Організація процесу психоконсультування

Процес консультування являє собою сумісну роботу консультанта і клієнта з метою вирішення певної проблеми, здійснення бажаних змін у житті клієнта (Ю. Альошина).

Цей процес (за Альошиною Ю. Е., 1999) складається з таких стадій: підготовки, діагнозу, планування дій, впровадження та завершення (див. Альошина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. Изд. 2-е. - М.: Независимая фирма "Класс", 1999. - 208 с).

Підготовка передбачає: перші контакти; обговорення того, що клієнт бажав би змінити і, як консультант може йому у цьому допомогти, пояснення ролей консультанта та клієнта; розробка плану завдання, тому подібне.

Друга стадія являє собою поглиблений діагноз проблем, що вирішуються, і засновані на детальному вивченні та аналізу фактів, пов'язаних із зазначеною проблемою.

Стадія планування дій призначена для вирішення проблеми, включаючи стратегії та тактики здійснення змін.

Упровадження як стадія консультування передбачає перевірку правильності та виконання пропозицій, підготовлених консультантом у співпраці з клієнтом.

При завершенні процесу консультування проводиться оцінка результативності, обговорюються і приймаються, якщо це необхідно, заключні звіти, планується можливе продовження співпраці.

Важливу роль у процесі консультування відіграють стосунки між клієнтом та консультантом, які можуть по-різному ставитися до очікуваного результату й шляхи виконання завдань. Тому необхідно, по-перше, спільними зусиллями правильно визначити проблему; по-друге, клієнт та консультант повинні визначити, чого вони хочуть досягнути, як можна оцінити майбутні результати. Крім того, важливо визначити, на яких ролях клієнт і консультант будуть приймати участь у вирішенні проблеми.

При консультуванні консультант впливає на клієнта. При цьому важливо активізувати клієнта і пробудити його ініціативу, але не маніпулювати ним.

Існує декілька методів дії (впливу), що зустрічаються найчастіше:

а) демонстрація теоретичних знань і досвіду консультанта;

б) прояв професійної чесності у роботі;

в) утвердження загального погляду;

г) використання заохочення, почуття напруженості та тривоги.

Консультування не є самоціллю, його зміст у зміні особистісних особливостей і поведінки клієнта. Прагматична модель змін у людині була розроблена К. Левіним.

Згідно з цією моделлю існують три послідовні стадії у процесі змін:

I. "Розморожений". Спостерігається підвищений рівень напруженості, який спричинює відчуття потреби у змінах; припинення звичних контактів чи заведеного порядку; зниження рівня самоповаги.

II. "Зміна" чи рух до змін. Людина починає практикувати нові стосунки або нові форми поведінки.

III. "Повторне замороження". Воно відбувається тоді, коли особа, яка змінює свою поведінку, випробовує зміни на досвіді. При цьому необхідне сприятливе та підтримуюче середовище. Знаходячись у ситуації, де спостерігається значне протистояння до змін, психолог має врахувати наступні фактори:

· характер допустимих змін (необхідно уникати пропозицій, які клієнт буде вважати культурно прийнятими і нездійсненними);

· темп змін (необхідно вирішити, чи повинні заплановані зміни бути фундаментальними, разовими чи поступовими, тобто проводитись у декілька етапів);

· "час прийняття" (необхідний клієнту, щоб переконатись у необхідності та банальності запропонованих змін);

· готовність клієнта до змін;

· рівень вольової саморегуляції.

Перед консультуванням необхідно визначити попередній діагноз, який обмежується бесідою з клієнтом і накопиченням даних про нього. При цьому необхідно виявити основні проблеми клієнта. Часто на цьому етапі клієнт затрудняється сформулювати їх, приймаючи симптом за проблему та, маючи упереджену думку про причини її виникнення, односторонність погляду і тому подібне.