Самовиховання в процесі навчання та самоосвіти
Як уже зазначалося, ефективне навчання й самонавчання потребує не лише знання форм і методів аудиторної роботи та роботи з книгою, а й застосування деяких вольових зусиль, розвитку певних особистісних якостей. Тобто самоосвіта неможлива без самовиховання та саморозвитку.
З точки зору психології,самовиховання — це усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей і звичок та подолання негативних. Самовиховання можливе за наявності в індивіда здатності ставити перед собою значущі цілі. Воно нерозривно пов'язане із здатністю людини до самоаналізу та самооцінки, з її вмінням контролювати свою поведінку і діяльність, співвідносити їх з суспільними та власними вимогами.
Самовиховання починається з того часу, коли людина починає усвідомлювати себе як особистість, починає розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і може правильно оцінювати свої вчинки. Таким чином, самовиховання бере свій початок вже в підлітковому віці, проте ефективність його значно зростає тоді, коли людина стає дорослою.
На процес формування, вдосконалення або зміни особистісних якостей істотно впливають запити соціального середовища, в якому знаходиться особа. Цей процес значно залежить також і від тієї соціальної групи, до якої вона належить, ідеологію і психологію якої вона поділяє.
Займаючись самовихованням, треба насамперед виявити особливості власного характеру, які заважають успішно навчатися, плідно працювати, легко й компетентне спілкуватися. Для того, щоб себе виховувати, треба знати самого себе, знати не тільки власні риси характеру, особливості поведінки, вчинків, а й те, заради чого, з якої причини був здійснений той чи інший вчинок, тобто знати мотиви власних вчинків, знати свої потреби. Це тим більше необхідно, оскільки люди відрізняються одні від одних не стільки поведінкою і вчинками, скільки мотивами цих вчинків.
САМОПІЗНАННЯ
Отже, самовиховання починається з самопізнання, тобто дослідження, пізнання самого себе. Проте самопізнання потрібне не для задоволення власної цікавості або втіхи від процесу пізнання, його здійснюють не заради пошуку чистої істини, а заради певної мети, зокрема, для самовдосконалення, тобто формування себе відповідно до власних намірів. Самопізнання є підставою для адекватної (такої, що відповідає можливостям особистості) оцінки самого себе.
3.1.1. В психологічній та педагогічній літературі виділяються три основних методи пізнання власного «Я»:
Ø Вербальний та невербальний зворотний зв'язок. (Вербальний —такий, що здійснюється за допомогою слів, мовлення; невербальний зворотний зв'язок відбувається за допомогою міміки, жестів тощо.) Ми отримуємо оцінку нашої поведінки і наших вчинків з боку батьків, друзів, знайомих. Цей метод дуже часто застосовують при вихованні певних рис у дитини, але чим старшою стає людина, тим важче застосовувати його, оскільки дорослі люди частіше керуються міркуваннями чемності і такту й досить рідко висловлюють власну думку про наші вчинки, особливо коли ця думка негативна.
Ø Порівняння. Як правило, ми порівнюємо себе з братами, сестрами, друзями, однокласниками чи однокурсниками, колегами та іншими людьми, з якими ми перебуваємо в близьких стосунках. Проте до цього методу треба підходити обережно, оскільки результати самопізнання при порівнянні залежать від дуже багатьох факторів: від самої особистості, з якою ми себе порівнюємо; від думки колективу, в якому ми знаходимося; від суспільної ролі, яку ми виконуємо тощо.
Ø Самоспостереження (інтроспекція — погляд на самого себе). Суть цього методу полягає в тому, що ми самі спостерігаємо за своїми діями, вчинками, думками, почуттями і при цьому самі ж даємо їм оцінку. Тобто здійснюємо ще й самоаналіз і самооцінювання. Самоспостереження є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.
Всі ці методи мають свої позитивні та негативні риси. Так, метод словесного зворотного зв'язку не завжди може дати нам чітке і правильне уявлення про себе, оскільки далеко не кожна людина зможе сказати нам у вічі правду про те, якими вона нас бачить. Крім того, інші люди можуть сприймати нас зовсім не такими, якими ми є насправді. Наприклад, хтось може вважати нас стриманими, а насправді це прояв страху перед спілкуванням, те, що сприймають як готовність прийти на допомогу, може бути бажанням відчути в чомусь свою перевагу.
Порівняння себе з оточуючими людьми також не завжди є ефективним, оскільки наше сприйняття інших людей має суб'єктивний характер і, залежно від середовища та суспільної ролі, може приводити до завищеної самооцінки або до виникнення почуття власної неповноцінності. Тому для запобігання цьому бажано мати досить широке коло спілкування (не обмежуватися лише одним якимось колективом) і намагатися виконувати в житті якомога більше ролей. Тоді можливі почуття неповноцінності в одній сфері компенсуватимуться почуттями успіху в іншій.
Інтроспекція теж має свої переваги і свої вади. На жаль, при самоспостереженні одні люди схильні себе переоцінювати, інші — недооцінювати, а треті взагалі не можуть побачити ні власних позитивних, ні негативних рис. Тому для ефективного самопізнання, для того щоб результати цього самопізнання мали більш об'єктивний характер, бажано не надавати переваги жодному з цих методів, а використовувати їх в комплексі.
На сьогодні можна виділити ще один метод пізнання власного «Я» — це так зване самотестування, тобто застосовування різних тестів для визначення рис власного характеру, особливостей пам'яті, уваги, мислення тощо. Проте тести, що зустрічаються в загальнодоступній літературі (науково-пізнавальні видання, газети, журнали), не завжди достатньою мірою науково обґрунтовані й часто мають не стільки пізнавальний, скільки розважальний характер. Тести ж, які можна знайти в науковій літературі, часто дуже громіздкі й не зовсім придатні для самостійного використання. Проте, навіть загальнодоступні тести можуть дати нам уявлення про наші здібності, нахили, вміння та навички, тому нехтувати ними не варто.
Слід відзначити, що в самопізнанні важливо навчитися розрізняти те, якими ми є, і те, якими нас бачать інші. Той, хто цього не розрізняє, потрапляє під владу помилкової самосвідомості: він усвідомлює себе не таким, яким він є насправді, а таким, яким його сприймають інші. Так, психотерапевти помітили, що чоловіки, які мають зовнішність героїв бойовиків, частіше схильні до різного роду неврозів, оскільки їм доводиться виснажувати себе, намагаючися грати роль сміливих і сильних, хоча вони себе такими не відчувають, а оточення чекає підтвердження своїх стереотипних припущень.
Саме тому перед тим як зайнятися самопізнанням, треба спочатку морально підготуватися до цього. У кожного явища є як позитивні, так і негативні боки. Розвинена самосвідомість дає нам великі переваги: знання мотивів наших дій і вчинків, усвідомлення своїх потреб і бажань, можливість свідомо керувати ними, а отже цілком і повністю контролювати свою поведінку та емоції. Проте треба бути готовим до того, що самопізнання може привести до появи почуття власної неповноцінності або надмірної пихатості, можуть з'явитись неспокій, заздрість, незадоволення самим собою та багато інших почуттів. Порівнюючи свої успіхи з успіхами інших, ми часто стикаємося з тим, що таке порівняння не на нашу користь, і тоді ми не можемо повною мірою отримати насолоду від результатів власної діяльності, таланту, стаємо не в змозі реалізувати себе, постійно заклопотані пошуками визнання інших.