Роль уяви в науково-технічному і художній творчості

Спеціалізація різних видів уяви є наслідком розвитку різних видів творчої діяльності. Тому існує стільки специфічних видів уяви, скільки є видів людської діяльності, особливо значної ролі уяву грає у науковому та художній творчості.

Наукову діяльність годі уявити собі як механічне пізнання розв'язання тих чи інших явищ навколишнього світу. Наукове дослідження завжди пов'язані з побудовою гіпотез, отже вона немислима без творчого уяви. Вченому уяву дозволяє будувати гіпотези, подумки бути і програвати наукові експерименти, шукати і визначити нетривіальні вирішення питань. Приміром, у математиці, на початку докази різних теорем доводиться чи з висловлюваннями, які зі слів: «скажімо, що; уявімо собі, що». Саме вони зазначають, що математичного докази починається з творчого уявлення чи уяви. Уява відіграє на ранніх стадіях рішення наукової проблеми освіти й нерідко веде до чудовим здогадам.

На відміну від наукового мислення, який би фантазію людини вимогами безумовною достовірності, розумності, доцільності, доказовості і логічності, мистецтво немає обмежень ні на уяви, ні на розуму.

Письменники, живописці, композитори, прагнучи відобразити життя образах свого мистецтва, вдаються до творчого уяві. Сутність художнього уяви полягає, передусім, у цьому, щоб зуміти започаткувати нові образи, здатні бути носієм ідейний зміст. Особлива міць художнього уяви у тому, щоб зробити нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвості. Наприклад, з картин І.І. Шишкіна ботаніки можуть вивчати флору російського лісу, бо всі рослини з його полотнах виписані з «документальної» точністю. Але дотримання життєвості і реальності значить фотографічно точного копіювання сприйнятого, в справжнього художника особливий погляд на речі, тому основне завдання мистецького твору – показати іншим те, що бачить художник, те щоб це про що інші. Творчу уяву використовує що така фантастику, відхилення про деякі чорт дійсності, із єдиною метою надати образність і наочність реальному світу, основній ідеї чи задуму. Найчастіше творчий процес у мистецтві пов'язані з активним уявою: як закарбувати будь-якої образ на папері, полотні чи нотному аркуші, художник створює їх у своїй уяві, докладаючи до цього свідомі вольові зусилля. Нерідко активне уяву настільки захоплює творця, що вона втрачає зв'язок із своїм часом, своїм «я», «уживаючи» у створюваний їм образ. Деякі переживання, почуття людей повсякденні можуть і непомітні оку обивателя, уяву ж художника, відхиляючись про дійсності, перетворює її, яскравіше висвітлюючи і опукліше показуючи якусь особливо йому істотну частку цієї дійсності. Відійти із дійсністю, щоб глибше у ній проникнути і від зрозуміти – така логіка творчого уяви. Окремо слід виділити значення музичного мистецтва у розвитку творчого уяви,т.к. художні образи, створювані з допомогою звуків, характеризуються активним учасником і безпосереднім впливом на внутрішній світ людини. Можна навіть стверджувати, що жанри музичного мистецтва виступали стимулом у розвиток творчі здібності, способом впливу емоційну сферу, чинником виховання людську індивідуальність. Звук в якості основи музичної образності та промовистості позбавлений значеннєвий конкретності слова, не відтворює фіксованих, видимих картин світу, як і живопису. Разом із тим він специфічним чином організований і має інтонаційну природу. Інтонація й робить музику голос якого лунав мистецтвом, хіба що вбираючи у собі у своїймноговековий художній досвід. Музика володіє яскраво вираженими національними рисами, що з'являються у її інтонаційному, мелодійному, ритмічному ладі. Особливо характерно це задля народного музичного творчості. Оскільки асоціативність є характерною властивістю творчого уяви, музика здатне викликати у слухача різноманітні емоційні, образні, зорові, смислові, рухові асоціації, згадки чимось пережите.

2.УЯВА І ТВОРЧІСТЬ

Поняття про уяву. Види і прийоми уяви

Уява - психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково - у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення, особливо мислення образного. Саме тому вона не завжди розглядається самостійно. Разом з тим уява нерідко визначається як випереджальне відображення дійсності в образах, уявленнях на відміну від мислення, яке відбиває дійсність у формі понять. Такого підходу дотримується А. В. Петровський. Проте цей підхід, навпаки, зводить до уяви образне мислення. Який же вихід із цієї суперечності? Він полягає у визначенні уяви як створення нових образів (уявлень) на базі перетворення образів та уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Уява створює образи результату діяльності, а також забезпечує розробку стратегії діяльності, зокрема розумової, у ситуаціях невизначених та ймовірних. Тому творча уява є психологічною основою багатьох видів творчої діяльності, що теж характеризується новизною як процесу, так і одержаного продукту. Однак ступінь принципової новизни уявного може бути різний. Від цього залежить поділ уяви на види й типи.

Розрізняють уяву пасивну й активну. Пасивна уява - це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Ця уява пов'язана з аутичним мисленням, вона створює образи та програми, які не здійснюються або с взагалі нездійсненними. Пасивна уява може виникати довільно (тут ідеться про образи, створені спеціально, однак ніяк не з метою втілення їх у життя) або мимовільно (в умовах бездіяльності свідомості, під час сну, в стані афекту, галюцинацій тощо).

В активній уяві теж можна виділити два типи - відтворюючу і творчу уяву.

Відтворююча уява створює образи на основі опису (в широкому смислі), який може проводитися в різних знакових системах, скажімо в словесній, числовій, формульній, графічній, нотній та ін. Коли такий образ відтворюється, людина, по-перше, має розуміти принципи функціонування відповідної знакової системи (мову, ноти, формули та ін.), по-друге, доповнювати цей процес відтворення своїми знаннями та відомими образами. Від цих двох факторів і залежить в основному якість відтворення. Інакше кажучи, відтворююча уява забезпечує перекодування інформації з однієї репрезентативної системи сприймання в іншу, наприклад із зорової в слухову, і навпаки.

Відтворююча уява наслідує творчу уяву автора художнього або музичного твору, графіки або креслення, і в цьому смислі вона другорядна, не оригінальна. Однак відомо, що багато сучасних письменників, інших представників художньої творчості безсумнівно розраховують на співтворчість читачів, їхню активну допомогу. Наприклад, у відомому романі X. Кортасара "62. Модель для складання" читачеві пропонується самому визначити послідовність подій, які описані в окремих розділах твору. Тому відтворююча уява, як правило, тісно пов'язана з творчою, і відділити їх не завжди вдасться.

Дуже багато простору для вільного польоту уяви лають твори, скажімо, абстрактного живопису, сучасної музики та ін. Для їх розуміння потрібне не тільки й не стільки мислення, скільки саме творча уява, емпатичне розуміння, прогнозування. Плин часу, зміст і розвиток людської діяльності, історичні, соціальні події - усе це змінює розуміння "закодованих" абстрактних творів, або поглиблюючи його, або, навпаки, знімаючи "поволоку" удаваної таємничості чи незрозумілості.

Наприклад, що саме означає таємничий "Чорний квадрат" Казимира Малевича? На початку 90-х років уява допомагає одному з мистецтвознавців запропонувати таке розуміння: чотири сторони чорного (тобто траурного) квадрата Малевича, геніально передбачені творцем на початку 20-х, означали чотири "чуми" XX ст.: війну, концтабори, вигнання з батьківщини та рак (сьогодні, мабуть, назвали б іншу невиліковну хворобу - СНІД). У цьому зв'язку можна згадати вислів відомого кінорежисера Луїса Бунюеля, автора фільмів "Денна красуня", "Скромний шарм буржуазії" тощо: "Уява вільна, людина - ні".

Незаперечно важливою є роль відтворюючої уяви в навчанні. Останнім часом ця проблема тісно пов'язана з комп'ютерним навчанням. Річ у тім, що сучасні комп'ютерні навчаючі системи пропонують нові можливості для створення навчальних середовищ - комбінацію тексту, малюнків, анімації, звуку, так звані гіпертексти, в яких можна вільно переходити з одного семантичного рівня знань на інший, встановлювати власні уявні зв'язки між подіями, явищами тощо, моделювати явища та події з відмінними від реальних якостями та результатами (скажімо, світи з іншою атмосферою або пішими фізичними законами, війни, в яких перемогли не ті учасники, які досягай цього в реальній історії). Все це вимагає розвиненої уяви - не тільки відтворюючої, а й творчої.

Творча уява вимальовує нові, оригінальні образи та ідеї. Саме вона, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, становить основу людської творчості. Продуктом творчої уяви є художній образ (рис. 45). Синтез в уяві здійснюється у різних формах, які називаються прийомами уяви. Такими прийомами (операціями) уяви є:

гіперболізація, що характеризується збільшенням або зменшенням предмета, а також аналогічною зміною окремих частин; крім того, може змінюватися і кількість окремих частин (Змій Горинич з трьома та більше головами тощо) (рис. 46);

Рис. 45. Уявні казкові образи

Рис. 46. Гіперболізація в карикатурі

схематизація - окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають чітко;

типізація - виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах (так створюється, як правило, художній образ);

загострення - підкреслювання окремих ознак. Саме на базі загострення створюються шаржі та карикатури.

Дуже поширеним прийомом уяви є аглютинація, тобто "поєднання" різних, звичайно не об'єднуваних якостей, деталей, частин (це джерело багатьох казкових образів - русалка, кентавр та ін.). У вигляді так званого поєднання функцій аглютинація виступає як один із прийомів технічної творчості, винахідництва. Так, нині добре знайомі побутові прилади, в яких реалізована більш ніж одна функція (скажімо, ручка-годинник, музичний центр, сумка-коляска та ін.). Відомий винахідник Г. Альтшуллер зазначає з цього приводу, що ідеальним є випадок, коли таке поєднання доведено до логічного завершення -деталі або приладу не існує взагалі, а функція його здійснюється.

Наприклад, у Токіо в діючих водопровідних трубах прокладають оптико-волоконні кабелі зв'язку, а в Лондоні є телевізійні кабелі в полімерній ізоляції. Зрозуміло, що таке технічне рішення поки що забезпечує часткове поєднання підсистем. Повне ж поєднання буде досягнуто тоді, коли одна з підсистем виконуватиме функцію іншої (тут можна, як це робить Ю. П. Сала мато в, запропонувати уявити, наприклад, телевізійний кабель, по якому тече вода).

А ось в одному англійському патенті запропоновано поєднати в одній автомобільній фарі функції звичайної фари й фари, яка світить угору та вбік, щоб освітлювати дорожні знаки. На внутрішньому боці скла фари робиться виступ у вигляді призми. При переключенні на ближнє світло частина гнучка світла від фари ухиляється вбік і вгору й освітлює дорожні знаки на відстані 25 м від автомобіля.

Подальший розвиток цієї ідеї - так зване згортання технічних систем в "ідеальну речовину". Цей процес теж специфічно поєднує функції: одна з підсистем виконує функцію сусідньої, яка зникає, оскільки стає непотрібною; невдовзі одна з речовин бере на себе функцію підсистеми, і ця підсистема зникає з технічної системи. Нарешті, одна з речовин бере на себе виконання функцій іншої речовини, і вже ця друга речовина виключається з системи.

Наведемо один із прикладів згортання підсистем в "ідеальну речовину". Посадкові вогні на смутах аеродромів не повинні ні перегоряти, ні відказувати в дощ або в холод. Ясно, що такі ж вимоги висуваються і до проводів, які йдуть до них від генераторів.

Ідеальний вогонь винайдено в СІЛА: скляна трубка покрита люмінофором-сульфідом цинку, в центр її вставлена ампула з тритієм (це радіоактивний ізотоп водню з періодом напіврозпаду трохи більше за 12 років). Дві ідеальні речовини - люмінофор і тритій - "поглинули" всі підсистеми. Вогні можна бачити з відстані 3 км, вони не потребують ніякого догляду і працюють 10 років (радіоактивність тритію для людини небезпеки не становить).

Дуже важливим прийомом створення творчого образу є аналогія, коли будується образ, чимось схожий на реально існуючу річ, організм, дію. Саме на цьому принципі ґрунтується спеціальна галузь знання біології та інженерної справи - біоніка. Біоніка виділяє певні якості живих організмів і застосовує їх для створення механізмів. Так було створено багато нині діючих приладів (наприклад, локатор - аналог органів орієнтації кажана).

Аналогія - дуте поширений прийом у технічній творчості - буває близькою, безпосередньою і віддаленою. Володіння цим прийомом - один із провідних компонентів здатності до конструювання, інженерної справи та винахідництва.