Персонажна система казки і легенди 10 страница

Конфлікт повчально-розважальної казки звичайно ґрунтується на взаємодії двох персонажів або одного та групи персонажів (лисички та котика; вовка та козенят, кози-де­рези і зайчика; лисиці, вовка, ведмедя, рака). Якщо в каз­ках алегоричних конфлікт виникає на ґрунті антагонізму представників протилежних "систем", поглядів та мораль­них принципів, то в повчально-розважальній — це вияв власних інтересів головного персонажа.

В алегоричній каз­ці вовк (змія) хоче з'їсти чоловіка, бо "старе добро забувається", в повчально-розважальній — лисичка дуже лю­бить куряче м'ясо, тому й викрадає півника. У казці алего­ричній заєць біжить вішатися, різатися, топитися, тому що не хоче працювати для сім'ї, а в повчально-розважальній — колобок хоче помандрувати та похвалитися собою, тому й тікає від діда та баби[169].

У ритмічно-організаційній структурі повчально-розва­жальної казки особливу роль відіграють пісні-сигнали. Як і в казках чарівних, вони ритмізують оповідь, створюють паузи, які дають можливість казкарю зосередитися, скон­центрувати увагу на головних епізодах, готують слухача до наступного мотиву. Пісні колобка – зайчику, вовкові, ведмедеві, лисичці не лише характеризують хвалькуватий характер, безпечність персонажа ("Я від баби утік, я від діда утік, а від тебе, вухатий, (зайчикові) і подавну утечу!"), а створюють враження гри, ефекту співучасті дитини в зображених оповідачем подіях. Так, дід запитує козу-дерезу: "Кізонь­ко моя мила, кізонько моя люба, чи ти їла, чи ти пила?" Коза, хоч і сита, відповідає: "Ні, дідусю! Я й не їла, я й не пила. Тільки бігла через місточок, ухопила кленовий лис­точок, тільки бігла через гребельку — ухопила водиці крапельку. Тільки й їла, тільки й пила!" (Левченко. с. 346). Вовк, вимагаючи в діда овечку, теличку, собачку, бабу, кожного разу, підійшовши до дверей, співає колядку. Пів­ник кличе котика пісенькою.

Повчально-розважальна казка розрахована переважно на дитячу аудиторію, тому її етично-естетична система ду­же тонко враховує особливості дитячої психології. Зміна інтонації, імітація голосів різних тварин — це ті засоби, за допомогою яких увага слухачів, особливо дітей, постійно перебуває в напруженні. Ритмізовані пісеньки тренують па­м'ять дітей. Вони виробляють певне ставлення до різних персонажів: до домашніх тварин — доброзичливе, до хижих, лісових — осудливе. Цю властивість казки досвідчені учителі викорис­товують при роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку. Розігрування усім класом казок на уро­ках читання навчає дітей інтонаційному читанню, розвиває певні акторські здібності, творчий підхід до читання твору взагалі, допомагає зрозуміти твір як відображення певних взаємин колективу тощо.

Народний аграрний календар

та кумулятивна казка

Особливу групу складають персонажі кумулятивних казок, художня природа яких зумовлена специфікою жанру. У казці "Горобчик і бадилинка" (Березовський. с. 432) горобець, попрохавши бадилинку поколихати його й одержавши відмову, йде скар­житися козі. На козу скаржиться вовку, на вовка — мисливцю.

У схемі арифметичної прогресії "калейдоскоп" персонажів комбінується за їхніми властивостями. "Хробак до колодок, колодки до волів, воли до води, вода до вогню, вогонь до стрільця, стрілець до вовка, вовк до кози, коза до бадилинки! А бадилинка го­робця-молодця "Лю-лю-лю-лю!".

На думку деяких дослідників, кумулятивна казка відображає певні мисливські ритуали, власне є мисливським міфом, оскільки головним у ній є "мотив вдалих ловів"[170]. В. Давидюк, аналізуючи структуру цього типу творів ґрунтовно, вважає, що акцентування уваги кумулятивної казки на негативному персонажі могло бути викликане історичними функціями жанру, які полягали у створенні образу ворога, що, з одного боку, служило мотивацією самих причин полювання, а з іншого – засобом дезінформації державного об’єкта ловів та вуалізації недоброзичливих намірів щодо нього. Не випадково дійовими особами такої казки неодмінно виступають тварини, на яких в первісному мисливському суспільстві промислу не було"[171]. На наш погляд, насамперед важливо розібратися, що таке кумулятивна (російське – докучливая) казка. Як аргументовано довели Р. Волков[172] і В. Шкловський[173], це твори, сюжет яких складається з мотивів, що передають схему арифметичної прогресії (як уже зазначалося раніше): а+(а+а₁)+(а+а₂)+(а+а₃) і т. д. І.Франко вважав такі казки колисковими[174].

Одним з найвда­ліших варіантів, на наш погляд, є запис ним цієї казки в с. Нагуєвичах (тепер село Івана Франка Львівської області) від Василя Яцуляка. Подаємо уривок цього запису як приклад різноманітності казкової кумулятивності:

"Був дід та баба — мали курочку чорненьку, — знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з'їла до кусничка, і дід ся журить, і баба ся журить.

Приходить пацюк до діда, питає його: "Ой дідоньку, дідоньку! Кілько я до тебе приходив — ще ти ся так ніколи не журив!"

А дід йому на тото: "Ой пацюченьку, пацюченьку! Був тут дід та й баба. Мали курочку чорненьку — знесла яйце біленьке.

Прийшла припусничка — з’їла до кусничка. І дід ся журить, і баба ся журить". А пацюк повідає: "Ну, то я буду рохкотати!"

Ляг він під пліт, рохкоче. А пліт до нього: "Ой пацюченьку, пацюченьку! Колько ти под мене лягав — ще ти ні­коли так не рохкотав!"

Повідає пацюк: "Ой плотоньку, плотоньку!

Був тут дід та й баба, мали курочку чорненьку — знесла яйце білень­ке. Прийшла припусничка, з'їла до кусничка. І дід ся жу­рить, і баба ся журить, і я рохкочу". А пліт каже: "Ну, то я буду ся хитати".

Хитаєсь плот, аж тут сідає на него сорока, говорить: "Ой плотоньку, плотоньку! Одколи я на тебе сідала, щем тебе ніколи таким не видала!"

А плот одказує: "Ой сороченько, сороченько! Був тут дід та й баба, мали курочку чорненьку, знесла яйце біленьке. Прийшла припусничка, з'їла до кусничка. І пацюк рохкоче, і я ся хитаю"...

У коментарі до цієї казки І. Франко писав: "Тото вічне і монотонне повторювання тих самих слів, той, римами переплетений і мовби поламаний розказ, тота холодність і сонливість, з якою казку кажуть (звичайно малим дітям, щоб скорше за­снули), все то видаєсь на перший погляд крайнє невласти­вим і неответним характеру творів фантазії малоруського народа... Розказчик рад вльяти всім своїм слушателям як найживішу симпатію до героїв свого розказу, бо і он сам в такій же мірі дознає тих чувств". У даній казці за кож­ним новим мотивом подаються попередні. Гротеск зумовлюється парадоксальністю змісту кожного нового мотиву. Постійне повторення цих мотивів дозволяє створити певну монотонність оповіді, нанизувати потрібну кількість моти­вів, образів, тобто, за свідченням І. Франка, використову­вати казку не лише з розважальною метою, а й для заколи­хування дітей, для кращого запам'ятовування тексту, тоб­то для тренування пам'яті тощо.

Цікаво, що у варіантах даної казки, записаних різними фольклористами, зустрічається чимало різних мотивів, та є й спільні — про річку, про попову чи писареву наймичку, попадю, що тісто "з горя" по хаті порозкидала, попа, кот­рий ікони з церкви повикидав, бороду на собі обірвав. Гро­теск, доведений до кульмінації, переходить у сатиру. Казка висміює, здавалося б, тих людей, котрі через нісенітницю здіймають галас. Проте ідея кумулятивної каз­ки відразу набуває нового змісту, коли звучить така дидак­тична кінцівка: "Бо то була перша курка і перше яєчко на світі" (Березовський. С. 425). Гротеск переходить в дидак­тику, до того ж ненав'язливу, таку, що запам'ятовується ди­тині мимоволі як приклад з навколишньої дійсності. В цьо­му великий смисл народної педагогіки, народної етики вза­галі.

Отже, в образах даного типу сюжетів найголовнішим таки є їх причинно-наслідковий зв’язок, який свого часу заперечувався В. Проппом[175]. З іншого боку, як визнають дослідники (В. Давидюк – цитована праця. С. 18), у подібних оповідях головним чином стабільне число персонажів – 7, 9, 12, 15: горобець - билина - коза - вовк - татари - вогонь - вода - воли - довбня - черви - кури - шуліка ("Горобчик та бадилинка", Березовський, с. 432); зайчик - горобчик - бадилинка - пес - вовк - люди - вогонь - вода - воли - довбня - хробаки - півник ("Зайчик та бадилинка, Безезовський, с. 434); дідунек - коробочка - попілець - сучка - море - коровиця - ковбаночка - червачки - когутик ("Сучка, коровиця, червачки, когутик", Березовський, с. 428); дід - баба - курочка - рябушечка - яєчко срібненьке й золотеньке - мишка - дівка - сорока - дуб - овечки - вода - попова дівка - попадя - піп ("Курочка-рябушечка", Березовський, с. 427); півень та курочка - вовк - горішничок - гуси - пастух - свиня - собачки ("Як півник та курочка рвали горішки", Березовський, с. 421); курочка - півник - море - віл - жолудь - дуб - липа - дівки ("Як півник до моря по воду ходив").

Особливістю персонажів кумулятивної казки є насамперед їхні функціональні властивості. Зауважимо, що до кумулятивних казок не можуть належати такі гротескні сюжети, як "Котик і півник" чи "Коза-дереза", які мають виразне дидактичне спрямування, повчальні сентенції. Мотиви кумуляції ґрунтуються на послідовній люстрації взаємозв’язку функцій персонажів, магічні числа яких вказують на відображення певних природних чи господарських явищ. Стабільність "компонентів" у різних сюжетах спонукає до гіпотези, що ці казки є певними метафорами добових господарських і природних циклів.

О. Афанасьєв свого часу зауважував, що магічна та художньо-міфологічна увага давніх предків конденсувалася на поняттях протилежних – зима – літо, бо рік для селянина розпадався на 2 половини, які мають свої концентри – сонце – тьма[176].

Яскравим підтвердженням цієї думки є група казок про діда, бабу і курочку рябу та горобця (зайця) і бадилинку. У діда й баби курочка знесла яєчко – зауважимо не просте, а золоте.

Дід і баба (тут як один персонаж, або дід у певних сюжетах – взагалі не береться до уваги) - як господарі курочки, що знесла яйце (золотеє, очевидно, сонце). Мишка, яка є символом (потойбічного світу) ночі, тьми розбиває яєчко (сонце). Воно падає (!). Дід, і баба, і курочка страждають, а солом’яні двері (можливо, проміння, а можливо, дозріле поле) – риплять. Дуб од цього (через пору дня чи року?) поспускав гілля, баран – збив роги. Річка стає "крив’яною" – (вечір чи пізня осінь?). Попова дівка, попадя і сам піп, можливо, виникли як певний протест християнству або як метафора посту. До висновків про відображення осінньо-зимового природного періоду в сюжетах цього типу спонукає питання: чи не наявна у мотивах "наймичка відра викидає" – (завершення періоду дощів), а "попадя тісто місить і з діжі викидає" (зима – сніг) поширена метафора, міфологема, яка втратила свій давній смисл. Адже число 12 є втіленням сонячного циклу.

Послідовність трансформованих міфологем природньо відображають і казки сюжетів: "бадилинка не хоче колихати горобця", "курочка (півник) поперхнулася". У них спостерігається послідовно-зворотній порядок зародження весни, бо півень і курка, які "пішли по горішки" чи колосочки і один із них "лежить і не дише – крильцями–ніжками не колише, не дише, лежить", - це архетипи світобудови. Курка не несе яйце-сонце. Щоб устало сонце (тобто, щоб курка його знесла), треба курочку оживити: замість снігу – треба дощів, щоб "вийти курочці у дзьобик". Але до моря півнику треба пройти шлях від цвітіння квітів, квітування липи, дозрівання жолудя, виростання (вигодовування) – вола, щоб у його ріг набрати водички. В одних сюжетах курочка оживає, природні цикли замикаються порядком мотивів: від вепра, жолудя, липи, вінка > і в зворотній бік: дівці вінок дав, дівка корові дала сіна, корова дубу дала масла, дуб липі дав жолудь, липа вепрі дала листу, вепра морю дала клову, море води куру дало. Курочка рябенька зраділа, набрала води в роточок і побігла до неживого півника, впустила йому в носочок. А він тоді: "Куку-ріку! Кукуріку! Кукуріку –у – у – у!" ("Як курочка півника оживила", Дунаєвська, 1992, с.69). Чимало казок цього сюжету містять мотив "хробаки сточили курку". Доки півник повернувся – "аж курку вже і черви сточили" ("Як півник до моря по воду ходив", "Семиліточка", Дунаєвська, с. 47). При тих же мотивах виникає міфологема відмирання літньо-осінньої природи: курочка не дочекавшись півника, вмирає. Зооциклічність, пов’язану із зимово-весняним циклом природи, вбачаємо і в сюжеті "Рукавичка". Адже циклічність "ховання" тварин на зиму у нори (у рукавичку) фактично починається від мишки, жаби і т. д. Саме в рукавичці (що ворушиться) "он скільки шкур!" попадається стрільцеві ("Рукавичка", Дунаєвська, с. 22), або собака звірів виганяє з рукавички: "Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички – так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку" ("Рукавичка", Дунаєвська, Укр. нар. казки, 1990. с. 19).

Таким чином, образи кумулятивних казок про тварин – невід’ємні елементи природних міфологем, пов’язані з циклами природи та господарчої діяльності людини, "задіяної" у цю невід’ємну систему. При ґрунтовному залученні фольклорного матеріалу інших жанрів (загадок, прислів’їв, колядок тощо), природно-біологічних та зоологічних даних глибина цих міфологем підтвердиться цілим комплексом генетичних даних. Образи тварин, ботанічних і стихійних "явищ" в казках даного типу, на перший погляд, схематично задіяні, а насправді відображають процес еволюції міфологічної свідомості, закладеної в календарних та господарчих ритуалах, поезії, яка їх супроводжує. Ці образи і мотиви, до яких вони входять, є перехідними між системним ритуальним міфом, магічним його втіленням та метафоричною загадкою, яка, по суті, є конденсацією архетипних міфологем.

Ритмічність, яка вказує на певне ритуальне розігрування колись подібних
сюжетів і без якої ці твори не мисляться або переходять у статус цілком повчально-розважальних ("Котик і півник", Коза-дереза", "Про вовчика-братика і лисичку сестричку"), стала "обслуговувати" родинно-виховну сферу, на яку звернув увагу І. Франко. Генетична контамінація космогонічного образу сонця, пов’язана із діяльністю господарською та зоологічними циклами, відображена, на наш погляд, і в казках "Колобок", "Коржик" (Дунаєвська, 1990. с. 20). У цих оповідях, де наявні пісні-сигнали типу "Я по коробу метений. На яйцях спечений. Як од баби та од діда втік, так і од тебе втечу!" (Березовський, с. 480), як залишки давньої ритуальної гри, кумулятивні ознаки послаблені. Пісні, діалоги пер­сонажів роблять казку маленькою п'єскою, навіть оперет­кою. В інших варіантах кумулятивність яскраво виражена і чудово демонструє ритмічні можливості прози:

"Жив собі дід та баба. Дід і каже бабі: "Спечи ти, бабо, коржик, хто його влове, той і з’їсть". Баба спекла коржик. Дід взяв його, покотив по сінях і каже: "Ну, лови, бабо!" Баба по сінях ловила, ловила — не вловила. Взяв дід коржик, пішов надвір, покотив його і каже: "Лови, сірень­кий котику!" Кіт по двору — ловив, ловив — не вловив" (Березовський. С. 481).

На відміну від відомого усім дітям варіанту казки у цьому творі у ролі персонажів виступають і свійські тварини, і люди: красний півень, прачки, сіновози, дідок Макарчик, котрий, не вловивши коржика, "розсердився, як кине палку — та й прибив коржик, взяв і з'їв його".

В іншому варіанті (Березовський. С. 482) коржик ви­хваляється своєю спритністю: "Ловила мене стара баба по хаті, старий дід по сінях, кусь-пес по двору, молотники по току, котик по тину, прачки по льоду, пастухи по степу, а ви ловіть мене, лісничі, по лісу". Ритміка казки до певної міри зумовлює гротеск, який доведений в ній до абсурду: "Вони піймали, та й з'їли, та ще й шкурку продали". З іншого боку, коржика з’їдає лисичка, дідок Макарчик чи лісничі. Гине він в лісі – межі світів, не давшись ні прачкам, ні сіновозам тощо, або ковтає його хитра лисичка, затримуючи на своєму язичку. Казка набуває виховної моралі – "не хвались, не зазнавайся, не будь безпечним".