Лекція 2. Взаємодія інженера педагога з психологічною службою навчального закладу

1.1.Призначення психологічної служби

Відповідно до Типового положення про центри практичної психології і соціальної роботи затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 385 від 14.08.2000 року та Положення про психологічну службу системи освіти України затвердженого наказом міністерства освіти України № 127 від 03.05.1999 року психологічні служби, уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не ви­ходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота координується безпосередніми керівниками. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем залишаються поза увагою як суспіль­ства взагалі, так і фахівців, оскільки "не поміщуються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у та­ких галузях, як медицина, освіта, управління державою, обо­рона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечен­ня і та ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.

Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров'я населення - є показником зрілості демо­кратичного суспільства.

Отже, Національна соціально - психологічна служба (Далі Психологічна служба, (ПС) об'єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять: психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах; соціально-психологічні служби державної адміністрації; територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), що надають соціальне-психологічні послуги насе­ленню. Психологічна служба є основою загальнодержавної системи охо­рони психічного здоров'я населення України. Психологічна служба вико­нує дорадчі та експертні функції в усіх державних і тери­торіальних установах: забезпечення соціально-психоло­гічних умов вільного саморозвитку особистості; розв'я­зання та профілактики різних типів конфліктів, психо­логічних перевантажень у професійній діяльності; створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допо­моги людині, котра перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві; забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.

Діяльність психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки грунтується виключно на індивідуальному підході до особистості лю­дини.

Основними спеціалістами психологічної служби є: практичні психологи, психологи-консультанти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні пра­цівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та інші фахівці.

До психологічної служби не входять та їй не підпорядковуються державні або приватні науково-дослідні установи, наукові групи, лабо­раторії у відомствах, навчальні (вищі й середні заклади.). Відносно цих структур психологічна служба виступає як замовник.

У своїй діяльності психологічна служба співпрацює на договірних заса­дах з неурядовими або приватними структурами, що надають соціально-психологічні послуги населенню або проводять навчання за тематикою психологічної служби.

Основні функції психологічної служби: аналіз і прогнозування поведінки людей, активний соціально-психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота, реабілітація, дорадча функція, психогігієна та ін.

Головна мета психологічної служби — забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності лю­дини в усіх сферах суспільного життя (від політики управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і водночас — підтримка розвитку і захист психічно­го здоров'я особистості громадян України.

Основні завдання психологічної служби наступні: надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціаль­но-психологічні процеси у суспільстві; виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки й культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади; забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з ура­хуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природ­них катастроф; участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей; координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридич­ної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки; створення єдиної інформаційної системи психологічної служби; здійснення психометричного нагляду (розробка, впро­вадження і контроль за кваліфікованим використанням пси­хологічних методик і технологій); контроль за дотриманням професійної етики; участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів.

Сучасний стан розвитку практичної психології в Україні, свідчить, що найбільш актуальними її напрямами є психологія управління та організацій, практична психологія освіти, психологія сім'ї та соціального захисту, політична психологія, професійна орієнтація і професійний відбір. Інтенсивного розвитку потребує, медична та юридична психологія.

Організаційні принципи психологічної служби полягають у тому, щоб за­безпечити її максимальну ефективність при оптимальних вит­ратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки психологічна служба діє в різних міністерствах та відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.

Структура психологічної служби має три рівні: центральні органи, об­ласні, районні (міські). На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значен­ня мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практичних психологів.

Вищим органом управління психологічною службою (на рівні держави) є Рада головних психо­логів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи психологічної служби, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні й акредитаційні комісії.

Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичногочного центру Національної соціально-психологічної служби..

На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації, тощо - створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.

Науково-методичний центр: організовує та контролює виконання рішень Ради психологів; організовує та координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять до структури НСПС; виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт у галузі практичної психології та соціальної роботи; здійснює розробку, експертизу і розповсюдження методів, методик і технологій, що застосовуються в діяльності НСПС; бере участь в акредитації психологічних навчальних закладів; здійснює атестацію спеціалістів вищої категорії в галузі практичної

психології та соціальної роботи; здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників та ін.

Центр має право видавати або анулювати ліцензії на інди­відуальну трудову діяльність в галузі практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються прак­тичною психологією, і ставити питання про її припинення, якщо вона приносить шкоду психічному здоров'ю населення, його духовному розвиткові

При Центрі діє Рада з практичної психології, до якої вхо­дять представники наукових, навчальних, практичних психо­логічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.

Головний психолог області є головною посадовою особою Психологічної служби в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру та обласній Раді з практичної психології, до якої входять: керівництво обласного Центру психологічної служби, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, практикуючі психоло­ги, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та ін.

Обласний Центр психологічної служби. можуть складати: курси підви­щення кваліфікації або перекваліфікації психологів, со­ціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, кон­сультативні кабінети, методичні групи, практикуючі пси­хологи й соціологи закладів обласного підпорядкування.

Основні функції Центру: атестація спеціалістів, розробка і впровадження нових методик і методів, здійснення прак­тичної роботи, надання консультативно-методичної допо­моги.

Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою психологічної служби в районі (місті). Він підпорядковується голов­ному психологові області та є, як правило, керівником рай­онного (міського) Центру психологічної служби.

До районного Центру психологічної служби можуть входити: психологи, соціальні працівники й соціологи, що працюють у державних закладах і установах, консультативні кабінети, центри проф­орієнтації, "Телефон довіри", сімейна консультативна служба, група аналізу інформації та ін. Головна задача Центру — надання практичної допомоги населенню.

Діяльність психологічної служби забезпечується спеціалістами-психологами, соціологами, соціальними педагогами, що мають від­повідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. За­міщення посад у психологічної служби відбувається на конкурсній основі. Працівники психологічної служби підпорядковані керівництву відповідного Центру і узгоджують свою діяльність з адміністрацією уста­нов, в яких вони працюють. Професійна підготовка працівників психологічних служб здійснюється державними, приватними або неурядовими навчальними за­кладами, що пройшли акредитацію на певний час. Рівень кваліфікації спеціалістів визначається Державною комісією і підтверджується ліцензією.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації психологів мають відбуватися за напрямами, зазначеними вище. При цьому кожен із цих напрямів має містити в собі спеціалізації з більш вузьких проблем. Після того як сту­дент (курсист) засвоїв загальні положення й методи кон­кретного напряму служби, що підтверджується дипломом, він може спеціалізуватись у конкретній проблематиці, за якою отримує ліцензію на проведення певного виду прак­тичної роботи.

Основні спеціалісти психологічних служб повинні мати вищу гуманітар­ну освіту, конкретну спеціалізацію, певний досвід практичної роботи. На всіх етапах професійного зростання спеціалісти психологічної служби проходять професійний відбір за стандартними мето­диками. Центри психологічної служби відстежують професійне просування кожного спеціаліста, що їм підпорядкований.

Елементи національної системи психологічної служби уже створені й функціонують, посилюється коорди­нація між психологічною службою системи освіти і соціаль­ною службою для молоді, центрами соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, комісіями у справах неповнолітніх і т. п. Усе це свідчить про інтеграцію зусиль психологів і соціальних працівників різного відомчого підпорядкування довкола ре­альної життєвої проблематики окремо взятої людини. Таким чином, практична психологія реально впливає на процес гу­манізації суспільства.

1.2. Обов'язки і права психолога

1. Психолог повинний брати активну участь у рішенні питань наукового, соціального, виробничого життя.

1.1.Підвищувати засобами психології продуктивність праці і якість продукції, знижувати матеріальні, енергетичні, тимчасові витрати і витрати робочої сили.

1.2.Сприяти психологічними засобами впровадженню соціальних, технічних, технологічних і інших нововведень.

1.3.Поліпшувати якість підготовки фахівців шляхом застосування психологічної профорієнтації, професійної консультації, професійного відбору, професійного навчання і психологічної профілактики.

1.4.Домагатися зниження плинності кадрів, формування стабільних колективів, регулювати міграції населення, спираючи на психологічні закономірності цих явищ.

1.5.Домагатися повернення до активного трудового і соціального життя людей, що бідують у психологічній реабілітації, психологічній консультації по професійних питаннях і з проблем особистого і громадського життя.

1.6.Прагнути до досягнення в робітників і фахівців задоволеності своєю працею за рахунок психологічної оптимізації параметрів навколишнього середовища, устаткування, технологічних процесів.

1.7.Прогнозувати соціально-психологічні наслідки соціальних, наукових і технічних інновацій.

1.8.Розвивати теоретичне і методичне забезпечення психологічної науки.

1.9.Керуватися у своїй діяльності етичними принципами і правилами і законом «не зашкодити».

2. Психолог має право, застосовуючи методи психологічної науки:

2.1 .Одержувати конфіденційну інформацію про психологічні властивості, особливості і стани людей, що виступають у якості випробуваних.

2.2.Формулювати рекомендації з оптимізації діяльності робітників і фахівців і розподілу їх по робочих місцях.

2.3.Брати участь у роботі комісій з обговорення й узгодження проектів, статутів, законів і ін.

2.4.Проводити дослідження причин подій, аварій, різного роду подій і доповідати результати на засіданнях комісій з їх розслідування.

2.5.Брати участь у роботі з удосконалювання методів виховання, навчання і впроваджувати їх у практику.

2.6.Брати участь у роботі прийомних, кваліфікаційних, атестаційних комісій у якості їхнього члена.

2.7.Вивчати і домагатися в разі потреби зміни експлуатаційних характеристик устаткування параметрів технологічних процесів, що оточує і робітничого середовища.

2.8.Використовувати матеріали своєї роботи в процесі індивідуально-психологічного консультування на підприємствах, у школах, у консультаціях і в лікувальних установах, повідомляти про них на конференціях, з'їздах і в друці.

2.9. Розробляти нові методи роботи психолога й одержувати на них авторські права з усіма, що з цього витікають, юридичними наслідками.

3. Суб'єкти й об'єкти психологічної діяльності.

3.1.Як психолог виступає особа, що має спеціальну психологічну освіту, підтверджену державним дипломом і представляє науково-дослідну, навчальну, виробничу, лікувальну, кооперативну чи іншу організацію.

3.2.Як замовники виступають керівники державної чи кооперативної організації або приватна особа, що звернулися до психолога за консультацією психологічного характеру, ознайомлені з принципами і правилами роботи психолога і згодні з ними.

3.3.У якості випробуваного виступає особа, що погодилася бути об'єктом психологічного дослідження в особистих, чи в наукових, чи у виробничих, чи в соціальних інтересах.

3.4.Як результати дослідження психолога виступає теоретичний, методичний, експериментальний матеріал, зафіксований у формі звітних документів прийнятого зразка, повно, вірогідно й об'єктивно відображає випробуваного з погляду задач замовника.

4. Суб'єктно-об'єктні відносини в психологічній діяльності.

4.1.Психолог одержує замовлення від замовника, складає у взаємно погодженій формі технічне завдання на дослідження (роботу),

домовляється про розподіл прав і обов'язків між психологом, замовником і випробуваним, про взаємні зобов'язання в спільній діяльності.

4.2.Психолог вибирає адекватні задачам психологічної діяльності теоретичні концепції, методи роботи, конкретні методики дослідження і роботи з випробуваним, способи обробки первинних даних для формування результатів дослідження.

4.3.Психолог здійснює безпосередню роботу з випробуваним у
формі бесіди, анкетування, інтерв'ювання, тестування,

електрофізіологічного дослідження й ін. чи опосередковане у формі біографічного методу, методу спостереження й ін.

4.4.Психолог обробляє первинні матеріали, здійснює їхню інтерпретацію, обговорює отримані дані з компетентними колегами, формулює висновки замовнику за факторами що його цікавлять, які впливають на виробниче, навчальне, особисте життя досліджуваних.

4.5.Психолог передає замовнику свої висновки і рекомендації, що стосуються випробуваного і відповідають на питання замовника, що ґрунтуються на результатах дослідження у формі письмового документа, усного повідомлення, публікації в друці.

4.6.Замовник застосовує до досліджуваних рекомендації психолога у виді мір психокорекційного, психолого-педагогічного, навчального, адміністративного впливу, змінює стосовно до особливостей випробуваного ергономічні й інженерно-психологічні фактори робітничого середовища, параметри устаткування, умови трудової діяльності.

1.3. Етичні принципи і правила роботи психолога

Етика роботи психолога ґрунтується на загальнолюдських моральних і моральних цінностях. Передумови вільного і всебічного розвитку особистості і її поваги, зближення людей, створення справедливого гуманного суспільства – є визначальними для діяльності психолога.

Етичні принципи і правила роботи психолога формулюють умови, при яких зберігаються й установлюється його професіоналізм, гуманність його дій, повага людей, з якими він працює, реальна користь від його зусиль.

1. Принцип ненанесення шкоди клієнту психологічної служби вимагає від практичного психолога такої організації своєї роботи, щоб ні її процес, ні її результати не наносили випробуваному шкоди його здоров'ю, або соціальному стану. Виконання принципу регламентують правила відносин психолога з випробуваним і замовником і вибір адекватних методів дослідження і спілкування. Серед яких: правило взаємоповаги психолога і досліджуваного. Психолог виходить з поваги особистої гідності, прав і волі, проголошених і гарантованих Конституцією України. Робота з клієнтами допускається тільки після одержання його згоди, брати участь, у дослідженні, про застосовування методів і способів використання отриманої інформації.

Правило безпеки для випробуваного застосовуваних методик. Психолог застосовує тільки такі методики дослідження, що не є небезпечними для здоров'я, стану випробуваного, не представляють його в результатах дослідження в помилковому, перекрученому світлі, не дають зведень про ті його психологічні властивості й особливості, що не мають відносини до конкретних, погоджених задач психологічного дослідження.

Правило попередження неправильних дій замовника щодо випробуваного. Психолог формулює свої рекомендації, організує збереження, використання і публікацію результатів дослідження таким чином, щоб виключити їхнє застосування поза тими задачами, що були погоджені між психологом і замовником і які могли б погіршити стан випробуваного. Психолог інформує випробуваного про характер переданої замовнику інформації і робить це тільки після одержання згоди випробуваного.

2. Принцип компетентності психолога жадає від психолога братися за рішення тільки тих питань, по яких він професійно обізнаний і для рішення яких володіє практичними методами роботи і наділений відповідними правами і повноваженнями виконання психокорекційних чи інших впливів. Виконання принципу забезпечується правилами, що регламентують відносини психолога з замовником, випробуваним, результатами дослідження.

Правило співробітництва психолога і замовника. Психолог зобов'язаний повідомити замовника про реальні можливості сучасної психологічної науки в області поставлених замовником питань, про межі своєї компетентності і границях своїх можливостей. Психолог повинний повідомити замовнику про принципи і правила психологічної діяльності і дістати згоду замовника керуватися ними при використанні методів і матеріалів психологічного характеру.

Правило професійного спілкування психолога і випробуваного. Психолог повинний володіти методами психодіагностичної бесіди, спостереження, психолого-педагогічного впливу на такому рівні, що дозволяв би, з одного боку, максимально ефективно вирішувати поставлену задачу, а з іншого боку — підтримувати у випробуваного почуття симпатії і довіри, задоволення від спілкування з психологом. Якщо випробуваний хворий, то застосування будь-яких методів дослідження і профілактики припустимо тільки з дозволу лікаря або за згодою інших особ, що представляють інтереси випробуваного. Виконувати психотерапевтичну роботу з хворим психолог може тільки узгоджено з лікуючим лікарем і при наявності спеціалізації по медичній психології.

Правило обґрунтованості результатів дослідження психолога. Психолог формулює результати дослідження в термінах і поняттях, прийнятих у психологічній науці, підтверджуючи свої висновки пред'явленням первинних матеріалів дослідження, їхньою математико-статистичною обробкою і позитивним висновком компетентних колег. При рішенні будь-яких психологічних задач проводиться дослідження, що завжди спирається на попередній аналіз літературних даних по поставленому питанню.

3.Принцип неупередженості психолога не допускає упередженого ставлення до випробуваного, формулювання висновків і здійснення дій психологічного характеру, що суперечать науковим даним, яке б суб'єктивне враження випробуваний ні робив своїм видом, юридичним і соціальним станом, яким б позитивним чи негативним ні було ставлення замовника до випробуваного. Принцип виконується, якщо виконуються правила, що регламентують вплив на результати дослідження особистості самого випробуваного, психолога і замовника.

Правило адекватності методик, застосовуваних психологом. Психолог може застосовувати методики, що адекватні цілям проведеного дослідження, віку, статі, освіти, стану випробуваного, умовам експерименту. Методики, крім цього, обов'язково повинні бути стандартизованими, нормалізованими, надійними і валідними, адаптованими до контингенту випробуваних.

Правило науковості результатів дослідження психолога. Психолог повинний застосовувати методи обробки й інтерпретації даних, що одержали наукове визнання і не залежні від його наукових пристрастей, суспільних захоплень, особистих симпатій до випробуваних певного типу, соціального стану, професійної діяльності. У результатах дослідження повинне бути тільки те, що неодмінно одержить будь-який інший дослідник такої ж спеціалізації і такої ж кваліфікації, якщо він повторно зробить інтерпретацію первинних даних, що пред'являє психолог.

Правило виваженості зведень психологічного характеру, переданих замовнику психологом. Психолог передає замовнику результати дослідження в термінах і поняттях, відомих замовнику, у формі конкретних рекомендацій, що не дозволяють і не розташовують до їхнього порозуміння, розгляду особистості випробуваного поза тими задачами, що були поставлені перед психологом. Психолог керується тільки інтересами справи і не передає ніяких зведень, що могли б погіршити положення випробуваного, замовника, колективу, у якому вони співробітничають.

4.Принцип конфіденційності діяльності психолога означає, що матеріал, отриманий психологом у процесі його роботи з випробуваним на основі довірчих відносин, не підлягає свідомому чи випадковому розголошенню поза погодженими умовами і повинний бути представлений таким чином, щоб він не міг скомпрометувати ні випробуваного, ні замовника, ні психолога, ні психологічну науку. Принцип виконується в тому випадку, якщо відповідними правилами регламентується процес обміну інформацією психологічного характеру між замовником і психологом, між замовником і випробуваним.

Правило кодування зведень психологічного характеру. Психолог зобов'язаний на всіх матеріалах психологічного характеру, починаючи від протоколів і кінчаючи підсумковим звітом, указувати не прізвища, імена, по батькові випробуваних, а привласнений їм код, що складається з деякого числа цифр і букв. Документ, у якому вказуються прізвище, ім'я, по батькові випробуваного і відповідний йому код, відомий тільки психологу, оформляється в єдиному екземплярі, зберігається окремо від експериментальних матеріалів у недоступному для сторонніх місці і передається замовнику по акту, якщо це необхідно за умовами роботи.

Правило контрольованого збереження зведень психологічного характеру. Психолог повинний попередньо погодити з замовником список осіб, що одержують доступ до матеріалів, що характеризують випробуваного, місце й умови їхнього збереження, мети їхнього використання і терміни знищення.

Правило коректного використання зведень психологічного характеру. Психолог повинний дійти згоди з замовником про виключення випадкового або навмисного повідомлення випробуваному результатів його дослідження, що можуть його травмувати, і створити умови для виконання цієї угоди. Зведення психологічного характеру про випробуваного ні в якому разі не повинні підлягати відкритому обговоренню, або передачі повідомленню кому-небудь поза формами і цілей, рекомендованих психологом.

5. Принцип згоди вимагає, щоб психолог, замовник і випробуваний були сповіщені про етичні принципи і правила психологічної діяльності, цілях, засобах і передбачуваних результатах психологічної діяльності і приймали в ній добровільну участь.

Разом з цим, етичні стандарти є занадто загальними й ідеалістичними, вони рідко відповідають на конкретні питання. Більш того, такі стандарти часто не приділяють увагу цілком передбачуваним професійним дилемам. Скоріше, вони пропонують ведучі принципи, засновані на досвіді й оцінках того, як консультанти повинні поводитися.

• Етичні кодекси не є проактивними документами для допомоги консультантам у нових ситуаціях.

Таким чином, хоча етичні кодекси з багатьох причин є корисними, вони проте не позбавлені деяких недоліків. Консультанти повинні знати, що вони не завжди зможуть знайти необхідну довідку при зверненні до цих документів. Проте при виникненні етичних питань у процесі консультування консультанти повинні в першу чергу звірятися з етичними стандартами. При врегулюванні етичних питань консультанти повинні починати дії, що базуються на уважному, рефлексивному осмисленні дій, що, на їхню думку, є з професійної точки зору правильними в конкретній ситуації.

Цілий ряд етичних принципів має відношення до діяльності консультантів і прийняттю ними етичних рішень: принцип сприятливого впливу (здійснення добра і запобігання шкоди); принцип неспричинення шкоди (ненанесення збитку); принцип автономності (повага волі вибору і самовизначення); принцип справедливості (чесність); принцип точності

(дотримання або повага зобов'язань). Усі ці принципи мають на увазі свідоме ухвалення рішення консультантом у ході процесу консультування. Головним з цих принципів, основним етичним обов'язком у консультуванні іноді визнають неспричинення шкоди. Принцип неспричинення шкоди означає не тільки виключення можливості нанесення шкоди в даний момент, але і запобігання шкоди в майбутньому, а також пасивне відхилення від шкоди. Це базис, на якому ґрунтуються консультанти, працюючи з клієнтами, що піддають небезпеки себе або навколишніх, чи відповідаючи на неетичну поведінку своїх колег.

У випадку, коли інформація надається третім особам, прийнято також ураховувати можливість її несанкціонованого розповсюдження та некомпетентних з огляду практичної пса-хології дій цих осіб. Психолог має враховувати й соціально-психологічні наслідки корекційної роботи з клієнтом. Адже самий факт участі останнього у цій роботі може негативно позначитися на його психологічному комфорті.

Суворе додержання моральних принципів у роботі не ви­ключає імовірності виникнення складних моральних і професійних ситуацій. Так, іноді додержання одного морального принципу заходить у протиріччя з іншими. Досвідчені психологи керуються у таких випадках передусім інтересами клієнта та громадської безпеки.

Поки що, єдиним документом, який регламентує дотримання етичних норм і правил у діяльності психологічних служб в Україні , є Етичний кодекс психолога прийнятий та затверджений на І Установчому з”їзді Товариства психологів України 19 грудня 1991 року.

Література

1. Наказ Міністра освіти та науки України від 14.08.2000 р. № 385. про “Типове положення про центри практичної психології і соціальної роботи”.

2. Практична психологія в системі освіти: питання організації та методики // За заг. ред. В.Г. Панка. – К.: ІСД, 1995. – С. 4-18.

3. Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я. – К.:ІНКОС, 2002. – 272 с.

4. Етичний кодекс психолога // Матеріали І Всеукраїнського з’їзду психологів України. – К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка. – С. 16-28.

5. Основи практичної психології /В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелева та ін.: Підручник. К.: Либідь,1999-536 с.

6. Соціальна педагогіка / За ред. Коваль Л.Г. та ін. – К., 1997. – С. 28-57.

7. Практична психологія в системі освіти: питання організації та методики / За заг. ред. В.Г. Панка. – К.: ІСД, 1995. – С. 4-18.

8. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба. – М.: Педагогіка, 1991. – С. 9-102.