Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, проходу людей, руху транспорту є обов’язковим для всіх виробничих приміщень.

При виконанні точних зорових робіт (слюсарні, токарні, фрезерні, контрольні тощо) в місцях,де обладнання створює глибокі різкі тіні або робочі поверхні розташовані вертикально, поряд із загальним освітленням застосовується місцеве освітлення.

Сукупність місцевого та загального освітлення називається комбінованим. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, проходу людей, руху транспорту є обов’язковим для всіх виробничих приміщень.

При проектуванні штучного освітлення виробничого приміщення необхідно вибирати тип джерела світла, систему освітлення, вид світильника, передбачати найбільш доцільні висоти влаштування світильників та розміщення їх у приміщенні; визначати число світильників і потужність ламп, необхідних для створення нормованої освітленості на робочому місці й здійснювати перевірку наміченого варіанту освітлення на відповідність його нормативним вимогам.

САМОСТІЙНА РОБОТА № 8

Тема: Вібрація

Мета: Ознайомитися з основними видами та поняттями вібрації

План

1. Нормування вібрації

1. Нормування вібрації

Розрізняють гігієнічне та технічне нормування вібрації. При гігієнічному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному - щодо захисту машин, устаткування, механізмів і т. ін. від дії вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Основними нормативними документами з охорони праці стосовно вібрації є ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99.

Вібрацію вимірюють в абсолютних і відносних одиницях.

Абсолютними параметрами для виміру вібрації є віброзміщення, віброшвидкість і віброприскорення.

Основними відносними параметрами вібрації є:

· логарифмічний рівень віброшвидкості, що визначається за формулою

L_V = 10 ℓgV²/V²₀ = 20 ℓgV/V₀,

де V – віброшвидкість (м/с), V = (2πfA);

f , A – відповідно частота й амплітуда вібрації;

V₀ = 5·10^-8 м/с – граничне мінімальне значення віброшвидкості, яке відчувається вібраційним аналізатором організму людини.

· логарифмічний рівень віброприскорення:

L_a = 10 ℓg a²/a²₀ = 20 ℓg a/a₀,

де a = (2πf²A) – віброприскорення (м/с²);

a₀ – граничне мінімальне значення віброприскорення, яке відчувається організмом людини.

Нормуються параметри вібрації відповідно до вимог ДСН 3.3.6.039‑99 "Державні санітарні норми виробничої та загальної вібрацій".

Нормованими параметрами вібрації є середньоквадратичне значення віброшвидкості, її логарифмічний рівень або віброприскорення в октавних смугах частот (для загальної й локальної вібрації).

Загальна вібрація нормується в октавних смугах з середньогеометричними частотами f_сг = 1; 2; 4; 8; 16; 31,5; 63 Гц.

Локальна вібрація нормується в октавних смугах з середньогеометричними частотами f_сг = 8; 16; 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000 Гц.

При оцінці вібрації за допомогою дози нормованим параметром є еквівалентне кориговане значення контрольованого параметра.

Для загальної й локальної вібрації залежність допустимих значень нормованого параметра U_t від часу фактичного впливу вібрації t на людину, що не перевищує 480 хв, знаходять за формулою

,

де U₄₈₀ – допустиме значення нормованого параметра для тривалості впливу вібрації на людину t = 480 хв.

Сумарний час роботи в контакті з ручними машинами, що викликають вібрацію, не повинен перевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість одноразового безперервного впливу вібрації, включаючи мікропаузи, що входять у дану операцію, не повинна перевищувати 15…20 хв.

Сумарний час роботи з ручним віброінструментом при восьмигодинному робочому дні й п'ятиденному робочому тижні, залежно від виду виконуваних робіт, не повинен перевищувати 15...30 % робочого часу. При роботі з віброінструментом маса устаткування, утримувана руками, не повинна перевищувати 10 кг, а сила натискання – 196 Н.

Якщо в доповнення до вібрації на організм людини одночасно діють супутні негативні виробничі фактори (наприклад, знижена температура повітря, підвищений рівень шуму, загазованість, запиленість повітря), то необхідно розробляти спеціальні режими робочої зміни (додаткові технологічні перерви, зниження допустимого рівня вібрації нижче гранично допустимого рівня (ГДР) і т. п.).

САМОСТІЙНА РОБОТА № 9

Тема: Шум, ультразвук, інфразвук

Мета: Вивчити та ознайомитися з видами та поняттями про шум, ультразвук, інфразвук

План

1.Нормування та вимірювання шуму

2.Ультразвук та інфразвук

1.Нормування та вимірювання шуму

Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома способами - методом граничних спектрів (ГС) і методом рівня звуку (LA).

Метод граничних спектрів, який застосовують для нормування постійного шуму, передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугах із середніми геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000 і 8000 Гц. Сукупність цих граничних октав­них рівнів називають граничним спектром. Позначають той чи інший граничний спектр рівнем його звукового тиску на частоті 1000 Гц. Наприклад, «ГС-75» означає, що даний граничний спектр має на частоті 1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку застосовують для орієнтовній гігієнічний оцінки постійного шуму та визначення непостійного шуму, наприклад, зовніш­нього шуму транспортних засобів, міського шуму. При цьому методі вимірюють коректований по частотам у відповідності з чутливістю вуха загальний рівень звукового тиску у всьому діапазоні частот, що відпові­дає перерахованим вище октавним смугам. Вимірюють рівень звуку в децибелах А (дБА) шумоміром із стан­дартною коректованою частотною характеристикою, в якому за допо­могою відповідних фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах.

Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі «А». Для непостійного та імпульс­ного шуму нормованим параметром є еквівалентний рівень шуму у дБАекв. Для імпульсного шуму нормується також максимальний рівень шуму - у дБА.

Таєкв = lgt;' 10°,^ш,

де Т_Аекв - еквівалентний рівень звуку, дБА; t_; - час дії і-го рівня;

L; - рівень звуку, дБА і-го рівня; n - кількість рівнів непостійного шуму.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунок еквівалентного рівня регламентовано ДСН 3.3.6.037-99. Звичайний шумомір складається з мікрофону, підсилювача, фільтрів (корегую­чих, октавних) та приладу, що показує.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у приміщеннях, на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах, на пультах управління і т. п.).

Нормовані рівні звукового тиску (дБ) та рівні шуму (дБА) на робочих місцях відповідно до ДСН 3.3.6.037-99

Вид трудової діяльності		Рівні звукового тиску в октавних смугах з середнє геометричними частотами		Рівень звуку в дБА
	31,5
1. Творча діяльність, керівна робота з підвищеними вимо­гами, наукова діяльність, конструювання, викладання, проектно-конструкторські бю­ро, програмування на ОЕМ.
2. Висококваліфікована робо­та, вимірювання та аналітич­на робота в лабораторіях.
3. Робота, що виконується з вказівками та акустичними сигналами. Приміщення дис­петчерських служб, машино­писних бюро.
4. Робочі місця за пультами у кабінах нагляду та дистан­ційного керування без мов­ного зв’язку. Приміщення ла­бораторій з шумним устат­куванням.
5. Постійні робочі місця у ви­робничих приміщеннях та на території підприємств.

2.Ультразвук та інфразвук

Ультразвук

Ультразвук — це механічні пружні коливання і хвилі, які відрізняються від звуку вищою частотою коливань (понад 20 кГц) і не сприймаються вухом людини. Ультразвукові коливання, як і звукові, поширюються у вигляді змінних стиснень і розріджень і характеризуються довжиною хвилі, частотою і швидкістю поширення. Частотна характеристика і довжина хвилі визначають особливості поширення коливань у навколишньому середовищі (повітряному, рідинному і твердому) — від 1,12-Ю4 до 1,0-109 Гц. Що вища частота ультразвукових коливань, то більше вони поглинаються середовищем і менше заглиблюються у тканини людини. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища. Швидкість поширення ультразвуку залежить від властивостей середовища — його щільності, пружності, в'язкості та температури. Так, у воді, особливо при підвищенні її температури, ультразвукові коливання поширюються швидше, ніж у повітрі. При поширенні ультразвукових коливань у повітрі їх, як і звуки, характеризують в одиницях звукового тиску — децибелах.

Ультразвуковий діапазон частот поділяють на низькочастотні коливання (1,12 • 104 — 1,0 • 105 Гц), які поширюються через повітря і контактно, і високочастотні (1,0 • 105—1,0- 109 Гц), які поширюються тільки контактно.

При обслуговуванні ультразвукового обладнання профілактичні заходи передбачають попередження контактного озвучування через тверді та рідкі середовища і боротьбу з поширенням ультразвуку й шуму в повітрі робочої зони. Ультразвукове устаткування слід обладнувати звукоізолюючими кожухами, конструкції ультразвукових верстатів і устаткування для зварювання та паяння повинні мати екрани з органічного скла, які забезпечують зниження рівнів звукового тиску на робочих місцях. Забороняється контакт з робочими поверхнями устаткування у процесі його роботи, з оброблюваними рідинами і деталями. Для боротьби з контактним озвучуванням слід застосовувати дистанційне керування, автоблокування, тобто автоматичне вимкнення устаткування і приладів при завантажуванні та розвантажуванні продукції, нанесенні контактних мастил, а також спеціальні пристрої для завантажування і виймання деталей, затискачі, щипці, ручки яких повинні мати еластичне покриття, що поглинає ультразвук.

Інфразвук

Під інфразвуком розуміють акустичні коливання з частотою до 20 Гц. Фізична природа чутного звуку, ультразвуку та інфразвуку однакова, їх поділ зумовлений особливостями сприйняття їх слуховим аналізатором людини. Для інфразвуку характерні дуже великі пороги слухового сприйняття, що робить його практично нечутним. Фізичні особливості інфразвукових коливань зумовлені їх малою частотою і великою довжиною хвиль. Характерною ознакою інфразвуку є його здатність поширюватися на значну відстань без істотної втрати енергії, огинати перепони внаслідок дифракції або проникати крізь них.

За характером спектра інфразвук поділяють на широкосмуговий з безперервним спектром завширшки понад октаву і гармонічний, у спектрі якого є виражені дискретні складові. Гармонічний характер інфразвуку встановлюють в октавних смугах частот за перевищенням рівня в одній смузі над сусідніми щонайменше на 10 дБ.

Рівень інфразвукового тиску на робочих місцях операторів цехового устаткування становить 78-90 дБ, під час роботи автотранспорту — 97-110 дБ, залізничного — 78-97 дБ, водного — 75-99 дБ, портового устаткування — 79-91 дБ.

Боротьба з несприятливим впливом виробничого інфразвуку охоплює комплекс заходів, які належать до технічної і медичної компетенції. Розглянемо окремі з них.

1. Ослаблення інфразвуку в межах джерела, усунення причин його виникнення, що є найрадикальнішим способом боротьби з низькочастотними коливаннями машин і механізмів.

2. Ізоляція інфразвуку. Важливе місце у боротьбі з інфразвуком належить методам будівельної акустики. Велике значення має раціональне планування і розміщення виробничого устаткування, ізоляція в окремих приміщеннях агрегатів — джерел шуму та інфразвуку. Водночас слід наголосити, що застосування звукопоглинаючого оздоблення звичайного типу практично не ослаблює енергії звукових коливань.

3. Поглинання інфразвуку. Для цього застосовують багатошарові звукопоглинаючі покриття.

4. Медична профілактика. Одним з найважливіших заходів медичної профілактики шкідливого впливу інфразвуку є здійснення запобіжних і періодичних медичних оглядів. Протипоказаннями для прийняття на роботу є порушення вестибулярної і слухової функції, виражені неврози, вегетативна дисфункція, захворювання центральної нервової та серцево-судинної систем, органів травлення.

САМОСТІЙНА РОБОТА № 10

Тема: Іонізуючі випромінювання

Мета: Ознайомитися з поняттям про Іонізуючі випромінювання та їх вплив на людину

План

1. Іонізуючі випромінювання

1. Іонізуючі випромінювання

До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, яка відрізняється від нуля (альфа-бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), які при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

Альфа-випромінювання — це потік ядер гелію, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність.