Кожний учасник є протагоністом латентного смислу.

Слід враховувати:

- структуру групи – сталі відносини в групі, пари;

- груповий процес – динаміка групи; полягає у взаємодії між учасниками групи;

- зміст – те про що говорить група.

В психоаналітичній групі більше приділяється уваги структурі і процесу групи. Зміст переважно і є зумовлений структурою і процесом.

Соціодинамічний розподіл функцій:

- альфа – виражає групові дії і групову волю (лідер);

- бета – “участь з обмеженнями” (“так, але...”);

- гамма – додаткові учасники, щось удосконалюють, бережуть норми; Супер Его;

- омега – анти-Альфа; козел відпущення, біла ворона.

11 терапевтичних факторів групової терапії: навіювання надії; переживання універсальності проблеми; передача інформації; пережиття альтруїзму і його необхідності; виправлена рекапітуляція первинної сім’ї; розвиток технік спілкування з іншими; поведінка наслідування; між особистісне навчання; переживання групової єдності (відносин в групі); катарсис (розуміння “екзистенцій них факторів” – життя несправедливе, люди інколи помирають...)

Групо-специфічні фактори:

1. Соціалізація – людина потрапляє в соціальне середовище, а це щось протилежне до соціальної ізоляції;

2. Дзеркальні феномени – за рахунок ідентифікації з іншими проблеми вирішуються;

3. Конденсаторні феномени – кожний симптом заряджений смислом для групи в цілому;

4. Обмін – інформація завжди є афектом, тому викликає ланцюжкові реакції. Декларація проблеми протагоніста стає фігурою в групі. Всі учасники втягуються в тему;

5. Група як підтримка – легше говорити про себе, коли є зразок поведінки. Група пом’якшує травматичність інтерпретації. Легше сприймати інтерпретацію один одного ніж ведучого;

6. Комунікація – розширення діапазону мовлення, патернів поведінки.

Роль психолога (терапевта):

1. Психолог (терапевт), спостерігаючи і осмислюючи ситуацію, орієнтується на групу вцілому;

2. Притримується 2 правил: свобідної взаємодії окремих членів групи між собою і мінімальної структурованості терапевтичної групи.

3. Спостереження терапевта спрямоване на розуміння групового процесу і власних актуальних емоційних реакцій; про свої почуття спостерігається після відповідної рефлексії.

Терапевт переймає на себе роль бети ( спеціаліст, що дистанційовано спостерігає). Позиція учасниками гамми укріпляє захищеність, тоді як прийняття ролі омеги допомагає прояснити скритий стан більшості.

Терапевт вирішує 2 завдання: повинен об’єднати групу і в той же час гарантувати процес групової динаміки ( збереження групи і групової динаміки). Ці цілі є конкуруючими. Повинен попередити фіксований розподіл ролей і зберегти можливість свобідної взаємодії між членами групи.

Не можна розглядати групу тільки в рамках переносу, бо є домішки реалію. Інакше – інфантилізуємо клієнтів.

Перенос – це не справжня чи несправжня емоція, а близька чи далека від реальності. Тестуємо реальність для перевірки чи це перенос чи ні (“Ви можете завтра одружитися” – “так”: не перенос; “ні”: перенос).

Питання групової динаміки восновному об’єднює напрямки, а не ділить їх.

Фаза розігріву (орієнтування) – “запитання-відповідь”, складання контракту, без розподілу ролей. Дізнаються щось про психолога – скільки має дипломів.

Фаза залежності – домінують теми цікаві для всіх, і загальні для групи; пошук правил і норм; псевдо згуртованість; часто безпомічність, невпевненість, мовчазне очікування, підсилюється напруга. Треба активізувати групу техніками, бо немає ще власних потреб. Терапевт не повинен відповідати патогенним очікуванням невротично хворих, повинен їх фруструвати; викликає агресивні і негативні реакції на себе, але члени групи починають шукати спільні рішення. Не слід форсувати події – необхідно вичекати (“Не треба штовхати річку, вона сама тече” Перлз).

Фаза активізації і реалізації (боротьба за владу і контроль) – активно розібратися з наростаючою незгодою і незадоволенням, виявити їх причину і перемістити на зовні, на аутсайдера групи чи терапевта. Якщо терапевт справився із незадоволенням групи, тоді і група вчиться. Боротьба за лідерство. Поставити лідера на місце, щоб він не претендував на роль терапевта. Наступає переломний перехід, ейфорія.

Фаза роботи – лише тут група представляє собою соціальний організм, члени котрої мають спільну ціль і координовану, кооперовану манеру поведінки. Лише тут можуть бути пропрацьовано конфлікти і страхи. Ціль – задовільнити індивідуальні потреби, особливо в контакті, впливі, впевненості, емоційній близькості. Учасники приймають інших. Терапевт прислухається до групи, а не структурує. Вважається, що на цій фазі не можна вводити нових членів, бо група регресує.

Заключна фаза (прощання і розформування) – на перший план виходить групова тематика, спільні теми; інколи терапевт сильніше демонструє свій вплив.

“Я пригадую тебе...”; “Моє перше враження про тебе...”

Якщо вчасно не попрощатися, то йде скачок на попередню фазу.

Оплата вирівнює стосунки терапевта і клієнта: зменшує непотрібні фантазії один щодо одного, зменшує почуття провини.

Висновок:перевагами роботи клієнта в групі є - відчуття, що люди в групі мають теж такі проблеми; питання, пропрацьовано в групі, діють краще в суспільстві, оскільки пропрацьовані в групі, яка є його моделлю; перенесення чужого досвіду на свій; можливість побачити себе у більшій кількості дзеркал.