Рухова активність для хворих з q-інфарктом міокарда

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ хворих після гострого порушення коронарного кровообігу

Основною метою реабілітації хворих, які перенесли гостре порушення коронарного кровообігу є відновлення максимально повноцінного життя пацієнта, включаючи повернення до праці. Під час реабілітації потрібно брати до уваги фізичні, психологічні і соціо-економічні фактори. Процес потрібно починати якомога раніше після поступлення в стаціонарь і продовжувати протягом наступних тижнів і місяців.

Поради щодо способу життя

Під час госпіталізації потрібно обговорити з пацієнтами та їх близькими можливі причини коронарної хвороби, дати індивідуалізовані поради щодо здорової їжі, контролю маси тіла, куріння та навантажень.

Фізична активність

Всім пацієнтам потрібно дати поради щодо фізичної активності, залежно від перебігу відновлення після серцевого нападу, беручи до уваги вік, рівень активності перед інфарктом та фізичні обмеження. Важливим елементом прийняття рішень є навантажувальна проба перед випискою, яка не лише забезпечує корисну клінічну інформацію, а й дозволяє заспокоїти надто тривожного пацієнта.

Мета-аналіз реабілітаційних програм, виконаних у період до впровадження методів реперфузії, які передбачали включення навантажень, дозволяє припустити істотне зменшення смертності. Слід визнати, що крім впливу на смертність, навантажувальна реабілітація може мати інші сприятливі ефекти, зокрема, сприяння розвитку колатералей, про що свідчить зменшення кількості зворотних ефектів при сцинтиграфії з талієм. Є дані про поліпшення толерантності до навантаження, загального стану серцево-судинної системи, почуття благополуччя, принаймні під час актуального періоду тренувань, навіть у літніх пацієнтів. Рекомендована частота навантажень для досягнення значущого підвищення функціонального стану становить три-п’ять разів на тиждень. Кожне підвищення фізичної працездатності на одну сходинку асоціюється із зменшенням ризику смерті від усіх причин на 8–14 %. Отже, після оцінки ризику всім післяінфарктним пацієнтам з тяжкою дисфункцією лівого шлуночка слід радити участь у реабілітаційній програмі.

Отжне, реабілітація хворих на ІХС має наступніцілі :

1). Збільшення фізичної активності,

2). Модифікація факторів ризику

3).Покращання якості життя

4). Покращання соціального функціонування

5). Зменшення частоти госпіталізацій

6). Зниження частоти повторних серцево-судинних подій

7).Покращання виживання

Виділяють наступні види реабілітації :

-фізична реабілітація

-психологічна реабілітація

-соціальна реабілітація

Контингент хворих на ІХС, яким може бути проведена реабілітація :

-хворі на інфаркт міокарда

-хворі після операції АКШ

-хворі після ПТКА (ангіопластики) чи стентування

-хворі зі стабільною стенокардією

-хворі з серцевою недостатністю

Протипоказаннями до реабілітації є :

-нестабільна стенокардія

-неконтрольована надшлуночкова та шлуночкова аритмія

-неконтрольована серцева недостатність

-високоступенева блокада без штучного водія ритму

-ТЕЛА (тромбоемболія легеневої артерії) та нещодавно перенесений тромбофлебит

-причини, не пов’язані з кардіальним захворюванням (ортопедичні та інші захворювання).

В Україні зберігається етапна реабілітація хворих з гострим порушенням коронарного кровообігу, яка починається в стаціонарі, а потім продовжується на постстаціонарному етапі (амбулаторний чи санаторний).

Реабілітація в стаціонарі

При відсутності ускладнень та супутніх захворювань, що призводять до підважченнястану хворого, реабілітація починається з другої доби від розвитку інфаркта міокарда за рахунок введення лікувальної фізкультури (ЛФК) з поступовимускладненням комплексів ЛФК.

Таблиця 1

Схема комплекса ЛФК для хворих з неускладненим перебігом Q- інфаркта міокарда

№ компле-кса ЛФК	Час від початку ІМ	Кіль-кість вправ	Положення тіла, види вправ, їх ускладнення в наступних комплексах ЛФК
1,2а, 2б	перший тиждень	17-18	Переважно положення лежачи, рухи кистей та стоп, розведення в боки, згинання та розгинання рук і ніг, колові рухи в суглобах, підйом та опускання рук, розведення ніг, перехід в положення сидячи, ходьба сидячи, окремі вправи сидячи
3а,3б	кінець першого-другий тиждень	22-25	Переважно положення сидячи, перехід в положення стоячи, включення вправ з палицею, колові рухи плечима, ногами, нахил і повертання голови, подняття та покачування ніг, перехід в положення стоячи та ходьба по палаті, повертання тіла сидячи та стоячи, ходьба по палаті
	другий- третій тиждень		Половина вправ в положенні стоячи, ускладнення рухів з палицею, ходьба
	третій-шостий тиждень		Більш половини вправ в положенні стоячи, ходьба, ускладнення рухів з палицею, збільшення нахилів тіла.

При вказаному перебігу Q- чи Т- інфаркта міокарда на 3 добу хворий сидить, на 5 добу - стоїть, на 7 добу ходить по палаті. З другого тижня поширюють дистанційну ходьбу на 50-75-100 метрів в день, а з 12 доби починає освоювати підйом по сходах по 2 сходинки в день.

На 14 день при низькому ступені ризику і можливості хворого самостійно під контролем кардіолога та кінезиста розширювати руховий режим, хворий може бути виписаний із стаціонара. При значному погіршенні групи ризику, збереженні постінфарктної стенокардії, може бути рекомендована реваскуляризація міокарда. Контингент хворих, що залишився, при відсутності протипоказань до санаторного етапу, залишається в стаціонарі для досягнення достатнього рівня рухової активності, необхідної для початку санаторного етапа відновлювального лікування.

При неускладненому Q-ІМ до 22 доби перебування в стаціонарі освоюється підйом на східчастий проліт в 22 сходинки та дистанційна ходьба на 1000 метрів. При неускладненому Т-ІМ підйом по сходинках починається з 10 доби, на 2-3 сходинки, дистанційна ходьба збільшується до 100 метрів в день і той же рівень активізації досягається на 18 добу.

Таблиця 2

Рухова активність для хворих з Q-інфарктом міокарда

Дні захворювання	Обсяг фізичної активності
I СТАЦІОНАР
3-й	Сидіти на стільці до 10-15 хв.
4-й	Сидіти на стільці до 30 хв.
5-й	Самостійне миття лиця, рук, разчісування волос, гоління, перехід в положення стоячи
7-й	Початок ходьби по палаті, самостійне одягання, раздягання
8-10-й	на 8-й день збільшення дистанційної ходьби, на 10-й день прибирання ліжка
11-й	Миття під ручним душем стоячи
12-й	Початок освоєння сходів.Тест з дозованим фізичним навантаженням при необхідності
13-й	Збільшення дистанційної ходьби, вихід на з приміщення при температурі на вулиці не нижче -10°С
13-22-й	Продовження збільшення дистанційноионной ходьби, ходьба по сходах

При відсутності погіршення перебігу захворювання у цієї категорії хворих активізація проводиться під контролем ЕКГ (регістрація до і після дистанційної ходьби не рідше 1 раза на тиждень, а також до і після освоєння сходів), частоти серцевих скорочень та артеріального тиску (АТ). Виконання побутових навантажень в стаціонарі (таблиця 2) і комплексу ЛФК оцінюється за цими двома останніми параметрами. Допускається збільшення частоти серцевого ритму на 20 ударів за хвилину в порівнянні зі спокоєм, але не більше ніж до 100-105 ударів за хвилину за абсолютним значенням. Підйом систолічного тиску не может перевищувати 20 мм рт.ст. а діастолічного 10 мм рт.ст., при зниженні вказаної величини в порівнянні зі станом спокою на 10 мм рт.ст. систолічного АТ і 5 мм рт.ст. для діастолічного АТ. При цьому абсолютні величини АТ не повинні перевищувати 140/90 мм рт.ст. Фізична активізація хворого проводиться на тлі медикаментозного лікування. Така програма може бути виконана у 25 % хворих працездатного віку. Хворі, яким в гострому періоді проведена реваскулярізація міокарда за рахунок ангіопластики чи стентування переважно входять до цієї групи (I група). У випадках ускладненого перебігу інфаркта міокарда (II група) і захворювань, які призводять до тяжкого фізичного стану хворого, ті ж результати активізації досягаються пізніше, завдяки чому затримується розширення рухового режиму та підсилюється медикаментозне лікування, що спостерігається у 55 % хворих працездатного віку. Виконання програми стаціонару дає можливість перейти до другого етапу - санаторного лікування чи проведення активізації на амбулаторному етапі. У 20 % хворих (III група) не вдається досягти вказаного рівня активізації в стаціонарі. К кінцю перебування в стаціонарі у хворих II і III групи слід визначити рівень подальшого ризику перебігу захворювання (таблиця 3), з урахуванням наявності хоча б одного з наведених факторів ризику.

Таблиця 3