічна компетентність і обізнаність військового керівника у справі діагностики та профілактики суїцидальної поведінки, на нашу думку, надасть можливість попередити певну кількість трагічних випадків, своєчасно помітити ознаки кризового стану і вжити відповідних заходів. Важливу роль тут відіграє розуміння хибності тверджень соціальних міфів про самогубство.

Найбільше самогубств реєструється в кінці зими і навесні, коли людські нещастя контрастують із цвітінням навколишньої природи. Темні фарби зими якоюсь мірою гармоніюють із душевною пригніченістю, але між похмурими переживаннями "Я" і яскравими днями весни виникає явний контраст. Різка невідповідність весняного радіючого світу і відчаю у душі може провокувати самогубства.

В основі суїцидальної поведінки військовослужбовців лежить ціла низка різноманітних конфліктів, які можуть бути кваліфіковані наступним чином:

Конфлікти, які обумовлені специфікою військової діяльності:

– індивідуальні адаптаційні труднощі військової служби;

– труднощі чи негативні результати виконання конкретного службового завдання;

– міжособистісні конфлікти з військовослужбовцями інших періодів служби;

– службові і міжособистісні конфлікти зі своїми начальниками (підлеглими).

Конфлікти, які обумовлені специфікою особисто-сімейних (родинних) взаємовідносин військовослужбовців:

– нерозділене кохання;

– зрада коханої дівчини, жінки (дружини), розлучення;

– важка хвороба, смерть близьких;

– інтимно-сексуальні конфлікти.

Конфлікти, які пов’язані з антисоціальною поведінкою військовослужбовців:

– побоювання кримінальної відповідальності;

– страх ганьби у зв’язку з антисоціальним вчинком.

Конфлікти, які пов’язані зі станом здоров’я військовослужбовця:

– хронічні, соматичні захворювання;

– фізичні недоліки (дефекти мовлення, особливості зовнішності, які сприймаються як недоліки).

Причинами більшості самогубств, які скоєні за територією частини, були сімейні негаразди.

Основними мотивами самогубств також можуть бути:

– соціально-економічні: побутова невлаштованість; відсутність перспективи отримання житла; низький рівень соціально-правового захисту; невпевненість у майбутньому;

– неуважне ставлення командирів (начальників) до вивчення особистих морально-ділових якостей, психоемоційного стану та здоров’я військовослужбовців як до призову (поступлення), так і після;

– низький рівень санітарно-просвітницької роботи;

– невиконання окремими посадовими особами вимог загальновійськових статутів ЗС України, наказів МО України, інших керівних документів щодо забезпечення належних умов служби, побуту та відпочинку особового складу;

– невжиття заходів, спрямованих на зміцнення військової дисципліни;

– низький рівень ефективності правових, організаційних та соціально-економічних заходів, спрямованих на попередження спроб суїцидів;

– відсутність наполегливої роботи з попередження нестатутних взаємовідносин (у різних їх проявах) у військових колективах.

Таким чином, перераховані конфлікти та фрустровані потреби породжують душевний біль. У розумовій сфері індивіда формується ситуація, котра має ознаки проблемності (в особистісному досвіді відсутній однозначний спосіб розмірковування), екзистенційності (розмірковування над собою, своїм місцем у житті, усвідомлення того, що небуття входить у власне буття, “вторгнення небуття у свідомість”, незворотності (сприйняття ситуації як такої, з якої немає виходу, почуття тривоги набуває абсолютного виміру). Наявність у психологічному просторі особистості ситуації такого ступеня складності (як в емоційному, так і в когнітивному плані) необхідно продукує стан душевного розладу, психологічну кризу з домінуючим почуттям душевного болю, який, у свою чергу, стає чинником розгортання суїцидальної динаміки. Ця динаміка характеризується спрямованістю (до аутодеструктивного акту), тривалістю (від миттєвого прийняття рішення у стані афекту до невизначено тривалих проміжків часу, коли фрустрація потреб чи суб’єктивно тривалий, інтенсивний конфлікт стає фоном життя і емоційна та екзистенційна напруга наростають поступово), стадіальністю (як правило виокремлюють три стадії (етапи) суїцидальної поведінки: етап суїцидальних тенденцій, етап суїцидних дій, етап постсуїцидальної кризи у разі невдалої спроби).

Знаковим моментом на етапі суїцидальних тенденцій є глибинні перетворення, які відбуваються у самосвідомості особистості, корінні зміни в системі ціннісних орієнтацій. Головне змістове наповнення цих змін і перетворень полягає у формуванні ціннісно-позитивного ставлення до смерті та ціннісно-негативного ставлення до життя. Наявність таких утворень у розумовій сфері особистості є необхідною умовою здійснення аутодеструктивного акту. Ці утворення формуються на фоні душевного болю, який переживає людина, але самого факту наявності душевного болю недостатньо для самодеструкції. Інакше кажучи, без вищезазначених ціннісних утворень у розумовій сфері індивід переживає стан втрати, горя, але суїцидальні помисли не диференціюються. Подальша динаміка ситуації виявляє себе в думках, намірах, почуттях або загрозах, пов’язаних із самогубством.

Типовою для даного етапу психологічної динаміки суїцидальної поведінки є актуалізація певних характерологічних особливостей особистості суїцидента. Причому, оскільки сучасна клінічна практика доводить, що в суїцидальну поведінку може бути втягнений індивід із найрізноманітнішими особистісними властивостями (інакше кажучи, кожна людина), актуалізовані в динаміці суїцидальної поведінки особистісні особливості не завжди є властивостями характеру особистості, але вони є характеристиками суїцидального стану особистості практично з усіма властивими їм ознаками. Виокремимо найголовніші з них:

1. Егоцентризм. Людина повністю заглиблена в себе, свої переживання, свої страждання. Проте в умовах розгортання динаміки суїцидальної поведінки проявляється парадоксальний зміст егоцентризму. Парадоксальність полягає у самозаперечуваному характері аж до самознищення, вираженні крайнього ступеня негативізму стосовно себе.

2. Агресивність, як гетеро-, так і аутоспрямованості. Причому слід враховувати, що аутоагресії практично завжди в поведінці суїцидента передує гетероагресія у застосуванні до інших значущих (підозрілість, необґрунтовані звинувачення тощо), аутоагресія виражається в тенденціях до крайнього самозвинувачення, надмірного перебільшення своєї вини.

3. Паранояльність. Вона проявляється в дисгармонійності особистості, дихотомічному мисленні (“усе – або нічого”), наслідуванні готовим мисленнєвим стереотипам та поведінковим паттернам, наявності однієї провідної цінності, яка набуває надціннісного характеру і девальвує, відтісняє на задній план всі інші цінності, які раніше мали особистісну значимість. Коли ця провідна цінність втрачає свою опредметненість, тоді руйнується вся система цінностей і замислу (в тому числі життя як найвищої інтегративної цінності), надцінністю стає ідея самогубства як ілюзорного виходу із ситуації, що склалася. Підкріплена іншими антивітальними проявами у психологічному просторі особистості (думки, наміри, почуття, загрози), така надцінність перетворюється на мету і стає детермінантою подальшої поведінки.

Важливим процесом у ході динаміки суіцидальної поведінки є формування такого психічного утворення, як песимістична особистісна установка на перспективи виходу із кризи, що виражається готовністю до суїцидальної дії на когнітивному, емоційному, мотиваційному і поведінковому рівнях. Емоційна забарвленість песимістичної установки характеризується переживанням тривоги, “екзистенційного страху”, депресивними станами.

Таким чином, психологічну динаміку суїцидальної поведінки особистості на першому етапі можна представити у вигляді схеми 1.

На другому етапі психологічної динаміки вищеописані чинники продукують звуження емоційної та інтелектуальної сфер, що виявляються у різкому обмеженні вибору варіантів поведінки. Цей процес у науковій літературі позначається терміном “звуження свідомості”. Фоновими, генералізованими емоціями на цьому етапі стають тривога, відчай, “безпорадність-безнадійність”. Відбуваєтьсяусвідомлення особистістю суб’єктивної неможливості реалізації позитивної перспективи, військовослужбовець впадає у відчай, створюються умови для деструкції спрямованості як системи життєвих перспектив, руйнування змісту самого життя як інтегративної цінності особистості. В даних умовах особистість усвідомлює можливість лише одного варіанта виходу із ситуації, що склалась, – це рішення про скоєння самогубства, далі реалізація суїцидальних тенденцій відбувається у вигляді аутодеструктивного акту (схема 2).

Схема 1

Динаміка суїцидальної поведінки (перший етап)

Схема 2

Динаміка суїцидальної поведінки (другий етап)

Третій етап суїцидальної поведінки багато дослідників виокремлюють у тих випадках, коли спроба суїциду виявилась невдалою, як етап постсуїцидальної кризи. Тривалість цього етапу визначається часовими рамками від моменту спроби самогубства до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що описані психологічні процеси та явища, котрі відбуваються в ході перебігу динаміки суїцидальної поведінки особистості військовослужбовця строкової служби, не вичерпують такого складного феномена, як суїцид. Зазначені закономірності мають узагальнений характер і не можуть грунтовно пояснити окремий випадок самогубства. Однак динаміка суїцидальної поведінки особистості на кожному етапі має спільні риси, вивчення котрих необхідне для ефективної психологічної діагностики та профілактики суїцидів, дає змогу локалізувати діагностований випадок і застосувати систему адеватних психологічних впливів (на першому етапі – заходи превенції, на другому – інтервенції, на третьому – поственції).